ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Історію не зупинити: «Галицькій Зорі» минуло 75 років!




Наприкінці минулого року, 4 листопада 2014-го, народний часопис «Галицька Зоря» відзначив 75-літття. Планувалося цей ювілей відзначити як і належить. Адже це одна з найдавніших газет на теренах нашої області. Але з відомих причин, пов’язаних із воєнною агресією Росії проти нашої держави, не є доречним будь-яке святкування. Читач, мабуть, звернув увагу, що на редакційному прапорі ось уже який місяць – траурна стрічка. І не відомо ще скільки голів віддадуть своє життя за цілісність України у боротьбі з окупантом. Але, гадаємо, все ж таки варто згадати людей, котрі творили історію нашої газети.

Видання, котре упродовж 75 років (а газета заснована у листопаді 1939 року) інформує своїх читачів про події в місті, області, районі, а у новітній історії України стало єдиним пропагандистським рупором ідей незалежності. Газета пройшла випробування різними часами. У період Дрогобицької області вона була головною газетою. «Радянське слово» продовжило свій лік до 1990 року, відтак трансформувалося у «Галицьку Зорю». За всі роки існування редакції її поріг переступило понад 100 працівників. У далекі 50-60 роки штат нараховував понад сорок осіб. Відтак, перейшовши у нижчий міськрайонний ранг, кількість працівників значно оптимізувалася.

Довгий час редактором нашої обласної газети був Федір Сендзюк. У 70-80 рр. колектив редакції очолював Іван Гурський. Це була строга людина, яка ретельно дотримувалася букви політики партії і редакційного підпорядкування. Потім редактором був Петро Китай. Журналіст від Бога. Він дозволяв собі писати дошкульні критичні матеріали, де основними фігурантами виступали навіть партійні чиновники райкому партії, секретарі, прокурори, судді і т.д. Петро Іванович вмів відстояти журналіста від «наїздів» партійного керівництва. Для нього не існувало табу на будь-яку тему. З ним було комфортно на газетярській ниві. Якось не по-людськи Петра Китая «випхали» на пенсію, і колектив очолив Іван Тихий, який, до того як посісти посаду заввідділом пропаганди і агітації міськкому партії, раніше працював у «Радянському слові».

Надворі – нова епоха у житті України і спраглі до свободи слова журналісти видавали на-гора серйозні публікації. Тоді й «перехрестили» газету на «Галицьку Зорю». Тодішній міський голова Мирослав Глубіш інколи обурювався з приводу критики на адресу нової влади, але йому вистачило розуму і здорового глузду, щоб не загнати свободу слова у колишні параметри і рамки.

Відтак з 2002 року естафетну редакційну паличку доводиться нести Петру Мацану. Має гостре перо і принципову позицію, через що багато хто називає його незручним редактором.

Слід зазначити, що газетярська оселя, що розташована 75 років на вулиці Т.Шевченка,14, виплекала знаних і відомих журналістів-публіцистів, письменників, драматургів, редакторів і т.д. Свій письменницький хист проявили і відкрили Борис Загорулько, автор повістей «Аничка» (екранізація однойменного фільму), «Вогняна саламандра», романів «На семи вітрах», «Первоцвіт», Микола Сєдов, Василь Босович (автор п’єс «Данило Галицький», «Олекса Довбуш», «Ісус - син Бога живого»), Мирослав Маринович (книги «Україна на полях Святого письма», «Україна: шлях через пустелю» та інші монографії), Роман Пастух (у доробку понад 10 книг на історично-краєзнавчу та іншу тематику), Тарас Метик (автор п’єси «Нескорима», працює над другим твором).

Помітний слід у журналістиці на шпальтах нашої газети залишила Анізія Онищак. Її публікації знаходили свою жіночу аудиторію і вона з нетерпінням очікувала на чергову цікаву розповідь з-під її пера. Понад 40 років світлини фотомитця Ігоря Фецяка ілюструють його рідну газету.

У газеті успішно і творчо працювали Іван Возний, Іван Ярема, Василь Станович, Ігор Сусюк. До речі, два останні, випурхнувши з рідного гнізда, звили свої. Василь Васильович заснував «Добре серце», а Ігор Павлович – «Франкову криницю». Свій проект, пов’язаний із «Вільним словом», започаткував Олексій Дорофтей. У цьому ряді, мабуть, найбільш вдало заповнив нішу Михайло Ільницький. Він нині дає роботу майже 100 людям. На шпальтах газети залишили і залишають свої імена Зеновій Бать, Віктор Маців, Мар’ян Мариняк, Михайло Абовський, Йосип Фиштик, Наталя Микитяк, Світлана Тимошенко (Швадчак), Йосип Садовий, Любомир Поливка, Ірина Невмержицька, Богдан Британ, Анатолій Власюк, Тетяна Федак, Ярослав Гайгель, Ігор Собко, Іван Ступак, Василь Добрянський, Ярослав і Леся Грицики…

Приємні миттєвості нашої праці пов’язані із нашим «тилом» (транспорт, бухгалтерія, коректура). Завжди виринають у глибокій шані і повазі Михайло Васильович Дуда – наш пунктуальний водій, Володимир Йосипович Мецан – один із його наступників, Ольга Іванівна Савула – багаторічний бухгалтер з великої букви, Анна Василівна Стапчак – техпрацівниця, Марія Юліанівна Швадчак – машиніст-друкар, Валентина Василівна Птущук – машиніст-друкар, секретар-друкар Оксана Максимівна Даньків, коректори Ольга Іванівна Німилович і Марія Степанівна Кобільник, комп’ютерники верстки і набору Олег Лазорко, Ярослав Гуменюк, Андрій Білецький, Надія Галевич, Ольга Східницька…

Пройде ще чверть віку і нові імена продовжать писати історію славетного часопису через призму буднів і свят нашого краю…

Володимир ТУРМИС,

заступник редактора, переступив поріг редакції у далекому 1982 році



Обновлен 13 сен 2017. Создан 27 мар 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником