ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ! Розмова із завідувачем травматологічного відділення дрогобицької лікарні Ігорем МАРХЕВОЮ




Якщо людина не буває у лікарнях чи поліклініках, то в неї складається враження, що туди звертається не надто багато пацієнтів. Та коли туди потрапляєш, переконуєшся, що це не так.

Волею долі автор цих рядків потрапив до травматологічного відділення Дрогобицької міської лікарні №1 у статусі пацієнта. Тож хочу поділитися з читачами враженнями, а ще – звернути увагу на елементарну обережність, яка допоможе вберегти вас від травм.

Перше, на що звертаєш увагу, - у травматологію мало не щодня за допомогою звертаються мешканці нашого краю. Отримані травми різноманітні, хоч левову частку становлять переломи кінцівок, отримані внаслідок падінь. Значна кількість таких пацієнтів – люди пенсійного віку, кісткова тканина яких є більш крихкою. Потрапив на лікарняне ліжко і молодий чоловік, котрий упав із драбини, обрізаючи гілки дерев. Пацієнтами відділення стали молоді люди, які отримали травми під час занять спортом, і учасники ДТП… І з усім цим «доробком» доводиться мати справу лікарям. Складні переломи «направляють» з допомогою операцій.

Та найбільше співчуття серед медиків та пацієнтів, мабуть, викликав хлопчик річного віку, який голосно плакав під час перев’язок. Як кажуть у народі, на біду багато не треба. Так сталося і з цією дитиною. Мама вирішила приготувати собі горнятко чаю: залила пакетик окропом і залишила на столі. У цей момент хтось подзвонив у двері – вона пішла їх відчинити. Кількох секунд вистачило малюкові, аби він потягнув за скатертину і вилив на себе гарячий чай, що спричинив опіки грудей і рук… А далі – карета «швидкої допомоги» і відчайдушна боротьба медиків, щоб полегшити страждання маленького пацієнта…

Під враженням від побаченого, напрошуюся на спілкування із завідувачем травматологічного відділення міської лікарні Ігорем МАРХЕВОЮ. Оглянувши пацієнтів після операції та звільнившись від інших нагальних справ, дещо втомлений Ігор Ростиславович відповідає на мої запитання.

- Пане Ігоре, чи існує таке поняття, як сезонність травм?

- Звісно, що існує. Травми розділяють за енергетичністю. Наприклад, падіння людини зі значної висоти чи наїзд на пішохода автівки, яка важить майже тонну і рухається зі швидкістю, спричиняють високоенергетичні травми зі складними наслідками. Саме літній період характерний високоенергетичними травмами внаслідок падіння з дерева, будівельних риштувань, велосипедів, скейтів, отриманими під час ДТП… Навесні й восени, у час активізації польових робіт, коли фірмани виїздять на дорогу, стаються дорожні аварії, оскільки гужовий транспорт не має ні фар, ні світловідбивальних елементів.

Взимку, у період ожеледиці, люди падають і травмуються частіше. Але ці травами належать до низькоенергетичних, тож є легшими для лікування.

Сезонними травмами я би також назвав наслідки падіння жінок із висоти напередодні Великодніх і Різдвяних свят. Під час миття вікон, знімання й чіпляння штор господині, забуваючи про обережність, ставлять стілець на стіл і лізуть догори. Стілець посунувся і… маємо серйозні проблеми.

- Як часто до відділення потрапляють пацієнти з опіками?

- Останнім часом збільшилася кількість опікових травм серед дітей. На жаль, батьки стали вкрай неуважними. Сприяє тому наявність на кухні телевізора, який дуже відволікає увагу, електрочайника, за кабель якого дитині легко потягнути, довгі розмови батьків по мобільному телефону тощо. А коли стається біда, доводиться докладати героїчних зусиль, щоби врятувати дитину, викликати реанімаційний автомобіль «швидкої», щоб доправити пацієнта до Львова, адже дитяча шкіра після опіків гоїться рубцями. У перші години нам дуже допомагають лікарі з дитячої лікарні, котрі мають досвід постановки дітям венозних катетерів, коригують лікування, коли дитину везуть до обласного центру.

- Попри недостатнє фінансування медичної сфери з боку держави, у відділенні вдається поступово робити ремонти у палатах… Як?

- У який спосіб? Це не таємниця. Залучаємо спонсорські кошти, просимо пацієнтів про доброчинні внески. Так і назбируємо на ремонт.

- Зараз активно дискутується питання оптимізації медицини шляхом скорочення кількості ліжкомісць. Що думаєте з цього приводу?

- Якщо ми йдемо до Європи, а ми туди йдемо, то маємо розуміти, що без оптимізації не обійтися. Слід змінювати структуру лікарень, перепрофільовувати ліжкомісця.

У європейських країнах, щоб потрапити до стаціонару з негострою травмою, треба записатися на чергу й зачекати. Так само і на планову операцію. Після операції, якщо нема ускладнень, пацієнтів якнайшвидше виписують додому. Це робиться тому, що утримання кожного ліжкомісця обходиться дуже дорого.

У перспективі ми теж до того прийдемо. Але після скорочення ті ліжкомісця, що залишаться, слід використовувати більш ефективно: забезпечити пацієнта пакетом найнеобхідніших медикаментів, оновити рентгенапаратуру, лабораторію, операційну, ліфтове господарство… Аби якість надання медичних послуг була на належному рівні, скорочення кількості ліжок не повинно тягнути за собою скорочення кількості працівників.

На жаль, сьогодні медицина фінансується так, що більшість видатків на лікування хворого доводиться сплачувати йому особисто чи його родині. А якщо травма вимагає складної операції, на це потрібні чималі кошти. Тому реформування медицини давно на часі.

- Медична наука рухається вперед, розвивається. Дрогобицьким травматологам вдається бути в курсі новацій?

- Світ рухається вперед, і ми намагаємося далеко від нього не відставати. Фактично, усе, що зараз робиться в травматології України, ми робимо і в Дрогобичі, за винятком окремих випадків. На сьогодні ми не займаємося травмами хребта, хоча свого часу пробували і це, і маємо добрий результат. Та, зрештою, залишили це для нейрохірургів і для лікарень із вищим рівнем надання медичної допомоги.

Щодо інших скелетних травм надаємо допомогу практично на тому ж рівні, що й у Львові, Києві, за кордоном. Співпрацюємо з «Українською асоціацією остеосинтезу», яка є відгалуженням «Світової асоціації остеосинтезу» з центром у Швейцарії. Вони мають потужну наукову базу, володіють сучасними методиками лікування травм і переломів будь-якої локалізації. Дрогобицькі травматологи відвідують семінари, курси з практичними заняттями під егідою цієї організації. Днями двоє лікарів повернулися з таких курсів щодо патології гомілки і стопи. Періодично їздимо для здобуття досвіду за кордон, активно користуємося Інтернетом.

При потребі, у складних випадках, запрошуємо спеціалістів високого рівня. Експерти «УАО» періодично приїздять до Дрогобича. Йдеться про консультації під час складних операцій зі встановленням імплантів при пошкодженнях кісток тазу, стегна, колінного суглоба, п’яткової кістки... Кілька разів у Дрогобичі оперував навіть сам голова «Української асоціації остеосинтезу» Петро Нікітін.

Імпланти нам постачає фірма «Укртравма», яка співпрацює зі швейцарською фірмою «Синтез». Вона ж надає нам спеціальні інструменти для операції. Також маємо набори для протезування від двох фірм, із якими маємо тісні контакти від 2008 року.

Словом, стараємося, щоб те, що робиться у світовій травматології, робилося і в Дрогобичі. Фактично, єдине, що серйозно стримує, це застаріле рентгенографічне обладнання.

- Що скажете про колектив очолюваного Вами відділення?

- Колектив молодий. Із ним легко працювати, бо молоді швидко вчаться. Старші колеги також намагаються не відставати. Тож маємо такий собі сплав досвіду й молодості.

Шестеро лікарів – вищої категорії, усі оперують. У відділенні багато молодих медсестер, які вже дуже багато навчилися. Щоправда, частина з них зараз перебувають у відпустці по догляду за дитиною, але це – життя. Словом, на колектив нарікати не можу, вдячний усім за співпрацю.

- Ігоре Ростиславовичу, якби випала можливість почати життя спочатку, Ви пішли б тією ж дорогою?

- Відповісти однозначно – непросто. Якщо все вдається, якщо все добре – кажеш, що би пішов. Та іноді бувають дні, у які не завжди все гаразд. Тоді спересердя думаєш, а навіщо я обрав цей фах? Адже у шкільні роки мав добру пам’ять, гарно вчився, міг стати, наприклад, юристом. Тобто відповідь на Ваше запитання залежить від стану душі у цей день. Сьогодні відповім, що, напевно, я обрав би той самий життєвий шлях.

- А хто мав вирішальний вплив на вибір професії? Батько, котрий був відомим травматологом і засновником відділення у Дрогобичі?

- Ні. На мене ніхто не тиснув. Вибір був свідомим, хоча дещо емоційним. У мене обоє батьків були медиками: працювали вдень, а вночі періодично йшли на чергування. Тож я бачив, який нелегкий цей хліб.

До речі, мої дід, мамин брат, мій двоюрідний брат, сестра по дядькові – теж обрали медичну спеціальність…

- А Ваші діти продовжили лікарську династію?

- Не зовсім. Молодша донька обрала фах стоматолога, а старша зовсім не пов’язана з медичною сферою. Обоє шукають себе в іншому, і з цього ніхто не робить трагедії.

- При такій роботі у Вас, очевидно, бракує вільного часу. Та все ж, як відпочиваєте?

- Стараюся майже не дивитися телевізор. Люблю читати, поїхати у гори: взимку – на лижі, влітку – на прогулянку. Віднедавна вирішив ходити пішки на роботу і з роботи, що дає змогу трохи відпочити, перелаштуватися. Біля хати маємо невелику земельну ділянку, сад, де також люблю працювати.

- Що б Ви, як лікар-травматолог, порадили, побажали мешканцям Дрогобиччини?

- Прошу всіх бути уважнішими, обережнішими, берегти себе.

Батьків закликаю звернути увагу на те, що я вже говорив: маємо категорично погану ситуацію зі зростанням числа дитячих опіків. Тож пильнуйте за дітьми!

Залишає бажати кращого культура водіїв і пішоходів. Особливо те, як поводять себе автомобілісти на пішохідних переходах – не звертають увагу на людей, не хочуть їх пропустити. Як наслідок – намагання зекономити кілька секунд може обернутися трагедією…

Хочу побажати медикам, пацієнтам, усім українцям взаєморозуміння і більш толерантного ставлення один до одного. Особливо це стосується пацієнтів, котрі потрапляють до приймального відділення лікарні. Повірте, вам обов’язково допоможуть, але це все не робиться в одну мить.

Якщо ж сталося так, що хтось отримав травму і потрапив до лікарні, пам’ятайте: як би добре лікар не склав зламані кістки, чи як би акуратно не виглядав рубець після операції, головне – відновити функції кінцівок. І в цьому 50% – робота лікаря, а решта 50% – пацієнта.

Ярослав ГРИЦИК



Обновлен 24 сен 2019. Создан 04 апр 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником