ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Атена Руснак: Найяскравіші дні – коли в душі відчуття повної свободи




В останній місяць минулого року в Чернівецькому художньому музеї експонувалася персональна виставка творів бойкині Атени Руснак «Медитація з піском». Бойкині, тому що всю юність прожила в Дрогобичі і в ній відчувалася сила й мужність Бойкині, закладені батьками.

На відкритті я познайомилася з її мамою – Іриною Йосипівною з роду Стадників. Ми ще встигли кілька разів поспілкуватися з мисткинею у довгих телефонних розмовах. Мені привідкрився дивний, вишуканий світ людини, яку знала лише за окремими роботами, що спорадично з’являлися на виставках та за її «медитаціями» на останній імпрезі у Чернівцях. Та здалося, що були давно і дуже добре знайомі.

Моє враження від розмов із Атеною Руснак – глибока у своєму відчутті незбагненного, мудра у розумінні вже створеного іншими (у літературі, в музиці), непередбачувана у своїй творчості. Мисткиня з вишуканими естетичними смаками і запитами, надзвичайно багата в духовному та інтелектуальному сенсі, надзвичайно скромна, м’яко та дуже наполегливо заперечила деякі моменти, які її нібито неоправдано прикрашали. Сповнена ідеями на майбутнє... Бажанням і вмінням...

24 грудня 2010 року Атени Руснак не стало. Стало зрозуміло, чому не захотіла зустрічатися, а віддала перевагу телефонним розмовам, електронній пошті. Чому на відкриття персональної виставки мисткині, окрім художників, інтелігенції міста, прийшли священики, прихожани греко-католицької парафії.

Невеличкі за розміром, камерні твори, у яких огранена природна сутність різних матеріалів, підкреслені фактура, барва, блиск чи затаєність піщинок, камінців, листка чи квітів, вигини ліній примхливих гілочок, з’являлися не раз на різних імпрезах. Вони не вимагають уваги, а спонукають до споглядання зблизька, до неквапливої розмови. Але захоплюють щомиті все більше, і ти розумієш, як все це далеко від побаченої здалеку простоти! Бачиш, що це не пісочні годинники, це не пісок і годинники Сальвадора Далі. Це глибока медитація, радше – медитація-молитва.

Краєвиди – звиклі або незвичні, або просто візія чогось небаченого. Незбагненного, але відчуваного, як музика – вона діє, одухотворює, підносить (рятує?).

На відкритті (на диво велелюдному) о.Валерій Сиротюк відзначив високу духовність творів, навіть порадив подумати про назви циклів: може, «Апологетика», а може – «День творення». Бо з праху земного Бог сотворив людину і так само благословив людину на творення.

Атена Руснак – художниця за покликанням, яка вибрала для себе два шляхи – дарувати здоров’я, допомагати людям у їхніх фізичних проблемах, а другий – дарувати красу. І хто зна, який із них – саме той, найважливіший!? Але зрозуміло найголовніше: сковоридинівський «сродний труд» знайшов Атену Руснак.

- Ви приїхали в Чернівці зі Львова, після закінчення фармацевтичного факультету медінституту, працювали провізором, завідували аптекою. Та у місті Вас знали і як людину, яка має талант до створення особливих витворів флористики. Коли відчули тягу до прекрасного?

- Так, це була особлива, «гобеленова» флористика. Вважала, що такого ніхто не робить, але якось поїхала до Києва... Роблять. І я тут не відкрила Америки.

А малювала завжди. Вчителі часто скаржилися моїй мамі, що я постійно малюю на уроках. Дуже вдячна матері за те, що вона з розумінням поставилася до такого «непослуху».

Ми жили в Дрогобичі на Львівщині, після закінчення хімічної школи довелося вирішувати складну дилему: любила малювати і любила хімію.

- Що спонукає Вас до творчості?

- Не сприймаю, що я їх творю. Це художник створює нову реальність. Я тут ні при чому, не знаю, звідки воно у мене, як підбираються билинки і камінчики, чому принесла додому мішечок піску. Беру камінь і оточую тим, чого він бажає,  створюю ті умови, яких він жадає, якусь нову реальність, свою часточку простору. Але кожна піщинка знає, що вона хоче довкола себе бачити. Ось і виходить – я просто поклала камінь на місце. А піски дивні, чудові: на Тайвані – білосніжний, у Португалії коричнюватий, в Росії – жовтий, у Чорногорії – різнобарвні піщинки-камінчики, а в моєму Дрогобичі – зелений, такий ніде не зустрічається. Всі знають про моє захоплення і при нагоді привозять подарунки. Нещодавно отримала пісок із пустелі Сахари.

- Скільки часу забирає одна мініатюра-медитація? Чи можна навчитися цьому вмінню?

- Витрачаю тиждень або 2-3 дні. Пісок наноситься шарами. Слід почекати, доки він засохне (тобто добре приклеїться), а потім переходити до наступного. Творити можна навчитися, точніше – перейти в інший стан, і воно само прийде – дивний стан піднесення, натхнення, вміння. Найперше – не думати про себе, бо якщо у якійсь картині з’являється «Я», то це…

- Ой, не взискуй гіркого меду слави!

Той мед недобрий, од кусючих бджіл.

Взискуй сказать поблідлими устами Хоч кілька людям необхідних слів.

І Ви, і Ваші твори підтверджують слова Ліни Костенко.

- Я б керамікою займалася, з глиною подобається працювати. Вона жива. Так само, як і пісок, одухотворена і, напевне, може сказати, чого вона хоче. Тобто ця сама сила, яка керує моїми руками, які ніколи не вибирали місця для камінчиків, піщинок. Зранку дивуюся: як я могла його так точно покласти, як йому добре в цьому мікрокосмосі!

- Ви любите Ліну Костенко...

- А з письменників моє останнє відкриття – Ева Гата, яка пише філософсько-містичні романи і дуже вирізняється серед сучасних письменників, які іноді пишуть на грані шизофренії. Іноді читаєш, читаєш, стільки колізій, а вихід – ось він, і не треба багато шукати. Взагалі, найбільше мені близька духовна література і класика. Так само і з музикою: з великою насолодою слухаю і духовну музику, і класичну – Баха, Вівальді, Генделя.

- Який найсвітліший випадок пригадуєте?

- Коли йдете, а у вас нема ні дому, ні дороги, є ти, Бог і безмежний світ. Яскраве відчуття – ніби вперше бачиш кожну травинку, кожен листочок, відкриваєш свою ойкумену. В душі – відчуття повної свободи! Воно зникає після народження дитини. Тоді все змінюється – якусь частку себе назавжди віддаєш, народжується відповідальність.

- Син успадкував Ваші таланти?

- Так, він творча людина, зокрема, займається фотографією. До слова, це наше спільне захоплення. Тільки напрямки у нас різні: у сина – ретро,  у мене – натюрморти, але незвичайні, з несподіваною родзинкою. Люблю макрозйомку (так цікаво зробити, наприклад, світлину крихітної суниці!), колажі.

-Уявляєте, якою цікавою колись буде розмова: на фотовиставці згадаємо про теперішні «Медитації з піском»?

- Побачимо. Мені потрапив випадково на очі шматок шкіри, і ось на виставці чотири роботи (вологі мушлі на морському дні, поруч водорості рухаються, а може, зовсім інше відчувала художниця; матеріал-шкіра не відразу себе видає – авт.). Так само – трикотаж, прозорий пластик, який виявився на диво вдячним, бо робота прозора. Її слід розглядати на просвіт або на пару сантиметрів від стіни, тоді відкриваються такий простір, такі об’ємні світи, що перехоплюють дух від несподіванки.

Галина МАТВІЇШИН, мистецтвознавець

Фото автора

НА ФОТО: - Під час відкриття індивідуальної виставки Атени Руснак у Чернівецькому художньому музеї.

- Робота Атени Руснак.



Создан 18 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником