ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Новини в «ГЗ» від 27 серпня 2015р.




Вольному – воля

Такою була квінтесенція віча в Дрогобичі з нагоди Дня Незалежності

З нагоди Дня Незалежності України на площі Ринок відбулося урочисте віче.

Із привітаннями виступили в.о. міського голови Тарас Метик, голова райдержадміністрації Максим Лісогор, військовий комісар Віктор Попов, духовенство на чолі з владикою СДЄ УГКЦ Ярославом Прирізом.

Представники Церкви нагадали, як багато наш народ зумів добитися у часи боротьби з окупантами, у досягненні якісно нового усвідомлення себе як індивіда та члена українського суспільства і загалом у формуванні нової, незалежної, вільної від пережитків попередніх режимів свідомості нації.

Квіти шани лягли до пам’ятників: І.Франкові, Т.Шевченку, В.Чорноволу та інших визначних місць нашого міста.

Грамотами нагородили волонтерів, активістів, військових і добровольців, які долучилися до захисту нашої Батьківщини. Нагороди отримали і дрогобицькі кіборги, які кров’ю, духом і потом тримали оборону аеропорту в Донецьку.

Згодом розпочався святковий концерт мистецьких колективів міста.

Олександра ПРИСТАШ

Фото Юрія МАЦЬКІВА

 

Україна починається з кожного

21 серпня у районному Народному домі пройшли урочистості з нагоди Дня Незалежності України.

Спершу присутні разом зі священиками різних конфесій помолилися за Україну. Відтак із 24-річчям проголошення Незалежності Української держави громаду привітав голова райдержадміністрації Максим Лісогор. Він зазначив, що боротьба за свободу України відбувається не лише на її східних рубежах, а й у кожному куточку держави. Маємо усвідомити, що Україна починається з кожного із нас. Тож кожен має у своїх вчинках і справах бути чесним перед собою, громадою та Богом.

Вітання зі святом виголосили депутат обласної ради Михайло Задорожний, голова райради Михайло Сікора, командир загону  ДУК «Правий сектор» Руслан Щерба, ветерани визвольних змагань...

Почесними грамотами, медаллю «105 років від дня народження Степана Бандери» нагородили громадян, які зробили і роблять вагомий внесок у захист і розбудову України. Щирими оплесками вітали присутні волонтерів, учасників АТО і Революції гідності, родини загиблих героїв.

У концертній програмі виступили митці з Дрогобиччини і Львова.

А 23 серпня з нагоди Дня Державного Прапора України урочистості відбулися біля Колони Свободи на вул. 22 Січня. Вшанувати один із головних символів держави зібралися представники влади та громади міста і району. Колоною з синьо-жовтими стягами прибув Дрогобицький Автомайдан.

Благословили святочне дійство священики УГКЦ та УАПЦ. Почесне право підняти прапор мали учасники АТО Вадим Крайненко, Микола Кобільник, Леонід Довгель, Анатолій Мельник, пластуни Софія Зубрицька і Богдан Михайлівський.

Історичну довідку про український стяг виголосив доцент ДДПУ ім. І.Франка Микола Галів.

З вітальним словом виступили заступник голови РДА Іван Мізерник, секретар міської ради Тарас Метик, голова райради Михайло Сікора, голова ВГО учасників АТО, депутат райради Микола Кобільник. Йшлося про шану до українського прапора, під мирними кольорами якого боролися наші предки і мужньо боронять від агресора рідну державу сучасні герої України, віра та посильний внесок кожного у нашу перемогу.

Юна співачка Ірина Приймак виконала пісню про квітучу Україну.

Христина ОЛІЙНИК 

 

Як обиратимемо?

25 жовтня – вибори депутатів місцевих рад та міських, сільських, селищних голів. Цьогоріч обиратимемо владу за новим Законом України «Про місцеві вибори». Гадаю, нашим читачам буде цікаво знати про деякі нюанси виборчого процесу.

Закон чітко визначає число депутатів місцевих рад залежно від кількості виборців. Тож тепер до Дрогобицької міської ради (від 50 до 100 тисяч виборців на території) обиратимемо 36 депутатів, а не 50, як маємо сьогодні. У районній раді за такою формулою число депутатів було би меншим, ніж кількість сільських, селищних рад. Тож Законом передбачено, що загальний склад райради дорівнює кількості сільських і селищних рад, тобто 47 (якщо найближчим часом не відбудеться об’єднання окремих громад). Зараз депутатів – 94.

Мешканці міст, де кількість виборців дорівнює чи перевищує 90 тисяч, обиратимуть міських голів у два тури, де менше цієї цифри – в один тур. Тобто, у всіх містах Дрогобиччини очільників міст обиратимуть з першого разу.

У сільських і селищних радах збереглася мажоритарна система виборів. Натомість депутатів обласних, міських, районних рад обиратимемо за відкритими партійними списками. Тобто у бюлетені вказуватиметься назва партії і прізвище кандидата, якого вона висуває на виборчому окрузі. Після підрахунку голоси, які отримають висуванці партій на округах, додають і виведуть сумарний відсоток голосів, які виборці віддали за кожну з парторганізацій. Партії, що пройшли 5% бар’єр, матимуть право на розподіл депутатських мандатів. Кандидатів вишикують «у чергу» згідно з набраними ними відсотками. Хто здобув більше відсотків, матиме більші шанси бути обраним.

Цікаво, що за кожного з кандидатів партії необхідно буде внести грошову заставу, яку згодом повернуть лише тим організаціям, які здобули право на розподіл мандатів. Особа, яка стала кандидатом на посаду міського голови шляхом самовисування, сама вносить заставу, її повертають лише переможцю виборів, або після відмови у реєстрації.

Розмір грошової застави залежить від кількості виборців і визначається ЦВК із розрахунку 4 розміри місячної мінімальної заробітної плати на кожні 100 тисяч виборців. Зрозуміло, що найбільшою вона буде для кандидатів до обласної ради (1 млн 940 тис 248 виборців) – 94 тис 529 грн. На пост мера Дрогобича і депутата міськради (68 тис 360 виборців) застава становить 3 тис 300 грн., на мера Стебника (14 тис 340 виборців) – 699 грн., а за кандидата у депутати райради слід викласти 2 тис 825 грн.

Ярослав ГРИЦИК

 

Нова формула пільгових перевезень

У четвер, 20 серпня, у ратуші відбулася робоча зустріч посадовців міста з перевізниками.

Насамперед йшлося про перевезення пасажирів-пільговиків у громадському транспорті. Після обговорення проблеми, учасники зібрання прийняли рішення, що осіб, які мають право на пільговий проїзд, у громадському транспорті перевозитимуть за такою формулою: 6 сидячих і 2 стоячих пасажири за один проїзд. Також перевізники погодилися, що коли на зупинці громадського транспорту залишаються ще один пільговик, а в автобусі достатньо вільного простору, то водій також зобов’язаний обслуговувати безкоштовно і цього пільговика.

- Саме така формула є обґрунтованою, компромісною і забезпечить максимальні зручності як для дрогобичан, так і перевізників, - переконаний перший заступник міського голови Петро Суда.

Нагадуємо, що нині пільгове перевезення у Дрогобичі відбувається за кошт перевізників, оскільки не компенсується ні з бюджету міста, ні з Держбюджету.

Ще ода проблема, яка на постійному контролі влади – якість обслуговування пасажирів. За словами начальника відділу економіки Романа Корпана, з водіями проводяться роз’яснювальні бесіди щодо належної поведінки і створення комфортних умов для пасажирів.

Петро Суда зазначив, що про успішність співпраці та постійного діалогу влади з перевізниками свідчить кількість скарг та звернень громадян щодо обслуговування у сфері громадських перевезень. Тому усі пропозиції та завдання які від міської ради перевізники змушені виконувати оперативно, а на порушення зі сторони водіїв – реагувати миттєво та більш строго.

Під час зустрічі йшлося і про необхідність вдосконалення схеми маршрутів, відведення зон під зупинки громадського транспорту. Над цим завданням перевізники мають час подумати до наступного засідання.

Петро Суда закликав перевізників докласти максимальних зусиль, аби пасажирські перевезення у місті були на високому рівні: «Зовнішній вигляд водія, ввічливість, справний технічний стан автомобіля, чистота у салоні, візуальна інформація, упорядкування зупинок транспорту – це питання, які слід контролювати щодня».

Водночас пасажири мають дотримуватися норм і правил культури спілкування з водієм, а при виникненні непорозуміння – ввічливо зробити зауваження, або ж звернутися до міської ради. На сьогодні – це єдиний ефективний механізм взаємодії влади та громади. Номер телефону для звернень громадян – 2-25-45.

 

Без паніки!

Нещодавно Дрогобицька міська рада затвердила перелік житлових будинків, які передбачається відключити від централізованого теплопостачання. Переважно це багатоповерхівки, у яких більшість мешканців уже встановили індивідуальне опалення. Люди, прочитавши відповідне оголошення КП «Дрогобичтеплоенерго», занепокоїлися: чи не залишаться вони на зиму без тепла взагалі? Тож почали звертатися до міської ради.

25 серпня перший заступник міського голови Петро Суда приїхав на зустріч до мешканців 9-поверхівки на вул.Є.Коновальця,9. У цьому 108-квартирному будинку централізованим теплопостачанням користуються лише у 31 помешканні. Петро Станіславович вислухав побоювання громадян і запевнив, що жодна квартира без теплопостачання не залишиться, доки її мешканці не встановлять автономне опалення.

Пан Суда порадив людям скористатися можливістю й написати заяви про відімкнення від централізованого теплопостачання. А, отримавши дозвіл, поступово (хто ще цього року, хто наступного) встановити індивідуальну систему опалення, у якої багато переваг.

Хто не має таких коштів зараз, можуть оформляти субсидії, або ж скористатися пільговим (безвідсотковим) кредитом на енергозбереження. У такому випадку 15% погашає держава, ще 10% – міська рада. Громадянин упродовж 3 років виплачує лише позичену суму.

Перший заступник міського голови толерантно відповів на всі запитання мешканців і попросив їх подати заяви якнайшвидше, адже засідання відповідної комісії заплановане на найближчу п’ятницю.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

Влада зустрілася з родинами загиблих героїв

21 серпня у світлиці Дрогобицької міської ради відбулася зустріч за участю владних посадовців міста та родичів героїв, які загинули в зоні АТО.

Батьки та родичі, сини яких віддали своє життя у боротьбі за вільну незалежну Україну, розповіли владі про проблеми, з якими їм доводиться зустрічатися щодня. Найбільшою є те, що окремі особи, у тому числі й посадовці певних інстанцій, не розуміють і не усвідомлюють, що війна на сході України є дотичною трагедією для кожного українця. Таких прикладів, які свідчать про аморальність цих осіб, батьки героїв АТО навели вдосталь.

На зустрічі говорили і про надання земельних ділянок та квартирну чергу для воїнів АТО, про пільги, субсидії і законодавчі аспекти, пов’язані зі соціальним захистом воїнів АТО та їхніх сімей.

На завершення зустрічі в.о. міського голови Тарас Метик разом із першим заступником Петром Судою і начальником управління праці та соцзахисту населення міської ради Іваном Терлецьким вручили сім’ям загиблих героїв матеріальні допомоги у розмірі десять тисяч гривень для кожної сім’ї.

- Міська влада докладатиме максимально зусиль для того, щоби жертви цієї війни не були марними, а ви не залишилися наодинці з горем, яке спіткало ваші сім’ї і стало трагедією для дрогобичан і всієї України, - пообіцяв сім’ям воїнів АТО в.о. міського голови Тарас Метик.

За інформацією відділу забезпечення діяльності виконкому

 

Обов’язки, права і захист учасників АТО

На цю тему 20 серпня у Народному домі ім. І.Франка відбулася зустріч членів ГО «Всеукраїнське об’єднання учасників АТО», волонтерської групи «Захід-Дрогобич», волонтерів, бійців-учасників бойових дій із представниками міліції, СБУ, військового комісаріату, влади і соцзахисту міста та району, перевізників, журналістів.

Питання, які під час дискусії порушували організатори зустрічі, стосувалися прав учасників АТО, а саме: забезпечення 75% знижки на квартплату та комунальні послуги, безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, першочергове забезпечення житловою площею тощо. А найголовніше – реальне виконання цих прав на місцях, адже бувають поодинокі випадки їхнього недотримання, особливо в громадському транспорті.

Як запевнила координатор зустрічі Марія Головкевич, такі зустрічі дуже потрібні для тих, хто брав участь у війні на сході країни, тож відбуватимуться регулярно.

Марія КІНДРАТОВИЧ

 

Кінець наркобізнесу

Служба безпеки України затримала 54-річного дрогобичанина, який організував нарколабораторію у власному приватному будинку і збував виготовлені наркотики.

Під час обшуку працівники СБУ вилучили понад два кілограми макової соломи, обладнання для виготовлення наркотичних засобів, прекурсори, два пістолети іноземного виробництва, гранату РГД-5, набої, 150 тисяч гривень і одну тисячу доларів.

Відкрите кримінальне провадження за ч.2 ст.307 (збут наркотичних засобів у великих розмірах) Кримінального кодексу України. Слідчі дії тривають.

Назарій НАКОНЕЧНИЙ

 

Дрогобицькому лицарю – бути!

Немов на сповідальну прощу

Народ здвигається на площу,

Явивши благодаті суть.

За власну і чужу провину,

За рідну матір-Україну –

Кроваву, струджену вдовину

Ласкаво лепту подають…

 

Доволі нам від орд страждати!

Благословенна Божа Мати,

Всемилостиво глянь з висот.

Пошли нам Лицаря святого

Від Праведного Сина Твого,

Щоб застеріг нас від лихого

І вірою скріпив народ!..

 

Хай буде Лицар дерев’яний,

Та дух у нього полум’яний,

Животворящий дух небес!

Хай він палає, хай іскриться

Від Бойківщини до столиці –

Непереможний блиском криці

Сповняє Божий інтерес!

 

Хай в просторі живого часу

На віковічнім перехресті

З Дрогобича до спраглого Донбасу

Востане вірний Лицар честі,

Як символ наших перемог.

 

Єдиний, нероздільний Бог,

Життя і долі в нас єдині –

В пресвітлій рідній Україні

Єдиний дух, і плоть, і кров,

І Божа, лагідна, незрима,

Та неустанна, незборима

Всеосягаюча Любов!..

Богдан БРИТАН

 

Коли народ забуває своє минуле, це біда, однак страшнішим є те, коли йому перешкоджають його згадати. Кілька років тому, за розмовою при каві, мій знайомий стриянин кинув фразу: „Публіка в Дрогобичі гнила”. Це мене, звісно ж, обурило і ми з ним поконфліктували. Тоді не міг подумати, що сьогодні згадаю його слова. Виявляється, він, бодай частково, мав рацію! Яскравий цьому доказ сьогоднішня істерія навколо майбутнього дрогобицького Лицаря. У нашому місті, на жаль, є багато невігласів, крикунів, які нічого корисного не роблять та й просто проросійськи налаштованих елементів (москвофільство, яке поширювалося на Галичині ще з ХІХ ст., не минуло без сліду). Відчувається й дух радянської влади у багатьох головах нинішніх „патріотів”. Про те, чому це має місце саме в Дрогобичі, а, скажімо, не в Стрию, Самборі, Львові та інших галицьких містах (принаймні у таких масштабах), окрема розмова.

Та повернімося до дрогобицького Лицаря. Усвідомлюю, що нижчевикладена інформація аж ніяк не вплине на противників відновлення цього величавого монумента. Вони, так би мовити, запрограмовані чинити опір та й історії рідного краю не знають і знати не хочуть, тож немає сенсу їм щось доводити. Стаття насамперед несе інформацію для свідомих дрогобичан, які люблять своє місто і поважають його минуле.

Тож звернімося до історії, адже вона, як відомо, найкращий учитель.

1. Дрогобицький Лицар був урочисто відкритий 14 травня 1916 р. на пл. Ринок з нагоди першої річниці звільнення міста і повіту від російських окупантів під час Першої світової війни (1914-1918). Сота річниця цієї події, яка мала місце 14 травня поточного року, пройшла непоміченою. Це, очевидно, говорить про деградацію нашої спільноти, тим більше, якщо взяти до уваги сьогоднішні події в Україні.

2. З семи членів комісії, яка тоді займалася питаннями щодо спорудження монумента, двоє були українцями, двоє – поляками, двоє – австрійцями і один – євреєм (згідно з документом з колекції автора). Отже, біда (загроза російського ярма) згуртувала представників різних національностей і нам цьому бажано повчитися у наших предків.

3. Дрогобицький Лицар став символом не тільки свободи, але й доброчинності, оскільки зібрав понад півмільйона австрійських корон (сьогоднішній еквівалент майже 10 мільйонів гривень), які були спрямовані на допомогу вдовам і сиротам по полеглих у тій війні, серед яких, безперечно, було багато українців. Охочі дати свою лепту забивали в нього символічні пам’ятні гвіздки, які, до речі, дійшли до нас. Варто зазначити, що ця урочиста подія мала місце ще й у Львові та Перемишлі (найперше в Дрогобичі).

Тепер щодо сьогодення. Істерія противників відновлення монумента мотивується тим, що місто, як і площа, у занедбаному стані, немає коштів на елементарні речі, сьогодні йде війна з Росією, наші захисники нас не зрозуміють і т.д. Словом, зараз не до Лицаря. Звісно ж, це повна нісенітниця. Прорахунки, безгосподарність наших чиновників аж ніяк не означають, що ми повинні нехтувати своєю історією. Сто років тому теж йшла війна з Росією, однак Лицар постав, отже, кошти знайшли. Тоді площа Дрогобича і міська ратуша зазнали значних пошкоджень (Альбом «Згадка про Дрогобич – Галичину». Ганновер (Німеччина), 1917 р. (Іл. 18)), та все ж урочистості з приводу відкриття пам’ятника відбулися. І це при воєнній розрусі! Про що говорять ці факти? Очевидно про високий рівень патріотизму і доброчинності наших предків, до якого ми ще не дотягуємо. Дехто може заперечити: сьогодні теж збираємо кошти для наших захисників. Здавна відомо – все пізнається у порівнянні. Згодьтеся, та сума, про яку зазначалося вище і яка була зібрана тільки в Дрогобичі під час проведення доброчинної акції «Збруйний Лицар» у 1916 р., не йде в жодне порівняння з тим, що ми зібрали сьогодні.

Тепер про наболіле: де взяти гроші на відновлення Лицаря, які ми дуже любимо (особливо чужі) рахувати. Кошти будуть надходити від доброчинців, а не з міського бюджету, отже, звинувачувати можновладців, що вони їх розкрадуть, безпідставно. Прізвища благодійників, як і розмір пожертв, фіксуватимуть у спеціальному журналі, як це робили під час проведення акції «Повернення Лицаря волі та милосердя», яка мала місце у вересні-жовтні 2014 р., а зібрані кошти (15000 гривень) пішли на потреби Української Армії. Варто зазначити, що вже тоді були охочі дати гроші на пам’ятник! Зрештою, буде створений спеціальний рахунок, на який бажаючі перераховуватимуть кошти і про стан якого інформуватимуть у газетах, як і про записи в журналі.

Закликаю усіх свідомих дрогобичан, які люблять і поважають історію Дрогобича – брати активну участь в обговоренні питань щодо відновлення дрогобицького Лицаря, адже він був колись гордістю нашого міста, про що яскраво засвідчують поштові листівки тих часів і численні публікації про нього як у вітчизняних, так і закордонних тогочасних часописах.

Володимир САДОВИЙ

 

ДО 159-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ І.ФРАНКА

ВІЧНИЙ У ВСЕЛЮДСЬКОМУ ПОСТУПІ

Іван Франко – це розум і серце нашого народу.

Це боротьба, мука і передчуття щастя України.

України і людськості.

Максим Рильський

Він, Іван Франко, ніколи не думав і не дбав про свою вічність. Відома його засада: «Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається руський нарід!». Готовий був розчинитися в часі задля тріумфу української справи.

Про виняткову скромність цього воістину геніального подвижника пісні і праці свідчать численні спогади його сучасників. Не ставав на котурни, ніколи не дозволив би собі сказати щось на зразок «Я – геній, Ігор Сєвєрянін!». Навпаки, не раз неначе оправдовувався: узявся, мовляв, за те чи інше діло з необхідності, бо ніхто талановитіший не спішив узятися. «…Не вважаю себе ані таким великим талантом, ані жадним героєм, ані таким взірцевим характером, щоб моя особа могла загріти всіх до себе, – говорив на своєму ювілеї 1898 року… – Я завсігди стояв на тім, що наш народний розвій [повинен] бути міцною стіною… В кождім часі я дбав про те, щоб відповісти потребам хвилі і заспокоїти злобу дня».

Сказано так, ніби займався самими малими ділами. Тим часом не було в Україні після Шевченка могутнішого таланту, а заразом і мудрішого національного проводу, як Франко. Його сміло можна назвати становим хребтом тодішньої України.

Уявімо собі, що було б із Галичиною, якби не було Івана Франка, а вже тим паче – якби такий талант, який ловили, та не зловили, таки було вдалося перетягнути на свій бік москвофілам! Адже тодішня Галичина, та власне вся Західна Україна, буквально кишіла москвофільськими періодичними виданнями – такими, як львівські «Слово», «Беседа», «Страхопуд», «Пролом», «Новый пролом», «Галичанин», «Русское слово», «Прикарпатская Русь», «Голос народа», чернівецькі «Родимый листок», «Православная Русь», «Русская правда», коломийські «Наука», «Старообрядец», «Русская рада», тернопільська «Русская воля», ужгородські «Карпат», «Листок», «Новый свет», – усіх не перелічити. А різні москвофільські інституції з їхніми «сборниками», «вестниками», «ведомостями», а горезвісне «Общество им. Качковского» із безліччю пропагандистських книжок і широкою сіткою читалень, а «Союз руских дружин», інші «общества» та «союзи» – наступ на українство вівся шалений! Перевертнями нерідко ставали й ті, котрі у добі Маркіяна Шашкевича брали більшу чи меншу участь в українському національному відродженні, – як Яків Головацький, Іван Гушалевич, Іван Наумович. На українській землі свої доморощені хруні називали українців «сепаратистами», «изменниками». Москвофіл Осип Мончаловський, родом із Радехівщини, який не міг терпіти самого слова «Україна», на межі ХІХ – ХХ століть вбачав увесь сенс життя у ревних виступах проти, як він висловився, «доказательств мнимой отдельности малорусского языка от общерусского», твердив, що українське, чи то пак, його мовою, «малорусское» письменство перед Франком відзначалося невинним етнографізмом, натомість приблизно від 1880-х років почало політизуватися, ставати «хитрим», а тому, мовляв, воно «враждебное рускому народу» (брошура «Литературное и политическое украинофильство»).

Москвофіли – серед них і Мончаловський у статті «Разрушение украинофильских идеалов» – не церемонячись, пророчили неминучу загибель не тільки українській літературі, а взагалі українству. На початку 1904 року народовська газета «Діло» (№16) умістила інформацію про звітні збори москвофільського студентського «общества» «Друг», до якого на початку свого львівського життя, доки не зорієнтувався, що й до чого, належав Іван Франко, – хоча на деякий час було вдалося Франкові частково його демократизувати. За цією інформацією, голова «общества» Маріан Глушкевич, хвалячись, що від заснування в 1870 році «общество» зросло із 24-х до 124-х осіб, глаголив: «…Ідея «руского» народу побідить, бо вона всемірна… Коли і тут, в Галичині, увесь народ перейметься тією ідеєю, тоді українство само собою зникне і не треба буде його поборювати… Отже, вперед, браття, на стрічу тої ідеї вселюдського братерства і всемірної любови!».

Ми сьогодні нарікаємо на засилля в Україні російськомовної, часто з лютою ненавистю до України, періодики, літератури, обурюємося злочинним «мовним законом Ківалова – Колесніченка», витравленням зі шкільних підручників українського духу, кричущим домінуванням чужого над українським у телепрограмах.

А як було Іванові Франкові щоденно читати москвофільські пасквілі на Україну та українців, ходити у Львові чи Відні, натикаючись на живі «стовпи москвофільства»? Адже, як зауважує М.Яцків у спогаді «Мої зустрічі з Каменярем», «великі люди відчувають і терплять сильніше, ніж звичайні».

Шукав Іван Франко сильних і надійних сподвижників у протистоянні москвофільству – й не знаходив. І, ніби сповідуючи настанову Рабіндраната Таґора «Як ніхто не відкликається на твій зов – іди сам, іди сам», і будучи вірним своєму девізу «Лиш воюй, а не тоскуй! Лиш борися, не мирися!...», повів рішучу війну проти численних яничарів – душителів України. «…Москвофільство, як і усяка підлість, всяка продажність і деморалізація, – наголошував у статті «Дещо про польсько-українські відносини» (1895), – це міжнародне явище, гідне загального осуду і боротьби з ним…». І навіки засудив відступництво Головацького («Морочимый Морочила»), Наумовича («Дума про Наума Безумовича»), Площанського («Дума про Маледикта Плосколоба»); дісталося й Дідицькому, Гушалевичу, Мончаловському, Вергунові, Свистуну, а в статті «»Ідеї» та «ідеали» галицької москвофільської молодежі» – й згадуваному голові студентського «общества» Глушкевичу.

Сьогодні це незаперечне: саме Іван Франко, об якого ламали зуби найдосвідченіші українофоби, силою свого авторитету, таланту, і завдяки мудро вибраній народній позиції, урятував у критичний момент українців Галичини, Буковини й Закарпаття від можливого над ними верховенства москвофілів, яке неминуче привело б до жахливих наслідків.

Саме Іван Франко переламав вікову традицію, переконавши краян у потребі – в ім’я соборності України – називатися надалі не «русинами», лиш «українцями» («…мусимо, – казав, – навчитися чути себе українцями»).

І для Наддніпрянщини, для тодішньої підросійської України, Франко був, як зазначалося, провідною, консолідуючою постаттю. Мала у той час Наддніпрянщина видатних українських корифеїв, але такого загальнонаціонального й світового обсерватора, такого відповідального, а головне – феноменально діяльного у відстоюванні прав і свобод як свого, так і інших народів, не мала. Франко височів над Україною, як найславніший орієнтир. Франко, зокрема, був організатором і координатором не тільки українського літературного процесу, але значною мірою усього духовного життя України. «Сонце української музики» М.Лисенко, за спогадом С.Єфремова, обіймаючи при зустрічі Франка, захоплено промовив: «Франко – це святий!». Франко, усміхаючись, стримав патетику жартом: «Н-но, хіба турецький!». Сам же Єфремов, приступаючи на початку ХХ століття до створення нарису про письменника, найперше, як зізнається, поставив перед собою питання: «хто такий Франко та як до нього взятися і з якого боку зайти?».

Авжеж, збагнути феномен Івана Франка і досі належним чином нікому не вдалося. Хибну, сміємо сказати, думку висловив Є. Маланюк у статті «В пазурах раціоналізму»: «…Коли Шевченка, як явище і як особистість, не можна віднести до якогось одного століття, якоїсь окремої доби, то особистість Франка може бути сформульована точно: він був справжньою людиною ХІХ століття». Дивно це чути, бо ж у ХХ столітті написаний чи не найславетніший Франків твір – поема «Мойсей», та й Франко зі своєю прозірливістю значно випереджував свій час. Класик такого ранґу живе принаймні доти, доки жива його нація. Це значить, що він завжди більшою чи меншою мірою суголосний добі, себто завше актуальний. Ну, от сьогодні – стосовно більшості неукраїнців у верховному проводі України: «…Національний розвій може лежати в тім, що[б] ми з-посеред своєї нації витворювали всі ті стани і верстви, що відповідають певним функціям народного життя, і не потребували пізнавати кривди ще й від того, що ті функції серед нашого народного тіла будуть сповняти люди чужих народностей нам на шкоду» (з листа І.Франка до М.Павлика із кінця січня 1900 року). Або така-ось поетова філіппіка з 1874 року, яку сміло можна адресувати не одному сучасному патріотові: «Все говориш: єдності й згоди русинам треба! Але чому ж бо сам так незгідливий єси?».

Не випадково мудра реклама «Українського радіо» кілька років тому гласила: «Хочете зрозуміти, що відбувається сьогодні в Україні, – читайте Івана Франка».

Слушну думку висловив автор дослідження «Суспільне тло творчости Івана Франка» (1930) І.Свєнціцький: Франко «з люду вийшов, для люду жив і творив, через народ житиме й творитиме у віки…».

Відомий журналіст, науковець і громадський діяч Є.Онацький статтю про В.Винниченка назвав «Чесність з собою», про М.Грушевського – «Чесність з народом», а про С.Петлюру – «чесність з ідеєю». Вважав, проте, що Петлюра єдиний був тут вірний до кінця.

Не знати, як би атестував Є.Онацький Франка, але Петлюра своїй статті про творця поеми «Мойсей» дав назву «Поет національної чести».

Не задля слави чи нагород саможертовно спалював своє життя Іван Франко на жертовнику України. Та й звідки мали надійти ці почесті!? Страчений, як і згаданий вище С.Єфремов, у більшовицьких катівнях А.Ніковський свого часу переповів розповідь, почуту від галичанина, який, бажаючи прислужитися українській справі, прийшов до Франка за порадою. «Хочеш працювати для України?» – спитав Франко свого гостя. І дав йому таку науку: «То здобудь спершу терпіння. Піди на берег річки, бери лозину і бий по воді… Бий годину, й день, і тиждень, і місяць. Як тобі не набридне, можеш тоді починати для України працю. Бо багато зробиш і багато мине часу, а обставини й темне море українське будуть тобі твою працю лиш змивати. Може, й умреш так, не бачивши ясної будучини нашої. Але мусиш своє робити, бо то правда». У цьому повчанні – досвід невсипущої надтяженної Франкової праці в ім’я української держави, і то праці у надзвичайно складних історичних обставинах.

Вічний будівничий української державності – ось хто такий Іван Франко. Чи ж дивуватися, що україноненависники, де і як тільки можуть, підло нападають насамперед на Шевченка і Франка, як найперших наших сіячів національної ідеї? У переддень Франкового півторастолітнього ювілею, 26 серпня 2006 року, шовіністична газета «Сегодня» вийшла з бруднющою – на дві сторінки – інсинуацією «нєбезізвєстного» Бузини «Иван Франко – «расист», масон и украинофоб», яка уже зі вступу дихала якоюсь нелюдською, просто сатанинською злобою: «Завтра официозная Украина в едином порыве бросится праздновать 150-летие Великого Каменяра… Но настоящего Ивана Яковлевича народу опять не покажут… А жаль! Матерый был человечище!». Це ж треба мати таку нікчемну душицю, щоб, де чисто, причому в саме свято, нагло напаскудити – і вдавати перед такими, як сам, героя, знаючи, що жодної кари не понесе! На жаль, така тоді була українська дійсність! (Утім, чи тільки тоді?).

Який же Франко «расист», коли він, як, може, ніхто в його час, широко мислив категоріями людства? Франко, з його феноменальною, вселюдського звучання творчістю! Він, який блискуче розумів, що нового мистецтва не збудувати без освоєння вікових культурних досягнень людства! У листі до М.Драгоманова від 20 березня 1889 року Франко, між іншим, повідомляє, що першокнигу світового письменства – «Іліаду» Гомера – читав у різних перекладах «щонайменше 10 раз». Це 15 693 рядки тягучого гекзаметру – десять разів! І то – в 33-річному віці! Про масштабність знань світової літератури, про вільну у ній орієнтацію, свідчать бодай би такі рядки І.Франка з його рецензії 1904 року на збірник «На вічну пам’ять Котляревському»: «…»Гайявата» [Г.Лонґфелло] – се, як відомо, сміла проба освіченого чоловіка створити національну епопею червоношкірих індіян на основі їх вірувань та усних традицій. Вона подекуди і тоном, і змістом нагадує фінську «Калевалу»…».

Хто-хто, а Франко з його геніальним талантом мав право сказати, як сказав перед ним Ф.Шиллер: «Писати тільки для одної нації – занадто вбогий ідеал».

Щодо звинувачень Франка у масонстві, то тут, мовлячи Франковою приказкою, «і кінь би сміявся», а вже казати, що Франко – «українофоб», то це все одно, що злодій кричить: «ловіте злодія!».

«Мало кто знает, что по мужской линии предки его были немцами» – відкриває Америку про Франка газета «Сегодня», – і цим намагається вдарити по Франковому українству. Між іншим, у часописі «Народознавство» за квітень 2005 року був надрукований цікавий матеріал О.Стрижака «Франки», де зокрема, сказано: «Franko по-італійському означає: «відверто, щиро, сердечно»; «безплатно, тобто вільно». Отже, укр. Франки прийшли до нас з ідеєю волі, відвертості, щирості й сердечності з романського світу, але політико-географічно – через світ австро-германський».

Знавець «Франка настоящего» Бузина добазікався до того, що Франко «о независимости Украины… никогда не говорил». Чому ж, нікчемний імперський блазню, – і говорив, і писав. Наприклад, у статті «Українські «народовці» і радикали» (1891): «…Москвофільство в суті своїй вороже ідеї самостійності України і її національного розвитку в Галичині».

Але закінчимо реферат золотими словами про Івана Франка – словами з листа М.Хвильового до М.Зерова із жовтня 1925 року:

«Треба бути великим недоуком, щоби недооцінювати творчості такого велетня нашої культури. Навпаки, я гадаю, що майбутнє ще за ним, що про нього голосніш заговорить не тільки наша нація, але й [заговорять] інші народи».

А в листі до газети «Комуніст» 22 листопада 1928 року М.Хвильовий рішуче заявив: «…Українська культура так чи інакше, а зробиться врешті в Україні гегемоном!»

Дай, Боже, щоб це сталося якнайшвидше!

Михайло ШАЛАТА

 

Народжені окупантами?

Іван Франко засудив російську агресію ще… сто років тому

У серпні 1914 року російський кирзовий чобіт ступив на Галицьку землю. Це сталося внаслідок Першої світової війни, яка вибухнула в липні 1914 року.

Успіхи Росії на австрійському фронті в перші місяці війни дали можливість окупантам зайнятися знищенням ненависного джерела «мазепинства». Передусім ліквідовували філії і читальні «Просвіти», по-варварськи знищували книжки і обмеблювання бібліотек. Було спалено цінні папери, сховані в касі кооперативного банку «Дністер». Безцеремонно закривалися греко-католицькі храми і переводилися на російське православіє.

Найбільш важкі наслідки залишило насильницьке вигнання місцевої інтелігенції. Було заарештовано і вислано до Сибіру митрополита Української Католицької церкви Андрея Шептицького, редактора видавничого товариства «Просвіта» О.Балицького, де останній і загинув.

Таким чином, «звільнення» звелося до руйнування української культури в ім’я російської «єдності».

Дрогобич перебував під окупацією російських військ від 10 вересня 1914 до 13 травня 1915 р. Північно-східні окупанти називали себе «братьямі» і водночас цинічно плюндрували українські інституції, переслідували будь-які прояви організованого громадського життя, активних діячів, знущалися над цивільним населенням, ґвалтували жінок і дівчат, грабували крамниці і помешкання.

При відступі з Дрогобича москалі заполонили площу Ринок з чотирьох кутів, а також запалили резервуари із сирою нафтою поблизу села Раневичі. Пожежа тривала кілька днів і масна чорна сажа повністю вкрила місто.

Звільнення Дрогобича від москалів мешканці зустріли з полегшенням і надією на відновлення порядку і справедливості. З метою увічнення цієї події за ініціативою тодішнього старости Павла Гужковського було споруджено пам’ятник «Збройного лицаря» в центрі Дрогобича, який було відкрито в першу річницю звільнення міста від москалів.

Час російської окупації Іван Франко пробув у Львові, не полишаючи активної творчої праці. Однак здоров’я щоразу гіршало. Російська агресія розділила Франкову родину. Хвора дружина з кінця грудня 1914 р. перебувала на лікуванні, донька Анна виїхала ще перед війною до родини матері в Київ і залишилася там. Один син Тарас, гімназійний вчитель, служив поруччиком в австрійській армії, другий, Петро, студент, чотарем Українського Січового Війська.

Про життя в той час і про хворобу Іван Франко детально писав у листі до сина Тараса 15 серпня 1915 р. водночас згадуючи про недугу дружини та її лікування.

Під впливом російської агресії зявляються рядки Франкової поезії «Інвазія»:

«Несемо вам, чого у нас так много

Великих слів, військ, амуніції

Кличів всесвітніх і амбіції.

І більш нічого?

 

Нічого? Де там! Ви ще не видали

Такого сала, сахару, як в нас.

Невідомі такії вам, скандали

Та в добрий час!

 

Авжеж, авжеж. Відвідайте Тотьму

І Томськ, і Омськ, Іркутськ, Якутськ, Волдай

І розкіш остовів, тайги спасенну потьму

Бог дай, Бог дай!

Да так і слід. Ми бач на теє й православні.

Щоб вас від іга римського спасать.

Адже папісти ви, враги христові явні.

Будем гасать!»

16 вересня 1915 року

(Вибрані твори І.Франка в ІІІ томах, том І, с.481, м.Дрогобич, видавництво «Коло», 2004 р.)

Згодом більшовицькі ідеологи трактували російську агресію 1914 року як позитивне явище і навіть як звільнення від репресій австрійської влади проти прогресивних сил: «В перший місяць війни австрійські власті заарештували в місті кілька тисяч чоловік. Тільки заняття Львова російськими військами у серпні 1914 р. припинило розгул терору». («Історія міст і сіл, Львівська обл.», Київ, 1968 р.)

Як видно із подій у Криму, на Сході України, агресивна і загарбницька політика путінської Росії залишилася такою ж, якою була при царях, царицях, бояринах і большевиках.

Невже москалі такими злими народилися, невже то їхня така карма – пригноблювати інші народи? За цю кривду, яку вони заподіяли колись багатьом націям, і сьогодні заподіюють Україні, вони платять дорогу ціну. Якої сили має бути грім, щоб вони, врешті, перехрестилися? Чи, може, так і кануть в Лету в тяжкім гріху і горітимуть в пеклі?

Зеновій МЕДВІДЬ, член ради Дрогобицького товариства «Просвіта»

 

СПОРТ

Завдання – реанімувати футбол!

У Дрогобичі група активістів – Богдан Мозоль, Юрій Котов та Богдан Наконечний – ініціювали відродження великого футболу та «відкриття» стадіону «Галичина», реконструкцію якого не вдається закінчити вже не перший рік.

23 серпня відбувся футбольний турнір з нагоди Дня прапора і Дня Незалежності України. У ньому взяли участь 3 команди. Перемогу святкував «Будівельник», другою була «Ракета», третьою – «СтаР-педагог». Після завершення турніру переможців нагородили призами, а найкращих гравців відзначили грамотами.

Одночасно ініціатори змагань звертаються до всіх небайдужих людей: капітанів команд «груп здоров’я», які грають у футбол щонеділі, футболістів, меценатів та простих шанувальників гри мільйонів з проханням підтримати і взяти участь у змаганнях першості з футболу у Дрогобичі.

Заявки на участь у турнірі потрібно подати до 1 вересня в офіс спілки ветеранів Афганістану, що на другому поверсі у приміщенні колишньої «старої бані». До участі у змаганні допускають лише мешканців міста, наявність у заявках мешканців інших населених пунктів автоматично її анулює.

Телефон для довідок – (098) 423-85-43, час подачі заявок – 15:00-18:00.

Мета турніру – відібрати найкращих гравців міста і створити конкурентоздатну команду для участі в обласному чемпіонаті.

Юрій МАЦЬКІВ

 

Злива нагород для «Медика»

14-16 серпня у Дрогобичі проходив чемпіонат Львівщини з велоспорту на шосе, приурочений Дню Незалежності України.

Гарних результатів спортсменам побажали перший заступник міського голови Дрогобича Петро Суда, начальник відділу фізичної культури та спорту міськради Роман Проць та головний суддя змагань Володимир Набойщіков.

Три дні у велогонці змагалися майже 100 учасників, серед яких – спортсмени з Львівщини, Рівненщини, Закарпаття і Білорусі. Відкритий чемпіонат Львівщини з велоспорту на шосе, присвячений пам’яті заслуженого тренера України Ігоря Романишина та на призи заслуженого майстра спорту Ярослава Поповича, проходив у Дрогобичі четвертий рік поспіль. Приємно відзначити, що вихованці Дрогобицької СДЮСШОР «Медик» показали відмінні результати.

14 серпня в індивідуальній гонці на 15 км серед молодших дівчат Ліза Ветриченко посіла І місце, Наталія Гайдим –ІІІ, Діана Петруняк – ІV. Серед дівчат Марія Ямельницька Марія виборола І місце. Серед молодших юнаків Андрій Волошин посів ІІ місце. Серед юнаків Святослав Шимко здобув І місце, а Ярослав Паращак – ІІ. У категорії юніорів переміг Михайло Малинівський, а Віктор Строгуш піднявся на другу сходинку.

Серед чоловіків Василь Малинівський здобув І місце, а Юрій Поляков – ІІ.

15 серпня у груповій гонці на 15 км серед молодших дівчат перемогла Ліза Ветриченко, а Наталія Гайдим посіла ІІІ місце. Серед дівчат на дистанції 45 км Марія Ямельницька виборола ІІ місце. Серед молодших юнаків у заїзді на 45 км Андрій Волошин здобув ІІ місце, а Лесь Гриньків – ІІІ. Серед юнаків на дистанції 45 км Святослав Шимко фінішував першим, а Ярослав Паращак посів ІІІ місце. Між юніорами на дистанції 90 км не було рівних Михайлові Малинівському (І місце), Віктор Строгуш «привіз» ІІІ місце, а Олег Шимін – ІV. Серед чоловіків 90 км найшвидше проїхав Василь Малинівський, а Юрій Поляков здобув ІІ місце.

16 серпня відбувалася гонка-критеріум. Серед молодших дівчат знову перемогла Ліза Ветриченко, а Наталія Гайдим посіла ІІІ місце. Серед дівчат святкувала успіх Марія Ямельницька (І місце), а серед молодших юнаків ІІ місце виборов Андрій Волошин. У категорії юнаків Святослав Шимко показав другий результат. Серед юніорів І місце посів Михайло Малинівський, а серед чоловіків переміг Юрій Поляков.

Адміністрація СДЮСШОР «Медик» висловлює подяку керівництву міської ради в особі першого заступника міського голови П.Суди, працівникам станції швидкої допомоги (гол. лікар І.Мілян), працівникам міліції та ДАІ, директорові Дрогобицького держлісгоспу В.Матяшовському за сприяння і допомогу у проведенні змагань.

Христина ОЛІЙНИК

 

УВАГА!

Обережно! Африканська чума свиней

Скільки часу проходить з моменту зараження тварини до прояву клінічних ознак хвороби? Інкубаційний період може тривати від 3 до 15 діб. При гострому перебігу хвороби – 5-9 діб.

Які клінічні ознаки характерні для хворих на АЧС свиней? Це дуже заразна вірусна хвороба свиней усіх вікових груп, що характеризується здебільшого гострим перебігом та проявляється лихоманкою, значними крововиливами, синюшністю та змертвінням шкіри, враженнями внутрішніх органів та високою смертністю, що призводить до значних економічних збитків.

Характерними для хвороби є такі ознаки:

- раптова загибель тварини за відсутності клінічного прояву;

- підвищення температури тіла до 40,5-42°С;

- зниження апетиту, в’ялість, швидка втомлюваність, слабкість тазових кінцівок, хитка хода, посилена спрага, тварини лежать, закопавшись у підстилку,

- ядуха, кашель, блювота, діарея (іноді з кров’ю), частіше запор, слизисті виділення з очей та носа, параліч тазових кінцівок, можливі аборти у самок,

- синюшність шкіри та червонувато-фіолетові плями черева, підгрудка, мошонки, вух, п’ятачка та кінцівок;

Хвороба охоплює 40-65 % поголів’я тварин, 85-100% з яких гине впродовж 6-13 діб.

Якщо Ви помітили схожі ознаки негайно сповістіть ветеринарного лікаря!

Як відбувається зараження свиней? Шляхом безпосереднього контакту (від свині – до свині). Опосередковано: через ґрунт, незнезаражені корми, предмети догляду й утримання, стічні води, транспортні засоби; бродячих тварин, птахів, комах та обслуговуючий персонал; при згодовуванні харчових відходів, що містять продукти забою хворих чи інфікованих тварин.

Чи хворіють люди на АЧС? Ні! Люди на АЧС не хворіють.

Які тварини хворіють на АЧС? Лише домашні та дикі свині, незалежно від породи, віку і статі.

Чи існує вакцина від АЧС? Ні! Сьогодні ефективної вакцини нема.

Що станеться, якщо не повідомити про підозру на АЧС? Хвороба може швидко поширитись на сусідні господарства, завдаючи значних економічних збитків внаслідок загибелі свиней та ліквідації всього свинопоголів’я у регіоні.

Заходи ветеринарної служби з контролю АЧС.

У разі підтвердження спалаху захворювання, служба ветеринарної медицини проводить карантинні заходи із запобігання розповсюдження хвороби шляхом швидкого гуманного, безкровного забою усіх свиней на території, де спалахнула хвороба, з наступним спален­ням трупів тварин, механічної чистки та дезінфекції приміщень і території утримання свиней.

Матеріальне відшкодування збитків внаслідок вилучення тварин компенсується власникам за рахунок коштів резервного фонду держбюджету.

Як запобігти занесенню вірусу АЧС в господарство? Утримувати свиней в закритих приміщеннях, не допускаючи їх вигулу та контакту з іншими тваринами. Обслуговувати тварин лише у змінному спецодязі, використовуючи окремі засоби догляду та інвентар. Не дозволяти відвідування господарства та тваринницьких приміщень стороннім особам. Не купувати тварин у невстановлених для цього місцях та без су­провідних ветеринарних документів. Не забивати хворих свиней та не переробляти туші захворілих тварин. Не утримувати в приватному господарстві свиней, якщо Ви мисливець на диких свиней. Не згодовувати свиням харчові відходи, що містять свинину чи продукти забою без проварювання.

ПАМ’ЯТАЙТЕ! При підозрі на АЧС сповістіть фахівця ветеринарної медицини, краще перестрахуватися, ніж наразити на небезпеку всіх сусідів!

Головне управління ветеринарної медицини у Львівській області, тел: (032) 252-69-29, 032-252-69-46.

Львівська регіональна державна лабораторія ветеринарної медицини, тел. (032) 252-69-45.

 



Создан 27 авг 2015



  Комментарии       
Всего 2, последний 4 года назад
Анонім 28 авг 2015 ответить
Скажіть будь-ласка, чи можна подавати Вам власні статті для друку?
Франц Габсбург 31 авг 2015 ответить
Чому Галицька Зоря, яка себе ввжає патріотичною газетою, публікує статті проімперського спрямування? Ви дійсно підтримуєте Німецького Рицаря-памятника непереможній австрійській імперії? Ну тоді пишіть не "Галицька Зоря", а "Віденська зірка".
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником