ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

 

«И так поймут?»




Якось у моєму студентському товаристві зайшла мова про чиновників вищого рангу, які відверто нехтують Конституцією і вперто не розмовляють державною мовою. Говорили, зокрема про міністра внутрішніх справ А.Авакова, радника Президента А.Геращенка та інших.

Не на часі зараз мовне питання! - пролунала думка. - У державі війна! І згадалася репліка англійського прем’єра В.Черчиля, який, побачивши державний бюджет, поцікавився: «А де кошти на культуру?»

Так війна ж, пане прем’єре...

За що ж ми тоді воюємо? - запитав англійський прем’єр.

А й справді, якщо війна, то ми повинні мовчки спостерігати за порушенням мовного законодавства, за потужною русифікацією, за тим, що високопосадовці демонстративно розмовляють мовою окупанта і не ставлять собі за мету опанувати нарешті державну українську?

Мовознавець Юрій Шевчук, який викладає в Колумбійському університеті, справедливо зауважує: з одного боку, всі звернули увагу на те, що потрібно захищати Україну від реальної військової агресії зі зброєю, танками, гарматами, але всі забули, що в тилу відбувається абсолютне спустошення української культури й мови.

«Ставлення до мови і культури – це лакмусовий папірець не лише українськості, але й європейських цінностей. Це ставлення як ніщо інше говорить про справжню суть й інстинкти тих, хто опинився при владі сьогодні. Цього не можна ігнорувати, хоча б вже тому, що нас хочуть всіляко переконати, що фактор мови не має значення», - вважає Юрій Шевчук, який часто буває в Україні. Він із жалем констатує, що після революції Гідності ситуація з українською мовою не поліпшилася, а, навпаки, погіршилася. І може бути так, застерігає професор зі США, що ми виграємо реальну війну з Росією, повернемося обличчям до України і виявимо, що від неї нічого не лишилося...

Що можемо ми, кожен з нас, зробити, аби запобігти цьому? Насамперед – не піддаватися різним маніпуляціям про «свободу вибору, як це є у всьому світі». У всьому світі чиновники мають знати державну мову У тих же США 44 млн іспанців, але насамперед вони мають вивчати англійську, і вже потім – рідну.

Ще одна ефективна форма – економічний бойкот. Бойкотуймо банки (для прикладу «Приватбанк») і торговельні мережі (для прикладу, «Ельдорадо»), що вперто використовують російську у спілкуванні з клієнтами і в чеках. Я свого часу замовила через інтернет-крамницю (львівську!) цифрову камеру. Відповідь на електронну пошту надійшла російською. «Чому так? – запитую – адже живемо в Україні, клієнт звернувся українською, державною...». «У нас центральний офіс – у Києві». «Вибачте, - кажу, але Київ – столиця України, за таку зневагу до рідної мови, анулюю своє замовлення, і закликатиму друзів бойкотувати вашу мережу». Як свідчить досвід інтернет-спільноти «И так поймут», небайдужість клієнтів, вимоги до адміністрації торговельних мереж дотримуватися закону, дають свій ефект. Компанії змушені реагувати!

А тепер – про те, як ми... кличемо один одного. Українська мова одна з небагатьох у світі зберегла форму кличного відмінка. Як милозвучно звучить «Васильку!» на противагу «Вася». Я особисто просто не відгукуюсь на «Маша» чи «Муся». Навіщо мені ці клички, якщо в мене гарне ім’я Марія? Кажуть, що це власна справа кожного... Чомусь Олександр III, російський цар, так не вважав, тому й видав указ про заборону хрещення дітей українськими іменами. Ось так в Україні почали з’являтися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши...

З часів Петра І було десятки заборон і переслідувань української мови, отож, не дивно, що ми часто їмо «клубніку», ведемо дитя в «садік», виносимо «мусор» і кажемо, щоб нам «не мішали» дивитися російські телесеріали. Звичайно, від того, що ми скажемо «полуниця», смак ягоди не зміниться... Але пригадуєте рядки з пісні «Можна бути хохлом, і не згіркне від того хлібина... Але хто колись небо прихилить до ваших могил, як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?»

Отож, не мовчімо на нехтування української мови, пам’ятаймо, що від кожного з нас залежить доля нашої держави і доля дуже важливого чинника в її функціонуванні – мови.

Вимітаймо суржикове «сміття» з нашого мовлення, і хай наші вороги не нав’язують нам мову окупанта і не заважають будувати українську Україну!

Марія КІНДРАТОВИЧ, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

 



Создан 18 авг 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником