ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


МІСЦЕВІ ВИБОРИ – 2015. АНАЛІТИКА




Місцеві вибори – 2015

Вибори на Дрогобиччині заповідаються непрості. Лунають різні думки й оцінки кандидатів та політсил. Щоб урізноманітнити це дискусійне поле, ми звернулися за коментарем до відомого українського вченого, націоналістичного ідеолога та політичного аналітика, секретаря Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова, професора Петра Іванишина.

Боюсь багатьох розчарувати, але сподіватися на ці вибори може тільки наївний. І цьому є низка причин. Назву дві найосновніші. Перша полягає в тому, що немає нормальних, зрозумілих політикуму та суспільству правил політичної гри. Закон про місцеві вибори не просто поганий, за оцінками експертів, він найгірший з усіх, що були дотепер. І важко з цим не погодитись. Чого вартує лише те, що переможець на окрузі не обов’язково потрапить до органів місцевої влади. А як бути із волевиявленням людей? Із так званою “вірністю” демократичним засадам? Усе це виглядає на чергове велике шахрайство з боку влади.

Друга причина ще сумніша. У нас знову роблять ставку на пропорційну систему, тобто пріоритетним є вибір партії, а не кандидата. А це вже не просто шахрайство, а злочин, якщо врахувати, що суспільство в цілому недовіряє партіям (тому дуже незначний відсоток громадян входить у партійні структури), а окрім того, в Україні взагалі практично відсутні партії в нормальному значенні цього слова, тобто партії як ідеологічні об’єднання. В абсолютній більшості (окрім, скажімо, “Правого сектору” чи “Свободи”) у нас не партії, а безідейні олігархічні проекти, покликані обслуговувати не інтереси громади, а свого грошовитого господаря. Це ж стосується, на жаль, і нових партійних проектів на кшталт “Блоку Петра Порошенка”, “Нашого краю”, “Радикальної партії”, “Самопомочі”, “Народного контролю”, “Української галицької партії” та ін. Зважати треба і на те, що у цих нових та старих проектах, особливо явно чи приховано провладних, часто можна знайти людей (інколи досить багато) із виразною українофобською, антидержавною позицією: колишні регіонали, комуністи, соціалісти та ін. А такі, як “Опозиційний блок”, узагалі утворені із реваншистських, проросійськи зорієнтованих сил. Постає тільки питання, чому такі явно антидержавні сили та персони допускає влада до участі у виборчому процесі?

Що стосується проблеми конкретного вибору, то це питання вельми непросте. Знаю, що чимало людей буде просто ігнорувати, за зразком Національно-визвольного руху “Правий сектор”, ці вибори як типово шахрайський, антидемократичний проект, як елемент удосконалення системи олігархічної (непредставницької) демократії.  Однак тим, що все ж вирішили піти на вибори, я б радив вибирати не партії, яких по-суті нема, а людей. Причому саме людей-політиків (не плутати з політиканами) або таких, що так чи інакше проявили свій політичний хист, потенціал.

Що маю на увазі? Зараз у черговий раз у спільну свідомість запускають міфи: мовляв, треба голосувати за “порядних”, або “господарників”, або “молодих”, або “наших”, або “чесних”, або “патріотів”, або “сміливих” (наприклад, воїнів-фронтовиків), або “активних” (наприклад, активістів Майдану) і т.п. Але ми це вже проходили. І після першого Майдану, і після останнього. І що виявилось? А ось що: прийшовши до влади, порядні чомусь переважно (хоча і не всі) стають непорядними, господарники господарюють тільки на свою кишеню, молоді крадуть не гірше за старих, наші починають працювати на ненаших, чесні перетворюються на злодюжок, патріоти підтримують антипатріотичні речі, сміливі стають полохливими, а активні – пасивними під оглядом уваги до громадських справ. Дивовижні метаморфози. Овідій би дивувався. І прикладів таких прикрих метаморфоз – тисячі. Нагадаю найбільш одіозних, усіх цих ющенків, порошенків, яценюків, турчинових, тимошенків та іже з ними. Теж ніби були “активістами” і навіть “лідерами” Майданів. Правда, тепер їх чомусь народ вважає злочинцями. Найбільше прикро за дійсно героїчних людей, за більшість із тих, що проявили себе як мужні воїни під беркутівськими кулями чи на донбаській війні, але так і не змогли стати самостійними гравцями в українській політиці, перетворившись у заручників антинародної, неоколоніальної системи.

Отже, кого нам потрібно вибирати? Хто може здійснювати політику як національну державотворчу справу (а іншою справжня політика не буває) і на загальному, і на місцевому рівні? Відповідь одна – лише професійні політики. Усе інше – обман. Бо не може вчити дітей лікар, а лікувати – тракторист. Кожна професія вимагає певних знань, умінь і навичок. І тільки в політику, вважають наївні, може йти хто хоче і робити там, що хоче. А це на руку олігархічним ляльководам всередині країни і нашим ворогам зовні. Бо замість української держави із такими от безідейними дилетантами-псевдополітиками вже двадцять п’ять літ будуємо неоколонію, тепер ще й під час прямої московської агресії.

Звичайно, у партійних списках небагато знайдемо професійних людей, готових до політичної діяльності на посадах депутатів чи міських голів. Боюсь, що їх там дуже і дуже мало. Але вони є. Наприклад, це люди, котрі і під час Майдану, і після нього проявили себе як дисципліновані “державні мужі” саме на місцевому рівні, рятуючи ситуацію від постреволюційного мародерства, бунтів, самосудів, провокацій, інших непродуманих кроків, від яких українська громада не виграла б, а програла. Йдеться про особливий тип людей, новий тип політиків, на який ми чекали і час перемоги яких, думаю, ще прийде. Розходиться про справжніх державотворців, носіїв національної ідеї народу, котрі можуть і повинні створити якісно нову систему керування, де влада буде під контролем громади, а не навпаки, як є (і, швидше всього, буде після цих виборів!) зараз. І показати, що вони здатні на це, такі люди повинні не на словах за місяць до виборів, не спекулюючи на своєму волонтерському, майданівському чи фронтовому досвіді, а роками наполегливої політичної праці й націоналістичної просвіти – формуючи здорову політичну свідомість української громади, здатної ефективно контролювати будь-яку владу. Це єдина запорука нормальної політичної діяльності і роботи вже після виборів. І тільки така діяльність може привести до вирішення різних загальнонаціональних та місцевих проблем на користь народу, а не на користь гнобителів цього народу.  Якщо такі політики є у партійних списках, якщо громада впевнена, що вона зможе контролювати їх роботу – тоді за них варто голосувати.

Розмовляв Іван МАРОЧКАНИЧ

 

Проблеми розвитку Дрогобича в контексті конституційної реформи

13 жовтня 2015 р. відбувся «круглий стіл» на тему: «Місцеві вибори 2015 р. і конституційна реформа: реалії та перспективи», ініціаторами проведення якого стала кафедра правознавства, соціології та політології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Метою зустрічі було обговорення проблем розвитку Дрогобича в контексті конституційної реформи. У центрі уваги були питання децентралізації влади та об’єднання територіальних громад.

Модерував захід канд. істор. наук, доцент Ярослав Комарницький, який у вступному слові відзначив, що в Україні участь у місцевих виборах взяли 124 політичні партії. Кандидатів у депутати в загальнонаціональному масштабі висунули тільки 9 партій. Вибори – це змагання програм, ідей, ідеологій, шанс оновити місцеву політичну еліту. Але, на жаль, більшість виборців програм не читають. Тому від якості сформованих (присутніми тут лідерами політичних партій) команд та списків кандидатів у депутати – залежить майбутнє Дрогобича. 25 жовтня українці вибиратимуть собі місцевих державних менеджерів.

Науковий формат дискусії задали виступи канд. юрид. наук, доцента Олександри Проць на тему «Місцеві вибори 2015 р. у контексті конституційної реформи» та канд. юрид. наук, доцента Юрія Дмитришина – «Об’єднання територіальних громад як основа децентралізації влади».

Учасниками «круглого столу» були науковці, лідери та представники місцевих партійних осередків – учасники виборчого процесу, громадські діячі, представники студентського самоврядування.

До виступів науковців приєднався громадський діяч Володимир Кондзьолка, який ретельно проаналізував якісний і кількісний склад кандидатів до міської ради та на посаду міського голови, поставивши перед лідерами політичних партій запитання, чи буде новий депутатський корпус якісним з теперішнім підходом до формування партійних списків.

Були наведені дані, що з 408 кандидатів, які будуть боротися за 36 депутатських мандатів, 61 безробітний; за освітнім критерієм: 80% мають вищу освіту, решта – професійно-технічну та середню; 97% кандидатів працездатного віку, 3% – пенсіонери; кожен дев’ятий кандидат не проживає у Дрогобичі. Резюмуючи, наголошено, що кількість безробітних, включених до партійних списків, вказує на недостатню відповідальність лідерів при їх формуванні.

Під час обговорення учасники дискусії наголошували на низькій політичній активності громади та відсутності зацікавлення до безпосередньої участі у виборчому процесі. Зокрема, голова ДМО Народний Рух України Роман Курчик, голова обласного осередку Конгресу Українських Націоналістів Тарас Гентош, голова ДМО «Об’єднання «Самопоміч» Сергій Оленич відзначили, що формування більш якісного рівня кадрового потенціалу можливе за умови відлагодженого у місті механізму залучення професіоналів з досвідом, науковців, прикладних дослідників.

Про недосконалість і проблемність виборчого закону висловилися більшість учасників «круглого столу». Зокрема, Тарас Гентош вважає неприпустимою ситуацію, коли мажоритарник, набираючи більшість голосів, не стає депутатом, якщо його партія не долає прохідний 5% бар’єр. Проте політик виокремив і позитивний момент, який пов’язаний з омолодженням списку кандидатів у депутати, а також звернув увагу присутніх на необхідність консолідованого висунення кандидата до обласної ради. А голова ДМО «Громадянська позиція» Ігор Гук наголосив на розбудові партійної системи в місті та необхідності відкликання депутатів.

Голова Асоціації сільських голів Дрогобицького району Степан Коваль наголосив на низькому рівні обізнаності громади Дрогобиччини щодо особливостей нового виборчого закону, розповів про ініціативи Асоціації сільських голів щодо моделі формування районної та обласної рад, однак ці ініціативи, на жаль, на вищих щаблях влади ще не почуті.

Досить дискусійним виявилося обговорення питання об’єднання територіальних громад та децентралізації влади. Зокрема Роман Курчик акцентував увагу на складності цього процесу, оскільки забезпечення життєдіяльності громади буде залежати від наповнення місцевого бюджету, а запустити цей процес з нормами, які зараз пропонуються, буде дуже важко. Він уважає, що реформа не на часі, і викличе багато нових питань та суперечностей. Про труднощі наповнення бюджету в умовах зростання децентралізації наголосив Сергій Оленич.

Активно розгорнулася дискусія і навколо питання об’єднання громад. Погляди щодо децентралізації та територіального реформування були амбівалентними. Так, Степан Коваль наголосив, що питання децентралізації стало величезною проблемою для сільської влади, і проблема не лише у територіальних межах громади, а подальша доля існування села як такого: двадцятикілометрова зона з декількома фінвідділами та іншими установами – це, на його думку, абсолютно неприйнятна річ. Про те, що проводити територіальну реформу у час війни недопустимо, відзначив і голова міського осередку «Громадський рух «Народний контроль» Тарас Кучма. Його позицію розділив заступник голови ДМО ВО «Свобода» Роман Урбан, який вважає, що центральна влада чинить безвідповідально, намагаючись щоразу переписувати Конституцію. Політик висловився за продовження дискусії у суспільстві та використання у цьому питанні досвіду Польщі.

Незавжаючи на значні законодавчі недоліки, підтримку реформам висловили громадські діячі міста Артур Деска та Хосе Турчик, які зауважили, що процес децентралізації є об’єктивним і зумовленим євроінтеграцією України, є важливою умовою вступу до Європейського Союзу. На цій позиції стояла і док. соціол. наук, проф. Світлана Щудло, відзначивши, що жити і працювати громаді в умовах більшої автономії буде складніше з огляду на більшу відповідальність влади і громади, потребу пошуку додаткових ресурсів для розвитку, однак це невідворотний процес.

Після двогодинного обговорення доц. Ярослав Комарницький підсумував результати дискусії, на основі чого було прийнято ухвалу:

1. Констатувати, що формат «круглого столу», учасниками якого є науковці, громадські діячі, політики, представники влади, студентське самоврядування, є ефективним і продовжити практику проведення таких заходів, зробити їх систематичними.

2. Предметом обговорень обирати конкретні проблеми розвитку міста та фахово їх аналізувати.

3. Широко інформувати громаду міста про результати «круглих столів».

4. Відзначити, що в умовах недосконалості виборчого законодавчого поля, відповідальність за якість виборів до місцевої влади покладається на лідерів місцевих осередків політичних партій.

5. Продовжити обговорення «проблемних зон» конституційної реформи.

Оксана ЗЕЛЕНА, кандидат політичних наук, доц. кафедри правознавства, соціології та політології ДДПУ імені Івана Франка

На фото: виступає доцент Ярослав Комарницький.

 



Создан 23 окт 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником