ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Вічний оберіг рідної мови (До Міжнародного дня рідної мови – 21 лютого)




Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

Сидір Воробкевич

Моє українство починалося із цих святих рядків, які часто, либонь, від мого першого дитячого самоусвідомлення декламувала мені моя матінка, та із такої ж святої для всіх нас творчості Тараса Шевченка та Івана Франка. І слово рідне завжди відтоді асоціювалося мені із батьками, односельцями, рідною домівкою, рідною природою, з Україною.

Тому важко віриться російськомовному українцю, як би він не клявся, що він український патріот. А ще більше не віриться тим, які з трибуни Верховної Ради до хрипоти кричать російськомовним «суржиком», що вони і тільки вони у поті чола законотворять для майбутньої міцної економіки України. Якої України? Либонь російськомовної колонії імперської Москви. І вже зовсім не лізе ні в тин, ні в ворота вищої міри їхнє фарисейство – проект Закону «Про мови в Україні», поданий на розгляд ВР депутатами С.Єфремовим, П.Симоненком, С.Гриневецьким 7 вересня 2010 року, який може витіснити українську мову з усіх сфер суспільного користування. Бажаючи узаконити т.зв. «регіональну» мову, вони намагаються утвердити у нас двомовність, при цьому посилаючись на Європейську хартію регіональних мов, перекручений текст якої прийняла ВР. Насправді це хартія малопоширених місцевих мов, які перебувають на межі зникнення. А хіба російській мові, яка через майже 400-літню русифікацію все ще майже панівна у нас, загрожує зникнення?!

А Президент замінив міністра-українця І.Вакарчука на міністра-українофоба Д.Табачника, незважаючи на протести всієї творчої інтелігенції. Цей уже знову переписує навчальні підручники з історії, замінюючи героїв національно-визвольних змагань на колишніх катів України. З його вини мало не зірвалося відкриття ХІ Міжнародного конкурсу знавців української мови ім.П.Яцика минулого року. І лише завдяки патріотично налаштованій громаді земляків Петра Яцика конкурс таки відкрився 9 листопада 2010 року на батьківщині великого українця у Верхньому Синьовидному.

То хто ж цей надзвичайно мудрий і щирий українець, який заснував Міжнародний конкурс, у якому щороку беруть участь понад 5 млн. осіб з України та 29 країн світу, де є українська діаспора? Це велика державотворча справа, позаяк без мови нема держави.

А цим щирим українцем був (бо вже майже 10 років тому відійшов у Вічність) великий Бойко із Верхнього Синьовидного – Петро Яцик. Трагічна доля його, як дві краплі води, схожа на долю сотень тисяч свідомих, активних, патріотично налаштованих українців, подвижників, які щиро працювали і відважно боролися за волю України, та з приходом радянських «визволителів», якщо не поплатилися життям за любов до України, то в кращому разі мусіли стати вигнанцями із рідної землі. Оскільки це був високоосвічений цвіт нації, то переважна більшість із них ставала далеко від батьківщини вченими, письменниками, багатими людьми. А при першій же нагоді, коли впала «залізна завіса», ми одержали їхню немалу духовну і матеріальну підтримку у наших потугах у розбудові незалежної України.

Один із таких українських благодійників був визначний бізнесмен, громадянин Канади із щирим українським серцем Петро Яцик. Він емігрував із рідного Верхнього Синьовидного влітку 1944 року у зв’язку з наближенням більшовицької орди, оскільки знав, що йому дістанеться за активну націоналістичну діяльність у місцевій «Просвіті», «Пласті» та інших українських культурних організаціях. Після довгих поневірянь по чужих землях він, нарешті, знайшов свою нішу і швидко розбагатів, ставши одним із канадських мільйонерів. Петро Яцик, знаючи ціну тяжко зароблених грошей, мудро й розважливо, як великий український патріот вкладав їх у визначальні для України проекти. Він офірував великі кошти на переклад англійською мовою «Історії Руси-України» М.Грушевського, а також 1 млн. доларів на створення Центру досліджень історії України при Канадському інституті українських студій Альбертського університету. Цей центр носить ім’я фундатора П.Яцика. Він був президентом Ліги українських меценатів. На розбудову українських наукових студій перерахував понад 12 млн. доларів. Був одним із творців фундації видання енциклопедії Українознавства в Саркелі. Освітня фундація ім.П.Яцика, Центр досліджень ім.П.Яцика при Альбертському університеті сьогодні добре відомі у науковому світі, а ще українські студії в інституті ім.Гаррімана при Колумбійському університеті (США), при Гарвардському університеті (США), Торонтському та Лондонському університетах та інші наукові установи, фундатором яких виступив наш земляк.

Він мудро і розважно спрямовував свої немалі кошти на далекоглядні проекти: освіту і науку, причому науку історичну, яка звільняє українців від комплексу меншовартості, формує національну свідомість молоді. Серед найсміливіших ідей П.Яцика було заснування Міжнародного дитячого конкурсу знавців української мови.

На скромному обеліску П.Яцика у його рідному Верхньому Синьовидному написано: «Найкраще бути самим собою» і ще: «Я був, є і помру українцем».

Візьмімо ці слова для себе як заповіт. І будьмо завжди і всюди також українцями за своїми помислами, вчинками і своєю солов’їною мовою. Вона ніколи «не вмре, не загине», бо на її сторожі вічно стоятимуть такі, як наш великий Бойко – Петро Яцик.

Орест ГАВРИЛІВ



Создан 18 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником