ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

ЗНАЙОМТЕСЯ: КАНДИДАТИ-2015




У політики має бути привабливе обличчя

Саме слово політика жіночого роду, проте в реальному вжитку воно перевтілюється в інший рід. Тож часто ми в політиці бачимо віддзеркалення – чоловіче обличчя – заросле, грубувате, вульгарне, позбавлене шляхетності. Звідси стільки кривди, суму маємо у всіх коридорах влади. Над цією ґендерною дискримінацією задумались психологи, науковці, тому на цих виборах до місцевої влади зроблений певний реверанс у сторону жінок. Їм навіть квоту встановили, відмірявши аж 30 відсотків від загальної кількості учасників.

Не здивувався, коли цьогоріч у політику подалися жінки. Очевидно, вони прагнуть ушляхетнити політику. Бо, хай вибачить мене сильна половина людства, у нас закладений більш «родючий» шар авантюризму, підступності, фальші і т.д. Напевно, жінки України і врятують суспільство від цього хаосу, що заполонив все навкруги. І однією із амазонок цього цивілізованого процесу буде Мирослава Володимирівна МАЦЬКО. Це – завідувач ЛОР-відділення Стебницької міськлікарні.

Автор цих рядків був подивований її походом у політику, бо знаючи її понад 20 років, ніяк не міг спрогнозувати таке перевтілення. Втім, сталося, що сталося, тому й, природно, перше запитання до неї.

- І Вам цього треба, Мирославо Володимирівно?

- У житті я ніколи не приймаю спонтанних рішень, вони визрівають деякий час. Бо, як кажуть у народі, треба сім разів відміряти, щоб один раз відрізати.

- І ви відрізали?

- У контексті цього слова є глибокий зміст, але це особистісне. А а ось щодо політики, то я дійсно прийняла рішення потрапити до зали обласної ради, щоби врешті-решт «збурити» там депутатську думку про ймовірну екологічну загрозу від колишнього Стебницького калійного комбінату. Уже не один десяток літ, а я весь час працюю у Стебнику, на різних рівнях говорили про цю проблему. Побували там і урядові делегації, але дальше «екскурсії» і порожніх обіцянок справа не зрушилася. Стебник – це порохова бочка, яка, не дай Боже, якби здетонувала, то завдала б чималої шкоди і прилеглим до нього територіям.

Із закриттям шахти зникли робочі місця. Стебник став депресивним містом. Тому треба повернути людей до нормального життя. А для цього слід поліпшувати інвестиційний клімат. Треба впливати на перших керівників представницької і виконавчої влади області з тим, щоб вони не насолоджувалися розкішністю чиновницьких кабінетів, а жили і працювали, так би мовити, у польових умовах. Десант із Дрогобиччини, а він складатиметься із 8 депутатів, має обрати таку тактику і стратегію, щоби мати виграшний варіант. Досить скиглити, переливати з пустого в порожнє – треба діяти. Так, як це зробила свідома громада України, коли ворожий російський чобіт ступив на східні землі. Якби ще вагалися тиждень-два, то була би влада Путіна аж до Збручча. Може, як для жінки – це звучить рішуче, але в тилу необхідно відкривати другий фронт.

І наступним моїм завданням є захист лікарсько-медичної інфраструктури Стебника. Колектив, який там працює, добросовісний і високопрофесійний, але весь час надходять згори якісь депеші про скорочення адмінперсоналу. Така напруга не йде на користь. Організувавши з цього питання громадські слухання у відстоюванні права на існування лікарні, і отримавши кредит довіри, треба штурмувати не тільки керівництво у Львові, а й у Києві.

- Мирославо Володимирівно, у Вас стільки енергійного завзяття, що у випадку обрання обласним депутатом, багатьом буде непереливки.

- Ці емоції – крик наболілого, про яке говорять стебничани. Будь-яку розпочату справу слід доводити до логічного завершення, а не зупинятися на півдорозі. Тому і визріло бажання своїм досвідом, позицією, врешті-решт надійним тилом підтримки змінити цю ситуацію. Я хочу, щоб у політики було привабливе обличчя, тоді багато дверей буде розчинено навстіж.

- Успіхів Вам у цих починаннях. І останнє провокаційне запитання дозвольте Вам задати?

- Заінтригували, проте не заперечую.

- Перед Вами – зачинені двері, а відкрите тільки вікно. Чи заради справи полізете через нього?

- Якщо буду у штанях – спробую це зробити. Трохи соромно буде робити це в іншому гардеробі…

Володимир ТУРМИС

 

Наталія ТАНЧУК: «Зміни без корекції свідомості громадян – неможливі. Вони змушені обрати активну позицію у відстоюванні своїх інтересів»

Їй усього – 30 років. Але у житті їй вдалося здобути декілька важливих, відповідальних і помітних досягнень. Народилася Наталія у Дрогобичі, навчалася у ЗОШ № 1 і педліцеї, який закінчила зі срібною медаллю. Далі навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в інституті міжнародних відносин. Отримавши з відзнакою диплом, поступає в аспірантуру. Захистивши дисертацію, стає кандидатом політичних наук. Здобуває другу освіту – юриста-міжнародника. У цей період Наталія Василівна вийшла заміж за свого однокласника Андрія Дорошенка, і в них народжуються два синочки і донечка.

- Наталіє, з таким доробком плюс знанням англійської та ще й арабської мов Вам сам Бог велів йти у велику дипломатію чи політику, а Ви, ні впало, ні сіло, відмовляєтесь від столиці і т.ін.?

- Змалечку я мріяла про велику політику, захоплювалась такими величними, водночас діаметрально протилежними за вольовими характеристиками жінками, як Маргарет Тетчер та Мати-Тереза. Батьки думали, що цей романтизм з роками зникне, але цього не сталося. А коли я поступила на навчання в Київ, то батьки подбали про мій затишок – купили квартиру. Тому мені залишилося одне – вчитися. Згодом доля нас з’єднала з Андрієм, і ми в парі долали багато бар’єрів.

- Тоді чому зроблений такий реверанс долі?

- Пішла на авантюру. Попросилася до тата на роботу в ТзОВ “Тандем”, щоб перевірити себе на здатність приймати конкретні рішення, давати корисні поради, врешті-решт (не думайте, що це зухвальство) перевірити свої організаторські задатки.

- І як?

- Здається, я впоралася із цим. Навела порядок у виробничо-економічному механізмі.

- Краєм вуха чув, що Ви прийняли рішення боротися за мандат депутата міської ради. Які для цього маєте аргументи, щоб Вам повірили?

- По-перше, це не чутки, а – правда, я балотуватимуся по виборчому округу №16. До нього входить чимало приватних житлових будинків.

По-друге, я володію достеменною інформацією про стан житлового фонду вулиць Андрея Шептицького, Володимира Великого №2, В.Чорновола, Дмитра Бурка, Івана Верхрадського, Івана Чмоли, Петра Карманського, Петра Сагайдачного, Різдвяної, Чехова та ін.

Тому моїм першим кроком буде: насамперед посприяти в облаштуванні прибудинкової території будинку №2 на вулиці Володимира Великого; привернути увагу до вулиць приватного сектора за рахунок посильної і активної діяльності старост вуличного комітету. Спільно ми зрушимо з місця цей камінь байдужості.

- Але для Вас це згодом видасться нудною справою. Навіщо молодому вченому займатися комунальними та іншими проблемами.

- Мене цікавить довга перспектива, мені термінові блага не потрібні. Тому я хочу зануритися у середовище зсередини. Бо зміни без корекції свідомості громадян – неможливі. Тому треба їх змусити обрати активну позицію у відстоюванні своїх інтересів. І ще таке: змінити систему можна тоді, коли в ній працюєш. І наша спільна самоорганізація дуже важлива. Не треба чекати, що хтось прийде і зробить, треба ставати і робити самим. Об’єднувати молодих, ініціативних, енергійних людей, які вірять у краще майбутнє своєї Батьківщини, свого рідного дому, і знають як наполегливо працювати на результат.

Я насправді хочу допомогти громаді, і це буде черговий для мене тест у подоланні чергового випробування. Дуже сподіваюся, що наш Дрогобич і весь Прикарпатський регіон зміниться на краще через 10-15 років. На щастя, приклад таких позитивних перетворень у нас зовсім поруч. Відносно недавно ми з чоловіком подорожували автомобілем Польщею. Мене вразила якість доріг і масштаб змін у цій країні. Вони мають тотальний характер. Польща, схожа за багатьма ознаками на Україну, за останні 20 років зробила стрибок в інший світ. Також я мала можливість побувати в північно-східній Словаччині у містечку Бардеев (Bardejov) з населенням в 32 тис осіб, центр якого включений до спадщини визначних пам’яток ЮНЕСКО.

Хоча в архітектурному плані Дрогобич нічим не гірший за нього. І я поставила собі запитання, яке турбує багатьох українців за кордоном – чому ми, володіючи значним потенціалом, маючи не гірші можливості, аніж Словаччина чи Польща, живемо гірше, ніж жителі містечка Бардеев? Чому наша прекрасна дерев’яна церква Св. Юра досі не стала центром туристичного паломництва, а маленький (населення 4 000 чол.) Польський Беч (Biecz), де центр і ратуша схожі на наші, приваблює туристів у кілька разів більше, ніж Дрогобич?

- І що ж нам заважає повторити ці успіхи?

Відсутність довіри і масштабу… У нас всі звикли обманювати один одного, а потім скаржаться, що грошей ні на що не вистачає. Якщо ми на рівні міста не можемо домовитися між собою, то що говорити про Україну загалом? Ми повинні навчитись домовлятися, хоча б на основі наших спільних інтересів. Ми завжди будемо животіти, якщо будемо сподіватися на фінансові можливості лише міста. Тому ми повинні розвивати інфраструктуру Дрогобиччини шляхом здійснення фінансових ін’єкцій ззовні, які змінять місто і регіон у кращий бік.

- Наталіє Василівно, це для Вас – черговий іспит. Він, очевидно, буде легшим, ніж арабська мова, тож бажаю скласти Вам його на “відмінно”.

- Дякую.

Володимир ТУРМИС

P.S. За 33 роки праці у редакції “ГЗ” у моєму доробку – чимало інтерв’ю з відомими політиками всеукраїнського масштабу. Різні емоції виносив із цих розмов. Але уже давно не було таких позитивних і обнадійливих. Люди цього покоління впевнені в собі, вони не лукавлять, в них широкий кругозір і, головне, вони хочуть демонтувати систему, яка 25 років все ще паразитує у державі.

 

ЛИСТ ДРОГОБИЧАНАМІ СТЕБНИЧАНАМ

кандидата на посаду міського голови Дрогобича

Я, Михайло Каріоті, народився у Дрогобичі 28 липня 1990 року в сім’ї інженера та лікаря. Моя мама – Наталя Даріївна Каріоті – корінна дрогобичанка, 26 років пропрацювала лікарем на швидкій допомозі, врятувала безліч життів. Мама походить з роду Чернигевичів та Яремків.

Мій дідусь – Дарій Дмитрович Чернигевич – збудував у місті багато будинків, доріг і комунікацій. Зокрема, дорога до Трускавця, яка збереглася дотепер у доброму стані після 50 років експлуатації, – його робота. Рід Чернигевичів тут живе давно. Ще коли Іван Франко ходив до Нормальної школи, то одним з його вчителів був Дам’ян Чернигевич, а разом з Іваном вчився його син, теж Іван, який вивчився і став ковалем. Бабуся – Галина Іванівна Чернигевич – усе життя працювала лікарем у Дрогобицькій поліклініці і в медичній частині залізничної станції Дрогобич. Її мама – Віра Іванівна – працювала медсестрою в бальнеології, а тато – Іван Дмитрович – на нафтопереробному заводі, був активним членом Просвіти, керував хором у церкві Святої Трійці та в читальні на вул. Тихій. Мій тато, викладач механіко-технологічного коледжу, походить з Одеси. Його прапрадід був греком, який приїхав до України в пошуках кращого життя. Одружився з українкою, та чесно заробив свій статок. Прадід служив людям головою профспілки вантажників Одеського порту з 1905 до 1928р.р. По лінії бабусі Олександри Бісікайло були справжні Українські козаки, які боролись за волю народу України.

У 2005 році, закінчивши школу №16, поступив до механічного технікуму, який закінчив із відзнакою у 2009 р. і продовжив навчання у Львівській політехніці, яку теж закінчив з відзнакою у 2013 р. і поступив до аспірантури. Отримав другу вищу освіту за спеціальністю «Фінанси та кредит». Працював інженером кафедри, спеціалістом із захисту інформації, а зараз – викладач Університету безпеки життєдіяльності. Неодружений.

25 жовтня відбудуться вибори міського голови Дрогобича. Саме ці вибори – шанс громади щось змінити у житті міста. Від Вашого вибору залежить, чи продовжиться економічний спад у нашому житті, чи нарешті ми виберемося з ями, в якій темно і непомітно, що і як, та на чию користь робиться. Я, Михайло Каріоті, пропоную вихід з цієї ситуації шляхом кардинальних змін у напрямах економії, інвестицій та комунікацій у місті. Народившись і проживши в Дрогобичі більшість свого життя, бачив, як місто занепадало, майно зникає, молодь виїжджає. Більше цього допускати не можна. Пора нарешті почати діяти відкрито і чесно, змусити всіх поважати закон і волю громади. Тільки забезпечивши усім рівні та відкриті умови, можемо привести у місто інвестиції, створити нові робочі місця, наповнити бюджет та забезпечити стабільне функціонування соціальної сфери, забезпечити якість і доступність медичних та освітніх послуг.

Допоможіть мені змінити місто на краще для нас, його мешканців.

Прошу Вашої підтримки, бо лише разом Ми – сила!

Щиро Ваш, Михайло КАРІОТІ

((063) 277-71-75, drohobych.ga).

 

Петро Суда зустрівся з активом міста

12 жовтня в актовій залі гімназії відбулася зустріч із громадськістю кандидата на посаду міського голови Дрогобича Петра Суди. Послухати кандидата і поспілкуватися з ним прийшли освітяни, медики, комунальники, будівельники, військовослужбовці і просто небайдужі дрогобичани.

Напередодні у Народному домі Комітет виборців України організував дебати між кандидатами на посаду мера. Та через дуже щільний регламент (на виступи відводили від 1 до 3 хв.) практично жоден із претендентів не встиг розкрити своє бачення розвитку Дрогобича у випадку перемоги на виборах. Саме тому Петро Суда вирішив організувати зустріч з активом міста, щоби поспілкуватися з людьми без таких жорстких часових обмежень.

Розпочав виступ Петро Суда з того, що Дрогобич дуже часто порівнюють зі Стриєм, і ці порівняння, на жаль, не на нашу користь. Чому так? «Насамперед через те, що там уже декілька каденцій на посаді міського голови перебуває досвідчений господарник Роман Шрамов’ят, який поступово впроваджує у життя програму розвитку міста, зробив акцент на ремонт доріг і тротуарів. Також стрияни завжди більш розважливо підходили до обрання народних депутатів від свого округу, мали і мають підтримку на рівні області. На жаль, у Дрогобичі з цим не склалося. Зараз, обираючи міського голову, маємо черговий шанс, яким треба скористатися» - зазначив пан Суда.

Можливо, беручи приклад зі Стрия, перший заступник міського голови Петро Суда, прийшовши на посаду три з половиною місця тому, взявся за ремонт доріг. Переконати членів міськвиконкому скерувати кошти від перевиконання бюджету на ремонт автошляхів було не просто, але це вдалося. Щоправда, тоді постала інша проблема: відсутність у місті потужної шляхоремонтної організації. Саме над її створенням на базі «Комбінату міського господарства» П.Суда планує зосередитися в майбутньому, аби можна було ремонтувати дороги не лише в Дрогобичі, а й в інших містах. Попри все, ще цього року вдалося виконати значний обсяг робіт. У планах – відремонтувати розв’язку під шляхопроводом на вул. Стрийській та дорогу на вул. Володимира Великого, щоби скерувати туди транзитний транспорт у самбірському напрямі, розвантаживши центральну частину міста.

Перший заступник міського голови розповів про те, що зумів досягти зменшення кількості скарг у галузі пасажирських перевезень. Є напрацювання щодо вдосконалення схеми маршруту №2, яку обдумують перевізники. Водночас пан Суда розкритикував рішення попереднього конкурсного комітету, за яким обслуговування цього маршруту віддали бориславському підприємству, поповнюючи у такий спосіб бюджет сусіднього міста.

Дорогобичу як колишньому обласному центру у спадок залишилася велика інфраструктура закладів освіти, культури, медицини. У теперішній скрутний час і зменшенні фінансування від держави, місту важко це все утримувати. Тому спільно з працівниками цих галузей треба добре подумати і знайти компромісні шляхи виходу з кризової ситуації. Водночас слід вимагати від керівництва інших міст і районів сплати у повному обсязі бюджетних коштів за пролікованих у Дрогобичі пацієнтів. Треба ввести у дію привезений з Польщі і змонтований діагностичний апарат – магнітно-ядерний резонанс, який дотепер чомусь не працює.

Петро Суда коротко пригадав про роботу на посаді першого заступника міського голови у 2007-2010 роках і те, чого вдалося досягти у цей період часу: ремонти в бюджетних установах, відновлення після вибуху газу будинку №102 на вул. Самбірській, розблокування Броницького сміттєзвалища та багато іншого. Практично розписний по хвилинах робочий день пана Суди і зараз, адже він відновив роботу колегії з питань виплати заборгованої зарплати, комісії з легалізації робочих місць, комісії зі сплати акцизного збору, який напряму наповнює міську скарбницю, регулярно зустрічається з керівниками промислових підприємств з питання відновлення роботи заводів, очолює комісію з техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій…

Згодом кандидат відповів на запитання присутніх. Серед іншого, футбольним уболівальникам повідомив, що мав перемовини з бізнесменом Миколою Кмітем, власником стрийського ФК «Скала» щодо відновлення стадіону та виступів дрогобицької команди в обласному чемпіонаті. Вдалося досягти обнадійливих домовленостей.

Підтримати кандидатуру П.Суди закликав присутніх полковник Богдан Мозоль, а Михайло Ваврин, котрий балотується до Львівської обласної ради, зауважив, що був би радий у разі обрання депутатом співпрацювати з паном Судою як очільником міста. 

Ярослав ГРИЦИК

 

Про відповідальність

Продовження діалогу з в.о. міського голови Дрогобича Тарасом МЕТИКОМ

- Тарасе Михайловичу, наскільки ускладнює можливість розвитку міста фактор війни?

- Це риторичне запитання. Водночас це питання, з якого розпочинаю свій робочий день і яким завершую його. Ви читаєте в газетах, чуєте по телевізору з якою жахливою несправедливістю зіштовхуються воїни, які повернулися з так званої зони АТО. Це не антитерористична операція, це справжня війна. І наші краяни, які повернулися з війни, а не з якоїсь там зони, заслуговують на увагу, повагу і всі почесті, якими споконвіків вшановує своїх захисників кожна мудра нація, яка хоче зберегти себе в просторі й часі. Адже ці люди – сьогочасне реальне уособлення рядків із національного гімну: «душу й тіло ми положим за нашу свободу».

Проте, говорячи про почесті, не маю на увазі те, що час від часу треба зібрати героїв і подякувати їм за їхній ратний подвиг. Йдеться передусім про те, щоби в міру можливостей чи навіть понад цю міру, максимально допомагати їм, їхнім сім’ям і особливо родинам тих, хто втратив на цій війні своїх батьків чи синів. Це наш святий обов’язок, на заваді якому не має бути ніяких перешкод.

Так, на сьогоднішній день оборонцям нашої Вітчизни виділено 148 земельних ділянок під забудову. Працює постійна комісія, сформована з числа волонтерів і депутатів, яка ретельно вивчає і розглядає кожну заяву. Я не втручаюся в роботу цієї комісії, позаяк щиро вірю, що вона чинить справедливо.

Також, як уже йшлося у вашій газеті, так би мовити, в пожежному порядку шукаємо кошти для придбання помешкань чотирьом сім’ям загиблих на фронті. Обласна держадміністрація виділила понад мільйон із чвертю гривень на ці потреби, однак, щоби використати цей шанс до кінця року, не вистачає ще майже три чверті мільйона гривень.

- Цього року Дрогобич могла спіткати сумна участь Борислава, котрий не раз тривалий час залишався без води. Як Вам вдалося, що називається, врятувати місто від спраги?

- Історія цієї проблеми читачам вашої газети відома. Трускавець під усілякими приводами відмовлявся платити за послуги, надані нашим водоканалом. Відтак водоканалу не вистачало коштів, щоби вчасно розрахуватися за спожиту електроенергію з «Львівобленерго», яке є приватною структурою і, зрозуміло, не вельми рахується з місцевими органами влади. Шантаж і погрози відімкнути водоканал від електроспоживання повторювалися кільканадцять разів. Диктувати щось комусь за такої неоднозначної ситуації, «вимахувати шаблею» було безглуздо. Довелося набратися терпіння і, використовуючи свої скромні дипломатичні здібності, набуті за роки перебування на різних владних посадах, крок за кроком долати цю кризову ситуацію. Були десятки зустрічей, «круглих столів», поїздок у облдержадміністрацію. Врешті-решт цю напругу ми зняли. І не тільки за рахунок того, що виграли всі суди, але й тому, що за програмою «Економія» почали модернізацію технологічних процесів на Гірнянському водозаборі, яка уможливить зменшення споживання електроенергії.

Просто жаль дорогоцінного часу, змарнованого на безглузду боротьбу, адже його можна було використати на корисні для громади речі.

- Чи вдалося б уникнути цієї водної кризи, якби директор «Дрогобичводоканалу» Роман Шагала, як мовиться, не був на своєму місці?

- Звісно, що ні. Це фахівець високого класу, він знає найменші тонкощі галузі і, до того ж, досконало вивчив усі підводні рифи вітчизняного законодавства в цій царині. Пан Роман доклав максимум зусиль для модернізації підприємства.

- Тим не менше, один із кандидатів на посаду міського голови під час дебатів, що відбулися минулого тижня у Народному домі, заявив, що Шагалу негайно треба гнати з посади?

- Цей кандидат, якби міг, постинав би голови всім. Очевидно, то в нього така фобія. Ми вже через це проходили, коли в 17-му році минулого століття большевики намагалися дощенту зруйнувати старий світ. Але в скорому часі навіть одіозний вождь пролетаріату допетрав, що без такої категорії як досвід нічого путнього не зробиш. Відтак звелів негайно повернути на фабрики і заводи старих буржуазних спеціалістів.

- Тарасе Михайловичу, каденція майбутнього голови обмежена в часі – максимум два роки. Вас не дивує така рекордна, порівняно з іншими містами, кількість бажаючих покерувати містом?

- Дрогобич – спадкоємець магдебурзького права. Тому, очевидно, в нас завжди значно більше кандидатів, ніж у інших містах.

- Деякі кандидати подають ситуацію, що склалася в місті, ледь не як фінансово-економічний колапс?

- Перефразовуючи Марка Твена, скажу, що чутки про нашу смерть значно перебільшені. Те, що колишні промислові гіганти «лежать», ще не означає, що місто приречене. За 9 місяців цього року перевиконано планові завдання по всіх податках і зборах на майже 9 мільйонів гривень. До того ж є ще чимало резервів наповнення бюджету, які не використані в основному з об’єктивних, але, на жаль, і з суб’єктивних причин.

 - Це, очевидно, означає, що не всі чиновники належним чином виконують свої обов’язки? Чому ж тоді на нарадах Ви постійно просите своїх підлеглих, а не застосовуєте жорсткі адміністративні методи?

- Суспільство сьогодні в надзвичайно напруженому, можна сказати, у вибуховому стані. Працівники ратуші, підпорядковані міському голові служби, теж є складовою цього суспільства, які не можуть жити і мислити поза межами цієї напруги. Тому, на моє переконання, шабля сьогодні – не найкращий інструмент управління містом. Сьогодні треба всілякими способами уникати агресії, якої повно на кожному кроці, треба спрямовувати помисли людей на позитивні емоції. Інакше зайдемо в глухий кут.

- У Вас завжди були приязні взаємини з духовенством. Чи сприяє воно теперішній владі міста в тих благородних намірах, про які Ви щойно сказали?

- Безумовно. Церква сьогодні має найбільший ступінь довіри суспільства. І я завжди готовий відкласти найневідкладніші справи, за винятком надзвичайних ситуацій, щоби зустрітися з парохами, взяти участь у важливих релігійних заходах. Адже духовенство плекає духовну міць нації, яка є стократ сильнішою за всіляку фізичну і військову потугу.

- Тарасе Михайловичу, за більш як рік, відколи керуєте містом, Вам довелося пережити не одну екстремальну ситуацію, вбити чимало нервових клітин. Навіщо Вам ця приключка ще на два роки?

- Нічого, крім почуття відповідальності за долю рідного міста, мене до цього не спонукає. У даній ситуації дію за принципом відомого політика Марка Аврелія: роби, що належиться, і хай буде те, що буде.

Марічка ДРАБИЧ

 

Роман ТАНЧУК: «Успішні підприємці – багате місто»

Розмова з кандидатом на посаду міського голови Дрогобича Романом ТАНЧУКОМ.

- Романе Володимировичу, розкажіть коротко про себе.

- Народився 15 квітня 1960 року у селі Дорожів Дрогобицького району. Після закінчення школи навчався в Ізмаїльському морехідному училищі, згодом працював моряком закордонного плавання Дунайського морського пароплавства. Відслужив в армії і знову повернувся на цю роботу. Буваючи за кордоном, бачив, як там живуть і працюють люди, тож замислився над можливістю започаткування приватного бізнесу. Почалося усе з квіткової справи. Привіз насіння, організував кооператив при колгоспі. Тож можна сказати, що з 1985 року – я у приватному бізнесі. Заснував на Дрогобиччині багато бізнес-проектів, усі – діють. У 1992 році заснував та очолив фермерське господарство «Альянс». У 2001 році заснував та очолював добре відоме в Україні і не тільки ТзОВ «Тандем» (м.Дрогобич), де вирощують квіти.

- Зараз Ви є засновником та головою правління фермерського господарства «Ромалін» (с.Рихтичі). Що це за підприємство?

- У селі Рихтичі ви викупили базу колишньої колгоспної бригади. Взяли в оренду земельні паї, де вирощуємо плодово-ягідну продукцію. На сьогодні культивуємо 7 видів ягід та додатково почали освоювати фруктові сади. Реалізуємо продукцію переважно мешканцям Дрогобиччини. Цього року ми не мали жодних нарікань щодо її якості. Пріоритет нашої роботи – органічна, екологічно-чиста продукція. За цим – майбутнє, так уже працює Європа. Трохи зазираючи наперед, ми розпочали вирощувати сад, плоди якого будуть органічно чистими. Для тривалішого зберігання налагодили замороження ягід і фруктів, що дає добрі результати.

- Братів Танчуків у Дрогобичі асоціюють із відпочинковим комплексом «Залісся». Ви теж причетні до цього бізнес-проекту?

- Так. Я – один із засновників та співвласників ВК «Залісся». Роботу щодо створення цього комплексу ми почали майже 15 років тому. Одні люди нас підтримували, інші – ставили палиці в колеса. Та попри все нам вдалося реалізувати задумане. Тепер у Дрогобичі є гарне місце для відпочинку.

Знаєте, під час зустрічей з виборцями дехто із сарказмом каже, що якщо я стану міським головою, увесь Дрогобич перетвориться на «Залісся». А я відповідаю: та це ж добре, у всьому місті буде краса і порядок.

- Чому Ви кандидуєте на посаду міського голови за підтримки саме Радикальної партії Олега Ляшка?

- Я безпартійний. Мене висунула кандидатом на посаду міського голови Дрогобицька міська організація Радикальної партії Олега Ляшка. Мені імпонує позиція цієї партії, бо переконаний, що аби в Дрогобичі щось змінити на краще необхідні саме радикальні заходи. Я не маю на увазі рубати з плеча. Слід діяти виважено, з мудрістю, без поспішних рішень. Але реформи мають бути кардинальні.

- Які основні напрями Вашої передвиборної програми?

- У своїх агітаційних матеріалах я детально не деталізував передвиборну програму. Адже можна написати цілий твір, який виборці читати не будуть. Зазвичай кандидати пишуть те, що люди хочуть почути, аби лише їх вибрали. Їхні програми стандартні. Я вважаю, що ремонт доріг, поліпшення роботи галузей освіти, медицини, культури, соцзахисту – це те, що має робитися щоденно. Коли вдасться розв’язати ці нагальні проблеми, тоді й можна буде запропонувати справді серйозні програми розвитку міста на перспективу.

- Державних коштів на бюджетну сферу не вистачає. Зараз всі говорять про необхідність оптимізації, скорочення. Яке Ваше бачення з цього приводу?

- На сьогодні одна з найголовніших проблем в державі – це корупція. Наше місто – не виняток. Вважаю, якщо нам усунути корупцію, проблем із зарплатою учителям чи лікарям взагалі не повинно бути. І заклади теж не доведеться закривати.

А взагалі, пріоритетним завданням міського голови я вважаю забезпечення наповнення бюджету.

- Якщо Ви переможете на виборах, чи торкнуться зміни структури виконавчих органів міської ради?

- Я вже казав про радикалізм. У чиновницькому апараті будуть кардинальні зміни.

- Ви – підприємець. Чи можуть підприємці Дрогобича розраховувати на Вашу підтримку?

- Основне гасло моєї виборчої кампанії - «Успішні підприємці – багате місто». Я сам підприємець, знаю їхні проблеми. Перед виборами ми багато спілкуємося, адже завдяки діяльності цих людей значною мірою наповнюється міський бюджет.

- Романе Володимировичу, які риси характеру Вам найбільше імпонують у людях?

- Я виріс у сім’ї, де було п’ятеро дітей, тож батьки змалку привчали нас до праці. Тож ціную у людях насамперед ділові якості, наполегливість. За природою я трудоголік і поважаю працьовитих. А започаткування нових справ додає сил та енергії. Мені це цікаво.

- Чи маєте команду, з якою йдете у владу?

- Так, звісно. Наразі не хочу розголошувати її склад. Але запевняю, що на сьогодні нікому жодних обіцянок щодо розподілу посад я не давав.

Чимало моїх знайомих неодноразово запитували мене: чому не спробуєш себе на виборах міського голови? Раніше я не замислювався над цим. Але тепер, схоже, настав час спробувати. Розраховую на підтримку дрогобичан. Я не роздаю солодких обіцянок, гарантую лише, що буду наполегливо працювати.

Ярослав ГРИЦИК

 

Тарас БІЛАС: «Наш міський політикум – це суцільний застій. Не лише кадрів, а й думки»

У цьогорічних виборах до міської ради Дрогобича візьме участь молодь з міської організації Української Галицької партії. Наші журналісти зустрілися з першим кандидатом до Дрогобицької міської ради від цієї політичної сили Тарасом БІЛАСОМ.

- Тарасе, Ви, відомий у Дрогобичі ветеринар. Чому раптом вирішили піти в політику?

- Давайте спершу з’ясуємо саме поняття «політик». Якщо це людина, яка представляє громаду у раді та працює на користь міста, то це, зрозуміло, політик. А якщо це ще один із професійних лобістів власних меркантильних інтересів, будівничий безсмакових МАФів, то, даруйте, це вже не політик.

- Для чого це вам? Кажуть, що політика – це брудна справа?

- У політиці ключову роль повинні відігравати люди, і лише вони мають визначати, якою ця політика буде: брудною чи ні. Вона, можливо, і брудна, але я чітко розумію і знаю, що її треба очищати за рахунок молодих людей із світлими головами та серцями, незаплямованими біографіями та чітким набором професійних і менеджерських якостей.

Моя логіка зрозуміла і доволі проста: я дрогобичанин, тут живуть мої батьки, тут я хочу залишитись та виховувати своїх дітей. Я люблю це місто, тому мені небайдуже його майбутнє, а від цієї сумної реальності, цього повільного, але стрімкого занепаду, мені стає моторошно. Тому я і вирішив вступити у цю боротьбу, бо не вважаю себе гіршим від цих «професійних» депутатів та «господарників».

Як лікар, хоча і ветеринарної медицини, скажу Вам, що треба дуже остерігатись застійних процесів в організмі. А наш міський політикум – це суцільний застій. І не лише кадрів, а й думки, бо у більшості випадків ці люди, окрім радянських пережитків, дещо змінених «поняттями» дев’яностих, нічого не несуть. Також у якийсь момент я зрозумів, що ось усі ці люди і ця система, яку вони представляють, дуже справно «призначають» своїх наступників у кращих традиціях середньовіччя, передають їм владу.

Я проти цього. Простій людині, незаангажованій у жодному з «кланів», важко в цьому місті. Треба це змінити.

- Чому ви з Галицькою партією?

- Бо тут, насправді, все не так, як у інших партіях. По-перше, сьогодні в Україні партії найчастіше формують довкола особистостей, а не ідей. У нас є ідея -  ми за сильні громади, ми за вирішення проблем на місцях, за те, щоб працювало місто і люди в ньому почували себе щасливими. І саме цього зараз бракує нашому місту – чіткого плану його розвитку та фактичної реанімації.

Ця партія не керується однією особою, усі рішення приймаються колективно, а відповідальність за дії партії несе кожен активіст. А щодо нашого дрогобицького осередку, то тут є особливість: ми самі себе організували, власноруч склали програму, власноруч провадимо кампанію і винятково самі будемо приймати рішення, якщо таки станемо депутатами.

Ми не є оновленим «чимось», як часто зараз можна почути про інші політичні організації…Для чого себе оновляти, якщо можна просто бути чесними та працювати?!

- У чім суть Вашої програми?

- Вважаю, що програма – наріжний камінь будь-якої політичної сили. Але, на жаль, дуже часто стається так, що виборці на програму дивляться в останній момент, а то й взагалі не звертають на неї уваги.

У своїй програмі ми говоримо про абсолютно прості та реальні речі. Ми не обіцяємо те, що зробити неможливо. Ось, наприклад, ми говоримо про активізацію роботи щодо залучення грантів. Чи у Дрогобичі хтось професійно цим займається з числа посадовців? Якщо і займається, то абсолютно неефективно. А знаєте чому? Бо коли місто отримує грант, дуже важно звідти щось собі вкрасти. Також ми кажемо про реалізацію принципів державно-приватного партнерства, але на засадах, при яких місто та громада будуть отримувати реальну користь, наприклад, у вигляді басейну ДЮСШ або іншого важливого інфраструктурного об’єкта.

Ми за відкриті конкурси на усі керівні посади, бо в нас, найчастіше, на такі посади просто «призначають», а відбір – це винятково імітація. Так не повинно бути. А якщо когось і призначили, то аж до пенсії, а то, даруйте, до смерті.

А ще – ми за розвиток туризму та фестивального руху в Дрогобичі, бо наше місто є надзвичайно туристично привабливим, але посадовці цього не розуміють і через їхнє нерозуміння ми втрачаємо сотні й тисячі потенційних туристів, які би обов’язково приїхали до Дрогобича. Чи важко створити у міській раді відділ туризму та промоції? Але реальний, такий, щоб працював. Це повинен бути один з найважливіших відділів міської ради. Але цього немає, бо дехто займається зовсім іншими справами.

Те саме щодо висвітлення інформації і взагалі – медійної роботи, як і депутатів, так і міської ради. Про них чути лише раз на п’ять років, напередодні виборів, а їхній сайт вартує просто видалити, бо він настільки застарів, що у ньому ні новини не знайти, ні останніх рішень виконкому чи міської ради. Складається враження, що це навмисно роблять, щоб люди не знали про їхні рішення. Не існує жодного зворотного зв’язку.

- Що вам не подобається у місті?

- Цинізм та підміна понять. Ось дивіться, в Україні відбувся Майдан, ніби прогнали диктатора, а що відбувається на місцях? Все як і було раніше. Ці самі люди, ті самі методи, лише кажуть, що у декого «розцінки» за вирішення «питань» змінилися, бо ж долар виріс, гривня знецінилася. Переконаний, що систему треба змінити повністю. Місто повинні очолити абсолютно нові люди. І ці люди є, і вони не лише у нашій партії.

- На що повинен звернути увагу виборець, коли буде робити свій вибір?

- На особистість. На те, чи є людина носієм певних якостей: чи є чесною, чи вміє працювати, чи здатна приймати рішення і чи готова нести відповідальність. Усі зараз говорять про децентралізацію, про велику і важливу зміну в організації нашої держави, але разом зі збільшенням повноважень врази збільшиться і відповідальність. Державі та місту потрібні люди, які візьмуть на себе цю відповідальність. Я переконаний у тому, що ці люди існують, ось лише питання в тому, чи довіриться їм громада? Чи знову обере «вчорашніх»?

Григорій ГАЛИЧ

 

Який УКРОП у полі не росте?

Назва «Укроп» народилася на війні. Так терористи і російські військові на Донбасі кликали українських бійців, котрі захищали свою Батьківщину. Там, на фронті, якраз і стало зрозумілим, що таке патріотизм і хто такі патріоти. Українці, росіяни, євреї, грузини, люди, які говорили російською, українською та іншими мовами – проливали свою кров за Україну. Ветерани АТО й ті, хто першим став на захист країни від російсько-терористичних військ, переконані, що боротися потрібно не тільки із зовнішньою агресією, але й з внутрішнім ворогом – зрадниками, які окупували владні кабінети. Тому вони створили власну партію – «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» і ведуть її до місцевих рад, аби вичистити звідти злодіїв, поплічників Януковича і всіх, хто руйнує Україну зсередини.

Почати спочатку

Ані з минулою, ані з теперішньою владою, різниця між якими дедалі менша, УКРОП не пов’язаний жодним чином. Його діячі прийшли в політику вже після Майдану. Тому в цій партії добре розуміють: балачки про реформування країни – просто відверта брехня. Стара корумпована Система нікуди не поділася і пронизує державу наскрізь: ті, хто мав владу при Януковичі, мають їй й тепер; державні гроші як розкрадалися, так і розкрадаються. Державу треба будувати НАНОВО: привести до влади нових людей, написати нові закони, а починати  потрібно з нової Конституції, адже вона є основою всього, як фундамент будинку. Бо який сенс фарбувати стіни будинку, що от-от завалиться? 

Люди, що створили УКРОП, півтора роки тому не допустили повторення у Дніпропетровську подій Донецька і Луганська. Вони, російськомовна «дніпропетровська команда», виявилися набагато більшими патріотами, ніж купка солодкоголосих україномовних брехунів, що «примазалися» в останню мить до Майдану, аби лише захопити владу, яку народ вибив з рук «зека» Януковича та його зграї. Але тепер з представниками цієї самої зграї, які назвалися опозиційним блоком, влада йде на місцеві вибори. Не покаравши жодного ідеолога чи спонсора сепаратизму, сьогодні всі сили влада кинула на репресії патріотів, добровольців, тих, хто вголос говорить: у владі змінилися лише деякі обличчя, але залишилася незмінною злочинна Система!

Що патріоту потрібно для щастя?

Отже, зруйнувати державу Чиновника, та збудувати державу Людини. Така проста ідея, але яка так сильно не подобається вгодованим щурам-чиновникам при владі. Але руйнацію і перебудову УКРОП збирається робити винятково мирним, конституційним, політичним шляхом. Ці люди дуже добре знають що таке війна для того, щоб понад усе цінувати мир. Це – питання виживання країни і головне завдання Революції Гідності. «Допоки Система продовжуватиме руйнувати країну – Революцію не завершено», – так написано в маніфесті «Українського об’єднання патріотів – УКРОП».

А ще, з точки зору Системи, патріоти знахабніли до того, що відверто заявляють: «Ми хочемо бути громадянами, які беруть участь у прийнятті рішень, контролюють владу і вимагають звіту – не тільки на виборах, але й кожен день. Це право ми заслужили. На Майдані, на фронті, в тилу». І сьогодні лінія фронту проходить всередині суспільства: між тими, хто працює, й тими, хто збагачувався за рахунок країни: олігархами, чиновниками, політиками, силовиками, прокурорами, суддями. І тут не перемогти за допомогою зброї чи відваги окремих людей. На цю війну має повстати весь народ, а його зброя – голос на виборах: місцевих, парламентських, президентських. Якщо знову продати його за подачку (взяту з розкраденого вщент бюджету), то майбутнього в України не буде.

Повернути вкрадене

«Повернути в державну власність підприємства, вкрадені Системою й олігархами, які до неї входили, а також активи країни-агресора на нашій території», – ось через цю вимогу партію УКРОП ненавидять багатії на чолі з керівниками держави. Бо це геть розорить їх. Водночас патріоти вимагають, аби більшість громадян стали співвласниками найбільших підприємств і компаній – через пряму участь в акціонерному капіталі або суверенні та пенсійні фонди.

Та вкрали в людей не лише багатство країни, а й природне право на владу. УКРОП вимагає: Україна має стати державою, де повноваження місцевих громад забезпечені як можливістю вільно розпоряджатися заробленими коштами, так і правом обирати суддів, прокурорів і керівників силових органів місцевого рівня. А ще в новій Україні буде мінімальна кількість депутатів і чиновників, чиї рішення є підконтрольними громадянському суспільству. Корупцію УКРОП пропонує прирівняти до зради Батьківщині і карати вищою мірою покарання з повною конфіскацією майна. І громадян на виборах не можна дурити: Президент не повинен бути членом або головою будь-якої партії, і жодна партія чи блок не можуть використовувати ім’я Президента у своїх цілях. Усе це можливо зробити, і УКРОП має на це волю. Та чи хоче цього суспільство? Вибори 25 жовтня це покажуть.

Микола ФЕДОРЕНКО

 



Создан 16 окт 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником