ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини від 15-24 червня 2016 р.




Щоглу зі знаменом увінчав Тризуб

Нагадаємо, 21 червня 2016 року на перехресті Вигода (у народі його ще називають Катюшею) на флагштоці з Державним Прапором України встановили великий Тризуб.

попередньо державний символ освятили 12 червня у храмі села Почаєвичі.

Цікаво, що монтаж Тризуба на високій щоглі довелося двічі відкладати: одного разу через сильний вітер, згодом через грозу. Попри все, 21 червня близько 17 години Тризуб таки зайняв своє почесне місце на Перехресті Героїв.

Виготовлення і встановлення металевої конструкції організував депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний. Зі спецтехнікою (автовишкою та автокраном) для монтажу Тризуба допомогли адміністрація КП «ЖЕО» Дрогобицької міської ради (директор Олег Майданюк) та перший заступник міського голови Трускавця, депутат обласної ради Олексій Балицький. Долучилося до доброї справи і керівництво управління з експлуатації газового господарства.

Виготовив Тризуб майстер Павло Швець, кріплення розробили та встановили конструкцію Едуард Іванько та Роман Кузів.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

  

«Метелики спогадів» про Ірину Сеник

8 червня в актовій залі головного корпусу Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка відбулися урочиста академія та святковий концерт «Метелики спогадів» з нагоди 90-річчя від дня народження та вшанування пам’яті Героїні Світу, багаторічного політв’язня сталінських таборів, зв’язкової Романа Шухевича, громадської діячки, поетеси, мисткині Ірини Сеник. А перед тим у Палаці Мистецтв музею «Дрогобиччина» відкрилася виставка робіт І.Сеник, які вона власноруч передала музею.

Учасників урочистої академії поблагословив отець Мирослав Соболта, котрий також був добре знайомий з Іриною Сеник. Відтак присутні помолилися за душу Героїні Світу.

Міський голова Дрогобича Тарас Кучма, в.о. ректора ДДПУ ім. І.Франка Надія Скотна, голова Дрогобицької міськрайонної організації Союзу Українок Леся Процик говорили про надзвичайну силу духу Ірини Сеник, її патріотизм, талановитість.

Український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи Мирослав Маринович поділився власними спогадами про нашу славну землячку, адже не один рік був добрим приятелем пані Ірини.

Цікаві виступи поєднувалися з концертною програмою. Поезію Ірини Сеник читала юна Соломія Маркевич. Пісні та мелодії глядачам подарували академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок» (мист. керівник Андрій Яцків), чоловічий квартет «Leon Voci», солістка Лілія Коструба, дует Ірина Стефанко та Орест Цимбала, бард Олесь Дяк.

А вела вечір режисер-постановник обласної філармонії, заслужена артистка України Любов Фітьо.

Голова обласної організації Союзу Українок Ольга Пастушенко щиро подякувала усім, хто долучився до організації і проведення циклу урочистих академій, присвячених Ірині Сеник. Після Дрогобича і Борислава такі заходи відбудуться у Львові.

Давайте і ми, шановні читачі, поринемо у спогади. 8 червня цього року ми могли б святкувати 90-ліття від дня народження Ірини Сеник. Однак 25 жовтня 2009-го її зболене серце втомилося від земної суєти, а рідний Львів, де вона народилася, прийняв її на вічний спочинок.

Членкині Союзу Українок розповідають, що життєва дорога Ірини Сеник – це дорога боротьби, невимовних страждань і величезного оптимізму. 34 роки неволі – довічне ув’язнення, що зі смертю Сталіна змінили на 10 літ таборів, наступні заслання і тюрми… Знищене назавжди здоров’я. Її земне життя не раз трималося за найтоншу соломинку. Однак не зламалися ані гідність, ані прагнення до волі. Зі слів самої героїні: «…Не шкодую за тим, що сталося. Прикро лишень, що тепер є не так, як ми мріяли, за що боролися». І у тих словах вона вся… Усе її життя…

Від першого арешту в 1946-му вже не мала права мешкати в рідному Львові. А через багато літ, аж десь у 90-му, чужі люди зупинили її на східцях і навіть не пустили до порогу батьківської оселі… Правда, 2003-го міська влада Львова номінувала Ірину Сеник до звання «Почесна громадянка міста» із наданням житла. Та вона так і не переїхала до Львова. Залишилася до останнього дня на тому «сто першому кілометрі», яким довгі роки для наших українських патріотів було місто Борислав.

Поезія була її сповіддю. Вірші писала від дев’ятилітнього віку. Писала легко, як думала чи співала… Так само легко дарувала їх друзям і соратникам, щоби підбадьорити, підтримати, допомогти…

Із вишиттям було значно складніше. У тюремній камері, щоб забутися, жінки вишивали… Діставши за свою чергову спробу вишиття традиційно найгіршу оцінку від співкамерниці, юна Ірина плакала. Та була поміж засуджених сестра полковника Коновальця – мати-ігуменя Ірина-Софія Маримаш. За довгі тюремні три дні Ірина Сеник навчилася від цієї жінки усього, чим чарувала людей упродовж десятків літ. Сьогодні ми знаємо її як визнану майстриню-вишивальницю зі світовим іменем, яка дивувала і буде ще довго дивувати своєю творчістю. Мала не тільки добре відчуття мови, але й гармонії кольору, добре малювала.

Ті університети, які їй не дали закінчити, сторицею надолужила самоосвітою. Її ерудиції дивувалися науковці. Її шляхетність була природною і вишуканою водночас…

У 20 літ Ірина Сеник вільно володіла німецькою, англійською, французькою, польською мовами. Читала в оригіналі європейську класику, розумілася на мистецтві і сама непогано малювала та писала вірші. Та брутальні невігласи з чужої країни позбавили її здоров’я і майбутнього, одягнули в брудне лахміття і вивезли на край землі до холодної Іркутської області. А там разом із іншими, такими ж, як і вона, щоденно використовували як середньовічних рабинь на найважчих і найбрудніших роботах…

Перший період свого тюремного життя, що позначений датами 1945-1955 років, Ірина Сеник назвала Тайшетлагським. То були найсуворіші табори для політичних в’язнів: Заозерлаг і Ангарлаг. Період заслання (1955-1968 рр.) – Анджеро-Судженським. У цьому бідному шахтарському краї вперше після поодиноких тюремних поневірянь зійдеться її родина – сестра Леоніда, брат Роман і мама. У цій холодній землі вона вже навічно залишить двох найдорожчих людей – сестру і маму…

Якби не її надзвичайна працездатність і Провидіння, земний шлях п.Ірини закінчився б ще тоді, у 60-ті. Бо як же можна було назвати той щасливий збіг обставин, коли їй, людині без права виїзду із того Анджеро-Судженська, таки вдалося потрапити до Ленінграда, де вона на початку 60-х була третьою і найскладнішою за діагнозом піддослідною відомого академіка Петра Корнєва. Її пошкоджений нагайками хребет чудом витримав від того пам’ятного 45-го аж 15 літ фізичних мук і непосильної праці… Нарешті з нього вирізали кров’яну пухлину і вставили трансплантанти з її власних кісток. Після того Ірина Сеник більше року пролежала нерухомо у клініці, терплячи невимовний біль та прохаючи Господа припинити її муки… А в 63-му вона знову була в Анжерці – тепер уже в збудованій самими засланцями так званій Новій колонії.

Після повернення до України, не маючи права мешкати у рідному Львові, оселилася в Івано-Франківську у колишньої подруги (1968 – 1972 рр.). Праця у протитуберкульозному диспансері. Знайомство з Атеною Пашко, отцем Купчинським, Іваном Гелем, В’ячеславом Чорноволом… Праця в «народному університеті» Івано-Франківського педінституту з відновлення рідної історії та етнографії.

Львівська тюрма на Лонцького повторилася восени 1972 року. Перші допити у кабінеті, в тому самому, в якому колись була її камера і де у 45-му змушені були її судити, бо побили замало не до смерті і в такому стані не випадало показувати дівча у суді…

26 січня 1973 року Івано-Франківський обласний суд визнав Ірину Сеник особливо небезпечною рецидивісткою. За 11 віршів вона одержала 11 років – за «антирадянську агітацію і пропаганду». Враховуючи інвалідність, у таборах суворого режиму – 6 років і 5 років заслання.

У новому «Мордовському періоді» (1972-1978 рр.) із нею поруч були Ірина Калинець, Надійка Світлична, Ніна Караванська, Стефа Шабатура. Як пригадувала потім Ірина Калинець, Ірину Сеник називали у таборі «електричною Іркою» за її надзвичайну енергію і організаційний хист. Були в них тепер після важкої фізичної праці і свої табірні вечори. Однак головним усе-таки була боротьба. Жінки голодували на захист Василя Стуса, підписували листи і звернення до світової громадськості, звертаючи увагу на порушення елементарних прав людини в СРСР.

Восени 78-го Ірину Сеник вивезли на заслання. Проігнорувавши прохання брата, який відбував заслання в Кемеровській області, її відправили у Казахстан. Незважаючи на часті ниркові приступи, поліартрит і її складений із допоміжних кісток хребет, працювала прибиральницею в готелі у місті Уш-Тобе Талди-Курганської області.

У лютому 79-го оголошена членом Української Гельсінської групи. Спільно із О.Мешко та Н.Строкатою публікують звернення до світової громадськості про утиски щодо учасників правозахисного руху в Україні, численні факти «ескалації державного терору і наклепів» проти них.

Звільнившись у 1983 році із заслання, оселилася у Бориславі – на 101-му кілометрі від Львова, бо саме на такій найменшій відстані від рідного міста мала право проживати. Офіційний нагляд за діяльністю Ірини Сеник тривав аж до проголошення незалежності України. Її непростий земний побут до самої своєї смерті оберігав відомий у Бориславі політв’язень Василь Дейко, що на схилі літ, на жаль, уже ненадовго, став її чоловіком.

Із початком 90-х Ірина Сеник – засновниця Товариства української мови та Української Гельсінської спілки у Бориславі, голова місцевого відділення Союзу Українок, член світової Ліги українських жінок. Міськрайонне відділення Союзу Українок Дрогобиччини пишалося тим, що в їхніх лавах була ця мудра і мужня жінка.

У 1998 році Ірину Сеник на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій у місті Рочестер (США) визнано однією зі ста Героїнь Світу.

Ірина Сеник є автором десятків статей про повстанський і правозахисний рух в Україні. Автором знаних у суспільному житті книг, виданих як в Україні, так і за кордоном. Серед них: «Сувій полотна» (поезії), «Біла айстра любові» (збірник віршів і українських взорів), «Загратована юність» (поезії), «В нас одна Україна», «Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини», «Метелики спогадів». Її життя, як великий подвиг служіння Україні, описаний багатьма авторами у різних збірниках.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

 

«Під небесами Франкових дум»

Під такою назвою 2 червня у муздрамтеатрі ім. Юрія Дрогобича пройшло пісенно-мистецьке дійство з нагоди 160-ї річниці від дня народження Івана Франка та Днів Європи в Україні. Вечір за участю провідних митців України та представників ділових кіл Франкового краю був справді чудовий, у залі панувала атмосфера добра, творчості, піднесення.

На сцені – слова Йосипа Фиштика: «Живим мечем Франко в Вкраїні кресав із каменю вогонь…». Вони стали лейтмотивом дійства, під час якого звучали пісенні та віршовані композиції відомого поета-пісняра, заслуженого діяча мистецтв України, головного редактора Дрогобицького регіонального радіо «Франкова земля» Йосипа Фиштика, і, звісно, цитати з творів Великого Каменяра, особливо актуальні сьогодні.

Прозвучали пісні у виконанні володаря почесного титулу «Золотий голос України» Валерія Кириченка, народних артистів України Марії Шалайкевич, Михайла Мацялка (гурт «Соколи»), Марії Ясіновської. Співали: дует «Ярослав-На» (Ярослав та Наталія Дуби), золотий тенор України Корнель Сятецький, композитор і виконавець із Тернополя Ігор Вовчак. Гарного настрою додав виступ піаністів: київського дуету у складі Тетяни Чайки і Нони Козлової, а також юної дрогобичанки Юлії Фиштик.

Варто відзначити теплий прийом глядачами гурту «Соколи», після якого Михайло Мацялко пообіцяв обов’язково організувати сольний концерт у Дрогобичі.

Серед поетичних прем’єр – зворушливий вірш «Соколівна», написаний на підтримку Надії Савченко у час, коли вона перебувала за ґратами в Росії. Поезію прочитала народна артистка України Алла Шкондіна. Ще одна прем’єра вечора – пісня Й.Фиштика про депутатів (як настанова народним обранцям) у виконанні соліста муздрамтеатру Ярослава Гериліва.

Щоб привітати Йосипа Фиштика та колектив радіо «Франкова земля», на сцену підіймалися чимало гостей.

Оскільки міський голова Дрогобича Тарас Кучма перебував у відрядженні в Італії, від його імені виступили заступник міського голови з гуманітарних та соціальних питань Олег Дукас та заступник з питань діяльності виконавчих органів, керуючий справами виконкому Володимир Коцюба.

Привітання прозвучали від голови районної ради Михайлао Сікори, заступника гендиректора Трускавецького готельно-курортного комплексу «Карпати» Петра Суди, отця Михайла Комарницького, композитора Олексія Сердюка, представника Спілки письменників України, поета Василя Кузана, професора ДДПУ ім.І.Франка Миколи Зимомрі, голови товариства «Письменники Бойківщини» Любові Рудавської-Вовк, голови Всеукраїнського об’єднання учасників АТО Миколи Кобільника.

Урочистою нотою концертного дійства стало вручення президентом Дому Європи у Києві Людмилою Височинською «Сертифікатів визнання заслуг» за сприяння справі створення в Європі єдиного економічного, культурного та інформаційного простору, за зміцнення дружби між європейськими народами. Цих Сертифікатів удостоєні міський голова Дрогобича Тарас Кучма та голова райради Михайло Сікора.

Відзнаками Дому Європи нагороджені гендиректор ГКК «Карпати» Лев Грицак, поет-пісняр Йосип Фиштик, а міський голова Трускавця Андрій Кульчинський – почесним дипломом радіо «Франкова Земля».

Йосип Фиштик тепло подякував своєму достойному творчому побратимові і вчителю, відомому українському поетові-пісняру, заслуженому журналістові України Павлові Лехновському.

Грамоти та подаруночки за перемогу у конкурсі читців поезії І.Франка в ефірі радіо «Франкова земля» отримали діти: Роман Божик (6 років, майбутній учень ЗОШ №1), Святослав Андрухів (ЗОШ №4), Андрій Гищук, Ярина Мадилюс, Романна Держко (усі – гімназія), Інесса Коваль (ЗОШ №17), Зоряна Грицик (СШ №16), Назарій Фиштик (ЗОШ №10), Анастасія Макогон (ЗОШ №2), Марія Демків (5 років). Нагороди їм вручили заступник головного редактора «ФЗ» Лариса Геряк та голова Громадської ради «Франкової Землі» Лідія Тарнавська.

Майже тригодинна яскрава концертна програма минула швидко й непомітно, залишивши у глядачів море приємних вражень.

Відома телеведуча ТРК «Львів» Оксана Кириченко  зазначила, що у творчому доробку Йосипа Фиштика – понад 250 пісень. Від себе ж додамо, що Йосип Іванович, якого Любов Рудавська-Вовк назвала гідним послідовником славетного Івана Франка, не збирається зупинятися на досягнутому і має багато творчих планів на майбутнє.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора та Зеновія КВАСНІЯ

 

Відновлюються фрески унікального храму

15 червня у Дрогобичі пройшла прес-конференція, організована Інститутом міста Дрогобича з питань реалізації проекту «Реставрація стінопису пам’ятки архітектури XV-XVI ст. церкви Св. Юра». Проект здійснюється за підтримки Посольського фонду Сполучених Штатів Америки зі збереження культурної спадщини. 

Участь у прес-конференції взяли директор КУ «Інститут міста Дрогобича» Володимир Кондзьолка, головний спеціаліст Дрогобицької міської ради з питань збереження архітектурної та культурної спадщини Галина Луцька, реставратори вищої категорії Олег Рішняк та Оксана Садова, працівники Інституту міста Дрогобича, музею «Дрогобиччина», журналісти.

Володимир Кондзьолка розповів, що аварійний стан дерев’яної споруди храму та стінопису вимагав невідкладного проведення реставраційних робіт. Тож у 2013 році Інститут міста Дрогобич підготував та подав проект «Реставрація стінописів пам’ятки архітектури XV-XVI ст. церкви Св. Юра», який отримав ґрант Посольського фонду США зі збереження культурної спадщини. Це допоможе виконати рятувальні заходи з реставрації стінопису і надасть можливість зберегти пам’ятку в її історичній та мистецькій неповторності. З 2001 року Посольський фонд США із збереження культурної спадщини надав фінансову підтримку більш як 750 проектам збереження культурних об’єктів у понад 120 країнах на загальну суму понад 40 мільйонів доларів.

Проект передбачає три етапи: реставрацію стінописів церкви; реконструкцію внутрішніх електромереж церкви і встановлення зовнішнього підсвічування храму; реконструкцію пожежної сигналізації.

Про стан виконання проекту журналістам розповіли Галина Луцька, Олег Рішняк та Оксана Садова. Реставратори запросили представників мас-медіа всередину храму, щоб продемонструвати, що робиться і якими темпами.

Олег Рішняк розповів, що підготовчі роботи з реставрації розпочалися у 2014 році. У 2015-му роботи продовжили у центральному куполі, а також на трьох стінах восьмерика центральної нави. Проведено укріплення зруйнованої деревини; укріплення ґрунту і паволоки; укріплення фарбового шару; видалення забруднень з поверхні малярства; видалення деструктованих тонувань; тонування втрат малярства.

У 2016 р. продовжено роботи на п’ятьох стінах восьмерика центральної нави. Станом на 8 червня завершено реставрацію розписів на двох стінах, розпочато роботи на інших трьох стінах восьмерика, де вже виконано консерваційні заходи. Повністю закінчити роботи  планується до кінця цього року.

Оксана Садова детально розповіла про ліквідацію наслідків руйнівної діяльності біошкідників у брусах та грибка, що утворився внаслідок замокання. Роботи розпочато у верхній частині храму. Журналісти мали змогу вибратися на риштування і зблизька побачити, в яких умовах і як ретельно, сантиметр за сантиметром, працюють реставратори.

Як зазначив Володимир Кондзьолка, за ходом реставрації слідкує науково-методична рада департаменту охорони культурної спадщини ЛОДА.

У 2014 році в церкві встановлено нову автоматичну пожежну сигналізацію та систему оповіщення про пожежу. Цього року повністю замінюється на сучасну застаріла електропроводка та освітлювальна арматура з використанням вогнестійких матеріалів, назовні виноситься електрощитова.

Але щоб копітка праця реставраторів не була марною, необхідно завершити накриття ґонтом даху храму. Наступним етапом відновлення унікального комплексу має стати реставрація вежі-дзвіниці, що поруч із церквою.

Словом, дрогобичани зобов’язані зберегти унікальну пам’ятку архітектури для майбутніх поколінь. Адже церква Святого Юра у 2013 році внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як один із найвидатніших шедеврів дерев’яної архітектури всесвітнього значення кінця XV – початку XVI століття. Інтер’єр церкви-музею розписаний унікальними фресками, що зберегли неповторну художню цінність та розкривають важливі історичні події, життя і побут мешканців середньовічних галицьких міст.

Ярослав ГРИЦИК

 

Відпочинок з англійською

Після завершення навчального року розпочинаються канікули. Та частина школярів у перші два тижні літа знову поспішають до школи – до літнього пришкільного табору.

Дрогобицька школа імені Юрія Дрогобича спеціалізується на поглибленому вивченні англійської мови. Тож там другий рік поспіль організували англомовний табір (з елементами німецької мови), аби діти на певний час потрапили у середовище мови, а ще – збагатилися захопливими емоціями, знайшли нових друзів, дізналися щось нове.

Від 30 травня до 12 червня табір гостинно приймав учнів 1-6 класів. За допомогою вчителів іноземної мови та десятикласників-волонтерів школярі в невимушеній атмосфері мали змогу вдосконалити знання англійської мови та вивчити нові слова. Конкурси, тренінги, змагання та театральні постановки відбувалися англійською мовою: починаючи з ранкової зарядки і завершуючи екскурсіями. Керівником табору була завуч з іноземних мов Ольга Юрович.

Підсумковим етапом двотижневої табірної зміни був концерт-презентація загонів, учасники яких придумали їм різноманітні назви. В актовій залі школи, до якої завітало ще й чимало батьків, учні англійською мовою  розповідали про свій загін, співали, танцювали, демонстрували стінгазети.

За це здобули оплески глядачів, а їхніх наставників нагородили грамотами від керівництва школи. Спілкуючись із дітьми після завершення дійства, вони не приховували задоволення від власних виступів, водночас трохи жалкуючи, що час перебування в таборі минув так швидко.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора



Обновлен 12 июн 2017. Создан 16 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником