ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


ТЕАТРУ ім. ЮРІЯ ДРОГОБИЧА – 75!




6 листопада минає 75 років, як дрогобицький театр відкрив свій перший театральний сезон (1940). З цієї нагоди автор публікації пропонує читачам часопису «Галицька Зоря» довідатись про те, як і за яких обставин у Дрогобичі було засновано професійний театр, формування і розвиток театральної трупи, а також, чим живе і що відбувається у творчому колективі, у переддень відкриття 76-го театрального сезону.

Відомо, що у Європі та, зрештою, і в усьому світі будуються театри більше двох тисяч років. Генеза українського театру сягає періоду Київської русі.

Писана історія українського театру налічує майже 400 років з того часу, коли у 1619р. у Каменці Струмиловій було зіграно на ярмарку інтермедії до драми Якуба Гаватовича – «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон» (нині м.Кам’янка-Буська, районний центр Львівської обл.).

Дрогобичани мріяли також про свій театр. Перші постановки аматорської трупи здійснювалися у маленькій залі Товариства «Просвіта» (засноване у Дрогобичі 1903р.), яке розміщувалося у будівлі при вулиці Стрийській (нині адміністративні та службові приміщення театру – Р.М.). Більшого розвитку аматорське театральне мистецтво набуло у роки міжвоєнного двадцятиліття. Завдяки активній культурно-громадській діяльності о.Северина Сапруна на початку 20-х років у Дрогобичі активно розвивався хор «Дрогобицький Боян», засновано філію Львівського Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка.

Крім згаданих ентузіастів, у виставі брали участь В.Франко та пані Франкова (родичі І.Франка), С.Пазяк, Г.Пасілович, П.Шимків, М.Кльось, О.Кобільник, О.Коссак, О.Паньків, А.Шимків-Гавдяк. Згодом долучалася молодь: сестри Марія, Емілія, Наталія та Осипа Крайчики, Теофіля Малик, Іван Городиський, Марія Кобільник та ін. Основу репертуару складали українські класичні п’єси, а саме: «Невольник», «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Маруся Богуславка», «Циганка Аза» М.Старицького, «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Вій» М.Кропивницького, «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого, «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, «Вифлиємська ніч» І.Луцика. У виставах брав участь хор «Дрогобицький Боян» під орудою о.Северина Сапруна, відтак – проф. Богдана-Юліана П’юрка. Колектив мав неабиякий успіх серед краян і був запрошений до Львова для участі у Краєвому конкурсі драматичних гуртків.

Великою проблемою було те, що приміщення «Просвіти» не могло прийняти всіх бажаючих побачити дійство. Доводилось орендувати зал у польського Товариства «Сокіл» (за радянських часів – Будинок офіцерів, нині Центр Душпастерства УГКЦ на вулиці Т.Шевченка). Крім того, що за оренду необхідно було заплатити кругленьку суму, доводилося ще й прилаштовуватись до розкладу польських заходів у цьому приміщенні. Уже в 20-х роках д-р Володимир Чубатий – член надзірної ради кооперативи «Народний Дім» – виношував ідею побудови будинку для українського театру. Така можливість появилася аж в середині 30-х років минулого століття.

Кредитне товариство «Українбанк» з філією в Дрогобичі погодилося фінансувати будівництво. Загальна ділянка була поряд з Народним Домом, куди в ярмаркові дні з цілого повіту з’їжджались фіякрами, бричками багаті господарі. За нинішніми критеріями – це була стоянка для тогочасного транспорту.

У 1937 році відомі на теренах Дрогобиччини громадські, політичні діячі Володимир Чубатий, Іван Блажкевич, Новосельський та Угрин звернулися до Львівського кооперативу інженерних робіт (ЛКІР) для виконання проектних робіт будівництва театрального залу та сцени. Автор проекту Ярослав Филевич, конструкції розрахував Євген Пилинський. Будівництво розпочалось у серпні 1937 року, яким керував Юліан Воробкевич.

До початку Другої Світової війни (1 вересня 1939р.) приміщення було збудоване, в чому велика заслуга мецената В.Чубатого. З настанням т.зв. «золотого вересня» 1939 року усі роботи були призупинені. За два роки було освоєно 130 із запланованих 220 тисяч злотих. Крім професійних будівельників (приблизно 20 осіб), постійно працювали дрогобичани, які мріяли про ошатний театральний зал. Хто чим міг, тим і допомагав. Одні надавали коней для перевезення матеріалів, інші особисто брали участь у будівництві як підсобні робітники. Були і значні фінансові пожертвування, як розповідав учасник будівництва Володимир Сенів, уродженець Млинок – передмістя Дрогобича. На превеликий жаль через відомі всім нам причини дрогобицька аматорська театральна трупа жодного разу не виступила на новій сцені.

Восени 1939 року відбулися важливі історичні події, які суттєво змінили політичне, соціальне, економічне і, звісно, культурно-мистецьке життя східногалицьких земель.

Вирішальною для розвитку в соціалістично-комуністичному, радянському дусі професійного і самодіяльного музичного, театрального та інших видів мистецтва була Постанова №1545 Ради Народних Комісарів (РНК) УРСР від 19 грудня 1939 року «Про організацію театрів, музичних колективів, будинків народної творчості і театрально-музичних закладів у Львівській, Дрогобицькій, Волинській, Ровенській, Станіславській і Тернопільській областях». Цитуємо: «Для забезпечення розквіту українського радянського музичного і театрального мистецтва, для піднесення культурного рівня і творчого зростання трудящих західних областей України Рада Народних Комісарів УРСР постановляє: Організувати по Дрогобицькій області: в м. Дрогобичі: Державний обласний пересувний український драматичний театр», надавши приміщення міського театру.

І ось наступив день відкриття І-го Театрального сезону – 6-го листопада 1940 року.

Відкривається завіса. Дрогобичани зустрічаються із героями музичної комедії «Весілля в Малинівці» Л.Юхвіда та О.Рябова. Постановка художнього керівника театру Д.Л.Гольдштейна, художнє оформлення Л.Г.Склютовського.

Серед акторів, які брали участь у відкритті І-го театрального сезону: Н.Буфанова, М.Овчаренко, М.Волкогонська, О.Вульман, О.Панько, Є.Антополь, Г.Дихта, І.Пригода, П.Кулик, О.Харабуга, Н.Тертичко, М.Харута, О.Срібний та ін. Репертуар театру був «…майже тотожній із Львівським театром, згідно із штампом совєтської системи: «В степах України» О.Корнійчука та «Любов Ярова» Треньова, «Украдене щастя» І.Франка [наш театр Т.ІІ С53]. Театр підпорядковувався дрогобицькому обласному відділу у Справах мистецтв при Обласному виконавчому комітеті (ОВК). У перші дні війни (червень, 1941р.) «… майже всіх приїжджих акторів евакуювали на Схід, деякі поховалися, або повтікали й до театру вже не повернулись… були переважно москалі, і за ними у Дрогобичі ніхто не шкодував», - згадує Ю.Цегельський. У театрі залишились тільки працівники деяких допоміжних служб, місцеві актори-аматори та «…прекрасні перуки й добрий запас різних театральних речей». Протягом року у цьому приміщенні працював аматорський гурток під проводом актора Степана Крижанівського. Загальне керівництво здійснював Михайло Рабій – доктор філософії, член НТШ, професор дрогобицької гімназії ім. І.Франка. У репертуарі: «Ой, не ходи, Грицю…», «Маруся Богуславка» М.Старицького, «Хмара» А.Суходольського, «Казка старого млина» С.Черкасенка, «Невольник» М.Кропивницького. Постановки також здійснювали В.Шепель, Є.Велькуш, Л.Семенів. Вокальна секція під орудою О.Кобільника, оркестр під батутом Т.Барнича, хореографічні номери ставив О.Андрієвський. Участь знаних львівських актрис Л.Кривіцької та П.Поспієвої надавала вагомості виставам, що радувало краян.

У тогочасній періодиці, зокрема «Вільному слові», є чимало позитивних публікацій, які засвідчують майстерну гру аматорів. На запрошення управителів міста у серпні 1942 року до Дрогобича прибуває група акторів під керівництвом Юрія Шерегія - відомого на той час театрального діяча. До Дрогобича повернувся із Кракова маестро Богдан П’юрко, який очолив музичну частину театру. Також прибув на запрошення Ю.Шерегія режисер Роман Тимчук. 7 жовтня відбулося відкриття театрального сезону Українського Підкарпатського театру ім. І.Франка виставою «Сорочинський ярмарок» М.Кропивницького.

Згодом до Дрогобича прибули нові акторські сили із східних областей України, навіть із Росії: М.Мухіна, Л.Путенко, О.Крупник, Т.Бовкун, М.Воронін, П.Масоха, Д.Цугорка, Л.Стемпковський, І.Васюта, Я.Шуль, П.Трубшин, Г.Безкоровайний, П.Білокінь (двоє останніх – ще й режисери).

Художній цех очолив І.Курочка-Армашевський (художник із київської опери!). При театрі діяла балетна студія під керівництвом панни Кравцівної.

На початку 1943 року зі Львова до Дрогобича переїхав відомий театральний діяч, актор, режисер Йосип Стадник, який і очолив театр. Репертуар театру був досить великий і різножанровий. Більшість музичних спектаклів, серед яких: «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, «Катерина» М.Аркаса, «Наталка Полтавка», «Ноктюрн», «Коза-дереза» М.Лисенка, «Вій», «Дай серцю волю, заведе в неволю» М.Кропивницького та ін. Було здійснено постановки оперет «Циганське кохання» Ф.Легара, «Циганський барон» Й.Штрауса та опери «Кармен» Ж.Бізе (дві останні у концертному виконанні), які мали великий успіх у краян та німецької критики. Всього у репертуарі було в період 1941-44рр. 30 найменувань вистав та концертних програм. За роки німецької окупації театр зіграв понад 500 вистав, чимало з них у різних містах і селах західної округи Львівщини, 160 вистав на рік йшло у Дрогобичі, кожного місяця – прем’єра. Стрімкий розвиток театру почав зупинятися через наближення радянських військ зі Сходу (весна, початок літа 1944р.).

Мистецька інституція, яка налічувала понад 100 працівників, припинила діяльність. 16 липня театральне майно було відправлене у західному напрямку. 20 липня персоналові виплачено зарплату, розподілено запас провіанту і «…подано вільну руку всім робити так, як хто уважає за доцільне», - згадував учасник цих подій адвокат Ю.Цегельський, який зробив вагомий внесок у формування і розвиток Українського Підкарпатського театру ім. І.Франка у Дрогобичі. Протягом 2-3-х днів більшість творчих працівників театру покинули терени Дрогобиччини, серед яких Б.П’юрко, Ю.Шерегій, Р.Сасик та ін. Уже не молодий Йосип Стадник (1888р.н.) залишився у Дрогобичі, згодом потрапив під колеса репресивної машини.

6 серпня 1944р. радянські війська, витіснивши попередню тимчасову владу, зайняли Дрогобич. Почалось впорядкування нового стилю життя, яке було розпочато восени 1939 року. Одним із перших був Наказ про відновлення діяльності Дрогобицького державного обласного українського музично-драматичного театру. Директором, художнім керівником призначено П.Білоконя, який працював у Підкарпатському театрі «за німців». Із Наказу №1, виданого директором, довідуємось, що на посаду режисера призначено Г.М.Безкоровайного – творчого побратима П.Білоконя, який також працював у дрогобицькому театрі в роки німецької окупації. Всього було зараховано на роботу в театр 42 працівники, з яких: 9 акторів, 5 артистів хору, 4 артисти балету та 7 оркестрантів. Інші – обслуговуючий персонал. Переважна більшість тих, які працювали в театрі протягом 1941-44рр. У цьому наказі є прізвища, яких у дрогобицькому театрі раніше не зустрічали: А.С.Коб’яков, О.Г.Соннікова, І.О.Тулупов, О.Ф.Статива, Т.М.Шологон, Г.Амбарсуман та ін. Заступник директора – М.П.Гарін. На кінець 1944 року штатний розпис театру нараховував 113 працівників. Трупу поповнили: Я.Геляс (працював в театрі «за німців»), В.Д.Цимбал, Г.Я.Заславець, художник П.І.Коваль (усі троє в роки окупації працювали у перемиському театрі), музичну частину очолив І.Г.Карнаухов, який прибув із Київщини, балетмейстер – М.Т.Ованесов, концертмейстер – Р.Л.Лауфер. Варто відзначити, що керівництво театру (очевидн, у погодженні із обласними структурами) доручало акторам В.Цимбалу та Я.Гелясу здійснювати постановки вистав, концертів, контролювати творчий процес. Йдуть постановки вистав: «Україна під гнітом німецького фашизму», «Лихо намучить – лихо й научить» та «Сватання на Гончарівці».

З нового 1945р. театр очолює П.Д.Петрик. Трупа готується до офіційного відкриття відновленого театру прем’єрою п’єси братів Тур і Шейніна «Поєдинок» (прем’єра 22 квітня 1945р.). Наступні прем’єри: «Платон Кретчет», «Загибель ескадри» О.Корнійчука, «Московський характер» К.Сімонова, «Весілля в Малинівці» Л.Юхвіда та М.Аваха з музикою О.Р’ябова. Протягом перших років театр грає вистави у Дрогобичі та районах колишньої Дрогобицької області. Ці роки відзначаються великою плинністю кадрів як творчих працівників, так і обслуговуючого персоналу.

Та колектив вистояв. Улітку 1950 року театр вперше виїжджає на гастролі за межі України. Гастрольний маршрут пролягає прибалтійськими містами. Базовою точкою було місто Лієпая. У 50-ті роки в репертуарі театру з’являються твори українських класиків: «Наталка Полтавка», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці», «Лимирівна», «Майська ніч», «Циганка Аза» та ін. Поряд з українською класикою ставляться такі п’єси, як «Навіки разом» Л.Дмитерка, «Кремлівські куранти» М.Погодіна, «Люди в шинелях» М.Ірчана, «Під золотим орлом» Я.Галана та ін. Йде активна творча робота, колектив міцніє, переконливо заявляє про себе як на теренах України, так і в сусідніх республіках. Велика заслуга у цьому – праця майстрів сцени: заслужених артистів УРСР В.Варецької, Г.Теслі, Г.Лаврика, акторів В.Цимбала, Г.Зірки, О.Григораша, Л.Пілінської, М.Ованесова. Трупу поповнюють Г.Прокопець, М.Недошитко та ін. У цей період театр очолювали директори: П.Д.Петрик, І.В.Богаченко, П.Д.Павленко, А.В.Кордюм, С.А.Науменко, О.Н.Дмітрічев, О.І.Сичевський, Д.В.Василенко, Г.К.Климчук, Г.М.Лаврик, В.С.Геєвським, І.В.Стасенко, М.С.Медведицький, А.І.Жолобов, М.Ф.Безкровний, О.О.Старіков, К.Ф.Козачук. Творчу стратегію театру визначили головні режисери: І.В.Богаченко, Б.К.Поздняков, М.В.Хороманський, П.Д.Ковтуненко, засл. арт. УРСР М.С.Терещенко, О.І.Сичевський, М.Ф.Янковський, І.В.Стасенко. Головні художники: П.І.Коваль, М.Г.Стецюра, О.Ф.Шаховцов, М.М.Сакевич, Д.Нарбут, А.Г.Самбур. Музичну частину очолювали: А.Г.Карнаухов, А.О.Волковинський, Г.О.Будьонний, Ф.Ф.Кельнер, Н.Н.Корміліцин, Г.С.Іванніков, В.А.Барсов, М.Л.Раух, А.М.Кльос, І.Л.Раух, В.М.Кондрат’єв. Після ліквідації Дрогобицької області (1959) театр переходить у підпорядкування Львівського обласного управління культури.

Протягом 1963-1989 рр. колектив очолює Й.В.Мудрий. Директор формує нову творчу команду. Роки стабілізації колективу. До Дрогобича приїжджають нові творчі сили, серед яких головні режисери: М.В.Гіляровський, В.І.Конопатський, В.Й.Шминець, Я.В.Маланчук, Ф.М.Макулович; актори: М.Шуневич, Т.Нещерет, Ж.Сікорська, О.Масляник, Й.Сенюра, А.Сенюра, Л.Левченко, Я.Шепетяк, Г.Морозюк, С.Дудка, А.Цибульський, Н.Цибульська, К.Наумук, А.Шамшаєва, А.Шкондіна, Л.Калита, Л.Хороб, М.Кізима та ін. Акторам цього періоду поталанило творити на сцені разом із корифеями нашого театру, заслуженими артистами УРСР Володимиром Цимбалом та Лідією Пілінською, а також ветеранами театральної сцени Михайлом Недошитком, Жанною Сікорською, Ярославом Шепетяком, Михайлом Сердюком, Катериною Корчак, Богданом Жукевичем та ін. Музичну частину очолювали: І.Гамкало (нині диригент Національної опери), Р.Сов’як, В.Сидорак, М.Бурбан, З.Модрицький, М.Копилевич. Художники: А.Левенець, П.Чабан; балетмейстери: О.Ніколаєв, В.Музика, М.Безкровний, Т.Будинкевич.

Репертуарна афіша театру 60-х першої половини 80-х років досить різноманітна, цікава. Основу складали музично-драматичні твори української класики: «Лимирівна» П.Мирного, «Титарівна», «Чорноморці», «Майська ніч», «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, «Катерина» М.Аркаса, «Сватання на Гончарівці», «Шельменко денщик» Г.Квітки-Основ’яненка. Поряд з українською класикою світло рампи побачили твори: «Ромео і Джульєта», «Отелло» В.Шекспіра, «Собор Паризької Богоматері» В.Гюго, «Вій вітерець» Я.Райніса. Зазвичай не оминали театр твори О.Коломійця, О.Островського, М.Зарудного, Ю.Яновського, Я.Галана. Іменем останнього театр іменувався у 1970-1989рр.

У другій половині 80-х років відбуваються зміни у суспільно-політичному, а відтак у культурно-мистецькому житті тодішньої держави – СРСР. Наступила т.зв. «перебудова», «свобода слова» тощо. Це не могло не відбитися на творчих колективах. Більша частина репертуару стала, м’яко висловлюючись, – неактуальним.

«Точкою відліку нового етапу в історії театру послужив спектакль «Голгофа» 1988р., за Ч.Айтматовим», - стверджує у своїх публікаціях відомий краєзнавець Р.Пастух (виконавці головних ролей: заслужені артисти УРСР – Г.Морозюк та А.Шкондіна).

«З небувалим успіхом для Дрогобича при немислимих раніше аншлагах відбувались такі нові вистави, як «Вертеп» (1989р.), «Січові Стрільці» (1990)» – продовжує Р.Пастух. (Автори та постановники цих спектаклів Я.Бабій та М.Михаць).

«…далі були вистави «Мазепа – гетьман український», «Сотниківна» за Б.Лепким, «Чорна пантера і білий ведмідь» за п’єсою В.Винниченка, «Запорізька Січ» О.Коломійця, «Яничари» за Р.Іваничуком, «Ой Морозе-Морозенко» Л.Крупи» – довідуємось із статті Р.Пастуха, яка надрукована у книзі «Нариси з історії Дрогобича» (с.244). Упродовж 1989-97рр. театр очолював Н.І.Хлібкевич, з ініціативи якого театр носить ім’я славного краянина Юрія Дрогобича (Котермака).

Не найкращі роки для творчості та життєдіяльності театру були на зламі століть. Дотація із місцевого бюджету становила 50-60% від мінімальної потреби. Всі ці труднощі випали на долю новопризначеного директора М.Г.Гнатенка (1997). Упродовж майже двох десятиліть Микола Гнатенко – директор, художній керівник, заслужений діяч мистецтв України фахово здійснює керівництво театром. У його команді працюють заступниками заслужений працівник культури України Олег Загорулько, Василь Калита, Ігор Пастернак, головний режисер – Олександр Король, головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Микола Михаць, головний художник – Ярослав Данилів, головний балетмейстер – Сергій Дмитрієв. У 2009 році театрові надано статус «академічний».

Колектив Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім.Ю.Дрогобича налічує майже 150 працівників. Це – народні артисти України, майстри сцени Алла Шкондіна, Адам Цибульський, Олександр Морозов; заслужені артисти України Сергій Дудка, Надія Цибульська, Ганна Нечай, Галина Чеботарьова, Ірина Осламенко; актори драми Любов Смірнова, Іван Герасимчук, Тетяна Лучейко, Олександр Латишев, Юрій Федчук, Марія Свіжінська, Віра Хомин, Стефанія Башак, Ірина Шевчук та ін.; артисти-вокалісти Наталія Бориславська, Ярослав Дзендзерович, Надія Тарасюк, Ростислав Герилів; артисти балету; оркестр – концертмейстер Леся Блищак. Це – пошивний, костюмерний, реквізиторський, бутафорський, столярний, перукарський, освітлювальний, звукорежисерський, монтувальний, автотранспортний, пожежно-сторожовий цехи, глядацька служба і, звісно, комерційний відділ та бухгалтерія.

Нині в репертуарі понад 20 найменувань різних за жанром вистав, це: «Украдене щастя», «Кайдашева сім’я», «Тіні забутих предків», «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Наталка Полтавка», «Шельменко Денщик», «Тев’є-Тевель», «Марія», «Нескорима», «Лавина», «Здраствуйте, я ваша тітонька», «Ханума», «Сто тисяч» та ін. Є чимало цікавинок для наймолодших глядачів, а також учнівської та студентської молоді.

Отож, колектив Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича запрошує краян та гостей міста на відкриття 76-го театрального сезону, яке відбудеться 8 листопада цього року, початок о 17 годині. На Вас чекає приємна зустріч із персонажами п’єси В.Винниченка «Примарне щастя» («Закон»), реж. – постановник В.Сорокін, худ. – постановник Ю.Гнатенко.

Роман Михаць, викладач кафедри методики музичного виховання і диригування ДДПУ ім.І.Франка



Обновлен 10 ноя 2015. Создан 06 ноя 2015



  Комментарии       
Всего 1, последний 4 года назад
Наталія 08 ноя 2015 ответить
А чому не згаданий "Вій", сценографію до якого робив Євген Лисик? Де Михайло Кипилевич, котрий за шість років оформив 50 музичних вистав?
Ну а "бюджет" пишеться без апострофа.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником