ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Новини від 1 – 20 липня 2016 р.




«Верховині» – 70!

26 червня 2016 р. Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю України «Верховина» святкував 70-ліття. З цієї нагоди у Дрогобицькому Народному домі ім.І.Франка відбувся святковий концерт.

Трохи історії. Ансамбль пісні та танцю «Верховина» почав формуватися у 1946 році, коли до Бойківської хорової капели, що діяла при філармонії, приєднали балетну та інструментальну групи. Творчим злетом став період керування ансамблем заслуженим діячем мистецтв УРСР Юліаном Корчинським (1950-1970): колектив сміливо береться за відтворення на сцені масштабних картин народних свят, обрядів та звичаїв, втілюючи їх у вокально-хореографічних композиціях, побудованих на лемківському, бойківському і гуцульському мелосі.

У 1957 р. «Верховина» виборола перше місце на республіканському конкурсі художніх колективів у Києві, а також звання Лауреата та бронзову медаль на Всесоюзному конкурсі VІ Всесвітнього фестивалю молоді. Згодом (4 липня 1969 р.) художньому колективу присвоєне почесне звання «Заслужений ансамбль».

За 70 років існування ансамблю концертно-гастрольна географія прикарпатських артистів простяглася від Чорного моря до Тихого океану, від Заполяр’я до Кавказьких гір і Середньої Азії. У Росії, Прибалтиці, Грузії, Словаччині, Бельгії, Польщі, Сербії, Хорватії і навіть на далекому африканському континенті – у Замбії і Зімбабве – мистецтво колективу було близьким і зрозумілим мільйонам глядачів.

Віртуозна майстерність, яскраві костюми, багатство українських народних пісень з Прикарпаття, запальні танці, різноманітні вокально-хореографічні композиції, інструментальні бойківські народні мелодії – ось творчий вектор духовно-мистецького феномену сучасного ансамблю «Верховина».

У різний час ансамблем керували: П.Ємець, Є.Середа, П.Гречаніченко, Ю.Корчинський, М.Хай, О.Волинець, Т.Матвіїв, М.Дуда, В.Шуневич, М.Ковальчук. Від 2002 року ансамбль очолюють: директор Зорян Ацедонський, художній керівник Світлана Майданик (від 2003 р.), головний балетмейстер Василь Кулаківський, керівник оркестру Галина Желіско і диригент Світлана Понайда.

На початку святкового концерту благословив ансамбль та усіх присутніх отець Ростислав. Упродовж дійства «Верховину» вітали численні делегації гостей. Від імені обласної влади – депутат Львівської облради Андрій Ковч та представники департаменту з питань культури ЛОДА, від народного депутата Б.Матківського – його помічниця Ольга Головкевич, від міської влади – заступник міського голови Дрогобича Олег Дукас та начальник відділу культури і мистецтв Олег Яводчак, від районної влади – голова Дрогобицької райдержадміністрації Володимир Шутко. Прозвучали привітання і від обласної та міської організацій профспілки працівників культури, Асоціації діячів естрадного мистецтва України, колег по мистецькому цеху, ветеранів ансамблю. Вітальну телеграму надіслав і міністр культури України Євген Нищук.

За значний внесок у розвиток народного хорового і танцювального мистецтва колектив зібрав масу грамот, подяк, квітів і подарунків.

Високопрофесійні танцювальні номери, запальні народні пісні, яскраві костюми, висока виконавська майстерність учасників колективу подарували глядачам чудовий настрій. Яскраве дійство тривало три години. Особливо сподобався присутнім «Танець з дзвіночками», яким ансамбль завершив концерт з нагоди ювілею – глядачі стоячи довго аплодували виконавцям.

Танцювальну композицію старшим колегам подарував Народний ансамбль танцю «Верховинка» Народного дому ім. І.Франка.

Вела свято завідувач сектору національного відродження Народного дому Уляна Воят.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

ЗАБУТИ НЕ МАЄМО ПРАВА

14 липня на Меморіалі «Тюрма на Стрийській» з нагоди 25-ї річниці перепоховання 486 останків жертв сталінських репресій  відбувся поминальний молебень за невинно убієнними жертвами комуністично-більшовицького терору.

Панахиду за загиблими відправили священики УГКЦ на чолі з владикою Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярославом Прирізом.

Про страшні злочини більшовицького режиму, які не маємо права забувати, говорили владика Ярослав, історик Богдан Лазорак, член товариства «Просвіта» Роман Пастух. Пан Роман також наголосив на необхідності провести розкопки на території старого єврейського кладовища, де, за свідченням очевидців, енкаведисти засипали у ямах десятки інших замордованих у тодішній катівні.

До Хреста пам’яті квіти та лампадки поклали: заступник міського голови – керуючий справами виконкому Володимир Коцюба і депутат Олег Дацюк, ректор Дрогобицького педуніверситету Надія Скотна і заступник директора інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПУ Павло Скотний, депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний, заступник голови райдержадміністрації Іван Мізерник, представники громадських організацій, небайдужі дрогобичани.

На жаль, таких небайдужих було не так багато – не до порівняння з багатотисячним похороном 25-річної давнини. Прикро, що потрохи забуваємо про таке... А може через війну на сході звикаємо до смертей?

Після завершення віча бажаючих запросили до автобусів, щоби помолитися за душі невинно убієнних на Полі Скорботи (вул. 22 Січня). Відтак о 19:00, у приміщенні музею «Тюрма на Стрийській» відбувся показ фільму «Золотий вересень».

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора


Сліди кривавого терору

Двадцять п’ять років тому, 14 липня 1991 року, у Дрогобичі на Полі Скорботи відбулося перезахоронення 486 жертв більшовицького терору 1939-1941 років. 

Кісткові останки виявлено під час розкопок, які проводились на території навчального корпусу Дрогобицького педагогічного інституту на вул. Стрийській,3. 

З ініціативи Дрогобицької міськрайонної історико-просвітницької організації «Меморіал», очолюваної депутатом Львівської обласної ради Мироном Бучацьким, за погодженням із керівництвом навчального закладу, у 1990 році розпочато розкопки, які тривали від 24 серпня до 30 жовтня 1990 року.

Приводом для їх проведення стали свідчення дивом уцілілих жертв дрогобицької катівні, а також розповіді репресованих та очевидців трагедії 1941-х років, з часу масових розстрілів ув’язнених у тюрмах Західної України, зокрема, у Дрогобичі, які проводилися 22, а особливо 23 і 24 червня.

Документи свідчать, що приміщення нинішнього корпусу інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПУ ім.І.Франка на вул.Стрийській,3 було збудоване за часів Австро-Угорщини для суду. Польська влада також використовувала його як судовий будинок першої інстанції. Як приміщення суду, будівля використовувалася і під час німецької окупації 1941 – 1944 років. Гестапо і поліція розташовувалися в інших будинках.

Послуговувались будинком-судом від вересня 1939 до 26 червня 1941 року, а також у післявоєнний період й енкаведисти: тут було Дрогобицьке обласне управління НКВД разом із тюрмою, де приводилися в дію смертні вироки. «Брати-визволителі» без суду і слідства знищували тих, хто ще недавно зустрічав їх хлібом-сіллю.

Як свідчать документи та фотографії 1939 року, дрогобичани, як і всі західні українці, зазнавши репресій і пацифікацій від польської влади, а також наслухавшись ідеологічних байок про «комуністичний рай» від членів КПЗУ (комуністичної партії Західної України), дійсно з надією зустрічали «червоних визволителів».

Ейфорія «визволення» тривала недовго. Та, зрештою, у свідомих українців її і не було. З перших днів окупації репресивна машина НКВД запрацювала на повну силу. Як і по всій Західній Україні, тюрми Дрогобича наповнювались «ворогами народу». Ув’язнювали насамперед галицьку інтелігенцію – послів до австрійського та польського парламентів, директорів гімназій, шкіл, учителів, гімназистів і студентів, лікарів, спортсменів. До окремої групи «ворогів» відносили священиків та монахів. Забирали переважно молодих, здорових, красивих, високих. Брали переважно вночі, мотивуючи перевіркою документів. У 1940-1941 роках людей забирали і вдень, не мотивуючи вже нічим. НКВД знищувало, передусім осіб репродуктивного віку, планово та цілеспрямовано проводячи політику геноциду, винищуючи генофонд української нації.

… Розкопки на вул.Стрийській,3 та території прилеглого до будинку катівні саду відкрили справжню суть комуно-більшовицької ідеології. Картина, яку побачили учасники розкопок, перевершувала найфантастичніші жахи: розтрощені черепи, переламані кінцівки у декількох місцях, грудні, тазові та стегнові кістки пошкоджені гострими предметами (шаблею? сокирою?), рубані дефекти в ділянках суглобових поверхонь стегнових та гомілкових кісток, сліди розчленування людських тіл. І (о, Боже!) 17 черепів в окремій ямі лежали без тулубів. У потилиці одного стирчав металевий прут…

Забагато натуралізму? Так! Але було ще гірше. Нині покійний дрогобичанин п. Мирон Дутко на виставці-реквіємі, присвяченій 5-й річниці перепоховання тлінних останків 486 жертв НКВД, яка відбувалася в музеї «Дрогобиччина» у 1996 році, розповідав мені про священика, замордованого у 1941-му: монахові розпороли живіт, зашили у нього колючим дротом немовля, знищивши одночасно двох «ворогів народу».

Від серпня до кінці вересня 1990 року учасники «Меморіалу», члени Народного Руху України, десятки добровольців під керівництвом Мирона Бучацького та голови Трускавецького Товариства репресованих Ярослава Гладкого викопали 486 кісткових останків людей. Як згодом встановлять слідство і судово-медична експертиза, 109 з них належало жінкам, 361 – чоловікам; у 16 випадках стать не встановлена. Так стверджували в прокуратурі Львівської області 10 січня 1991 року.

У запиті депутатів Львівської обласної ради М.Бучацького, О.Строгана, О.Хомик та В.Семчишина на ім’я генпрокурора Потебенька та прокурора області Ізосімова йдеться про навмисне замовчування прокуратурою наявності 16 закатованих гімназистів, останки яких занесено до «осіб із невизначеною статтю».

Неспростовні докази, свідчення очевидців та судово-медичні експертизи грудних та крижових кісток, численні стегнові кістки із незлитими з ними епіфізами чітко і конкретно доводять вік «невстановленої статі» – діти 14-17 років!

За фактом масового знищення людей прокуратурою Львівської області 11 вересня 1990 року було порушено кримінальну справу. Урядова комісія, створена постановою Ради Міністрів УРСР від 16 жовтня 1990 року №308, дійшла висновку, що «загиблі громадяни, останки яких виявлені у результаті розкопок на території навчального корпусу педінституту на вул.Стрийській,3 у Дрогобичі, є жертвами репресій переважно 1939-41 років, що їх чинили НКВС-НКДБ у період сталінщини». І підписи заступника голови комісії В.Барташевича та ще дев’ятьох членів.

Від часу проведення розкопок і до початку перепоховання останків жертв комуністичного терору між тодішнім керівництвом Дрогобицької міської ради, прокуратурою області та Радою Міністрів УРСР велося жваве листування. Правду кажучи, це була вимога-волання міського голови Мирослава Глубіша розкрити народові справи слідства, архіви НКВД, назвати прізвища осіб, які виконували вироки. Прокуратура ж називала імена лише тих осіб, які або загинули у II світовій війні 1941-1945 років, або яких «у зв’язку з важкою хворобою, можливість допиту виключена» (Постанова про закриття кримінальної справи від 07.06.1991р.).

До честі тодішнього голови Дрогобицької міської ради М.Глубіша, заступника міського голови В.Байси, керівників розкопок М.Бучацького та Я.Гладкого, судмедексперта В.Ільницького, а також десятків сотень дрогобичан, – ці люди у той час зробили все, що змогли.

Місцева преса, зокрема «Галицька Зоря» та «Франкова криниця», майже щоденно висвітлювала перебіг розкопок, публікуючи шокуючі дані про жахливі сліди червоного терору.

Було віднайдено і оприлюднено сотні імен осіб, які, здавалось, навіки стерлися молохом репресивної тоталітарної січкарні. В данину пам’яті 486-ти замордованим у 1991 році Інформаційно-видавниче агентство «Галицька Зоря» видало буклет «Натхненник злочину – більшовизм» із фотографіями жертв, матеріалами розкопок, свідченнями очевидців. Такий історичний буклет-спогад був у хаті кожного дрогобичанина-патріота.

…6 липня 1991 року підготовка до велетенського, не баченого досі, похорону була завершена. 14 липня того ж року в Дрогобичі біля міської ратуші відбувся багатотисячний мітинг-реквієм за безвинно убитими і закатованими. Народний молебень проходив також на місці страти дрогобицьких жертв – на подвір’ї колишньої катівні НКВД на вул.Стрийській,3. Кілометрова кількатисячна траурна процесія із 486-ма домовинами, хоругвами, портретами закатованих попрямувала на Поле Скорботи.

Рада Міністрів тоді ще Радянської України не на жарт стривожилася ультимативними заявами «Меморіалу» та керівництва міста про виділення фінансів на облаштування меморіального цвинтаря – Поля Скорботи (було виділено лише 10-ту частину необхідних коштів). Обов’язковою була ще вимога назвати імена катів народу, які повинні стати перед лицем Нюрнберзького трибуналу. У випадку невиконання Радою Міністрів УРСР вимог дрогобицьких патріотів останні обіцяли 14 липня 1991 року повернути траурну колону на Київ.

…Кожен, хто був у 1990 році причетний до розкопок, щиро вірив, що вулиця Стрийська,3 буде першим етапом перепоховання і вшанування жертв репресій 1939-1941 років. Масових захоронень жертв комуністичного режиму в Дрогобичі декілька. Нині відомі місця таємних поховань на території дрогобицьких «Бригідок» (приблизно 10 тисяч), три поховання в кінці вул. І.Франка (на території нинішнього відпочинкового комплексу «Залісся»), на єврейському цвинтарі на вул. П.Орлика, дві могили на цвинтарі на вул. Трускавецькій, біля Старого Села у протитанкових ровах, на Млинках на горі Тептюж.

Чи будуть колись перепоховані безіменні жертви комуністичного терору у Дрогобичі, у Галичині, в Україні, офіційно названі імена безвинно вбитих і закатованих сталінським режимом? Чи настане час, коли і в державного керівництва України справа віднайдення і перепоховання жертв комуністичних репресій 1939-1941, попередніх і наступних років стане справою честі? Бо народ є народом доти, доки існує історична пам’ять. І воскресають лише там, де є могили.

Марія ГОЛОВКЕВИЧ, музей «Дрогобиччина»

Фото Ярослава ГАЙГЕЛЯ (1991р.)



Обновлен 12 июн 2017. Создан 16 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником