ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

ЧАС ПРИПИНИТИ ЧВАРИ




Серед дрогобицьких закладів культури вагоме місце посідає Залужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю «Верховина», колектив із багатолітньою успішною історією та традиціями.

Нещодавно ансамбль взяв участь у столичному ґала-концерті лауреатів конкурсу імені Павла Вірського. Перед тим верховинці успішно виступили в Польщі та Словаччині.

Про життя «Верховини», про місто, в якому ансамбль працює, й не лише про це розмовляємо з директором уславленого колективу Зоряном Ацедонським.

- Почнімо, пане Зоряне, саме з ґала-концерту на столичній сцені. Що представляє собою конкурс імені Вірського й чи справді успішну участь у ньому вважаєте значним досягненням? 

- Це конкурс, який уже кільканадцять років поспіль проводиться в Україні. В ньому беруть участь найкращі вокально-хореографічні колективи з усіх реґіонів. Триває він три роки, впродовж яких відбувається поетапний відбір: проходять огляди районні, міські, обласні. Відтак – реґіональні, а вже опісля обирають тих, хто матиме право й честь виступити у фіналі й на ґала-концерті.

Ми були учасниками конкурсу Павла Вірського 2013-2015 років. Наш ансамбль був серед 20 колективів, обраних для участі в фіналі, де ми показали два номери.

Уже опісля авторитетне журі, що складалося з найповажніших фахівців у галузі вокально-хореографічного мистецтва, відібрало десять колективів для участі в ґала-концерті. До цієї десятки потрапили й ми. Вважаю, що це – велике наше досягнення й свідчення високого рівня майстерності нашого ансамблю.

- Уже майже минув вересень, небавом і рік завершиться. Яким був 2015-й для колективу і чи задоволені ви досягнутим?

- Нинішній рік вважаю успішним, адже чотири попередні тривала довга і виснажлива боротьба за виживання колективу, його існування в буквальному розумінні.

Було чимало перешкод, було упереджене, необ’єктивне ставлення з боку обласного департаменту культури. Багато хто знає і пам’ятає, що відбувалося зі статутом колективу, з нашим приміщенням. Був і конфлікт з певними чиновниками й місцевого, й столичного рівня. Однією з причин цього було те, що реґіонали в тодішній ЛОДА не могли пробачити ансамблеві того, що першим з державних закладів культури Львівщини виступив на Майдані в Києві і підтримав Революцію Гідності.

Цей рік став переломним. Змінилося керівництво департаменту культури Львівської облдержадміністрації, його очолила молодий освічений мистецтвознавець, кандидат наук Христина Береговська. Власне, за підтримки нового керівництва ми побували й успішно виступили на фестивалях в Польщі та Словаччині.

- На яких саме фестивалях?

- У Польщі взяли участь у традиційній «Битівській ватрі», куди (до містечка Удорпє поблизу  Битова, де є греко-католицька парафія) з’їжджаються колективи з десятків країн світу й беруть участь у щорічному вокально-хореографічному фестивалі, який з 1992 року організовує місцевий осередок Об’єднання українців Польщі.

- А що було в Словаччині?

- Там проходив Міжнародний фестиваль українців-русинів, у якому взяли участь колективи з 20 країн. Було в нас там кілька цікавих моментів, пов’язаних і з тим, що в Словаччині досі, на відміну від інших її посткомуністичних унійних сусідів, ще можна стикнутися з рудиментами червоного минулого.

Мали ми брати участь в церемонії покладання квітів на братиславській Площі героїв до меморіалу воїнів Другої світової, котрі визволяли Словаччину. Були разом з нами представники Сербії, Чехії, Білорусі, Хорватії, Росії, інших держав. А на площі розташовані флагштоки з прапорами – словацьким, українським, білоруським і чомусь російським. Нам це пояснили, що нібито Росія визволяла цю країну, хоча насправді це не так…

Під час церемонії всіх ставили довільно, й нас намагалися поставити під російським прапором. Ми висловили протест (узагалі дивно було бачити перед меморіалом триколор, з яким у складі гітлерівських військ воювала армія Власова), бо ж ганебно й неприпустимо для нас було стояти поруч з прапором держави-агресора, що воює проти України. Й зрештою до нас дослухалися, і ми стали під своїм синьо-жовтим знаменом.

Коли ж говорити про сам фестиваль, ми і тут стали лауреатами. А ще нав’язали чимало цікавих контактів, отримали запрошення виступити в декількох сусідніх країнах.

- Отож, загалом задоволені нинішнім роком?

- Звісно. Насамперед тому, що вдалося не лише зберегти основний склад колективу виконавців, але й поповнити «Верховину» талановитою молоддю.

А ще не може не тішити успішна участь у фестивалях, адже це свідчення того, що колектив живе, творчо працює, розвивається.

- Як зараз із фінансуванням? Що обіцяє нове керівництво департаменту?

- Христина Береговська, на відміну від своєї попередниці, котра прагнула «з’їсти» ансамбль, до «Верховини» налаштована позитивно і до наших проблем ставиться з розумінням.

Вона, до речі, хоче особисто, під своїм патронатом, із залученням фахівців з Києва, створити нову програму для колективу й організувати нам турне країнами об’єднаної Європи. Дай Боже, щоби це реалізувалося.

- Нині в усіх сферах маємо проблеми й потребу в змінах. Не є винятком і царина культури. Що, на ваш погляд, треба насамперед змінювати в галузі, якими мають бути підходи до неї і сама культура загалом? Ось, приміром, на Третьому Конґресі Східного партнерства у Львові наголошувалось, що ключова роль у подоланні кризових і проблемних явищ має належати саме культурі. Ви поділяєте цю думку?

- Так, з цією тезою не можна не погодитися, адже сьогодні, коли маємо спад в економіці, коли є серйозні проблеми в фінансовому секторі, на що значною мірою впливає війна на Сході, культура має посісти чільне місце в розвиткові та оновленні держави.

І власне сьогодні, як ніколи, конче потрібний поступ української культури, відкриття і самим українцям, і світові  справжніх, найкращих, високого ґатунку зразків нашої культури, мистецтва, пісні, танцю тощо.

Культура може й має стати рушієм розвитку суспільства та держави...

- Вас знають не лише як багатолітнього директора знаменитої «Верховини», але і як активного громадського діяча, зокрема ви – член Громадської ради при міському відділі міліції. Скажіть декілька слів про це.

- Насамперед зазначу, що зараз відбуваються кардинальні зміни в МВС, й на зміну міліції приходить національна поліція. Тут головне, щоби була то не просто заміна вивіски та декларація добрих намірів, а справжнє реформування системи, зміна розуміння завдань і підходів.

Адже ставлення до правоохоронців у суспільстві є негативним, міліції люди не вірять. Тож нова поліція має стати не каральним органом, а партнером громади. Бачу нового поліцейського як помічника, консультанта й надійного охоронця прав і свобод громадянина.

- А присутність у Громадській раді вам навіщо?

- Я ще зі студентських років активно займаюся громадською діяльністю. Мені не байдужа доля важливих соціальних інституцій, зокрема й міліції. Бо ж мусимо мати надійний, справжній захист з боку і правоохоронців, і владних структур, які теж потребують громадського контролю.

Я, до речі, є головою Громадської ради при міському голові. Очолював її за Романа Курчика (тоді саме вона була створена), потім – недовго – за Олексія Радзієвського, тепер обов’язки міського голови, як відомо виконує Тарас Метик. А повноваження Ради завершуються у квітні наступного року, то ж і по виборах працюватимемо. Діємо як посередник між громадою та владою міста з метою довести до керівників проблеми міста та його мешканців.

- Вас влаштовує нинішній стан міста?

- Думаю, не лише мене, а й більшість дрогобичан не задовольняє те, в якому стані нині перебуває наше місто.

Порівняймо Дрогобич хоча б із сусіднім Стриєм. Там є стабільність, там міський голова, добрий менеджер-господарник, працює на місто і на громаду.

У нас же постійно владу лихоманить, постійно вона змінюється. Точніше – влада в місті давно вже просто відсутня, тому й втратили ми наші підприємства, тому панує архітектурний безлад і свавілля, тому тротуари і дороги в жалюгідному стані….

«Трусило» владу й за Миколи Гука, й після нього…

Боронь Боже, я не захищаю жодну зі сторін, але давно вже варто припинити ті чвари заради стабільності та відновлення Дрогобича.

- Тож якою ви би хотіли бачити владу в місті, який, як на вашу думку, потрібний Дрогобичу міський голова?

- Вважаю, що конче потрібне повне перезавантаження влади. Адже майже 60 відсотків депутатського корпусу роками не змінюється, в сесійній залі сидять ті самі люди.

Ще одне: депутати жодним чином, не мають бути залежними від міського керівництва, від мера. Сьогодні ж бачимо, що й частина депутатів, а також керівники комунальних підприємств і бюджетних установ не ухвалюють самостійно жодне рішення. Тому так важливо громаді не помилитися знову. Щоби не було так, як трапляється найчастіше: обрали депутата, й він одразу забув про округ і своїх виборців, почав вирішувати особисті питання…

Я за те, щоби по виборах були створені своєрідні ради округів, які би контролювали своїх депутатів. Їх, як знаємо, суттєво поменшає – буде всього 36 замість півсотні. Маємо обрати дійсно чесних, порядних, незаплямованих, щоби не потрапили знову до ради ті, хто вміє лише земельку з вигодою для себе ділити й комунальну власність продавати…

Усе нині виглядає так, що це – чи не останній для нас  шанс змінити місто і країну. Тому й не можемо його втратити.

- Якби вам запропонували балотуватися, ви би погодилися йти в депутати?

- Донедавна я відмовлявся від подібних пропозицій.  Та сьогодні, з огляду на певний життєвий досвід і власне бачення розвитку міста я, напевно, би погодився.

- І як би поставилася до цього ваша родина?

- Думаю, ставлення близьких не було би однозначним. Адже статус депутата – велика відповідальність. За кожного виборця, кожний будинок на окрузі, вулицю, за долю міста.

На весь депутатський корпус, на міського голову, яких обиратимемо 25 жовтня, лягає величезний тягар відповідальності: треба зберегти міську господарку й стабілізувати ситуацію в місті.

Марічка ДРАБИЧ


Біографічна довідка

Зорян Тарасович Ацедонський 

Народився 31 липня 1977 року у Дрогобичі.

Освіта вища: Дрогобицький державний педагогічний університет, 1999 р., учитель; Львівський Національний університет ім.І.Франка, 2007 р., юрист.

Трудова діяльність: від березня 2000 р. – Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю України «Верховина», директор.

Громадська діяльність: від 1999 р. і дотепер – голова правління ГО «Молодіжний клуб Дрогобиччини», 2002-2003 рр. – голова Молодіжного парламенту Дрогобицького регіону, від 2007 р. – правозахисник департаменту взаємодії з судовими та правоохоронними органами Міжнародного комітету захисту прав людини, від 2008 р. – член Національної хореографічної спілки України, від 2008 р. – член Спілки діячів естрадного мистецтва, від 2011 р. – голова Громадської ради при міському голові Дрогобича.

Сімейний стан: дружина – Мар’яна Іванівна Ацедонська, донька – Марія Зорянівна Ацедонська (2008 р.н.).

 



Создан 25 сен 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником