ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини в «ГЗ» від 18 серпня 2015р




Є хворі на малярію!

У Дрогобичі чоловік, який побував у Африці, захворів на малярію.

Про це 12 серпня на засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій повідомив відповідальний за питання цивільного захисту відділу охорони здоров’я Сергій Поднєвич. Від стаціонарного лікування хворий відмовився. С.Поднєвич зауважив, що загрозу масового зараження ця недуга не становить, оскільки її переносниками є лише комарі.

Начальник Дрогобицького міжміського управління ГУ Держсанепідслужби у Львівській області Ігор Майкут на засіданні озвучив статистичні відомості, згідно з якими у Дрогобичі та Трускавці налічується 22 особи, що перехворіли малярією і у 2014 р., таких осіб зокрема було 6.

Перший заступник міського голови Петро Суда доручив головному санітарному лікарю розробити план заходів щодо запобігання виникненню малярії та зосередитися на роз’яснювальній роботі серед населення про специфіку цієї хвороби.

 

Дрогобиччина – без газу

У зв’язку з проведенням планових ремонтних робіт, 18 серпня о 9.00. у Дрогобичі, Стебнику та Дрогобицькому районі запланували припинити газопостачання.

Орієнтовний час проведення ремонтних робіт – 48 годин. Міська влада попросила управління газового господарства максимально оперативно впоратися із запланованими ремонтними роботами.

За інформацією відділу забезпечення діяльності виконкому

 

Економічний рецепт від Віктора Галасюка

13 серпня на Дрогобиччину завітав народний депутат України Віктор Галасюк.

У супроводі колег із Радикальної Партії О.Ляшка він відвідав фермерське господарство «Ромалін» у Рихтичах, зустрівся з партійними активістами регіону та представниками громадськості у конференц-залі дрогобицького готелю «Лимон».

Коротко про гостя нашого краю. 33-річний Віктор Галасюк – уродженець Дніпропетровська, економіст, голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, заступник лідера Радикальної Партії з економічної політики, член Національної ради реформ.

За підрахунками ГО «Опора», Віктор Галасюк увійшов до п’ятірки найактивніших ораторів Верховної Ради України VIII скликання, здійснивши за півріччя роботи нового парламенту 90 виступів з трибуни.

Під час зустрічі у Дрогобичі Віктор Галасюк розповів, що Радикальна партія створила Антикризовий економічний штаб, який вивчає економічні регіональні проблеми під час зустрічей із підприємцями і керівниками підприємств на місцях.

Та, очевидно, головною метою візиту політика до нашого краю була підготовка партійних осередків до місцевих виборів 25 жовтня ц.р. Пан Галасюк повідомив, що керівництво РП ставить за мету здобути на Львівщині щонайменше 15% голосів виборців. Тож уже зараз мають активно запрацювати виборчі штаби, ретельно підбираючи справді гідних кандидатів, а також членів ТВК і ДВК.

Про стан справ на місцях коротко розповіли голова обласної організації Радикальної партії Юрій Візняк та голова Дрогобицької районної організації РП Сергій Смола.

У виступі народний депутат торкнувся економічної ситуації в державі. За його словами, Радикальна партія О.Ляшка ініціює підвищення мінімальної зарплати втричі – як мінімум, до 3000 гривень. Адже сьогодні мінімальна зарплата становить 1218 гривень і на неї неможливо вижити. Ціни зросли на 70%, гривня впала втричі, а мінімальна зарплата підвищилася лише на 6%.

Віктор Галасюк наголосив, що підвищення розміру мінімальної зарплати – це питання не лише соціальної справедливості, а й відновлення зростання економіки. Адже воно потягне за собою підвищення купівельної спроможності населення, відповідно – відновлення виробництва, створення робочих місць. Водночас радикали вимагають проведення індексації нинішнього рівня зарплат і пенсій на рівень інфляції.

Окрім того, депутати із фракції РП пропонують суттєво зменшити тиск на фонд заробітної плати – знизити єдиний соціальний внесок із 37% до 15%. Це дозволить вивести з тіні величезні кошти, які виплачуються працівникам у конверті. «Менші податки принесуть більші надходження до бюджету, сприятимуть економічному розвитку», - переконаний В.Галасюк. Усі ці пропозиції подані до Кабміну.

На завершення зустрічі нардеп відповів на численні запитання присутніх. Вони стосувалися повернення банківських кредитів після падіння гривні, переходу на контрактну армію, відновлення промислових підприємств, скасування пільг, підтримки державної мови.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

Перший крок до співпраці

13 серпня у приміщенні Дрогобицької міської ради відбулося підписання договорів про співпрацю між Стрийським місцевим центром з надання безплатної вторинної правової допомоги із громадськими організаціями та засобами масової інформації.

Подія відбулася у Дрогобичі, оскільки Дрогобицький регіон підпадає під територіальну юрисдикцію цього центру. Як зазначила директор центру Марія Николаїшин, така співпраця покликана забезпечити якнайширший доступ громадян визначених соціально незахищених категорій до отримання вторинної правової допомоги.

Від ЗМІ спеціалісти центру очікують не тільки просвітницької підтримки у спектрі висвітлення новинок законодавства, також працівники центру розраховують, що саме журналісти стануть посередниками і скеровуватимуть до них людей з потребами у вторинній правовій допомозі. Щодо громадських організацій, за словами Марії Николаїшин, вони можуть надавати громадянам первинну правову допомогу, водночас розраховуючи на методичний супровід центру та навіть, за потреби, на професійне навчання у правовому напрямку.

Згідно з підписаними угодами, п’ять громадських організацій Дрогобича стали партнерами центру, проте цей список центр планує розширювати.

Закликаючи журналістів і громадських діячів до плідної і корисної співпраці, Марія Николаїшин наголосила, що стимулом для партнерів центру має стати усвідомлення їхньої участі у побудові держави, у якій громадяни відзначатимуться високим рівнем правової свідомості.

За інформацією відділу забезпечення діяльності виконкому

 

Будівництву Лицаря – «зелене світло»

14 серпня оргкомітет на чолі з першим заступником міського голови Петром Судою одноголосно ухвалив рішення про відновлення у місті пам’ятного знаку Лицар у збруї. Ініціатива у громадському середовищі Дрогобича витає уже майже 20 років. Ескізи пам’ятника скульптори розробляли у двох гіпсових варіантах. Однак через різні чинники процес пробуксовує дотепер.

Ідейник відновлення Лицаря у збруї, який у Дрогобичі був зведений 1916 року на знак звільнення міста від російської окупації, громадський активіст Хосе Турчик опісля розлогої довідки про історичне підґрунтя постаменту та напрацювання в архітектурному плані для відновлення пам’ятника поставив питання руба: якщо до травня 2016 року (100-річчя встановлення пам’ятника Лицаря у збруї) цей історичний символ не відновити, то його сенс буде втрачений.

Краєзнавець Роман Пастух висловив припущення, що відновленням пам’ятника Дрогобич може збудити історичну пам’ять інших міст, зокрема Львова, Перемишля, де стояли тотожні пам’ятники.

Співавтор брошури про дрогобицького лицаря і натхненник відновлення пам’ятника Володимир Садовий відзначив гостру актуальність цієї справи, адже тоді, у 1916 році, як і сьогодні, йшла боротьба з московським окупантом.

Те, що в ідейній площині такий пам’ятник нині став би значущим символом, не заперечив ніхто із засідателів. Проте звучали застереження з приводу того, що варто спочатку відновити Дрогобичу втрачене через хаотичну забудову історичне обличчя, а тоді повернутися до розгляду проекту пам’ятника. Частина членів оргкомітету таке міркування розцінила як найкоротший шлях до того, аби ідею просто заговорити і знову ж таки відкласти на роки.

Почесний громадянин міста професор Омелян Вишневський закликав поміркувати над моральним контекстом питання: чи слушно у воєнний час зводити пам’ятник? Це питання роздумам у світлиці ратуші надало політичного забарвлення. Після недовгої дискусії члени оргкомітету все ж зійшлися на думці, що такий пам’ятник аж ніяк не можна вважати бенкетом серед чуми. Тим паче, як відзначив Володимир Садовий, архітектурний постамент стане ще й символом милосердя. І в цьому підказку дає історія: після встановлення Лицаря у збруї у 1916 р. був створений фонд допомоги вдовам, дітям, сиротам та інвалідам війни, куди надходили щедрі пожертви від населення. Такий фонд цілком реально створити і при відновленому Лицареві у збруї в наш час.

Сучасний Лицар має бути повною копією свого попередника з минулого сторіччя. Розгул фантазії там, де йдеться про відродження історичного часу, неприпустимий. На цьому акцентували учасники засідання.

Перший заступник міського голови Петро Суда попросив ініціативну групу зі спорудження пам’ятника Лицареві у збруї підготувати звернення на сесію міської ради. А до розгляду інших робочих моментів, пов’язаних зі встановленням пам’ятника, організаційний комітет повернеться наступного тижня.

За інформацією відділу забезпечення діяльності виконкому

 

На Трускавецькій. Дозвілля за ґратами

Серпень – місяць відпусток, канікул – коронний період вакацій. Так, у попередньому номері, «ГЗ» піднімала тему дитячого дозвілля на селі. Цього разу не оминемо увагою життя тих, хто позбавлені волі. Разом із знімальною групою програми «Межа» з «Львів-ТБ», що готувала матеріал про дозвілля ув’язнених, відвідуємо і ми Дрогобицьку виправну колонію №40.

Старший лейтенант внутрішньої служби Роман ПАВЛІШАК (на фото), – гід автора цих рядків куточками «Бригідок». Він був серед тих, хто в команді адміністрації колонії недавно обіграли у футбольному матчі команду засуджених із рахунком 4:3, яка традиційно перемагала у таких попередніх турнірах. Про цей «матч принципу» нагадує ілюстративний стенд в одному з центральних коридорів «зони». Власне, саме футболом зустрічали обласних гостей.

На показовий турнір приїхала команда «з свободи» – з числа тутешніх свідків Єгови. За словами останніх, така спортивна зустріч в них перша; до цього – були, як правило, молитовні. В підсумку, команда гостей пропустила кількадесят голів і привезений ними кубок перейшов до засуджених. «Приїжджайте ще», – просили вони переможених. Капітан та воротар господарів поля – засуджений Євген розповідає, що разом із товаришами по долі влаштовують внутрішні турніри. «Буває і по два поєдинки на день», – каже, – «кожний із десяти бараків (відділень – авт.) виставляє команду».

– «Ми створюємо можливості, а не спонукаємо до цих заходів – рано чи пізно засуджені самі приходять до переосмислення», – пояснює про дозвілля за ґратами прес-секретар Управління Держпенітенціарної служби у Львівській області Мирослав Демків, котрий привіз телевізійників зі Львова щоб продемонструвати життя і побут зони, як ведучий згаданої програми.

До послуг засуджених – спортивні знаряддя в дворі, спортивний зал у будівлі і навіть справжній тенісний корт. Режим утримання (а це – не тюрма з фільмів, де зачинені камери) дозволяє пересування ув’язнених із відділень утримання до спільних просторів.

Один з них – зал, де щотижня проводиться показ фільмів, відібраних психологами установи.

Відтак – актовий зал. Там влаштували репетицію тутешнього гурту «На Трускавецькій». Кажуть, буває, що на їхні концерти (приблизно – щомісяця) зал заповнюється більше, ніж на виконавців «зі свободи». По той бік колючого дроту цінують музику з глибоким змістом – про маму, дім, випробування долі. Піснярі розказують, що готують і авторські речі, але їх виконання ускладнюють технічні можливості і брак фахової допомоги з теорії музики. Натомість, творчості сприяє доступ до мережі Інтернет. Для засуджених, за копійчану символічну вартість, існує така можливість.

Хлопці розповідають про музику не лише як про творчий розвиток, але і як про шлях до реабілітації. Соліст гурту – засуджений Леонід, який також ще й художник, пише вірші російською, але з моменту переїзду до України, два десятиліття тому, вивчив та відстоює не меншу вартість української. Як колишній старший-лейтенант, цей син росіянина з Ростова і українки зі Стрия каже: «Болісно переношу події в країні – був Євромайдан, триває війна. Я мав би бути там – це моє призначення. Але доля склалася інакше і мої нові вірші – слова підтримки нашим хлопцям». І дійсно, як стверджують в Адміністрації колонії, звідси надсилали вірші засуджених для бійців АТО.

На думку заступника начальника колонії з соціально-виховної роботи капітана вн. сл. Мирона Фецули, участь в самодіяльності, зокрема і в спорті – показник, що засуджений – на шляху перевиховання. «На волі вони можуть і продовжити спортивну кар’єру», - вважає посадовець, додаючи, що, на його думку, більше половини його підопічних йдуть на виправлення.

Трохи інша статистика щодо деяких засуджених, котрі, власне, лише після позбавлення волі знайшли себе: запевняють, що усвідомили життєві помилки, відмовилися від звичок, що привели їх до цих місць. На їхній погляд, таких як вони – приблизно стільки ж, де майже сімсот ув’язнених відбувають перше покарання за тяжкі злочини, залучений до оплачуваної роботи лише кожен десятий.

Ми звернули увагу на благоустрій території в «зоні». Вразила недавно встановлена домівка для нових мешканців «сороківки» – пари павичів.

Окремо варто зазначити, що три десятка засуджених, у рамках змін до умов утримання, поселені за межами «зони» – поруч з адміністративною частиною. Працюють вони в місті. Крім культових приміщень, до послуг засуджених – зал із телевізором та читальнею.

У похмурих лабіринтах коридорів в’язниці один із львівський гостей, прощаючись із засудженими, сказав: «Щасливо!». На що почув у відповідь: «Щастя тут бракує».

Андрій ЯКУБУВ

 

ВАШЕ ЗДОРОВ’Я

Причини і симптоми ендемічного зобу

Ендемічний зоб – захворювання, яке характеризується збільшенням щитоподібної залози, частіше без порушення її функції і виникає в певних місцевостях.

Ендемічним зобом хворіють частіше у західних областях України.

Розвиток хвороби спричинюється нестачею йоду – йододефіцитом. Добова потреба організму людини становить 200-220 мкг, а в ендемічних районах організм отримує лише до 50 мкг йоду на добу. Також сприяє захворюванню неповноцінне харчування, інтоксикація, недостатнє надходження в організм цинку, кобальту, міді, брому, тобто порушення обміну мікроелементів. Не виключена роль спадковості.

Окрім дефіциту йоду, причинами появи ендемічного зобу можуть стати:

- недостатність у навколишньому середовищі мінеральних речовин – йоду, кобальту, брому, цинку, марганцю;

- споживання у великій кількості продуктів, що мають струмогенний вплив (капуста, редиска, бруква, ріпа, шпинат, квасоля тощо), адже вони можуть викликати так званий «капусний зоб»;

- різні та сірковмісні органічні високомолекулярні речовини;

- спадкове порушення йодного обміну;

- інфекційно-токсичні фактори.

Основний симптом – збільшення щитовидної залози. У міру її збільшення і внаслідок механічного стиснення навколишніх тканин (трахеї, гортані, шийних нервів, вен стравоходу) з’являються диспепсичні явища: неприємні відчуття в ділянці серця, пульсуючий головний біль, порушується ковтання.

У 70-80% випадків не спостерігається порушення функції щитовидної залози, в інших випадках може розвиватися гіпофункція.

Профілактика захворювання: йодування солі, повноцінне харчування.

М.БОСАК, завідувач відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень ДМВЛД

 

Поради грибникам

Аналіз випадків отруєнь грибами в Україні свідчить про те, що більшість отруєнь зумовлені вживанням пластинчатих отруйних грибів (насамперед, блідої поганки), які помилково сприймають за їстівні сироїжки. Отруєння також можуть спричинити їстівні гриби, які не пройшли належної термічної обробки, росли на забруднених територіях чи вздовж швидкісних трас.

Дітям і навіть підліткам не варто дозволяти їсти гриби взагалі, оскільки це висококонцентрований білковий продукт. Він може викликати розлад у роботі кишково-шлункового тракту. Також у жодному випадку не можна вживати гриби вагітним та жінкам, які годують грудьми.

Якщо у кошику був хоч один отруйний гриб, слід викинути весь вміст кошика: отруйні спори напевно потрапили на інші гриби і зробили їх небезпечними для вживання. Слід пам’ятати, що отруйні гриби залишаються токсичними і в сушеному вигляді!

Уже понад десятиліття зберігається позитивна статистика – не зафіксовано жодного випадку отруєння грибами, які люди придбали в супермаркетах чи на ринках.

Якщо все ж з’явилися симптоми отруєння, слід негайно 2-3 рази очистити шлунок підсоленою водою – з розрахунку 1 столова ложка солі на 1 л води, і терміново звертатися за медичною допомогою.

Рекомендації щодо запобігання отруєнням дикорослими грибами:

1. Відмовитися від споживання дикорослих грибів як від продукту взагалі, а споживати штучно вирощені печериці, купуючи їх у магазинах.

2. Не купувати гриби на стихійних ринках чи у продавців на автошляхах. Безпечніше купувати гриби на стаціонарних ринках, де вони проходять відповідний контроль.

3. Не класти у кошик невідомі гриби, остерігатися пластинчатих грибів, не збирати старих, перезрілих або дуже молодих грибів, у яких нечітко виражені морфологічні ознаки, а також тих, що ростуть поблизу швидкісних трас чи на радіаційно забруднених територіях. Під час посухи гриби краще не брати взагалі.

4. Ретельно перевіряти зібрані гриби перед початком приготування.

5. Не вживати сирих грибів.

6. Відібрані гриби спочатку необхідно промити та відварити не менше трьох разів у підсоленій воді упродовж 30 хв.

7. Готові страви з грибів зберігати у холодильнику, в емальованому посуді не більше 1 доби.

8. Не допускати вживання грибних страв дітьми, вагітними та жінками, які годують грудьми.

9. Ніколи не застосовувати «домашніх» методів визначення отруйності грибів із використанням цибулини чи срібних ложок – їх результати помилкові.

10. Не викидати недоїдених грибів. Аналіз цих грибів допоможе швидше визначити вид отрути, яка потрапила в організм, і нейтралізувати її.

М.БОСАК, завідувач відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень ДМВЛД

 

Місія Церкви в культурі і політиці

(До 150-річчя Митрополита Андрея Шептицького)

Закінчення. Початок у «ГЗ» за 14 серпня.

3-є питання: Якою є культурна місія Церкви?

І.Гаваньо: Євангелізація завжди вимагає сучасних форм і засобів, які б відповідали світонастроям соціуму. Однак успішним розвитком таких жодна Церква в Україні похвалитися не може. Є поодинокі акції і проекти з відносними результатами: Православна Церква (МП) створила телеканал «Глас», УГКЦ – живе телебачення, радіо «Воскресіння», різні варіанти єпархіальної преси. Усе це – пошуки форм поглибленішої і різнобічної євангелізації.

І знову приклад Андрея Шептицького, який розумів, що головним полем християнізації суспільства є розвиток національної культури, підпирання її з боку політики й економіки. Його меценатські проекти стали тією «закваскою», на якій забродила багатюща культура міжвоєнної Галичини. І досі від тієї доби йдуть імпульси. Назву лише спадщину О.Новаківського і його традицію в українському малярстві (а цього художника «оберігав» Митрополит Андрей). Він подбав і про цілий «фронт» академічних інституцій – Богословська Академія, УБНТ, журнал «Богослов’я», підтримка НТШ, – якими намагався кардинально перемінити культурну еліту краю, надати їй глибокої духовної основи, інтелектуально-теоретичного вишколу, світоглядного розмаху.

І сьогодні заповіти Митрополита Андрея діють: Український католицький університет, про який він мріяв, є своєрідним «форпостом» відкритості УГКЦ до світу. Наш університет визнаний одним з найліпших в Україні, він є бурливим центром інтелектуального, наукового полілогу зі світом.

Після підпілля УГКЦ скеровувала основні зусилля на відбудову своїх структур, виховання священичих кадрів, відбудову храмів, патріаршої структури, монастирів, комісій. Стратегічним зусиллям став перехід кафедри глави УГКЦ до Києва. Тепер приходить пора на активнішу євангелізаційну місію. Треба творчо скористатися перевагами інформаційного суспільства, в якому живемо.

О.Баган: Від кінця ХІХ ст. триває процес звуження впливу Церкви в європейському суспільстві під дією масового суспільства ери індустріалізації. Велика Французька революція дала гігантський поштовх до тотальної секуляризації мислення європейця. Під впливом науки, свободи думки, матеріального поступу людина щораз більше діє, керуючись принципами соціального егоїзму. Це все витискає Бога із її життя, в якому торжествують раціональний розрахунок, невситимість збагачення, відсутність морально-духовних орієнтирів. Церква постійно відступає, до того ж її зухвало атакують різні ліві і ліберальні рухи та ідеології, які чіпляють на неї ярлики «забобонства», «відсталості», «фанатизму» і т.ін.

Саме від кінця ХІХ ст. починає творитися європейська культура, наскрізь позбавлена християнського духу, і то як явище тотальне, масове в літературі, малярстві, музиці, архітектурі. Перед тим були атеїстичні, антицерковні митці і твори, але це були явища поодинокі. Культура стає чинником ахристянського виховання молоді, тобто в засаді, від шкільної парти людина формується із секуляризаторською свідомістю. Цю загрозу першою зрозуміла Католицька Церква, і тому на межі ХІХ – ХХ ст. повела низку масштабних акцій, спрямованих на позацерковну євангелізацію суспільства. І досягла була певних успіхів. Проте ці успіхи вже 1910 – 1930-х рр. були змиті хвилями кількох лівих, дуже агресивних, революцій в багатьох країнах Європи і цілковито зупинені тотальною перемогою лібералізму внаслідок  2-ї  Світової війни. Після 1945 р. Церква у Західному світі, до якого Україна тепер долучається, була зіпхана на маргінес передусім завдяки нищівним впливам засобів масової інформації на ліберальній світоглядній основі, яка апріорі виключає християнську духовність із діяльного світу і переводить її у світ «музейний».

Великою мірою культура ХХ ст. є безбожницькою пропагандивно, тобто вона концептуально націлена на руйнування християнських світоглядних основ або відволікання уваги від них у передусім молодих людей та підміни християнської етики позитивістською, в якій все підпорядковано принципам мінімальної доцільності і особистої користі, без тлумачення онтологічної містики людського життя. У цій ситуації важливо, по-перше, щоб Церква давала критичні оцінки антихристиянським або приховано антихристиянським явищам у культурі (як це було, наприклад, в галицькій греко-католицькій культурологічній та літературній критиці 1920-1930-х рр.: праці Г.Костельника, П.-М.Ісаїва, М.Гнатишака, Й.Сліпого та ін.), і по-друге, щоб Церква підтримувала і розвивала християнські течії в культурі (знову ж, як це було в міжвоєнній Галичині, коли існували церковні культурологічні журнали «Поступ», «Дзвони», газета «Мета» із додатком «Література. Мистецтво. Наука» і т.ін). Загалом Церква майже не веде діалогу з культурними середовищами, часто герметизується від них, бо не розуміє їхнього дискурсу, а ще частіше «споживає» те, що їй підкинуть ліберали, які домінують в українському інформаційно-інтелектуальному просторі і видають за «християнські» якісь неглибокі твори, з темами примітивного моралізаторства (наприклад, Куельйо чи ще когось).

Важливо, щоб Церква пропонувала свої масштабні культурологічні проекти, щоб вела широкий і принциповий діалог з інтелектуалами і митцями, а не підтакувала лібералам, як це є здебільшого зараз. Наприклад, навіть в УКУ викладають і визначають культурну платформу такі відомі ліберальні циніки (які неодноразово виявлялися як інтелектуальні крутії, фальсифікатори фактів, виконувачі платних замовлень), як Я.Грицак, Д.Яневський, С.Лещенко та ін. Що це? Недогляд Церкви чи її улягання перед тиском лібералізму?

4-е питання: Якою є місія Церкви в політиці?

І.Гаваньо: Церква повинна бути політично активною. Під «політикою» розумію не дрібну метушню на рівні інтриг і боротьби за владу і посади, а мистецтво соціальної культури. Таким митцем був А.Шептицький. Його програма виховання молоді, студентства, пастирської роботи на селі були такими прикладами активної християнської політики. Тоді Церква пильнувала, аби відкрити кооператив у кожному найменшому селі, аби підтримати ініціативу громади в напрямку зміцнення її національної свідомості, організованості, протидії польським асиміляційним заходам. Стратегічними ідеями Шептицький стимулював політику найбільшої у 1920–30-і рр. української партії УНДО, формуючи її консервативні і християнсько-демократичні світоглядні засади.

Праця А.Шептицького «Як будувати рідну хату?» – це політичний маніфест нації. Нагадаємо, що за Австро-Угорщини Митрополит був сенатором віденського парламенту й активно захищав національні інтереси українства.

Водночас Шептицький не приймав націоналістичного радикалізму, не схвалював безоглядного терору. Розумів, що такий веде до засліпленості в ненависті.

Нинішня УГКЦ обрала шлях абсолютного невтручання в політику. Така позиція була б виправданою в умовах національної держави. Але в умовах національно-визвольної боротьби, яка триває, така постава є формою герметизації і втечі від складних питань життя. Добре, що Майдан розірвав цю традицію, і зараз Церква стоїть на порозі пошуків нових форм і шляхів своєї присутності в політиці і державобудуванні.

О.Баган: Церква повинна дбати про християнські основи і рамки суспільно-політичного життя. Вона не може ховати голову в пісок перед викликами сучасності, як це часто є зараз. Тому, що в кожному надміру лібералізованому суспільстві, тобто в суспільстві, розхитаному скепсисом, безвір’ям, антитрадиціоналізмом, філософією юрби, в будь-який момент можуть початися тенденції до агресивного антихристиянства, як це було у Франції наприкінці ХVІІІ ст., в Росії напередодні 1917 р., в Іспанії в 1930‑і рр. І тоді країну залиють хвилі войовничих «правдолюбців», «вирівнювачів», «захисників бідних» і т.ін., які поведуть до докорінної руйнації християнських засад у суспільстві.

Тож Церква мала б не боятися «забруднитися» від політики, а, навпаки, підтримувати різні християнсько-демократичні, консервативні політичні і громадянські проекти з тим, аби підтримувати в суспільстві баланс сил і запобігати тотальному домінуванню радикальних лібералів. Наприклад, сьогодні в Україні нема впливових і масових консервативно-християнських політсил. В основному рівновага забезпечується загальною настороженістю суспільства до радикального лібералізму та існуванням в країні доволі сильних націоналістичних настроїв та політичних інтенцій (ВО «Свобода», «Правий сектор»).

Важливо, щоб Церква формувала активно-критичний дискурс щодо питань розвитку політики і суспільства, пропонуючи їх християнські тлумачення і розв’язання. Це може бути у формі «круглих столів», клубів інтелігенції, наукових конференцій і т.ін. Головне, не боятися вести діалог і принципово критикувати ті середовища, які відкрито чи завуальовано нав’язують країні цинічний прагматизм, космополітизм, ідейний релятивізм, матеріалізм, які в сумі неодмінно ведуть до тотального безбожництва. 

Іван МАРОЧКАНИЧ, Прес-служба НІЦ ім.Д.Донцова

 

ДАЛЕКЕ – БЛИЗЬКЕ

Калюс: містечко-село на дні Дністровського моря

Щоразу, згадуючи це село, немов поринаю у світле та щасливе дитинство. Із яскравими веселковими калейдоскопами у теплий літній дощ, із запахами сіна та велетенських куль перекотиполя. І, звісно, із гордим Дністром-Тірасом, у який неквапно збігала невелика річка Калюс. Цю місцину колись знайшли подорожуючі греки, а задовго до них, неподалік села Гаряченці була тисячолітня стоянка прадавніх людей. Можливо, найдавніше в Україні поселення Homo Sapiens, хоча тепер і воно стало дном Дністровського моря, як і решта сто сіл та селищ, що потрапили під затоплення при будівництві Новодністровської ГРЕС.

Будуючи князівство та дбаючи про безпеку, князь Данило Галицький 1240 року здійснив поїздку до Бакоти і Каліуса, щоб «оуставити землю», тобто «приписати» цю територію до своїх володінь. Перша згадка про Калюс датована у літописах з 1144 року як територія Пониззя, потім Поділля. Це було містечко, що слугувало майданчиком торговельних обмінів та купецьких шляхів. Приваблювало й орди завойовників та різних зайд. Таким завойовником був татаро-монгольський воєвода Бурундай, що 1260 року наслав на поселення два тумени татарських лучників, що спалили село, городище та майже повністю знищили їх мешканців.

Життя містечка завирувало, коли була створена досить велика єврейська община. Вона теж частково була знищена під час польсько-турецької війни. Та вже у 1887 р. тут мешкали 1990 євреїв, – 62,6% від загальної кількості мешканців. Однак  у 1919 р. містечко знову пережило кривавий погром, що вчинили вояки Добровольчої армії, які йшли Калюсом переправлятися через Дністер поромом у селі Непоротів, тікаючи до Румунії.

Наступна хвиля окупантів прийшла у спекотному 1941-му. Це був спецбатальйон румунів, що мав секретне завдання від свого кондукатора Йона Віктора Антонеску: зібрати увесь урожай тютюну, елітне насіння якого було дуже цінним, і випалити всі плантації, де його вирощували. Так і зробили.

Більш страшний слід по собі залишив каральний батальйон спецпідрозділу СС (зондеркоманда, що за два місяці зорганізувала у містечку роту поліцаїв, - понад 50 осіб). На той час у містечку проживали майже одна тисяча євреїв. Працювала велика тютюнова фабрика, яку пізніше демонтували та перевезли до міста Кам’янець-Подільський (80 км від Калюса). Це, власне, була унікальна єврейська національна сільська рада Новоушицького району. Єдина з таким статусом в Україні. Позаяк ще 1809 року тут запрацювала сучасна на той час єврейська друкарня, що наступного, 1810 року, видала у світ першу друковану книгу. Нагадаю читачеві, що в цей час Наполеон Бонапарт лише підкорював Європу. А в Калюсі вже діяло 4 (!) синагоги, 3 аптеки, 3 лісові склади, 9 крамниць, працював найбільш потужний у губернії млин. Община також побудувала велику лікарню (на 20 ліжкомісць, нечувана на той час розкіш – О.М.). Звісна річ, першим, головним лікарем був єврей-медик. До калюської середньої школи, де вчилися майже 500 учнів (4 приміщення різних рівнів освіти у різних кутках села та гуртожиток) ходили учні із cеми сіл регіону: Гаряченці, Рудківці, Куражин, Малий та Великий Берег, Хребтіїв, Березівка.

Трагедія, що розігралася вранці 20 липня 1942 року затьмарила всі криваві події в історії Калюса. Зондеркоманда СС та місцеві поліцаї зганяли всіх євреїв, обіцяючи, що їх переведуть у гетто в Нову Ушицю. Повели в поле, де біля села Малий Берег був крутий яр. Там розстріляли 850 людей: літніх, молодих та немовлят. 240 єврейських сімей знайшли в тій страшній місцині свій останній притулок.

Вижили випадково лише двоє: Борух та Рахель. Вони прожили все життя в селі, вдочеривши маленьку дівчинку Надю, що від стресу під час розстрілу стала німою. Потім, коли почалося виселення для затоплення, переїхали до Нової Ушиці (27 км від Калюса). Автор цих рядків, коли навчався в Хмельницькому інституті, не раз заїжджав до цих милих стареньких людей, які в Калюсі були нашими добрими сусідами. Ці зустрічі завжди були дуже хвилюючими. Вони добре пам’ятали історію, що у 1944 році трапилася із моєю тіткою Вірою, яка жила в селі Заміхів (5 км від Нової Ушиці). Там, в Новій Ушиці в тому далекому році проводили колону німецьких полонених, – виснажених, обдертих та голодних. Тітка, якій тоді було 14 років, раптом кинула із натовпу в колону буханець чорного хліба. Його підхопив хтось із німців. За цей вчинок тоді можна було надовго потрапити в сибірські табори і там згинути. Та у неї всі в сім’ї, в тому числі й мій батько Василь, були на фронті.

А вже у 1990 р. до Нової Ушиці прибули дві величезні вантажівки із Німеччини. Із невживаним одягом, продуктами харчування та медикаментами. Виявилося, що молодий полонений, якому дістався отой буханець хліба, вижив, став бургомістром невеликого містечка і, зрештою, розшукав Нову Ушицю на карті своєї війни та миру. Ще декілька років поспіль приїжджали подібні вантажі. Німці навчили кількох лікарів у Німеччині, надали сучасне обладнання для стоматологічного кабінету, організували недільну школу з вивчення німецької мови. Мені довелося лише раз зустрітися з тим колишнім полоненим. Це був уже літній чоловік, який сказав, що він – у неоплатному боргу перед цими людьми…

Сьогодні на березі Дністра-Тіраса стоїть скромний пам’ятник. Його 1978 року поставив власним коштом ще один калюський єврей Мойше Рехтман (він без зірки Давида і російською мовою, такі були часи, - О.М.). У той страшний день він гостював у свого дядька у Новій Ушиці і тому залишився живим. Потім виїхав до США, де написав книгу про ту страшну трагедію.

У селі, Калюс де я навчався і виріс, при школі було створено великий краєзнавчий музей. Скільки там було знаряддя лише зі прадавньої стоянки! Воно могло скласти гордість будь-якого національного музею світу. Та не було згадки про ці сторінки історії села. Досі не знаю, як таке могло бути.

На початку двадцятого століття до свого родового маєтку у містечку Калюс приїхав на відпочинок Оскар Петрович Патон, колишній консул Російської імперії у Франції. По службі він знайшов надзвичайно мальовниче місце для родового замку, висадив там унікальні породи дерев із усіх усюд. З роками цей парк став розкішним, доглянутим лісом. А ще із Північної Канади поміщик завіз 50 саджанців корабельної сосни. Вони виросли у висоту більш аніж на 40 метрів. Жодна не була зрізана аж до моменту затоплення села. Це був батько нашого знаменитого вченого, академіка Євгена Патона.

Сьогодні цей водний трикутник, де на глибині понад 60 метрів спить містечко-село Калюс, належить одразу трьом областям, – Хмельницькій, Чернівецькій та Вінницькій. І став там мій рідний Дністер-Тірас завширшки у півтора кілометри. Не кожен ризикне його переплисти, як ми це робили в далекому дитинстві.

Стою зі щемом у серці на крутому схилі берега Дністра і низько вклоняюся цьому святому для мене місцю. Бо це моя мала-велика Батьківщина.

P.S. Скільки років я хотів написати ці рядки! Їх присвячую ВСІМ моїм землякам-калюшанам. У далеких та близьких світах. Привіт вам від річки вашого дитинства та життя, – Дністра-Тіраса. Він вічно і вірно зберігатиме світлу пам’ять про село, що стало його благодатним дном, – Калюс. Як його ще звали древні греки, – Calius.

Олександр МАГЛЬОНА

 

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві інформує, радить, застерігає

Система управління  охороною праці на виробництві

Для створення безпечних і нешкідливих умов праці у кожному структурному підрозділі та на кожному робочому місці керівник підприємства (власник) повинен створити систему управління охороною праці і забезпечити її ефективне функціонування. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною управління підприємствами.

Під час відвідування підприємств страхові експерти з охорони праці допомагають роботодавцям забезпечити функціонування системи управління охороною праці (СУОП). Ця допомога відображає увесь комплекс заходів або декілька чи один з елементів СУОП на підприємстві, передбачений ст. 13 Закону України «Про охорону праці», зокрема: надаються консультації та зразки документів з питань розробки та функціонування СУОП, роз’яснення щодо нормативних актів, які повинні діяти у межах підприємства та встановлювати правила під час виконання робіт і поведінки працівників на території, у службових приміщеннях, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, проводиться перевірка документів, складених роботодавцем, на відповідність вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Організаційна структура СУОП будується відповідно до загальної організаційної структури управління виробництвом і є її складовою частиною.

В управлінні охороною праці беруть участь керівники підприємства всіх рівнів, а також представники профспілки (уповноважені трудових колективів).

Головним завданням в організації СУОП є встановлення обов’язків, прав, відповідальності керівників і спеціалістів всіх рівнів за створення безпечних умов праці, які визначаються в посадових інструкціях.

Для забезпечення СУОП нормативно-правовою документацією роботодавці на підставі вимог державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці розробляють і запроваджують власні положення, стандарти й інструкції, які діють на підприємстві.

До типового переліку за рекомендаціями Держгірпромнагляду належать:

Положення про СУОП;

Положення про службу охорони праці;

Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

Положення про уповноважених трудового колективу;

Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань;

Положення про організацію та проведення попереднього та періодичних медоглядів;

Наказ про порядок атестації робочих місць;

Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями та видами робіт;

Інструкції з пожежної безпеки;

Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

Перелік посад посадових осіб, які повинні проходити перевірку знань з ОП;

Наказ про порядок забезпечення спецодягом та ЗІЗ;

Наказ про призначення посадових осіб, які відповідають за утримання та безпечну експлуатацію об’єктів з підвищеною небезпекою;

Наказ із визначенням об’єктів, що підлягають обстеженню, видів і термінів обстеження, відповідальних осіб;

Наказ про організацію охорони праці на підприємстві, в якому призначаються відповідальні за загальний стан охорони праці, стан охорони праці в окремих підрозділах, електрогосподарство, експлуатацію газового господарства, безпечну експлуатацію вантажопідіймальних машин, котлів, посудин, що працюють під тиском, експлуатацію ліфтів, вентиляційних установок та інше.

Нормативно-правові акти, які обумовлюють питання надання пільг, компенсацій тощо, включаються до колективного договору і затверджуються загальними зборами трудового колективу.

Необхідність розробки конкретних нормативних актів із зазначеного переліку визначається з урахуванням структури підприємства, особливостей його виробничої діяльності та вимог чинного законодавства.

При впровадженні та забезпеченні функціонування СУОП на підприємстві необхідно враховувати складність структури, вид діяльності (клас професійного ризику),

наявність робіт з підвищеною небезпекою, шкідливі фактори, наявність технічного обладнання.

На підприємстві, де відсутнє будь-яке виробництво і працюють кілька співробітників, принаймні повинно бути: призначення особи, що виконує обов’язки інженера з охорони праці, навчання керівника та відповідальних осіб з питань охорони праці, інструкції з охорони праці та пожежної безпеки для всіх видів робіт та обладнання, облік проведення інструктажів з питань охорони праці та пожежної безпеки, облік нещасних випадків, контроль проходження працівниками медичних оглядів та ін.

Обов’язки власника й уповноважених ним посадових осіб щодо безпеки праці визначені законом України «Про охорону праці», їх виконання забезпечує ефективне вирішення завдань управління охороною праці на підприємстві.

Закон передбачає також обов’язок кожного працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, працівники повинні співпрацювати з власником організації безпечних і нешкідливих умов праці, дотримуватись передбачених колективним договором (угодою) обов’язків з охорони праці, знати і виконувати правила поводження з машинами, механізмами та іншими засобами виробництва, вміти користуватись засобами індивідуального і колективного захисту, проходити в встановленому порядку медичні огляди.

О.КАСЯНЧУК, страховий експерт з охорони праці відділення ВД ФСНВ

у Дрогобицькому районі

 



Создан 18 авг 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником