ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Новини від 17 лютого – 3 березня 2017 р.




Не гояться афганські рани

28 років тому міст над річкою Амудар’я в районі містечка Термез перетнув останній БТР 40-ої армії Радянського Союзу. В той день завершилося дев’ятирічне перебування контингенту радянських військ на території Афганістану.

15 лютого, у День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, біля пам’ятного знака воїнам-афганцям, що на вул. Т.Шевченка, відбувся мітинг-реквієм, присвячений 28-й річниці виведення радянських військ із Афганістану.

Чимало людей зібралися того дня, щоб вшанувати пам’ять українських хлопців, які віддали своє життя в далекій чужій країні.

У цій війні загинули 3280 українців, серед яких 12 мешканців Дрогобиччини. Це Анатолій Герцан, Григорій Толстой, Степан Прінда, Василь Микосовський, Володимир Вороняк, Олександр Богонос, Михайло Прухницький, Віктор Пенделяк, Роман Данилків, Валерій Аладьїн, Анатолій Шилов, Дмитро Петров. 31 наш краянин отримав поранення.

Історія довела, що введення радянських військ до Афганістану було великою помилкою. Але це зовсім не применшує честі й гідності воїнів, офіцерів, які героїчно і самовіддано виконували свій військовий обов’язок. За подвиги на землі Афганістану 72-ом військовослужбовцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, 26-ом із них – посмертно.

«Пам’ять про тих, хто віддав життя в горах Афганістану, і про живих воїнів-афганців має завжди залишатися у наших серцях. Як пам’ять про теперішніх героїв – Небесної сотні та учасників АТО», - наголосила ведуча заходу Алла Мельничук.

Участь у віче-реквіємі взяли: заступник міського голови Дрогобича Василь Качмар та секретар міської ради Олег Хрущ, перший заступник голови РДА Віталій Скоропад, депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний, голова регіональної спілки ветеранів Афганістану Іван Андруневчин, військовий комісар Віктор Попов, воїни-афганці, представники духовенства, військовослужбовці в/ч А-1108, громадськість.

Панахиду за загиблими воїнами-афганцями відслужив військовий капелан Дрогобицького гарнізону – отець Іван.

Про героїзм воїнів-афганців, які і зараз залишаються активними членами суспільства, створивши Афганську сотню під час Революції гідності, активно передаючи військовий досвід молодим солдатам у зоні проведення АТО, говорили Василь Качмар, Віталій Скоропад, Іван Андруневчин, Віктор Попов, учасник АТО п.Мартинов.

Військовий комісар вручив нагороди волонтерам, які дуже активно допомагають нашому війську у зоні АТО: Андрієві Сенченку, Олегові Яводчаку, Ігорю Шевчику.

Голова регіональної спілки ветеранів Афганістану Іван Андруневчин вручив родичам загиблих та інвалідам Афганської війни матеріальні допомоги. Він також подякував усім, хто долучився до організації віча та меценатам.

До підніжжя монумента, лягли вінки, квіти пам’яті та лампадки. Прозвучав військовий салют. На скорботний захід із фотографій, які тримали учні ЗОШ №15, споглядали 12 мешканців Дрогобиччини, котрі віддали життя, виконуючи так званий інтернаціональний обов’язок.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

 

Талант, помножений на працю

У суспільстві навколишні зазвичай складають уявлення про людину завдяки її професійній діяльності. Очевидно, більшість пацієнтів лікаря-терапевта Підбузької районної лікарні Світлани Ярославівни СЕНЬКІВ навіть не здогадуються, що у цього фахового медика є ще один талант. У вільний від роботи час пані Світлана бере до рук полотно, голку, різнобарвні нитки і з головою поринає у своє захоплення – вишивання… Тож сьогоднішня розповідь – про лікаря за професією і вишивальницю за покликом душі. 

Про захоплення дрогобичанки Світлани Сеньків я дізнався від свого давнього товариша Гната Тустановського. Якось, побувавши у неї в гостях, Гнат Богданович був вражений побаченими витворами талановитих рук. Тож зателефонував до редакції і попросив розповісти на сторінках газети про цікаве хобі лікаря...

Наша зустріч з пані Світланою розпочалася з екскурсії її помешканням, стіни якого прикрашені великими вишитими картинами у зі смаком підібраних рамах. Не квартира, а невеличкий музей! Здалеку здається, що ці роботи намальовані фарбами. Придивляєшся ближче і переконуєшся, що вони насправді вишиті хрестиком. Особливо милує око плавність переходу між кольорами і величезна кількість ідеально підібраних відтінків.

- Світлано Ярославівно, давайте розпочнемо зі знайомства. Розкажіть коротко про себе, - прошу господиню помешкання.

- За фахом я лікар-терапевт. Освіту здобула у Львівському медінституті, - розповідає п.Світлана. - Чоловік Ростислав – головний лікар Підбузької районної лікарні. Маємо двох синів: старший – юрист, молодший також обрав медицину – зараз навчається у Полтавській стоматологічній академії.

Мешкаємо у Дрогобичі, тож щодня з чоловіком доїжджаємо на місце праці до Підбужа. Робота з пацієнтами непроста, особливо з людьми старшого віку, дорога також достатньо втомлює. Тож одним зі способів відпочинку для мене є вишивання. Цьому присвячую багато вільного часу.

- Коли Ви почали вишивати? Що до цього підштовхнуло?

- Перші кроки у вишиванні були під час навчання у школі – здається, у десятому класі. Згодом, коли ми, як молоді спеціалісти, приїхали на роботу і мешкали у Підбужі, я звернула увагу, як вишивають наші сусідки, прикрашаючи вишивками хату. Вирішила і собі спробувати.

Почала з маленьких картинок – зображення пташок, квіточок, ягідок… Сподобалося. Пригадую, у 1997 році чоловік, перебуваючи у Києві, купив дуже гарну схему для вишивання – червоні маки. Вона була значно більшою, ніж те, що я досі вишивала, тож починати таку роботу було трохи лячно. Не була впевнена, чи вистачить терпіння й уміння довести її до завершення. Але завдяки терпінню і бажанню довести собі, що я зможу, все вдалося. І це спонукало мене братися за ще складніші роботи.

- Як виглядає сам процес – від задуму до готової картини?

- Спершу я довго обираю схему вишивки. Коли якесь зображення дуже сподобалося, купую полотно. З допомогою спеціальної комп’ютерної програми частинами роздруковується схема зображення, на якій вказуються номери кольорів і відтінків. Розкладаю усе це на підлозі, визначаю центр картини і починаю вишивати з правого нижнього кінця вгору лініями строго за розрахованою схемою...

Що більше полотно заповнюється вишитим зображенням, то більше прагнеш побачити кінцевий результат. Праця дуже копітка. До того ж, іноді, якщо виявляєш неточність, доводиться пороти якийсь фрагмент і починати спочатку.

Нитки для вишивання, які практично не вигорають, купуємо у Дрогобичі, Стрию, Львові. Рідкісні відтінки доводиться замовляти окремо.

Вільного часу не так багато, але завжди намагаюся віднайти дві-три години для вишивання. Іноді можу прокинутися о четвертій ранку і вишити якийсь фрагмент, перш ніж почнемо збиратися на роботу. Знаходжу час для свого хобі у вихідні дні, влітку іноді вишиваю на дачі. Головне, аби було натхнення і ніхто не заважав.

- Яка Ваша робота є найулюбленішою?

- Це, напевно, картина «Пісня ангелів» французького художника Вильяма-Адольфа Бугро. Я вишивала її майже п’ять років!

Над сюжетом «Закохані на гойдалці» працювала понад рік, картина «Принцеса хвиль» зайняла півтора року, натюрморт з фруктами і ягодами – два… Загалом вишила сім великих за розміром картин. Окрім того, є й чимало менш об’ємних робіт. Майже півроку готувала старшому синові весільного рушника. Зараз взялася за ще однин проект – вишиваю картину із зображенням весняного букету квітів.

- Чи пропонували Вам продати роботи?

- Якось ми виставили в Інтернеті фотографію однієї з робіт. Кілька людей зацікавилися, телефонували, запитували про ціну. Але ми їм відмовили. Я вишиваю для душі, а не для продажу. Можу подарувати рідним, близьким... Картини – як діти. Як дітей продаси?.. – риторично запитала моя співрозмовниця.

Тим часом до нашої бесіди долучився чоловік пані Світлани – Ростислав. Він додав, що його друга половина – справжня творча особистість. Окрім захоплення вишиванням, вона ще й грає на фортепіано, співає, має чудове відчуття естетичного смаку, гармонії. Коли у помешканні робили ремонт, роль дизайнера взяла на себе Світлана Ярославівна. А ще вона любить доглядати домашні квіти та вазони.

- І пацієнти до неї тягнуться, як до доброго спеціаліста. Це я вже вам не як чоловік, а як головний лікар кажу. Нарешті переконав дружину зробити виставку робіт у районному Народному домі до Дня медичного працівника. Нехай люди побачать, що наші лікарі ще й талантами багаті, - додав Ростислав Сеньків.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

 

Домівка для Інни

28 лютого у Дрогобичі трапилося маленьке диво. Приємна подія відбулася в одному із помешкань 216-квартирної новобудови на вулиці Є.Коновальця,17/4. Там урочисто вручили ключі від квартири та документи про право власності Інні Вітюк – молодій дівчині, яка належить до числа дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона перебувала на квартирному обліку у виконкомі міськради та є інвалідом з дитинства ІІ групи.

Того дня у гості до Інни завітали міський голова Дрогобича Тарас Кучма, голова бюджетної комісії Львівської обласної ради Олег Домчак та секретар цієї комісії, депутат від Дрогобича Андрій Ковч, голова профільної депутатської комісії Михайло Гичка, керівник Служби у справах дітей міськради Ігор Яким, керівник КП «УКБ» Василь Бохонок, журналісти.

Отець Віталій за доброю традицією освятив нове помешкання.

Як зазначив у виступі Олег Домчак, однокімнатну квартиру загальною площею 40 кв.м для Інни Вітюк придбано відповідно до «Програми забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа у Дрогобичі на 2016-2018 роки». Загальна вартість житла – 440 тис. грн. Для купівлі помешкання з міського бюджету Дрогобича виділили 250,47 тис. грн., з обласного – 189,53 тис. грн.

Тарас Кучма насамперед подякував усім, хто долучився до доброї справи.

- Дякую забудовнику, начальникові КП «Управління капітального будівництва» Василеві Бохонку, який доклав чимало зусиль для доведення цієї квартири до відповідного житлового стану. Вдячний керівнику Служби у справах дітей Ігорю Якиму, який безпосередньо займався підготовкою усіх документів. Дякую усім доброчинцям, керівництву Львівської обласної ради та всім, хто хоча б якось причетний до цієї великої справи. Подія, заради якої усі тут зібралися, – це плід спільної співпраці, адже лише спільними зусиллями ми досягли результату. Ми зобов’язані допомагати людям та робити все для їхнього блага, адже саме для цього нас обрала громада, - зазначив Тарас Кучма.

Сама ж власниця помешкання дуже хвилювалася і лише щиро подякувала усім, причетним до справи. Але згодом, тримаючи на колінах улюбленого котика, зізналася журналістам, що ніяк не може повірити в те, що тепер має власне житло. Їй і далі здається, що вона лише винаймає житло і незабаром доведеться звідти піти.

- Мені казали, що це все марно і ніякої квартири мені не дадуть, а поставлять на чергу, в якій я стоятиму 40 років. Але переконалася, що світ – не без добрих людей. Велике дякую їм за це. Адже після закінчення університету я би просто опинилася на вулиці, - сказала Інна Вітюк.

Додамо, що Інна виховувалася у дитячому будинку Борислава. Згодом вступила до Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка, де зараз і навчається. Нещодавно за кошти благодійників Інні зробили операцію на ноги, після якої вона проходила реабілітацію у Києві.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

«Верховинка» і «Лада» подарували свято

19 лютого 2017 року у Дрогобицькому Народному домі ім. І Франка відбулося справжнє свято танцю. Переповнена глядацька зала стала свідком спільного концерту Зразкового ансамблю танцю «Лада» (Рівне) та Народного ансамблю танцю «Верховинка» (Дрогобич) під назвою «З любов’ю у серці».

Оригінальні хореографічні композиції, яскраві костюми, натхненне виконання номерів глядачі оцінили дружніми тривалими оплесками. На сцені виступали танцівники різних вікових груп.

«Верховинка» представила на суд глядачів хореографічні композиції «Зимова казка», «Коломийки», «Весела полька», «Чобіток», «Марічка», «Сусідка», «Дівка веселенька», «Капелюш», «Котику-Мурчику» (за участю наймолодших) та інші. Була і прем’єра танцю «Ніч яка місячна», що дуже сподобався глядачам. «Лада» привезла до Дрогобича композиції «Козачок», У вихорі морському», «Очі дівочі», «Я не жалію», «Кущ калини», «Козацька чудасія», «Чоловічі витребеньки», «Звістка», «Коли троє бились», «Витинанка» та ін. Традиційно звершив концерт славнозвісний «Гопак» у виконанні дрогобицького колективу, після якого зала аплодувала обом ансамблям стоячи.

До речі, це не перший спільний проект цих колективів. Уже кілька років між ними триває творча співпраця, адже художній керівник «Лади», у минулому дрогобичанка, Вікторія Гарасим’як є вихованкою «Верховинки» і її наставниці Богдани Кос.

Цього разу гості з Рівного перебували у Дрогобичі три дні. Окрім репетицій та концерту, вони мали екскурсії Дрогобичем, за сприяння міського голови Т.Кучми відвідали оновлений басейн ДЮСШ, а також покаталися на санчатах на Крутогорі, що в Бориславі.

На завершення майже тригодинного концерту танцівникам «Лади» вручили подарунки і сувеніри. Цю місію здійснили начальник відділу культури і мистецтв Олег Яводчак та директор Народного дому Петро Кос. У відповідь гості щиро подякували за дуже теплий прийом, теж віддячили сувенірами і запросили «Верховинку» навесні приїхати до Рівного.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

  

«Наш Богдан»

21-23 лютого у Дрогобичі гостював мистецький проект «Наш Богдан», присвячений 75-річчю з дня народження народного артиста України Богдана Ступки. Організатор – волонтер Леся Татарська.

У фойє Народного дому ім. І.Франка відкрилася фотовиставка світлин із сімейного архіву митця. У її відкритті взяла участь гостя з Києва – народна артистка України Лариса Кадочникова. Поезію читала заступник директора ЗОШ №10, поетеса Галина Жубіль. Відбулися камерний концерт, моновистава. Увечері глядачі мали змогу переглянути у ретроспективному показі фільми за участю геніального українського актора Богдана Ступки.

А ще мистецький захід мав благодійну мету – зібрати кошти на лікування хворої чотирирічної дрогобичанки Мартусі Василик.

Ярослав ГРИЦИК

 

Тіна Кароль у Дрогобичі

22 лютого у Дрогобицькому Народному домі ім. І.Франка відбувся концерт відомої української співачки, народної артистки України Тіни Кароль.

У кількох фразах цю подію можна описати так: попри те, що ціни на квитки «кусалися» – небувалий ажіотаж серед глядачів; посилені заходи безпеки з боку охорони співачки; на сцені – «живий» звук і чудовий вокал Тіни Кароль і, як наслідок, захоплені відгуки присутніх. Хіба що з автограф-сесією не надто склалося: заочно підписавши декілька плакатів, які ій передала охорона, співачка дуже швидко  поїхала, вийшовши через задні двері...

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора


 

Він пішов у засвіти, залишивши світлі спогади на землі

На 74 році життя зупинилося серце надзвичайно доброї, щирої і світлої людини – Івана Романовича СТУПАКА. Фізик за фахом, футбольний коментатор і спортивний оглядач за захопленням, унікальний меломан за покликанням душі, він був бажаним гостем в аудиторіях, на стадіонах, у товариствах прихильників музики.

Іван Романович запам’ятається чесною і безкорисливою людиною. Він радів кожній своїй авторській публікації на шпальтах нашого часопису. Він не те, що був гостем нашої редакції, він був її творцем. Ми замовляли йому футбольні репортажі, коментарі-огляди, і він бездоганно виконував редакційне, здавалося б, не обов’язкове для нього завдання. Пам’ятаємо Івана Романовича безвідмовним, відповідальним і по-дитячому нехитрим та відкритим чоловіком. Ми по-дружньому його поважали, шанували і любили.

Прикро, що більше його потужна постать не переступить порогу нашої редакції, але він завжди залишиться у пам’яті тих, хто знав цю унікальну людину, спілкувався з нею і поважав її. Він не нажив матеріальних статків, але зібрав безцінний скарб моральних чеснот у велику родинну скриню для наступних поколінь.

У скорботі – колектив н/ч «Галицька Зоря»



Создан 16 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником