ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Музейницька діяльність митрополита Андрея Шептицького (до 150-річчя від дня народження)




«Музей стоїть на сторожі національної традиції і старанно зберігає все, що в національному житті заслуговує увагу своїм характером, мистецьким стилем або прямо висловом чи проявом національної думки або національного життя».

Митрополит Андрей Шептицький

 

У Рік Митрополита Андрея Шептицького ми знову згадуємо про його життя і діяльність і щораз немов відкриваємо для себе якусь нову грань його діянь. Зупинимось на особі Митрополита як музейника і мецената – одного із найбільших добродійників для українського народу.

Кир Андрей був тонким знавцем музейної справи і мистецтв. Його захоплення мистецтвом почалося ще з раннього дитинства, адже родинна атмосфера, в якій виростав Роман Олександр Марія Шептицький, була пронизана любов’ю та пошаною до всього прекрасного. Його мати, Софія (донька видатного польського письменника Олександра Фредро), сама письменниця і талановита портретистка, зібрала велику колекцію живопису. Часті подорожі за кордон, відвідування музеїв, галерей, виставок, сприяли розширенню світогляду молодого Романа, який також «сам любив братись за вугіль і кисть, щоб чертами і красками висказати один-другий момент власної душі».

Як нащадок старого українського боярського роду Шептицьких, у якому збереглися давні традиції, він молодим хлопцем мав нагоду приглядатись до пам’яток нашого минулого, полюбити всім серцем українську культуру. Після складення матури їздив разом із батьком до Унівського монастиря – там зберігалися цінні пам’ятки по його славних предках, які займали визначні становища в Церкві як ігумени, владики та київські митрополити.

Згодом Митрополит згадував: «Заки я навчився читати і писати ще дитиною, коли я не здавав собі справи з почувань, я серцем відчував красу старої нашої ікони… Вдома у родичів, на коминку стояли дві старенькі ікони, дуже знищені, які мені дуже подобалися, хоч я певно не міг сказати – чому? Я недавно мав ці ікони в руках і ствердив, що вони є дійсно знамениті мистецькі твори…».

Перебуваючи як чернець у Добромильському монастирі оо. Василіян, він відвідував старовинний монастир серед лісів у Поляні. З часом цей храм почали зносити, споруджуючи нову капличку, а ікони мали спалити. Кир Андрей, вже будучи Станіславським єпископом, встиг їх придбати. «Кілько то прецінних ікон так згоріло по селах – як то старий звичай велів, щоб не була в поневірці свята річ», – із жалем стверджував Митрополит.

Митрополит Кир Андрей завжди був пристрасним колекціонером. Полюбивши всім серцем українську старовину, відчуваючи її красу та високу естетичну цінність, він збирав унікальні пам’ятки і вкладав багато коштів у їх збереження та дослідження.

Музейницька діяльність Андрея Шептицького розпочалася з перших років ХХ ст. Так, вже у 1900 р. він (як архієпископ) подарував українцям Станіславова велику збірку музейних експонатів, зокрема картин, ікон і стародруків, доля яких на сьогодні невідома. У 1901 р. за його підтримки створено Археологічний музей при Львівській Духовній семінарії.

У пастирському зверненні Шептицький, уже як митрополит, закликає все духовенство вести роботу зі збору пам’яток мистецтв, зокрема ікон, з метою подальшого формування сакрального музею. Взагалі він гаряче заохочував до збирання ікон, прагнучи у такий спосіб захистити пам’ятки церковного мистецтва від знищення: «Досвід доперва показав, що і в іконах є багато цінного матеріалу – історичного і етнографічного, та що наше старе мистецтво далеко ще не є таке цінене і досліджене, як воно на те заслуговує».

Щойно обійнявши владичий престол митрополита Галицького, розпочав формування збірки давніх пам’яток (документів, книжок, ікон та ін.) на Святоюрській Горі, де в п’яти кімнатах митрополичої резиденції почалося творення унікального зібрання. На основі власної колекції митрополитом у лютому 1905 року у Львові був заснований «Церковний музей». Кількість експонатів постійно зростала, і тематика творів уже не обмежувалась виключно релігійним характером. Музей збагачувався також дарованими колекціями й архівами, які надходили не тільки з Галичини, а й з усіх західних губерній Росії. Досить переглянути підшивки львівської газети «Діло», щоб побачити в ній довгі списки подарованого, які засвідчують велике культурне пробудження. Кураторія музею за згодою Шептицького перейменувала його на «Національний Музей», який урочистим актом 13 грудня 1913 року передано в дар українській спільноті.

Історики національної культури стверджують, якби навіть митрополит не звершив нічого, крім музею, його ім’я все одно було б уписане до числа найвидатніших синів України. Адже до появи цього музею Західна Україна не мала жодного помітного зібрання експонатів української культури, яке справді можна було назвати музеєм. Кілька колекцій на Наддніпрянщині, що вже існували на той час, також не могли претендувати на заклади загальнонаціонального значення і характеру. Створюючи Український національний музей, Шептицький зумів зібрати довкола цієї прекрасної ідеї всіх тодішніх знавців українських старожитностей, істориків, мистецтвознавців, чи не всю національну еліту. Й очолив цей колектив доктор мистецтвознавства Іларіон Свєнціцький.

Митрополит Андрей практично заклав підвалини творення професійного музейництва в Галичині, втіливши свою концепцію музейного будівництва. На засіданнях кураторії музею Митрополит не раз наголошував: «Збирати якнайбільше і рятувати, що ще залишилося. Усі фонди музейні обертати на закупно і збирання старовини… Усі гроші на збирання, бо саме тепер крайня пора! Старовина з дня на день нищиться! Чужі речі продати і набути своє».

З нагоди офіційного відкриття Національного Музею Митрополит Андрей виголосив зворушливу промову, де, зокрема, сказав, що «не хочемо бути сторожами гробів, хочемо бути радше свідками відродження. Збірки Музею передаємо українському народові не тільки як документи й свідків слави наших батьків, ми передаємо також і тим, що над культурою українського народу працюють… Покажім нашій спільноті, чим ми були, й чим залишаємось далі, що в нас живуть прегарні й великі традиції, що ми є носіями рідної культури, що плекаємо таланти».

Під час урочистостей політичний діяч Кость Левицький виголосив щиру подяку митрополитові Шептицькому: «… Дар дорогий нам як заповіт — щоб ми були сторожами гробу минувшини, але щоб з тих мертвих скарбів ми черпали нове народнє життя, щоб Національний музей був не цвинтарищем нашого життя, а животворним джерелом, з якого живою течією має бити відроджена українська культура. І наш народ, перейшовши тернистий шлях свого відродження, згадає Вашу Світлость як одного з найкращих своїх синів, які для його розвитку поклали найбільші заслуги».

З нагоди заснування музею часопис «Діло» помістив статтю історика української культури, археолога і мистецтвознавця Володимира Гребеняка, який завершив її такими словами: «З подивом мусимо станути перед величезною витривалістю Основателя, котрий, почавши з малого, зумів консеквентно вести розпочате діло і остаточно з таким успіхом допровадити його до кінця. Віддання Музею суспільності мусимо назвати справнім князівським даром».

Митрополит ще в 1911 році купив для музею новий будинок професора Е. Дуніковського на вул. Мохнацького (нині – Драгоманова). До речі, на заснування музею Шептицький дав не тільки 2 мільйони довоєнних корон, які пішли на закупівлю будинку, його реконструкцію й утримання. Основу фондів складала колекція фундатора, який подарував загалом близько 10 тис. експонатів.

Кир Андрей постійно надавав значну фінансову підтримку, про що свідчить збережене за 1906-1938 рр. листування директора музею з його меценатом: кошти виділялися на експозиційні, господарські, адміністративні та інші потреби. Зокрема, з 1922 р. Митрополит визначає нову квоту щорічних виплат на розвиток музею – 6 тисяч злотих.

З нагоди 25-ліття українського Національного музею у Львові 1931 р. вийшла пам’ятна книга, де поміщено вступну статтю його засновника – Митрополита Кир Андрея «Мої спомини про предмет музейних збірок». У ній Митрополит подав ґенезу свого зацікавлення українським минулим, особливо ж українською іконою, а згодом українським мистецтвом загалом.

У «Літописі Національного Музею за рік 1934» Владика написав на прохання його директора: «Бажаєте від мене статті про вагу й значення музеїв та про труднощі в їх розвитку. Самі без порівняння краще від мене можете представити потребу й вагу музейництва. Музей помагає національним мистцям у кожному напрямі – себто не лише малярам, скульпторам, музикам і письменникам, але й ремісникам всякого рода пізнавати свій нарід і освідомляти собі дорогу своєї власної творчості…». Кир Андрей також застерігав, що до музею потрібно збирати лише вартісні речі, щоб не було «забагато ревности».

З нагоди 25-ліття Національного музею художник Петро Холодний писав: «Велика ініціатива Митрополита Андрея в заснованні Національного музею, робота його проводу і його співробітників буде мати в майбутньому необчислимі позитивні наслідки, і не тільки для нас, українців, але і для інших».

Значну роботу провів Владика Кир Андрей і щодо повернення національних культурних цінностей, які були вивезені під час Пешої світової війни, а також тривалий час зберігалася за межами краю.

У 1932 р. І.Свенціцький із подання А. Шептицького складає лист від митрополичого Ординаріату під назвою «Консервація та реставрація історичних пам’яток церковного мистецтва», в якому висвітлено проблеми збереження та реєстрації об’єктів сакральної спадщини. Митрополит також ініціює створення єпархіальних консерваторських комісій із представників духовенства, завданнями яких є здійснення постійної пам’яткоохоронної діяльності в окремих регіонах (єпархіях) Східної Галичини.

Щоб зберегти пам’ять про автентичність старих (особливо дерев’яних) храмів у випадку руйнації чи перебудови, Владика закликав до їх фотофіксації.

Нині у музеях України зберігається історична та документальна пам’ять про непересічну особистість – Слугу Божого Андрея Шептицького. Його концепція музейницької діяльності, розуміння важливості збереження, реставрації та охорони унікальних пам’яток нашої культури і сьогодні є актуальними.

У Дрогобичі збережено дві визначні пам’ятки дерев’яної архітектури, XV-XVII століть – церкви Св. Юра та Воздвиження Чесного Хреста, які є філіями музею «Дрогобичина». Унікальні розписи та ікони дрогобицьких іконописців дотепер вражають своєю красою та енергетикою.

Низка цікавих експонатів, пов’язаних із Митрополитом Андреєм Шептицьким, зберігається у фондовій збірці музею. Це пастирські послання, у яких він закликав вірних любити свій народ, бути патріотами своєї нації, пам’ятати й плекати своє українське коріння, пишатися ним. Вони і нині є співзвучними нашій добі.

Збереглися також цікаві документи із часів Першої світової війни, коли під час окупації Львова російськими військами у вересні 1914 р. Митрополит Шептицький був вивезений на заслання в Росію.

Про участь наших краян у справі визволення Його Ексцеленції Митрополита Андрея Шептицького із російського полону свідчать два листи до Всечесного Уряду Деканального в Дрогобичі від Єпископського греко-католицького Ординаріату в Перемишлі від 19 жовтня 1916 р. У документах йдеться про звернення Президії Загальної Української Ради, яка «порішила з приводу сього нечуваного насильства над особою Митрополита…віднести ся до американського правительства через американську амбасаду у Відни з петицією о інтервенцию в російськім правительстві в користь облекшеня долі Митрополита Шептицького та в ціли евентуального його висвободженя… Для того петиция до американьского правительства мусить бути масовою, всенародною і в тім ціли Президия Заг. Укр. Ради має честь сим просити о найенергічнійші заходи, щоби в найкоротшім часі зібрати як найбільше підписів серед нашої суспільности для долученя їх до петициї… З високим поважанєм, за Президию Загальної Української Ради у Відни Кость Левицкий».

Розпорядження Єпископського греко-католицького Ординаріату стосується вищесказаного: «Если кому, то в першій мірі Духовеньству повинно залежати на сім щоби облекшити долю всіми нами горячо любленого Високопреосвященного Митрополита Кир Андрея. Тож Єписк. Ординарият поручає Всечесному Урядови деканальному, щоби цілу тую справу подав до відомости Всеч. оо. Кондеканальним і спонукав їх, аби тіїж як найревнійше заняли ся зібранєм підписів своїх вірних. Нашим обовязком є подбати про се щоби ані одна одиниця в нашій Епархії не відтягнула ся від підпису». Як свідчать документи, повідомлення одержали в місті Дрогобич та в селах Михайлевичі, Добрівляни, Вороблевичі, Ролів, Болехівці, Гаї, Уличне…

Після звільнення у березні 1917 року Митрополит відбув через Київ, Петроград до Фінляндії, а потім через Стокгольм, Гамбург, Відень, Краків, Перемишль 10 вересня 1917 року прибув до Львова. По всьому маршруту повернення величезні маси населення цих міст урочисто зустрічали митрополита – в’язня Російської імперії.

З нагоди приїзду спеціальним комітетом для привітання Митрополиту було вручено, зокрема, роботи художника В.Пшедвоєвського, професора Промислової школи в Яворові. Відзнака, на якій викарбувано погруддя Митрополита і напис «АНДРЕЄВИ ШЕПТИЦЬКОМУ УКРАЇНА», була виготовлена у Відні. Для масового розповсюдження плакети вийшли в цинку (1 корона), томпаку (2 корони) та сріблі (3 корони). Весь дохід із відзнаки призначався на фонд ім. Митрополита Андрея Шептицького для українських сиріт. У вересні 1917 р. галицькі українці зібрали 320 тис. корон, а митрополит від себе доклав ще один мільйон. Одна з таких плакет із цинку («воєнного металю») знаходиться у музеї «Дрогобиччина» (фото 1).

Увесь дохід на цей фонд призначався і від продажу поштівки «Митрополит гр. Шептицький по повороті із заслання» (наклад видавництва «Шляхи»), яка теж збереглася у фондовій збірці (фото 2).

Цікавий експонат до музею передала поетеса і дисидент Ірина Сеник (1926-2009), яка відбула в сталінських тюрмах і таборах 33 роки. Деякий час вона працювала у Львівській митрополичій консисторії, де майже щодня бачила Митрополита Андрея Шептицького. В основу грамплатівки «Живе слово Слуги Божого Митрополита Андрея» покладено фрагмент запису Великодньої радіопередачі зі Святоуспенської церкви у Львові в 1939 р. – Великодня промова Митрополита. Цей запис зробив О. Пежанський (1892-1972) – львівський архітектор, любитель фотографії та музики, піонер звукозапису на пластинках. Грамплатівка вийшла у США в 1978 році, а увесь прибуток із продажу був призначений на Фонд Беатифікації Слуги Божого Митрополита Андрея.

Папа Пій ХІІ у своїй енцикліці «Оrientales omnes» («Всьому Сходові»), датованій 23 грудня 1945 року, винятково високо оцінив діяльність митрополита Шептицького. Перераховуючи всі його заслуги, він відзначив також, що саме за часів Шептицького «розвинулося церковне мистецтво за прадідними традиціями й питомим хистом цього народу й основано музей та інші мистецькі установи з прекрасними пам’ятками старовини. Врешті, закладено й розвинено немало закладів, шо мали на меті спомагати нижчі круги суспільности і їхніх потребах та вбогим в їхніх бідах».

Ім’я Владики Митрополита Андрея Шептицького вписане золотими буквами в історію української культури. Його діяльність може служити взірцем для тих, хто розуміє значення музейництва. Адже музеї і нині займаються збереженням, експонуванням та дослідженням історичних пам’яток, постійно поповнюють свої музейні збірки. Хотілося б, щоби сучасні меценати і благодійні фонди продовжували діяння Кир Андрея. Як писав історик В. Липинський: «Може менше знаною, але мабуть не менше важною, єсть участь Митрополита не тільки в збиранню слідів нашої традиції, а й у виховуванню своїм впливом і прикладом тих живих людей, що уміли би нашу традицію шанувати і дальшим поколінням її передати».

Зоряна КОРДУБА, завідувач відділу історії музею «Дрогобиччина»

Фото Анатолія ДРАГАНА



Создан 19 июн 2015



  Комментарии       
Всего 1, последний 3 года назад
Львівські музейники 08 фев 2017 ответить
Списано з чужих. Соромнго дрогобицьким музейникам має бути. Прочитавши свої тексти, очам не повірили, і те , завше трапляється , чомусь серед ночі....(
http://metropolitaszeptycki.pl/pl/artykuy/art
ykuy-w-jezyku-ukrainskim/445/446.html

http://catholicnews.org.ua/velikiy-dar-mitrop
olita

http://museum.dp.ua/article0143.html
http://www.mankurty.com/sven/?page_id=66
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником