ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини від 23 серпня 2016 р. Спецвипуск "ГЗ" до 25-ліття Незалежності України




ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Свободу, як і незалежність, ніхто нікому не дарує, її виборюють різними способами і методами: і дипломатичною гнучкістю, і зброєю. Здобуті людські цінності, як і державність, згодом треба захистити, зберегти для наступних поколінь.

У контексті цієї тези, згадаймо історію України принаймні за останні сто років. 1918 рік… У Києві, на зламі протистоянь після Першої світової війни і революції в Росії, українська еліта взялася за справу щодо облаштування незалежної України. Та як буває – де два українці, там три гетьмани. М.Грушевський з С.Петлюрою не змогли об’єднатися, поділити владу. І на 73 роки на схід, південь і центральну Україну прийшов імперський режим. На Західну Україну чобіт окупанта ступив на 21 рік пізніше. З приходом німців на Галичину була спроба відновити державність. Проте організаторів цієї ідеї режим Гітлера запроторив у концтабори, а після Другої світової війни зірка Кремля знову засіяла тепер уже над просторами цілої України.

Та найбільш сміливі українські патріоти як зі сходу, так і заходу України, активно включилися у протестний рух за надання певних свобод нації. Ніхто тоді й гадки не мав, що можна збройним чи конституційним шляхом скинути московське ярмо. На цих людей влаштовували справжнє полювання.

Із галицького середовища у сибірські тюрми відправили Михайла та Богдана Горинів, подружжя Ігоря та Ірину Калинців, Зеновія Лесіва, Ірину Сеник, Івана Геля, Мирослава Мариновича, Зоряна Попадюка.

Під кінець ХХ століття імперія зла – СРСР – почала тріщати по швах. І тут спрацювала ланцюгова реакція націй і народів, що зазнали утисків і пригноблення від штучного утворення під назвою Радянський Союз.

Прибалтика, Україна здетонували рух на створення власних держав. Пробудилися від сну і російські демократи, які на мить забули про імперські амбіції. Ідол зла зламався, втік, але заховався у приховані чагарники псевдо-демократії. Україна мала шанс скористатися цією розгубленістю сповна, але, на жаль, через нашу м’якість у характері (згадаймо принаймні слова із нашого Державного Гімну: «...згинуть наші вороженьки»), ми не подолали Мефістофеля кривди, жадоби, крові.

І ось на 25 році своєї Незалежності перебуваємо у стані гібридної війни з Росією. Хоча перед тим, всередині нашої держави у 2004 і 2013 рр. були два протестні Майдани, коли ми відстоювали своє право на гідність і повагу. Ми вибороли його, тепер захищаємо свою Незалежність від підступного Путіна. Та правда і Бог з нами, бо ми не зазіхаємо на чужу територію, бо ми – не ординці, ми християнська нація, тому у нас інші пріоритети. Наразі ми втихомирюємо ворога, але врешті-решт наш терпець може увірватися, і наш караючий меч справедливості зробить свою справу. До речі, вірний син чеченського народу Джохар Дудаєв мудро висловився про українців: «Це – найкращі воїни, їх ще ніхто не перемагав. І якщо їх роздратувати, то вони знищать будь-якого ворога».

Нині біля стін нашої держави стоїть ворог, частково він проліз через шпаринки «фортеці». Подальші його дії важко спрогнозувати, втім у нього появився страх…

Перший ювілей у новітній історії України хотілося б зустрічати в іншій атмосфері, з іншим настроєм. Однак реалії такі, що наразі лавровим вінком успіху нація ще не нагороджена. Та ми йдемо тернистою дорогою до свободи і незалежності з високо піднятою головою, бо правда і віра за нами.

Слава Україні і героям слава!

З повагою, міський голова Дрогобича Тарас КУЧМА, учасник бойових дій на сході України у складі батальйону ім. С.Кульчицького

 

 

Владика Ярослав: «Небесна поміч була необхідна для проголошення незалежності нашої Держави»

Наша Україна сьогодні вже поважна леді. Без сумніву, всі спішать в обійми Матері з привітанням. Прошу Вашій увазі урочисте інтерв’ю-привітання з єпископом Ярославом (Прирізом), владикою Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди 25-ї річниці Незалежності.

- Преосвященніший, незалежній Україні цього року виповниться 25. З яким настроєм, на Вашу думку, підходить наша держава до цієї дати?

- Сьогодні Україна святкує свій День Незалежності у смутку і радості. У смутку – бо багато з найкращих синів віддали життя за цілісність і соборність Української Держави. В обороні свободи незалежності, в обороні Богом даного права жити вільно, вільно молитися Богові, розвивати свої таланти. А в радості – бо народжується нова держава. Об’єднується народ, який повстає проти агресора.

- Як Ви гадаєте, якою істиною керувалися українці, йдучи непростою «дорогою незалежності»?

- Свобода і незалежність України як Божий дар є водночас плодом багатовікових героїчних змагань наших предків. Неустанна боротьба за суверенність Батьківщини часто була сповнена жертвами і скроплена кров’ю героїв. Проте наш народ ніколи не звертав зі своєї дороги, що нею прямував до свободи, – дороги віри, – дороги якою є Господь Наш Ісус Христос, що сам про себе сказав: «Я є дорога, правда і життя» (Ів.14,6). Ця євангельська істина була настільки глибоко закорінена у свідомості українців, що навіть виражається переконанням: краще вмерти вільним, ніж жити рабом; краще вберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, ідучи на внутрішні компроміси зі злом та неправдою.

- Владико, на суверенність і цілісність Волошкової Землі вже багато хто зазіхав, і, боюсь, буде зазіхати… Будьте ласкаві, порадьте «план збереження» недоторканості Калинової Країни.

- Небесна поміч була необхідна для проголошення незалежності нашої Держави. Вона, звісно, потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо знову перед новим випробуванням, перед нападом ворога. Тому молімося сьогодні за перемогу правди над ордою темряви, молімося за захист та свободу нашої землі, нашого народу. Об’єднаймось в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні.

- Преосвященніший, скажіть, що найбільше трансформувалося в українцях за оті роки випробувань незалежністю?

- Ми об’єднались…

- Духовна розрада завжди була ціною в золото, особливо в такі архиважкі часи. Прошу Вашої поради мешканцям нашої Батьківщини з нагоди такого торжественного дня.

- Дорогі в Христі брати і сестри! У цей святковий День незалежності нашої Батьківщини прийміть сердечні вітання. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. Хай Господь допоможе нам у цьому!

Іларіон ПАНЬКІВ

 

 

За крок до краху надій і сподівань

Під кінець ХХ століття Радянський Союз вичерпав свій ідеологічний ресурс, тому потроху почав тріщати по швах. Прибалтійські республіки, Україна стали випереджати події, тому появилися гасла національного характеру. Замайоріли національні стяги як сигнал до подальшого процесу відокремлення республік від імперії. Почали формуватися на місцях місцеві ради, налаштовані на серйозне протистояння із Кремлем. У 1990 році пройшли вибори до ВР України. На жаль, тоді демократичні сили не набрали більшості. Але коли 19 серпня 1991 року в СРСР сталося ГКЧП – запанував страх: що буде далі? Чи не почнуться другі соловки, магадани…

Оптимісти скептично ставилися до цієї затії гекачепістів, бо побачили, як у ватажка цієї зграї Янаєва тряслися від страху руки, що свідчило про його невпевненість в успіху затіяної авантюри. Так і сталося. На третій день шайку зарештували; один з них повісився, другий застрелився…

А за три дні після фіаско авантюристів парламент України ухвалив Акт незалежності України. Через страх за свою долю проголосували навіть комуністи. Читачам, особливо, нинішньому поколінню, що народилося в роки незалежності України буде цікаво знати, які настрої побутували у дрогобицькій громаді у ці буремні дні. Тому пропонуємо Вашій увазі короткий коментар до цих подій нашого штатного кореспондента Мирослава Мариновича, який був опублікований на шпальтах нашої газети 21 серпня 1991 року. 

***

Заарештовано у зв’язку з хворобою

За повідомленням радіо «Свобода», саме під таким заголовком західні газети повідомили про усунення М.Горбачова. Хвороба, мабуть, дуже інфекційна, бо не з’являється і його дружина Раїса. Що ж, нічого не змінилося під рубіновими зорями Кремля, тільки якщо колись у Петрограді «караул устал», то тепер, якщо вірити Янаєву, «устал Горбачёв»…

Як тримався Дрогобич у перший день двірцевого перевороту? Надзвичайно добре. В місті жодної паніки, чітко працювала влада. Кажуть, на запитання, що маємо робити, М.Глубіш відповів: «Як то що? Готуватися до 900-ліття Дрогобича!».

Склалося враження, що у своїй масі дрогобичани визначилися у складній політичній ситуації швидше, ніж Голова Верховної Ради України. Тексти виступів Єльцина у Москві, Снєгура в Кишиневі, прибалтійських керівників дадуть Кравчукові нагоду усвідомити, який шанс він пропустив.

Не забув Дрогобич про свято Спаса. Урочиста процесія віруючих на вулицях міста, їхній прекрасний спів творили оптимістичну атмосферу схвильованого, але не переляканого міста.

По обіді увагу дрогобичан, що були в той час на площі Ринок, привернули плакати з написами: «Я руський. Мой брат Украинец. Вон КГБ и коммунистов!» і «Горбачёва на место, Янаева ВОН!». Здається, російська мова знімає підозру в провокаційності. Мало того, це ще один доказ, що 1991 рік – це не рік 1964-й.

Якщо в Дрогобичі збереглася ще хоч одненька зозуля, то прислухаймося, скільки років накує вона Горбачову відпочивати, а його «кращому другові» Янаєву – оберігати його спокій.

21 серпня 1991 року

P.S. Додамо, що публічну сміливість того дня (19 серпня 1991 року) на сторінках нашого часопису проявили тодішній заступник голови Дрогобицької райради Любомир Сікора, багаторічний політв’язень ГУЛАГу Микола Модрицький, історик В’ячеслав Умнов, відповідальний секретар часопису «Галицька Зоря» Петро Мацан.

 

 

Дрогобич у час Незалежності України 

Які події та зміни запам’яталися дрогобичанам за 25 років Незалежності України?

За цей час у Дрогобичі змінилося п’ять міських голів. Головний кабінет у ратуші був місцем праці для Мирослава Глубіша, Юрія Дацюка, Михайла Лужецького (двічі), Олексія Радзієвського (двічі), Миколи Гука. Певний час обов’язки мера виконували Осип Фурдин, Алла Гладун, Тарас Метик. Чинний очільник Дрогобича – Тарас Кучма. Кожен із них разом із депутатським корпусом по-своєму долучилися до розбудови міста. Та найбільше політичних рішень, звісно, довелося приймати народним обранцям першого демократичного скликання. Це – підняття синьо-жовтого прапора над ратушею (2 квітня 1990 р.), демонтаж пам’ятника Леніну (5 вересня 1990 р.), перейменування вулиць та ін.

У Верховній Раді України наш виборчий округ представляли: Роман Іваничук, Лесь Танюк, Олександр Лавринович, Петро Димінський, Олексій Радзієвський, Роман Ілик. Народним депутатом теперішнього скликання є Богдан Матківський.

Не надто стрімкими темпами, але у Дрогобичі розвивалося житлове будівництво: зведені нові багатоповерхівки на вулицях Є.Коновальця, С.Наливайка, А.Шептицького, М.Грушевського, виросли цілі мікрорайони приватної забудови.

Як альтернатива ЖЕКам, почали створюватися ОСББ, мешканці квартир усе більше роблять вибір на користь індивідуального опалення, у нашому лексиконі з’явилося слово «енергозбереження».

Промисловість за цей період завмерла, натомість почав розвиватися малий і середній бізнес, значною мірою спрямований на торгівлю. На зміну гастрономам, магазинам продтоварів і закладам громадського харчування прийшли приватні крамниці, кафе-бари, ресторани, піцерії, аптеки, банки, магазини секонд-хенду. З’явилися великі торговельні центри та супермаркети, приватні медичні заклади. На жаль, не додають привабливості місту Котермака численні МАФи та вулична торгівля.

У Дрогобичі зникли кінотеатри, чекає на добудову головний стадіон, поступово занепав парк культури і відпочинку. На радість дітлахам – лише дитячий майданчик у цьому парку. Розпочали встановлювати дитячі майданчики і в мікрорайонах.

Відбулися зміни у сфері пасажирських перевезень: на зміну старим радянським автобусам, «Рафікам» і «Газелькам» прийшли українські «Еталони», «Богдани», імпортні автобуси, що були у використанні. На вулицях міста з’явилося значно більше автомобілів і як наслідок – побільшало автозаправних станцій.

Збудовані пам’ятники Юрію Дрогобичу, Степанові Бандері, 2000-літтю Різдва Христового – Борцям за волю України, Папі Римському Івану Павлові ІІ, Колона Свободи, Меморіал «Тюрма на Стрийській». Зводиться пам’ятник Героям Небесної сотні.

Майдан Тараса Шевченка прикрасив оновлений світломузичний фонтан.

Дрогобицький педагогічний інститут ім. І.Франка підвищив статус до рівня університету. Створено педагогічний ліцей, Дрогобицьку гімназію ім. Б.Лепкого. У місті відкрився інститут підприємництва та перспективних технологій при «Львівській політехніці», запрацювали духовна семінарія, медичне училище. На жаль, за останні роки значно зменшилася кількість школярів, але це – демографічна проблема, характерна для всієї держави.

Відремонтовано приміщення театру, прийняли відвідувачів картинна галерея, Палац мистецтв, реконструюється Народний дім. Створена низка мистецьких колективів, які прославляють рідний Дрогобич.

У часи незалежності збудовано 14 храмів УГКЦ: Вознесіння Господнього (вул.С.Наливайка), Преображення Господнього (вул.Стрийська), Успіння Пресвятої Богородиці (вул. Володимира Великого), Різдва Івана Хрестителя (вул. Спортивна), Воскресіння Христового (вул. Самбірська), св. Володимира і Ольги (вул. Горішня Брама), Покрови Пресвятої Богородиці (вул. П.Орлика, Гирівка), Положення ризи Пресвятої Богородиці (вул. Трускавецька, Гірка), свмч. Василія (вул. І.Пулюя), церква на вул. І.Вільде, дерев’яні храми Дрогобицьких свмч. Северіяна, Якима та Віталія (вул. Є.Коновальця), Самбірської ікони Божої Матері (вул. А.Шептицького), Стрітення Господнього (вул. Самбірська), свмч. Йосафата Кунцевича (вул. М.Грушевського); два храми УАПЦ: Успіння Пресвятої Богородиці з нижнім храмом св. Андрея Первозванного (вул.П.Орлика), Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Є.Коновальця); два храми УПЦ КП: перенесення мощей св. Миколая (вул. В.Стуса), Стрітення Господнього (вул. Б.Лепкого); храм УПЦ МП: Іова Почаївського (вул. Трускавецька).

Відновлено низку давніх сакральних споруд, а унікальна дерев’яна церква св. Юра нещодавно внесена до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Споруджено молитовні доми на вул.Володимира Великого, Б.Лепкого, пров. Залізничному. Реконструюється Хоральна синагога.

Мешканці міста отримали змогу дізнаватися про події з нових ЗМІ, серед яких – телебачення, FM-радіо, інтернет-видання. Життя прискорилося завдяки мобільному зв’язку.

Серед спортивних досягнень дрогобичан варто відзначити всеукраїнські та міжнародні нагороди Оксани Грицик-Встретєнцевої, участь у двох Олімпіадах та перемоги у престижних світових турнірах велогонщика Ярослава Поповича, медалі різного ґатунку дрогобицьких представників бойових мистецтв (серед яких – кікбоксер Андрій Шевчук), інших видів спорту. Дрогобицька футбольна команда майстрів «Галичина» виступала в першій та другій лігах, дійшла до 1/8 фіналу Кубка України.

Та найголовніше, за 25 років виросло нове покоління дрогобичан – справжніх українців, патріотів, яким і розбудовувати рідне місто, державу, виводити їх на європейський рівень…

Ось такі спогади прийшли мені на думку, аналізуючи чверть століття Незалежності України у Дрогобичі. Без сумніву, Ви, шановні читачі, змогли б доповнити цей перелік власними думками і спогадами. Тим більше, що у вересні святкуватимемо 925-річчя нашого міста.

Ярослав ГРИЦИК

 

 

Віхи незалежності: 25 років здобутків і перемог

Давайте коротко пригадаємо найяскравіші миттєвості чверть столітнього періоду Незалежності. Моменти боротьби і тріумфу, гордості і перемог, якими українцям варто пишатися.

 

Проголошення незалежності

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила історичний документ виняткового значення для українського народу – Акт проголошення незалежності України. Каталізатором для цього рішення став державний переворот у СРСР 19 серпня 1991 року.

Згідно з Актом, територія України стала неподільною і недоторканою, на якій чинними стали винятково Конституція і закони України.

1 грудня 1991р. відбувся референдум. Українцям пропонували відповісти лише на одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» У референдумі взяли участь 31 млн 891 тис 742 особи – 84,18% населення України. З них 28 млн 804 тис 071 особа – 90,32% – проголосували «за».

 

Перший Президент незалежної України

1 грудня 1991 року відбулись перші Вибори Президента України з використанням системи абсолютної більшості. До виборчого бюлетеня було включено шість кандидатів, а у голосуванні взяли участь близько 32 млн громадян. Леонід Кравчук посів перше місце у всіх регіонах, за винятком трьох областей Галичини, де переміг В’ячеслав Чорновіл, і став першим всенародно обраним Президентом України.

Наступними президентами України були Леонід Кучма (1994-99, 1999-2005 рр.), Віктор Ющенко (2005-10 рр.), Віктор Янукович (2010-14 рр.), Петро Порошенко (від 2014 р).

 

Державні символи

15 січня 1992 року Верховна Рада затвердила як Державний Гімн України вірш «Ще не вмерла Україна», написаний Павлом Чубинським восени 1862 року.

28 січня 1992 року того ж року затверджено Державний Прапор – синьо-жовтий двоколор, а 19 лютого офіційно з’явився і Державний Герб із центральною геральдичною фігурою у вигляді Тризуба князя Володимира.

 

Україна у Раді Європи

Від 9 листопада 1995 року Україна є постійним членом Ради Європи і представлена в усіх його органах. З травня до листопада 2011 р. Україна вперше за майже 16-річну історію свого членства в Комітеті Міністрів Ради Європи головувала в цій організації, визначивши пріоритетними цілями дотримання прав дитини, а також розвиток місцевого самоврядування.

А 16 травня 2008р. Україна стала 152-м повноправним членом Світової організації торгівлі.

 

Перший космонавт

19 листопада – 5 грудня 1997 року у космосі «гостював» перший космонавт незалежної України – щоправда, на американському шатлі «Колумбія».

Леонід Каденюк – нині Народний Посол і Герой України – став учасником місії STS-87 БТКК «Колумбія», спрямованої на проведення спільних українсько-американських дослідів, що мали на меті вивчення впливу стану невагомості на природні процеси у рослин.

 

Є Основний закон!

28 червня 1996р. о 9 год. 18 хв., після 24-х годин безперервної праці, Верховна Рада України ухвалила і ввела в дію Конституцію України, яка остаточно закріпила правові основи нашої держави, її суверенітет і територіальну цілісність. «За» проголосували 315 народних депутатів.

 

Запровадження гривні

2 вересня 1996 року указом Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року ввели в обіг національну валюту України – гривню та її соту частку – копійку, що прийшли на зміну купоно-карбованцям (обмін за курсом 100 тис карбованців на 1 гривню.).

Зарубіжні аналітики вітали грошову реформу у нашій державі, розглядаючи введення гривні  свідченням початку стабілізації української економіки.

 

Папа в Україні

На запрошення Президента України, Єпископів Українських Греко-Католицької та Римо-Католицької церков 23-27 червня 2001 року Україну відвідав Папа Іван Павло II.

Урочистий проїзд понтифіка у «папамобілі» вулицями Львова та Києва викликав чималий ажіотаж, а наша країна чи не вперше в історії упродовж кількох днів посідала перші місця у світових новинах.

 

Наші перемоги на Євробаченні

У 2004 році серед 36 країн, які брали участь у пісенному конкурсі за результатами світового телефонного голосування в прямому ефірі українська співачка Руслана посіла перше місце із 280 балами. Перемогу українській співачці принесла пісня «Дикі танці».

У 2016 році стати переможцем Євробачення серед 42 учасників зуміла ще одна українська співачка Джамала з піснею «1944» із 534 балами. Вона також отримала нагороду за найкраще виконання твору та рядок у пісні.

 

Помаранчева революція

22 листопада 2004 року у країні розпочала одна з найрезонансніших політичних подій в історії України, що завдяки обраній символіці дістала назву Помаранчевої революції.

Після оголошення ЦВК попередніх результатів президентських виборів 2004 року, згідно з якими переміг провладний кандидат Віктор Янукович, прихильники Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції, організували всеукраїнські протести та акції непокори.

У результаті мирних страйків і протестів, що тривали майже місяць, ЦВК дозволила провести повторні вибори, на яких перемогу здобув Віктор Ющенко.

 

Мова проти языка

8 серпня 2012 року президент Віктор Янукович підписав закон «Про засади державної мовної політики», відомий як Закон Колесніченка-Ківалова, прийнятий ВРУ 3 липня 2012 року у другому читанні 248 депутатськими картками (голосування відбулося з порушенням Конституції, норм регламенту та процедури розгляду). 31 липня документ підписав голова ВРУ Володимир Литвин.

Прийняття закону викликало численні масові акції протесту у всій державі, зокрема, голодування «за мову» українських активістів. Адже під маркою регіональної російської мови продовжилася русифікація окремих регіонів України. Закон встановив, що державною мовою є українська мова, але істотно розширив використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10% від населення регіону, а в окремих випадках й менше 10%.

 

Революція гідності

21 листопада 2013 р. Кабмін заявив, що Україна відмовляється від підписання асоціації з Європейським Союзом. Того ж вечора на Майдані Незалежності зібралося декілька десятків обурених активістів та журналістів. У наступні дні мітингувальників уже рахували не десятками й сотнями, а тисячами. Цей протест отримав промовисту назву Євромайдан, а згодом – Революція гідності.

Мітингувальники до останнього сподівалися, що влада зважить на всенародне обурення, проте у Вільнюсі Віктор Янукович не поставив підпис під угодою про асоціацію. Людей на центральній площі ставало все більше і більше…

Переломним моментом стала ніч на 1 грудня, коли спецзагін «Беркут» жорстоко розігнав протестувальників на Майдані, серед яких було багато студентів. Почалися масові арешти активістів. Через це на Майдан вийшло ще більше людей. Протестувальники зайняли будівлю КМДА, частину Будинку профспілок і Жовтневого палацу.

Обурення від непідписання Угоди про асоціацію з ЄС відійшло на задній план, люди протестували проти надмірної концентрації влади в руках президента Януковича та його «сім’ї», шаленої корупції, створення системи управління з ознаками фашизму.

У ніч проти 11 грудня силовики вдруге штурмували Євромайдан, руйнуючи барикади. 19 січня у Києві на Народному вічі декілька десятків тисяч мітингувальників висловили обурення незаконно ухваленими «Законами про диктатуру». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами. 22 січня на вул. М.Грушевського пролилася перша кров. З вогнепальної зброї вбили Сергія Нігояна та Михайла Жизневського…

Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, під час яких загинули майже сто протестувальників, а кілька сотень було травмовано. Полеглих героїв нарекли Небесною сотнею…

У ніч з 21 на 22 лютого 2014 року В.Янукович залишив Адміністрацію Президента та виїхав у невідомому напрямку. Того ж дня Верховна Рада України усунула В.Януковича з посади президента і призначила позачергові вибори глави держави на 25 травня 2014 року. Тимчасово в.о. Президента України призначено голову ВРУ Олександра Турчинова. Згодом з’ясувалося, що Янукович утік до Росії.

Зазначимо, що Євромайдан підтримував увесь світ, проводячи акції солідарності.

 

Анексія Криму

27 лютого 2014 року Росія розпочала інтервенцію у Крим. Озброєні люди без знаків розрізнення та російські спецпризначенці захопили Верховну Раду Криму, інші адмінбудівлі й аеропорт у Сімферополі. Під дулами автоматів частина депутатів кримського парламенту на закритому засіданні проголосувала за проведення так званого референдуму про розширення автономії Криму. Згодом формулювання змінили – про приєднання до складу Росії. Самопроголошена влада закликала В.Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму.

Агресія РФ щодо України і вступ збройних сил Росії на територію Криму офіційно були підтримані 1 березня рішенням Ради Федерації російського парламенту на запит президента Путіна. Після проведення нелегітимного референдуму, проголошення 17 березня так званої незалежності Республіки Крим, підписання Договору про прийняття Криму до складу Росії, 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про утворення нових суб’єктів федерації – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.

Російські військові, які орудували у Криму без розпізнавальних знаків, блокували і захоплювали українські військові частини. Наші військові не отримували від міністра оборони наказу на застосування зброї, оскільки росіяни нахабно прикривалися мирним населенням. Російські «зелені чоловічки» захопили українські військові кораблі у Чорному морі. Через деякий час РФ та Україна домовилися на виведення українських військових із Криму на материк.

У Росії переконували, що їхні військові не мають жодного стосунку до подій у Криму, а «зелені чоловічки» – це «народне ополчення». Лише згодом Путін визнав присутність військових РФ у Криму.

Реакція світу не змусила чекати довго: НАТО призупинило військову співпрацю з Росією. Євросоюз, США та Канада оприлюднили списки громадян Росії та України щодо яких введені санкції через події на півострові. А на голосуванні Генасамблеї ООН 100 країн засудили анексію Криму.

 

Початок АТО

Навесні 2014 року спалахнув збройний конфлікт на території Донецької і Луганської областей. Сепаратистські мітинги на Донбасі, у Харківській, Одеській, Херсонській, Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, що розпочалися з 1 березня, стали наступним етапом агресії РФ. За кримським сценарієм силами розвідувально-диверсійних підрозділів російських збройних сил почалися захоплення адмінбудівель, проведення незаконних референдумів та проголошення невизнаних республік.

12 квітня 2014 року почалося вторгнення російських бойовиків на Донбас. Уперше вони були помічені в Слов’янську, Артемівську і Краматорську. В.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок АТО на Сході України…

Українські політики назвали події на сході України «гібридною війною» Росії проти України. Розбалансована Українська армія з допомогою добровольців та волонтерів зуміла вистояти, виграти час для зміцнення і дати відсіч ворогові, хоч і зазнала значних втрат під Іловайськом і Дебальцевим.

МЗС України офіційно стверджує, що Росія контролює і забезпечує зброєю сепаратистів на Донбасі. Оприлюднюються докази незаконного постачання Росією важкої зброї до України та присутності російських солдатів у зоні бойових дій і захоплених містах. Та в Кремлі і далі цинічно це заперечують.

17 липня 2014 року проросійські бойовики збили над Україною з російського ракетного комплексу «Бук» пасажирський літак Малайзійських авіаліній «Боїнг-777». Загинули 283 пасажири і 15 членів екіпажу. Після цього західний світ активніше відреагував на російську агресію в Україні, запровадивши додаткові персональні та економічні санкції проти Російської Федерації і терористичних ДНР, ЛНР.

Незважаючи на підписання у лютому 2015 р. Мінських угод, оголошення так званого припинення вогню й відведення важкої зброї, воєнні дії на Сході України тривають. Щодня територію Донеччини та Луганщини, підконтрольну Україні, обстрілюють з території так званих ДНР та ЛНР, гинуть наші військовослужбовці і мирні люди. Попри все, українські військові мужньо боронять незалежність нашої держави, а волонтери і прості громадяни щодня допомагають їм у цьому, доводячи ворогу і всьому світові, що вільнолюбний український народ не здолати.

 

Підписання Асоціації з ЄС

21 березня 2014 року підписано політичну частину Угоди між Україною та Європейським Союзом про асоціацію, а 27 червня 2014 року – економічну.

16 вересня 2014 р. Угода про асоціацію була одночасно ратифікована Верховною Радою України та Європарламентом, а з листопада 2014 року набуло чинності часткове застосування деяких положень Угоди.

Стаття 4 Угоди про асоціацію, у якій йдеться про встановлення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ),частково вступила в силу 1 січня 2016 року.

На цьому історія не завершується. Попереду – нові здобутки і перемоги. Головне, щоб їх було значно більше, ніж поразок і розчарувань.

Підготував Ярослав ГРИЦИК

 

 

Віхи Незалежності: Україна спортивна

Перша олімпійська медаль

У 1994 році українська фігуристка Оксана Баюл (на фото) стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України. О.Баюл здобула золото на XVII Олімпійських зимових іграх у Ліллехаммері (Норвегія).

 

Приборкувач шестиметрової позначки

13 липня 2016 року виповнився 31 рік знаменитому стрибку українського легкоатлета Сергія Бубки. У 1985 році на змаганнях у Парижі Бубка першим у світі подолав у стрибках з жердиною шестиметрову позначку.

У 1994 році він побив власний рекорд, взявши висоту у 6 м 14 см – позначка, яка і досі жодному спортсменові не підкорилася. Нині Сергій Бубка – президент Національного олімпійського комітету України і єдиний український спортсмен, який має пам’ятник за життя.

 

«Золотий м’яч» Андрія Шевченка

Футболіст Андрій Шевченко став першим і поки що єдиним громадянином незалежної України, який отримав у 2004 році найбільш престижну особисту нагороду футбольного світу – «Золотий м’яч». У цей період Шевченко захищав кольори італійського «Мілана». Нещодавно Андрій Шевченко очолив національну збірну України.

 

Україна – у вісімці найсильніших

У 2006 році на чемпіонаті світу з футболу збірна України уперше в історії дійшла до чвертьфіналу. Україна посіла друге місце в групі, а в 1/8 фіналу зустрілася зі Швейцарією. Основний, і додатковий час завершився нічиєю 0:0. У серії пенальті завдяки успішним діям воротаря Шовковського та точним ударам Мілевського, Реброва і Гусєва Україна перемогла 3:0 і увійшла до вісімки найкращих команд світу. У чвертьфіналі наша збірна поступилася майбутньому чемпіону світу, збірній Італії, – 0:3.

 

Диво-брати

Феноменальне явище в українському та світовому боксі: брати Віталій і Володимир Клички у 2008 році встановили світовий рекорд. Уперше в історії професійного боксу чемпіонами у важкій ваговій категорії за версіями найпрестижніших світових організацій IBF, WBC та WBO стали одночасно два рідні брати. Клички – одна зі спортивних візитівок нашої країни у світі.

 

Тріумф на Олімпіаді в Пекіні

У 2008 році під час ХХІХ Літніх Олімпійських Ігор у Пекіні українська команда завоювала 27 медалей, що стало найкращим результатом за весь час участі незалежної України в Олімпійських іграх: 7 золотих, 5 срібних та 15 бронзових.

 

«Шахтар» –володар Кубка УЄФА

У 2009 році український клуб уперше виграв Кубок УЄФА. Донецька команда Мірчи Луческу у фіналі обіграла німецький «Вердер» – 2:1. «Шахтар» привіз до України перший за час незалежності євротрофей. Із наступного року цей турнір змінив формат і почав називатися Лігою Європи.

 

Євро-2012 – в Україні

8 червня – 1 липня 2012 року Польща і Україна приймали Чемпіонат Європи з футболу. У фіналі в Києві збірна Іспанії перемогла Італію з рекордним для фіналів рахунком 4:0. Практично всі європейські експерти відзначили високий рівень організації та проведення «Євро-2012».

 

«Дніпро» – фіналіст Ліги Європи

У 2015 році фіналістом Ліги Європи з футболу став ФК «Дніпро» під керівництвом Мирона Маркевича. Команда, за яку уболівала уся країна, на жаль, поступилася у головному матчі іспанській «Севільї» – 2:3.

Підготував Ярослав ГРИЦИК

 

 

Ровесники незалежності

24 серпня 1991 року у день проголошення Незалежності України у дрогобицькому пологовому будинку на світ Божий появилося п’ятеро малюків: три хлопчики і дві дівчинки.

Щасливими у той день були породіллі Галина Василівна Федьків-Хомин зі Стебника, Ганна Степанівна Сенюта зі Сторони, Розалія Федорівна Віщур із Попелів, Стефанія Іванівна Сушко з Борислава і Марія Іванівна Щудло із м.Сарни (Рівненька обл.). Згодом дітей охрестили, і дали їм імена Марія, Галина, Мар’ян, Микола, ім’я хлопчика із Сарнів не відоме.

У кожного із цих дітей, ровесників незалежності України, склалася своя доля. Вітаємо із ювілеями – в історії держави і житті кожного із Вас.

Вікторія ГАМКІВ

 

Стебницькі відчайдухи

Відчайдушний вчинок здійснили у ніч на 9 травня 1972 року четверо молодих стебничан: Роман Калапач, Любомир Старосольський, Зеновій Дмитрів та Петро Ярунів. Вони вивісили у центрі Стебника два синьо-жовті прапори.

Ще у 1970 році, навчаючись у 10 класі СШ №7, Роман Калапач згуртував юнаків, які готові були боротися за самостійну Україну. Оскільки совєтська пропаганда оголосила національне питання раз і назавжди вирішеним, Роман запропонував друзям 1 травня 1972 р. підняти у Стебнику жовто-блакитні прапори, щоб продемонструвати, що є люди, які прагнуть незалежності України. На зібрані товариством гроші він купив у Львові жовту тканину, а блакитної до 1 травня так і не знайшов. Тоді Любомир Старосольський запропонував зняти прапори УРСР, щоб використати їхню синю частину для українського прапора. Це і було зроблено у ніч на 7 травня.

Уночі проти 9 травня на горищі сусіда Петра Яруніва Р.Калапач та Л.Старосольський вручну пошили два українські прапори. Тієї ж ночі хлопці вивісили один прапор на балконі будинку культури «Гірник», другий – у центрі міста на клумбі замість прапора СРСР. Щоб держак щільно зайшов у металеву трубу, його обмотали мідним дротом.

Уранці приїхали кадебісти, міліція, але, побачивши дріт, побоялися знімати прапор і викликали саперів. Стяг провисів до 14 години, на нього приходили подивитися багато людей. Із будинку культури прапор ще вранці зняв директор і сховав під трибуну, а коли справа набула гучного розголосу, повідомив про все владу.

Попри те, що хлопці здійснили акцію під покровом ночі, КДБ активно розшукувало винуватців. І хтось таки видав стебницьких відчайдухів…

Найбільше у цій історії постраждав Роман Калапач (на фото). Його засудили на три роки ув’язнення суворого режиму. Причому затримали під час вступного екзамену на юридичний факультет Львівського університету і в наручниках відвезли до КДБ на допит…

Роман відбував покарання у Пермських таборах, де в той час перебували Анатолій Марченко, Мирослав Маринович, Ігор Калинець, Микола Горбаль, Андрій Коробань. Два роки у Мордовії провів Любомир Старосольський. Уникнути покарання вдалося двом наймолодшим бунтівникам – Зеновію і Петрові, яких допитали як свідків і віддали на поруки «трудовим колективам».

Після повернення додому Роман Калапач працював на калійному заводі. Заочно закінчив гірничий факультет Дрогобицького філіалу Дніпропетровського гірничого інституту. Р.Калапач обирався депутатом Дрогобицької міської ради, у 2006-10 роках – міський голова Стебника. Член-засновник Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих.

Указом Президента України від 26.11.2005 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня «за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України».

Ярослав ГРИЦИК

 

25-метровий прапор – до 25-річчя незалежності України!

До дня Незалежності України відділ молодіжної політики, сім’ї та спорту виконавчих органів Дрогобицької міської ради вирішив пошити велетенський Держаний Прапор України.

Нещодавно Ірина Юзефович, яка виконує обов’язки начальника відділу, розповіла журналістам «ГЗ», що відділ молодіжної політики, сім’ї та спорту спільно з депутатом Дрогобицької міської ради Романом Мулем, який виступив спонсором проекту, вирішили створити прапор, довжина якого становить 25 метрів. Цей розмір символізує 25 років незалежності нашої великої, могутньої, квітучої держави – України, день народження якої відзначаємо щороку 24 серпня.

Пані Ірина зазначила, що для пошиття гігантського прапора майстриням знадобилося майже три тижні. На його створення витрачено 50 погонних метрів тканини: 25 м жовтої та 25 – синьої.

Щоб сфотографувати цей стяг повністю нам забракло місця в одному з найбільших кабінетів ратуші – Світлиці, тож частину знамена навіть не розмотували.

З нагоди дня Державного прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня, у сесійній залі ратуші відбудеться урочисте освячення цього велетня. Відтак о 17:00 під музичну композицію Олександра Пономарьова «Заспіваймо пісню за Україну» організатори урочисто винесуть прапор на площу. Там відбудеться флешмоб і кожен, хто побажає, зможе потримати велетенський прапор, а також сфотографуватися з ним. Тож запрошуємо дрогобичан і гостей міста до участі у незвичайній патріотичній акції.

Наступного дня, 24 серпня, прапор, який сягає 25 метрів, прикрашатиме головну сцену на площі Ринок під час святкових заходів.

Вікторія ГАМКІВ

Фото Ярослава ГРИЦИКА

 

Вклонімося, помолімося

Ніхто у страшному сні не зміг передбачити, що на 23 році незалежності українцям доведеться покласти свої голови у боротьбі із несправедливістю влади, окупантами. Однак історія кинула нас у черговий виток випробування на мужність, гідність і стійкість.

На Майдані Незалежності у 2014 році загинули понад 100 осіб різного віку. Їх розстріл організував режим В.Януковича. Він намагався розчавити почуття гідності наших людей. Не судилося…

Живою мішенню міг стати кожен, хто тоді був на Майдані. Згодом Указом новообраного Президента України Петра Порошенка всім Героям Небесної сотні було присвоєно (посмертно) звання «Герой України».

Серед них і наші три земляки:

Йосип Шилінг. Народився у 1952 році, проживав у Вороблевичах. Упокоївся на цвинтарі рідного села.

Олег Ушневич. 32 роки. Народився у Дрогобичі. Похований на Сколівщині 23 лютого.

Богдан Вайда. Народився у 1965 році у Стебнику. 22 лютого поховали у рідному селі батьків – Летні.

Коли розпочалася окупація Криму, відтак Донецької і Луганської областей, то чимало майданівців вирушили на кривавий тан із ворогом. Окрім призовників, пішли добровольці. Практично щодня хтось гине, інші помирають після тяжких поранень. Сумні звістки надійшли до нашого міста, інших населених пунктів району. Їх поховали з почестями. На школах, де навчалися, будівлях, де працювали герої, встановленні меморіальні дошки. Про них пам’ятають, їх не забувають. Ось ці імена:

Борис Ігор, 1983 р.н. (Дрогобич); 

Комар Андрій, 1992 р.н. (Дрогобич); 

Ісик Іван, 1984 р.н. (Дрогобич); 

Вовк Богдан, 1969 р.н. (Дрогобич); 

Дишель Мар’ян, 1970 р.н. (Дрогобич); 

Шевчук Сергій, 1982 р.н. (Борислав); 

Шіхт Андрій, 1991 р.н. (Трускавець); 

Лесешак Дмитро, 1984 р.н. (Рихтичі); 

Габчак Іван, 1992 р.н. (Уличне); 

Бродяк Степан, 1985 р.н. (Ясениця); 

Яцків Петро, 1966 р.н. (Літиня); 

Сусяк Роман, 1975 р.н. (Меденичі); 

Марочканич Віктор, 1973 р.н. (Гаї Верхні); 

Гулик Артур, 1983 р.н. (Борислав); 

Дідач Ігор, 1974 р.н. (Трускавець).

Володимир ТУРМИС

 



Обновлен 13 июн 2017. Создан 16 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником