ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Вишиване диво сестер Махонюк




представлено 70 вишиваних диво-рушників Волинського краю.

Коли занепадає культура, народжуються люди, в долі яких записана програма її збереження. Це і творці, і носії традиції, хранительки її пам’яток. Саме такими є сестри Галина і Світлана Махонюки із мальовничого села Овадне, що на Волині.

Народилися вони в с.Омеляна на Рівненщині. Згодом родина переїхала до с.Овадого Володимир-Волинського району, де проживає і сьогодні. Дівчата захопилися вишиванням під час навчання в Бориславській спеціалізованій школі-інтернаті. Вишивка стала основою їхнього життя. Поетична душа сестер Махонюків розцвіла квітками, затьохкала соловейком на полотні їхніх рушників.

Слово рушник, ймовірно, від слова «рух», «рушати», бо символізує дорогу, перехід. Він як символ вічної дороги у земному і потойбічному світах, благословення і навернення. Саме рушники стали рухом для сестер. На жаль, тяжка хвороба прикувала Галину і Світлану до інвалідного візка, позбавила можливості пересуватися, але не зламала волі. І тепер їхні «дороги» простелилися рушниками туди, де демонструвалися їхні виставки. Галина і Світлана Махонюки є членами Спілки народних майстрів України. В доробку сестер є: рушники, доріжки, серветки, вишиті хрестиком, виколюванням, вирізуванням, гладдю. Велика праця вкладена у ці диво-полотна. В них відобразилася культурна пам’ять волинян. В узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», «берегині», символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення і оновлення. Оглядаючи виставку зринають у пам’яті рядки вірша Л.Левицької:

Веселкою сплелися кольори

На рушничку твоєму, наче доля.

На нім – тобою прожиті роки,

Усі достоту, з радощами й болем.

Усе на нім: вечірня зоря,

І росами умите раннє сонце,

На нім і сльози, й посмішка твоя,

Хатинка рідна і твоє віконце.

На цьому рушничку – твої безсонні ночі.

Кожен рушник – це своєрідний образ, втілений у полотні з надзвичайно поетичними назвами: «Замріяні мальви», «Зимові акварелі», «Пісня далекої зірки» та інші. В колекції майстринь є чимало рушників-присвят – мамі, батькові: «108 троянд для мами», «Мамина вишня», «Чорнобривці», «Півники», сестрі – «Мережки білі Людмилі». Декілька рушників створені за мотивами віршів брата Анатолія «Слухаю літо...», «А між нами літа». На виставці представлені «рушники-переможці»: «Солов’їні пісні», 2005 рік, відзначений у номінації «Краще композиційне рішення» на Всеукраїнській виставці-конкурсі «Український вишитий рушник», рушник «Салют», 2006р. – переможець у номінації «Рушник» на Всеукраїнській виставці-конкурсі «Вишивка. Авторське рукоділля, 2006», рушник «Яблуневий туман», 2003р. – переможець у номінації «Рушник» на Всеукраїнській виставці-конкурсі «Вишивка. Авторське рукоділля, 2005». У творчому доробку понад 300 рушників, із яких 90 – у власній колекції, що експонуються на виставках, а також серветки і доріжки.

На жаль, 3 жовтня 2009 року не стало Світлани Махонюк. Та її душа залишилася у вишиваних мальвах, чорнобривцях, лебедях.

Хто побував на відкритті виставки, переконався, що ці жінки створили справжнє свято душі. Ми живемо серед цього дива, яке через віки пробило собі дорогу до наших сердець і яскравим світлом сяє у наших оселях, наповнюючи їх добром. Про вміння жіночих рук і щедрість їхніх сердець, втілених у цих рушниках, говорили гості виставки: секретар Дрогобицької міської ради Тарас Метик, о.Мирослав Соболта, радник міського голови Віра Байса.

Окрасою свята стали колядки у виконанні студенток групи МЗК-22 ДДПУ ім.І.Франка Христини Сулиги та Ольги Бубній класу доцента музично-педагогічного факультету Марії Лев.

Теплі і щирі слова подяки висловив майстрині її земляк із Волині – завідувач кафедрою музикознавства і фортепіано ДДПУ ім.І.Франка Людомир Філоненко.

Завершилося відкриття виставки спільною колядою.

У всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини кожного народу. Адже без минулого, без коренів нема майбутнього в жодного народу, в жодної родини, в жодної людини. Українцям є з чим постати перед іншими націями завдяки таким майстрам, як сестри Махонюк – творці і хранительки національних скарбів. Бо серед тих скарбів на видному місці – український рушник, що і є містком між минулим та майбутнім. Шануймо його! Він наша пам’ять!

Любов ВАСИЛЬКІВ, відділ етнографії музею «Дрогобиччина»

Фото Ярослава ГАЙГЕЛЯ



Создан 18 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником