ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Новини від 10-17 травня 2017 р.




«З тими, кого люблю»

Під такою назвою 5 травня у музично-драматичному театрі ім. Ю.Дрогобича відбувся благодійний творчий вечір Героя України, народної артистки СРСР та УРСР, легенди кіно і театру Ади Роговцевої.

Організатором заходу виступила дрогобичанка Леся Татарська, на рахунку якої уже декілька благочинних акцій. Цього разу зібрані кошти скерують на придбання медичної апаратури першої необхідності для реанімаційного відділення Дрогобицької дитячої лікарні.

Бажання долучитися до доброї справи виявили чимало дрогобичан, тож зала театру була переповненою. Усім їм, а також організаторам та учасникам заходу, щиро подякували начальник відділу охорони здоров’я міської ради Володимир Чуба та керівник дитячої лікарні Оксана Стебельська. Пані Оксана додала, що ця акція – перша на шляху до досягнення благородної мети – придбання сучасного обладнання для порятунку маленьких мешканців нашого краю.

Під гучні оплески ведучі запросили на сцену столичних гостей – Аду Роговцеву, а згодом її доньку, режисера й актрису Катерину Степанкову.

Глядачам продемонстрували фрагменти кінофільмів за участю Ади Миколаївни. Відтак були цікаві спогади актриси про життєву долю і творчість. У спогадах виринали перші ролі в театрі і кіно, де знялася у понад 60-ти фільмах, про життєві труднощі, які довелося долати. Коли у 2004 р. відійшов у вічність чоловік Костянтин Степанков, пережити депресію їй допомогла робота над книгою. А коли у 2012 р. не стало сина Костянтина, і, щоб пережити горе, Ада Роговцева знову взялася за перо…

Зірка радянського й українського кіно і театру виявилася напрочуд простою, щирою і відвертою людиною, яка вразила життєвою мудрістю і філософією. «Що потрібно для щастя інтелігентній людині? Цікава книжка, здоров’я родичів і близьких людей, робота до душі», - зазначила Ада Миколаївна. Справді, усе дуже просто, але так важливо: творити, любити, віддавати… А трьома найбільшими цінностями у житті, на думку Ади Роговцевої, є діти, онуки, люди.

З досвіду прожитих років актриса переконана, що не слід нарікати на життя, бо завжди були важкі часи. Треба працювати, бути милосердними, вірити у те, що буде краще. «Бог змилостивиться над Україною, якщо ми будемо терплячими і люблячими», - вважає актриса, яка провела десятки концертів, збираючи кошти на лікування поранених героїв АТО.

У завороженій тиші глядачі слухали поезію, яку читали Ада Роговцева і Катерина Степанкова.

На завершення творчого вечора столичним гостям підготували сюрприз актори театру ім. Ю.Дрогобича, зігравши сценку про вступ до театрального навчального закладу юної Ади. Основою для сценарію послужила книга спогадів Ади Миколаївни. Оригінально привітали гостей Дрогобича Леся Возняк (Народний самодіяльний театр ім. Лесі Українки) та Андрій Юркевич (театр «Альтер»).

А згодом були численні подарунки Аді Роговцевій і Катерині Степанковій на пам’ять про відвідини Дрогобича та квіти від вдячних глядачів, серед яких – міський голова Тарас Кучма, художник і волонтер Левко Скоп та інші.

***

На понеділковій нараді у ратуші міський голова Тарас Кучма заявив, що решту коштів, необхідних для придбання апарату штучного дихання для реанімаційного відділення дитячої лікарні, буде виділено з міського бюджету. Загальна орієнтовна вартість обладнання – 130 тис грн.

Ярослав ГРИЦИК 

Фото Лесі ГРИЦИК

 

 

Школа впевнено крокує в майбутнє

5 травня Дрогобицька загальноосвітня школа №4 відзначила 70-літній ювілей. Святкові урочистості відбулися у музично-драматичному театрі ім. Ю.Дрогобича.

Гостей заходу перед входом до театру зустрічало велике мозаїчне панно із зображенням корпусу четвертої школи. І лише підійшовши близько, можна було зрозуміти, що воно виготовлене із сотень різнокольорових корків від пластикових пляшок. Одразу ж подумалося, що у школі працюють і навчаються творчі особисті, тож на сцені театру всіх очікує цікаве дійство…

Спершу гості святкувань переглянули фільм про історію та сьогодення школи «Рідній школі – 70». Уперше школа відчинила двері восени 1944 року у приміщенні колишньої польської гімназії імені Королеви Ядвіги на вулиці А.Міцкевича. Директором школи стала Дора Коваленко, а перший випуск відбувся у 1947 році і становив лише 11 осіб… У жовтні 1956 року школа переїхала у нове приміщення на вулиці Стрийській,28 і мала 1320 учнів. Сьогодні ж під керівництвом 98 педагогів здобуває освіту 921 школяр, серед яких 73 відмінники навчання і 58 переможців спортивних змагань.

Директорами навчального закладу упродовж 70 років були Кузьма Шипилін, Василь Єрьомін (понад 30 років), Віталій Пугач, Ісанна Єршова, Діна Фур, Юрій Лучшев…

Сьогодні вчителів і учнів скеровує і підтримує Світлана Мала. Вітаючи учасників святкової академії з нагоди 70-літнього ювілею школи, Світлана Василівна закликала учнів і педагогів підтримувати традиції і вписати свої імена в історію рідного навчального закладу, як це зробили чимало випускників різних років.

Учасників зібрання поблагословили і привітали священики Юстим Борис та Ігор Козанкевич. Відтак слова вітань виголосив міський голова Тарас Кучма. Він подякував педагогічному колективу школи за працю, завдяки якій заклад є успішним та унікальним, а вихованцям – за здобутки у навчанні, творчості і спорті. Тарас Ярославович повідомив, що вже готова проектно-кошторисна документація на спортивний майданчик для ЗОШ №4 і від міської влади подарував мультимедійний проектор.

Звісно, не обійшлося і без церемонії нагородження. Міський голова Тарас Кучма та начальник відділу освіти Петро Сушко вручили педагогам школи грамоти Львівської облдержадміністрації та подяки Дрогобицької міської ради.

Із ювілеєм школи дирекцію, колектив, учнів та батьків привітали: ректор ДДПУ ім. І. Франка Надія Скотна, директор муздрамтеатру Микола Гнатенко, польська делегація на чолі з бургомістром м.Свідниця Адамом Яскульським, колишні директори ЗОШ №4 Ісанна Єршова і Юрій Лучшев, керівник обласного та міського підрозділу страхової компанії «Княжа» Тетяна Копач і Роман Лужецький, випускники школи – начальник військово-цивільної адміністрації м.Авдіївка Павло Малихін і директор напрямку «Приватбанку» Сергій Стратонов, батько випускників Денис Гусашвілі та ін.

Виходили на сцену лауреати Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року», шкільні династії, представники яких у кількох поколіннях навчалися, вчаться, працювали і працюють у школі. Прозвучали привітання від випускників, котрі зараз мешкають у різних країнах світу, які вони надіслали через мережу Інтернет.

Урочистість прикрасив видовищний святковий концерт. Творчі колективи і виконавці ЗОШ №4 представили яскраві хореографічні композиції, вокальні номери на патріотичну тематику та присвячені героям АТО.

«Взявши блискучий старт, школа впевнено крокує у майбутнє!» - такими словами ведучі заходу підсумували останній блок програми, у якому учні і вчителі поділилися мріями про те, як у майбутньому виглядатиме рідна школа. А на завершення більш ніж двогодинного дійства на сцену вивезли величезний ювілейний торт із феєрверками замість свічок.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

 

На сесії не підтримали закриття школи у Сільці

4 травня під час пленарного засідання Дрогобицької міської ради депутат Олена Янів звернулася до керівництва міста та колег-депутатів з проханням про недопущення закриття Солецької школи. З аналогічним проханням до присутніх звернулася представниця батьківського комітету школи Оксана Мачківська.

Пані Оксана розповіла про те, що школа розрахована на 60 осіб. Зараз там навчаються 30 учнів. У 2018 році виповниться 200 років від заснування школи. Також представниця розповіла, як працює солецька громада і які кроки зроблено в плані облаштування шкільного приміщення та енергозбереження, що сприяє економії коштів. Батьки категорично проти перевезення учнів до інших шкіл. На останок звернення виступаюча запевнила, що громада й надалі готова опікуватися школою, тільки б уникнути її ліквідації.

Зачитуючи проект рішення про ліквідацію школи, голова постійної депутатської комісії ради з питань освіти, культури, молодіжної політики, сім’ї, спорту, туризму, інформації, охорони здоров’я, праці та соціального захисту населення Олег Дацюк наголосив, що одним з пунктів рішення є зобов’язання виконкому Дрогобицької міської ради організувати довезення учнів до інших навчальних закладів.

Начальник відділу освіти Петро Сушко поінформував про те, що рішення про ліквідацію ЗОШ №13 прийнято на основі висновків створеної комісії щодо оптимізації у сфері освіти на місцевому рівні. За висновками комісії, на ЗОШ №13 виділяється 200 тис грн. у рік з місцевого бюджету та майже 450 тис грн. дотаційних коштів з держбюджету. За прогнозованими підрахунками, які надані дирекцією школи, нема гарантії зростання кількості учнів у наступному році. Понад те, згідно з законодавством, ті школи, де навчається 25 і менше дітей, будуть фінансуватися лише з місцевого бюджету.

Під час розгляду питання звучало обурення від присутніх у сесійній залі батьків. Зважаючи на прохання солецької громади, міський голова Тарас Кучма заявив, що насамперед між усіма сторонами має бути розуміння, відповідальність і взаємоповага. За словами міського голови, діти мають отримувати якісну освіту в належних умовах. Однак, з огляду на побажання батьків, міський голова закликав депутатів не голосувати за рішення про ліквідацію школи, втім наголосив, що з моменту неприйняття рішення про ліквідацію школи, вся відповідальність лежатиме на батьках, вчителях і депутатах Стебницької міської ради та обранцях від Стебника у Дрогобицькій міській раді.

Також Тарас Кучма звернувся до депутатів, які є противниками оптимізації освітньої та медичної мереж, і закликав їх під час виступів пропонувати альтернативні рішення, які б сприяли врегулюванню ситуації, що нині склалася у місті, з метою оптимізації видатків з місцевого бюджету та надання якісних послуг населенню.

«Кожен має зрозуміти і усвідомити, що оптимізація в освітній галузі – це шлях для забезпечення якісної освіти та комфортного навчання дітей, які є нашим майбутнім. І це – наш пріоритет, а не роздуті штати, зарплати і неефективні показники», - резюмував Тарас Кучма.

Під час голосування «за основу» питання про ліквідацію школи не набрало достатньої кількості голосів. Своєю чергою, Оксана Мачківська висловила подяку міському очільнику і депутатам за те, що не прийняли рішення про ліквідацію ЗОШ №13.

Прес-служба міської ради

 

Узаконена історія міського водогону

86 років тому 10 травня 1931 року о 12 годині урочисто був відкритий урізький водогін. Центральна частина міста і прилеглі до нього помешкання отримали життєдайну воду.

Нинішнє керівництво КП «Дрогобичводоканал» провело дивовижне дослідження історії водопровідного господарства, залучивши до нього істориків, зокрема декана історичного факультету Дрогобицького педуніверситету професора Леоніда Тимошенка, доцента кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Богдана Лазорака і аспіранта факультету, директора КП «Туристично-інформаційний центр м.Дрогобича» Ігоря Чаву. Колосальну роботу провела прес-секретар підприємства, журналіст за професією, Леся Ясюра. До створення логотипу творчо підійшла менеджер Галина Кобильник. Словом, колектив КП «Дрогобичводоканал» у всеозброєнні підійшов до заходу щодо узаконення дати і віку народження господарства.

Символічно, що дата і година урочистостей відповідали подіям 1931 року. Хоча історичні дослідження твердять, що ще у XVI столітті розпочали будувати міські водопроводи. Окрім науковців, на зустріч прибуло керівництво міста, зокрема міський голова Тарас Кучма, його перший заступник Ігор Герман, секретар міськради Олег Хрущ, керівники комунальних підприємств міста Ігор Хом’як, Олег Майданюк, Андрій Янів, начальник департаменту міського господарства Іван Лепкий, гості із Краківського водопровідного підприємства Тадеуш Жаба і Єжи Шидловскі.

Благословили цей захід священики Іван Гнатів і Іван Паньків. Перший отець подарував цінну книгу, а другий отець вручив єпархіальну грамоту. 17 травня ц.р. на адресу начальника водопровідного господарства Романа Шагали надійде ще одна нагорода – на цей раз із Ватикану. Більш детально про історію господарства читачі довідаються у наступних номерах нашого часопису.

В.Т.

 

У День пам’яті і примирення

У понеділок, 8 травня, українці спільно з усіма європейськими та іншими народами світу відзначили День пам’яті та примирення і 72-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

У Дрогобичі біля Стіни плачу (місце страти мирних громадян німецько-фашистськими загарбниками на вул. Ковальській) відбувся вечір-реквієм пам’яті жертв нацизму. Участь у заході взяли дрогобичани, громадські діячі, молодіжні організації, представники влади і релігійних конфесій міста, щоб віддати шану всім загиблим у Другій світовій війні.

Вела захід завідувачка культурно-освітньою роботою Народного домі ім. І.Франка Алла Мельничук.

Розпочався вечір пам’яті поминальною молитвою та виконанням Державного Гімну України.

До присутніх звернувся міський голова Тарас Кучма, який у поминальному слові зазначив: «Із власного досвіду знаю, що на війні не буває переможців і переможених, а лише невинні жертви з обох сторін. Тому так важливо День пам’яті і примирення провести у спокої та згадати людей, які загинули у цій страшній війні, а не брати участь в урочистих парадах, які прославляють перемогу тодішнього СРСР. Бо навіть у час війни з нацистськими окупантами тоталітарний режим намагався знищити українську націю, відправляючи наших співвітчизників без підготовки і військового спорядження у саме пекло бойових дій». 

Науковий співробітник музею «Дрогобиччина» Богдан Лазорак навів історичну довідку про подвиг ветеранів та закликав молоде покоління пам’ятати цю трагічну і величну сторінку історії, щоб не повторити помилки минулого.

У заході з вшанування подвигу загиблих у Другій світовій війні взяли участь народні ансамблі «Чарівні мелодії» та «Джерела Карпат» Народного дому ім. І.Франка, а також тріо бандуристів дитячої музичної школи №2 у складі: Оксани Роман, Оксани Мусяла та Руслани Лепак.

Квіти до меморіалу пам’яті поклали міський голова Тарас Кучма разом із заступниками Володимиром Коцюбою та Василем Качмарем. Завершився захід спільною молитвою «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Нагадаємо, два роки тому з представниками громадських об’єднань міста Дрогобича було погоджено, що більше заходів 9 травня у Дрогобичі не проводитимуть, а пам’ять жертв нацизму вшановуватимуть 8 травня на місці страти мирних громадян на вул. Ковальській.

Прес-служба міської ради

 

Щоб річки не робили шкоди…

Львівська обласна рада внесла зміни до «Програми охорони навколишнього середовища на 2016-20 роки», затвердженої рішенням облради від 26.04.2016 р. №161. Зміни стосуються фінансування робіт і на окремих об’єктах Дрогобицького району.

Як розповів депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний, 300 тис грн. надійде на розчищення русла р.Солониця для поліпшення захисту від підтоплення с.Болехівці і сільгоспугідь на території Болехівської сільради; 200 тис грн. – на розчищення та регулювання русла річки Летнянка у смт. Меденичі; 150 тис грн. – для розчищення та поліпшення екологічного стану р.Ріпчанка для захисту від підтоплення с.Солонсько і сільгоспугідь на території Солонської сільради; 85 тис грн. – для проведення заходів із захисту від підтоплення території с.Довге; 70 тис грн. – для розчищення і поліпшення екологічного стану потоку Потокового для захисту від підтоплення с.Верхні Гаї та сільськогосподарських угідь на території Верхньогаївської сільради.

Окрім того, за сприяння депутата М.Задороджного, для облаштування вуличного освітлення у с.Грушів Дрогобицького району надійде 850 тис грн. (700 тис грн. з обласного та 150 тис грн. – з місцевого).

Додамо, що цього року вуличне освітлення за співфінансування з обласним бюджетом облаштують і в с.Унятичі.

Ярослав ГРИЦИК 

 

 

Як перераховано пенсії

10 травня начальник Дрогобицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Любов Яневич провела брифінг для представників ЗМІ щодо перерахунку пенсій з 1 травня цього року. Отже, наших пенсіонерів чекають такі зміни. 

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 травня становить 1312 грн., тобто, зріс на 65 грн. порівняно з попереднім місяцем. У зв’язку з цим органи Пенсійного фонду України перерахували пенсії, які визначаються з урахуванням прожиткового мінімуму.

Якщо розмір пенсії особи, обчислений з урахуванням наявного в неї страхового стажу та із її заробітку, не досягає мінімального розміру при повному стажі, то розмір пенсії встановлюється на рівні нового прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, – 1312 грн.

Якщо страховий стаж неповний, то розмір пенсії визначають пропорційно до стажу, враховуючи новий прожитковий мінімум.

Якщо особа має понаднормативний страховий стаж, доплату за нього визначають з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Тому з травня ці пенсії перераховано.

Варто знати, що перерахунок мінімального розміру пенсії та доплати за понаднормовий стаж стосується лише непрацюючих осіб. Такий перерахунок працюючим пенсіонерам не проводиться.

Крім того, з 1 травня перераховано мінімальні розміри пенсій по інвалідності учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та особам, щодо яких встановлено причиновий зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, мінімальні розміри пенсій шахтарям, мінімальні пенсійні виплати інвалідам війни та учасникам бойових дій, підвищення до пенсій ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, надбавки особам, які мають статус Почесного донора України, надбавки за особливі заслуги перед Україною та надбавки на утриманців відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Слід врахувати, що з 1 травня 2017 року пенсія може не змінитися для громадян, у яких у складі пенсійної виплати є індексація або щомісячна державна адресна допомога до суми 949 грн.

Кор. «ГЗ»

 

 

ДЕБЮТ ВІДРОДЖЕНОЇ «ГАЛИЧИНИ»

13 травня у Дрогобичі відбулося урочисте відкриття футбольного сезону. Перший матч після майже семирічної перерви зіграла відроджена муніципальна футбольна команда «Галичина», яка розпочала виступи у другій лізі першості Львівської області.

Попри дощову погоду, на стадіоні «Каменяр» ДДПУ ім. І.Франка, що на вул. Стрийській (біля ЗОШ №8), зібралися приблизно 800 уболівальників. Святкового настрою додавало звучання духового оркестру в/ч А 1108.

Урочисте відкриття сезону розпочалося з виходу на газон команд-учасників матчу «Галичина» (Дрогобич) – «Верес» (Великий Любінь). Після спільної молитви отець Богдан окропив футболістів та уболівальників.

Відтак ведуча заходу – завідувачка відділу з основних видів діяльності Народного дому ім. І.Франка Уляна Воят надала слово для привітань міському голові Тарасові Кучмі та ветерану дрогобицького футболу Хосе Турчику. Вони щиро побажали успіхів відродженій дрогобицькій команді, а Хоче Йосипович провів паралелі з 1989 роком. Створена тоді ФК «Галичина» грала свій перший матч з вінницькою «Нивою» і також безупину лив дощ. Після того наша команда 14 років виступала у професіональному футболі, тож сподіватимемося на футбольне довголіття відродженого клубу.

За пропозицією диктора Ореста Хандоняка, хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять багаторічного коментатора футбольних матчів, спортивного оглядача газети «Галицька Зоря» й «Український футбол» Івана Ступака, який відійшов у Вічність три місяці тому.

Капітан команди «Галичина» вручив жовто-зелену футболку команди міському голові Т.Кучмі, відтак після розминки і стартового свистка арбітра Романа Брандибури розпочався матч.

Дрогобичани, яких особливо активно підтримувала численна група місцевих фанів, заволоділа ініціативою і рушила в атаку. Та більш досвідчені гравці «Вереса», витримавши стартовий натиск господарів, провели дві результативні контратаки і спершу головою, а згодом дальнім ударом повели в рахунку – 2:0.

«Галичина» додала в активності і мала кілька слушних нагод для взяття воріт суперників, та відзначилася до перерви лише раз – обігравши захисника і воротаря, гол забив граючий тренер команди Олександр Розлач.

У другому таймі «Верес» перехопив ініціативу, більше володів м’ячем і після помилки наших захисників зумів забити третій м’яч. Натомість «Галичина» провела декілька контратак, двічі небезпечно пробивала штрафні удари, але футболістам трохи бракувало влучності. У підсумку з рахунком 3:1 перемогли гості, дещо зіпсувавши дебют оновленій «Галичині». Матч юнацьких складів не відбувся через неявку гостей.

Варто додати, що на грі був присутній колишній гравець «Галичини», екс-тренер кам’янської «Сталі» і рівненського «Вереса» Володимир Мазяр.

Стартовий склад команди «Галичина» з протоколу гри: Владислав Білан, Василь Волкун, Роман Мельничий, Іван Городиський, Андрій Сенів, Мирон Лисовець, Ігор Гершак, Роман Собко, Стефак Заміщак, Олександр Розлач, Вадим Бриньо. Запасні гравці: Юрій Горордиський, Володимир Собко, Тарас Козак, Роман Болоховецький, Іван Зварич, Семен Пастернак, Андрій Стасів, Олег Буцяк, Володимир Зубаль. Віце-президент клубу – Михайло Сусюк, президент клубу – Юрій Кушлик.

Наступний матч дрогобичани зіграють у Сокільниках з місцевим «Соколом» 21 травня, а 28 травня вдома прийматимуть львівську «Галичину».

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

 

Під плащем Святого Юра

4-7 травня на території музейного комплексу церкви Святого Юрія (пам’ятки української дерев’яної архітектури XVII ст. у світовій спадщині ЮНЕСКО) пройшов фестиваль «Плащ Юра».

Фестиваль бере початок ще з 2012 року, коли дрогобицькі та львівські мистці зібралися, щоб привернути увагу громадськості та меценатів для порятунку пам’ятки, покрівля якої постраждала під час буревію. Тоді з ініціативи Лева Скопа риштування довкола храму художники вкрили живописними полотнами – символічним плащем, звідки і виникла назва фестивалю. Художні студії під «плащем Юра» були продовжені і наступного – 2013 року, коли на території стародавнього храму львівські художники Галина Хорунжа, Стас Чокан та Богдана Федорович вперше інсталювали ленд-арт об’єкти із демонтованих під час реставрації дерев’яних конструкцій купола. Нові мистецькі форми та ідеї, втілені у сакральному просторі древньої пам’ятки, надали їй нового значення та нових перспектив. Адже розкрили можливості унікальної дрогобицького храму не лише як архаїчного туристичного об’єкта, а й як центру сучасної культури, що базується на традиціях, трансформує їх та стає ще цікавішим для нового покоління мистців і широкого кола відвідувачів музею.

Цьогоріч ідею мистецьких студій під відкритим небом вирішили відновити та розвинути – тож у рамках фестивалю «Плащ Юра» відбулася низка культурно-мистецьких акцій, об’єднаних темою «Духовна класика і актуальна духовність». Передовсім – це визначний концерт духовної класичної музики, що прозвучав під куполом давнього дрогобицького храму у виконанні солістки Львівської філармонії Наталії Дитюк (заслуженої артистки України) та видатного українського віолончеліста Ярослава Мигаля – відомого учасника багатьох міжнародних фестивалів. Концерт відбувся при фортепіанному супроводі Олени Владиславської (концертмейстра Львівської філармонії та лауреата міжнародного конкурсу сакральної музики). А провідниками слухачів концерту у світ високої музики стали ведуча Олександра Возняк та музикознавець Марія Каралюс, котра провела музичний лекторій. Твори відомих класиків від бароко до сучасності, серед яких Й.С.Бах, Г.Ф.Гендель, В.А.Моцарт, М.Березовський, К.Сен-Санс, М.Скорик, Е.Вілла-Лобос, І.Соневицький та ін., звучали надзвичайно органічно в українській дерев’яній церкві, що і сама собою є шедевром світового культурного надбання.

Надзвичайно органічно у середовище вписалося і новітнє актуальне мистецтво. Мистцям, серед яких Михайло Барабаш, Тереза Барабаш, Тетяна Бричок, Данило Ковач, Дарія Міклашевська, Ігор Станів, Галина Хорунжа, вдалося надзвичайно тонко інтегрувати ленд-арт об’єкти у ландшафт місця. Важливо, що частину об’єктів було винесено на Солоний ставок – за дійсні межі музейного комплексу, проте, – у такий спосіб було відтворено легендарний зв’язок дерев’яної пам’ятки з історичним соленим озером поблизу храму. Про всеосяжний вплив Святоюрівського храму засвідчили і перфомери Володимир Топій та Олександр Максимов, котрі вивели свої акції від церкви Юра в ширший ареал.

Тим часом на території комплексу відбулася Празнична Божественна Літургія та розпочав роботу благодійний ярмарок із майстер-класами. Леся Піхота з Палацу дитячої та юнацької творчості разом із дітьми виготовляла народні іграшки, гості із Волині Марія та Іван Кравчуки навчали плетінню унікальних виробів із соломки, Оксана Рудавська проводила «хусткування», дрогобицькі волонтери та господині пригощали кулішем та галицькою випічкою. Цікавим був момент сучасного взаємовпливу різних культурних традицій, та їхнє бачення молодим поколінням мистців. Наприклад, юна майстриня розпису хною по тілу Марія Кузенко-Бабечко використала для мехенді не звиклі індійські зразки, а орнаменти із стародавніх розписів церкви Юра.

Під час вуличного концерту виступали викладачі та студенти Дрогобицького музичного училища ім. Барвінського, знані дрогобицькі барди Ліля Кобільник та Максим Перев’язко, львівські та дрогобицькі музичні гурти і виконавці (гурт «Мавка», гурт середньовічної музики «GroundFolk», гурт «ТЕТ квартет»), театр на ходулях під керівництвом о. Андрія Буня.

Важливим аспектом цьогорічного дійства було те, що під час святкувань дрогобичани не забували про наших воїнів на передовій. Під час арт-студії під відкритим небом художники (Лев Скоп, Ярослав Данилів, Олег Піхота, Володимир Мамчур, Наталя Курій-Максимів, Олександр Ніколаєвський, Максим Максимів, Романа Гончарук, Марко Винницький) розписали для військових підрозділів прапори, які освятив отець-капелан Ігор Цмоканич під час святкового недільного молебню. Створені та освячені у древньому дрогобицькому храмі стяги із образами святих покровителів та символікою батальйонів додаватимуть нашим захисникам сили, звитяги і віри у перемогу. А зібрані під час фестивалю кошти волонтери уже передали на покриття вартості тепловізора для дрогобицьких воїнів на передовій та допомогу у придбанні житла воїнові-добровольцю Ігореві Різнику, котрий отримав важку контузію під час бойових дій.

Музей «Дрогобиччина» висловлює подяку за допомогу в організації фестивалю Дрогобицькій міській раді та відділу культури Дрогобицької РДА; спонсорам і партнерам: FM «Твоє радіо», Народному дому ім.І.Франка, ресторану «Пастель», видавництву «Коло», Клініці стоматології Тараса Лужецького, Центру душпастирства молоді СДЄ УГКЦ, ГО «Дрогобич SOS»; ГО «Дрогобич-Захід»; ГО «Інститут розвитку Галичини»; школі бойового гопака «Духобор» та генеральному спонсору проекту – Леву Грицакові (гендиректору готельно-курортного комплексу «Карпати»).

Тетяна ДУМАН,

зав. інформаційно-видавничим відділом музею «Дрогобиччина»

Фото Ігоря ГРИНИКА

 

 

Тече вода з-під явора…

З історії водопостачання Дрогобича

У попередньому номері «ГЗ» ми коротко інформували про урочистий захід у КП «Дрогобичводоканал», приурочений 86-річниці офіційного відкриття урізького водогону. Але історія тягнеться на багато дальше у глиб століть.

Про це, зокрема, у своїх дослідженнях наголосили науковці Дрогобицького педуніверситету – професор Леонід Тимошенко, доцент Богдан Лазорак та аспірант Ігор Чава. До цієї події прес-секретар водопровідного господарства Леся Ясюра теж підійшла з усією відповідальністю. Вона відшукала в архівах підприємства, нашого часопису унікальні документи, публікації і на їх основі підготовлено й видано буклет «Нотатки з історії водопостачання Дрогобича». Щодо самої презентації історії водопостачання Л.Тимошенко мовив таке: «Для мене цей захід – культурний шок!» Це словосполучення не – порожні слова. Колектив, очолюваний Романом Шагалою, проявив патріотизм на ділі і докопався не лише до історичної хронології дрогобицького водопроводу, але й зумів її належним чином оформити.

А тепер для читачів пропонуємо деякі цікаві витяги з виступів гостей урочистого зібрання, а також керівника підприємства.

 

Леонід Тимошенко:

«Великі магдебурзькі міста доби пізнього середньовіччя – Краків, Львів та ін. – вже мали водопроводи. Потрібний він був і Дрогобичу, який у 1422 р. також отримав магдебургію. Гостро для міста стояло питання водопостачання. Тим більше, що місцева вода з колодязів була непридатною для пиття, адже підземні водоносні ґрунти були дуже й дуже засолені.

Зберігся королівський акт від 1544 р., яким місту, на його прохання, дозволялося збудувати водопровід. У цьому столітті продовжувався процес локації Дрогобича на магдебурзькому праві, всі прерогативи, що стосувалися тих чи тих міських прав, особливо щодо природних ресурсів, мали вирішуватися в органах державної влади. На це потрібні були кошти, які в малому місті знайти було важко. Позаяк більшість вільного міського населення варили меди та пиво, було вирішено брати з них окремий збір: з кожної варки по 4 гроші щоквартально, від власників будинків – по 3, так зв. комірне, категорія залежного населення – 1 гріш. Згідно з привілеєм, вода мала йти в будинки і окремі броварні.

Отримавши привілей, міська рада в 1550 р., накопичивши за 6 років певні кошти, уклала угоду з королівським рурмістром Мацеєм з Опатова на виконання проекту. За деякими даними, він влакдав у цю справу і власні кошти. Після вивчення ситуації на місці, вирішили провести водогін з Гірки, з потоку, який згодом називався Скшинний. Водопровід був введений у дію через два роки. Якість води вважалася доброю. Начебто, він діяв до 1624 р., аж доки під час чергового татарського набігу, не був зруйнований.

Наведені дані обросли легендами, які акумулював у 1935 р. місцевий краєзнавець, викладач гімназії Мсціслав Мсцівуєвський. Щодо набігу татар у 1624 р., сьогодні відомі про нього докладні матеріали, які засвідчують, що руйнівні наслідки були направду великими. Так, у Дрогобичі татари спалили церкву Воздвиження Чесного Хреста і 13 будинків на передмістях. Однак виглядає так, що нападники не змогли взяти укріплене середмістя. Але водопровід могли пошкодити. Так чи інакше, ситуація зафіксована. Що тут стопроцентно є оригінальним – привілей 1544 р. короля Сигізмунда на облаштування першого водопроводу».

 

Ігор Чава:

«Одні з перших розвідок розпочалися в 1895 р. з досліджень водоносних теренів для постачання води до міста, яка б використовувалася як для пиття, так і для промислових цілей. У 1896 р. міський уряд запросив професора Львівської політехніки Юзефа Рихтера дослідити як можна було б забезпечити Дрогобич водою. До досліджень залучили й інших компетентних осіб: інж. Інгардена, директора краківського водопроводу Тадеуша Ящуровського, д-рів Буйвіда та Ломніцького, які досліджували весь Дрогобицький регіон до 1914 р. Пошуки доброї води проходили у с. Дуліби, коло Стрия, у Кропивнику, Озимині, Старому Селі, Ролеві, Грушеві, згодом перемістилися на водоносні терени рік Стрий і Бистриця. У 1914 р., експертною комісією було видано постанову, що єдине придатне місце для споживання води для міського водопроводу є місцевість області з південної сторони дороги Уріж – Самбір на землях у власності Єви Срожинської. Уряду міста рекомендувалося оберігати цей терен від забруднення, а також вступити у переговори з власниками, щоби викупити у них 22 морги землі.

Водопостачання задумувалося так: чотири студні діаметром 800 мм., постачають воду до збірного колодязю, звідки вона помпована помпами піде головним водопроводом діаметром 300 мм. маршрутом (повітовими дорогами) з гміни Уріж через Нагуєвичі, Унятичі, далі через Лішню до Дрогобича. До міста вода потрапить через вул. Самбірську, А.Міцкевича, пл. Ринок, Бориславську і Горішню Браму на Залісся до залізобетонного водозбірника, який буде вибудований на границі гміни на вул. Завіжній при відгалужені дороги до Ясениці-Сільної і Борислава як найвищий пункт. Водозбірник мав ємність 1 200 000 літрів, що покриватиме потребу води для цілого міста. Кількість води розраховувалася на основі попередніх вимірювань. Дослідження завершилися бурінням пробної студні в Урожі в 1914 році, однак, наступні розвідки були зупинені через початок Першої світової війни.

Після завершення військових баталій, нова влада під керівництвом бурґомістра Леона Ройта продовжила будівництво водопроводу.

У 1922 р. магістрат мав ідею використати довоєнний проект, але його реалізація могла відбутися лише за вигідного кредитування зрештою. Влада також не поспішала з його реалізацією через те, що він був підписаний ще до війни, і в ньому не було прописано кінцевих термінів виконання.

У 1924 р., провели додаткові дослідження водоносності Уріжзького регіону, які виявили, що даний терен може забезпечити постачання до міста 5000 метрів кубічних води на добу.

Відтак, у 1927 р., відбулися перші повоєнні вибори до міської ради. Преса звертала увагу, що одне із перших завдань, розв’язання якого покладалося на нову владу, було будівництво каналізації та водопроводу. І ось 1928 р., відбулося засідання міської ради під час якого сформували комісії, одна з яких – водопровідна.

І вже 25 травня 1929 р. під керівництвом бургомістра Леона Ройта міська рада ухвалила рішення про початок будівництва міського водогону. Покрити витрати на будівництво мали позики в закладі страхування від нещасних випадків і в закладі пенсійному у Львові на 4 млн злотих. Кредит потрібно було погасити до 1951 р. За таке рішення проголосували міські радні, проте представники українського політичного клубу не підтримали цю постанову, а причину такого рішення планували роз’яснити згодом.

Місцеве населення ухвалу міської ради сприйняло позитивно. Дрогобицька преса на своїх шпальтах також не приховувала задоволення. У газеті «Ґлос Дрогобицько-Бориславсько-Самбірсько-Стрийський» (далі ҐДБСС) вміщено публікацію під назвою «Нарешті», де аргументовано важливість будівництва водопроводу. У статті зазначалося, що «міська влада заслужить собі безсмертну подяку, якщо завершить розпочату справу». Автор припускав, що роботи можуть вже розпочатися у липні поточного року. Місце звідки мала доставлятися вода – Уріж.

Ухвала міської ради була не спонтанною, добре продуманою справою, яка базувалася на багаторічних дослідженнях водоносних теренів та питань, які стосувалися кредитування проекту.

Один із важливих чинників для початку будівництва водогону – це надання у середині квітня 1928 р. Дрогобицькому магістрату позики у розмірі 190 000 $, яку передбачалося використати не тільки для програми нового водогону.

У червні 1930 р. розпочалося будівництво водогону у трьох пунктах: з Урожа до Дрогобича. Загальна протяжність водопроводу становила 25 км. Водозабори були сконструйовані за допомогою 5 студень, на зразок краківських, завглибшки 15 м. Водопровідні труби мали діаметр від 80 до 300 мм. Місто отримало цілодобове постачання води. Якщо забігати наперед, то відомо, що у 1936 р. до міста подали понад 1 млн. метрів кубічних води. На це затрачено 413 тис. кВт год. при вартості за 1 кВт год. 0,12 гроша – 50 тис. зл. Електроенергію закуповували у Підкарпатського т-ва у  Бориславі.

Місцева преса активно слідкувала за розподілом коштів на будівництво водопроводу. Газета «ҐДБСС» за травень 1930 р., на своїх шпальтах рекомендувала Магістрату, аби будівництво виконували місцеві фірми, тим самим натякаючи, що влада зробить інший вибір. Редакція газети не помилилася, і вже у червні того ж року, публікує інформацію, що місцева фірма Йоахіма Стернбаха і інж. Гольдвассера за певну роботу брала кошти у сумі 45 тис. 878 зл., але Магістрат обрав львівську фірму інж. Ландау і Ска, яка виконала ту ж роботу за 57 тис. 617 зл.

28 березня 1931 р. відбувалося засідання міської ради, яке розпочалося о 20.00 та тривало до 5.00 ранку. Під час засідання обговорювалося чимало проблем, але основним був статут водопостачання. З цього питання доповідав д-р. Володимир Ільницький, який повідомив, що міський статут водопостачання – синтез статутів Кельна, Кракова, Тарнува. Найважливіші положення доповідач визначив у пунктах, що стосувалися прокладання водоносних систем, плати за водопостачання та ін. Опісля відбулося жваве обговорення статуту. Одне із основних питань оплата за воду. Депутати, обурювалися, чому у статуті не передбачено жодних пільг для них, хоча  планувалися пільги, для релігійних закладів: костелів, церков, божниць.

28 березня 1931 р., міська рада одноголосно ухвалила положення місцевих норм водопостачання. З ним мали ознайомитися мешканці міста. Правила складалися з 25 параграфів. У них викладено процедуру, що стосувалася підключення до водопроводу: встановлено правила, за яких абонент повинен самостійно оплачувати водопідключення; наголошувалося, що абонент не повинен перешкоджати контролерам перевіряти водоносні інсталяції, чіткі правила оплати води та штрафні санкції у разі несвоєчасної оплати; пільгові тарифи для благодійних та освітніх закладів та ін.

10 травня 1931 р. стало для Дрогобича історичним днем, адже тоді о 12.00 відбулося урочисте засідання міської ради, присвячене офіційному відкриттю водопроводу. В урочистостях брали участь представники міністерств воєводства та розмаїття інституцій культурних, освітніх та ін.

Отже, будівництво водопроводу мало стратегічне питання, розв’язання якого призвело б до покращення добробуту міського населення. Розуміючи важливість цією проблеми, міська влада намагалася будь-якою ціною виконати проект, який врешті остаточно зреалізувалася у кінці 30-х років ХХ ст.».

 

Роман Шагала:

«На наше прохання історики допомогли з’ясувати дату, яку можемо вважати днем народження нашого підприємства. Сьогодні підписано наказ, згідно з яким 10 травня щорічно ми відзначатимемо як день заснування водоканалу.

 Паралельно з тим, що ми встановили вік нашого підприємства, подбали також про те, щоб мати фірмовий символ. Ми розробили логотип, який, відповідно до наказу, розміщений на новому бланку водоканалу. Важливо, що ескіз емблеми підприємства народився у нашому колективі і є творчим продуктом менеджера офісу Галини Кобильник.

Ще один крок, який ми здійснили на шляху самопізнання – видання історичного буклету «Нотатки з історії водопостачання Дрогобича». У ньому систематизовано основні факти про перший водопровід Уріж – Дрогобич, а також основні етапи розвитку сфери централізованого водопостачання. Для прикладу: інформацію про те, коли Дрогобичу надано королівський дозвіл будувати міські водопроводи, скільки коштів довелося позичати на будівництво першого водопроводу, коли виник історичний прецедент залежності водоканалу від енергетичної служби, скільки керівників очолювали Дрогобицький водоканал, який вид транспорту був першим на підприємстві, коли і як розпочиналося хлорування води, коли з’явилися перші водоміри та інше.

У буклеті є світлини минулої доби, які нам вдалося зібрати. Ми розмістили також цитати з періодичних видань, що цікаві з точки зору гостроти проблеми водопостачання ще часів Івана Франка. Публікації свідчать про історичну важливість забезпечення міста доброякісною питною водою.

Щоб відкрити собі шлях до промоції на міжнародному рівні, ми також видали цей буклет англійською мовою.

З буклету громада також має можливість дізнатися про сферу послуг, які ми надаємо. Ці знання важливі не тільки для нас, а й для майбутніх поколінь, які захочуть знати історію свого підприємства. Зазначу, що все це – лише початок, і ми зробили перші кроки. На перспективу маємо намір дослідити та опублікувати історію радянського періоду водопостачання, а також сучасного етапу.

За попередні роки було проведено заміну водопроводу Уріж – Дрогобич та прокладено водопровідну комунікацію Гірне – Дрогобич, побудовано очисні споруди. Тому усі ці факти заслуговують детального опису. У хронологічній послідовності ми хочемо об’єктивно показати, як Дрогобич домігся цілодобового водопостачання і які є перспективи у плані вдосконалення надання цієї послуги.

Одночасно зі збором інформації для буклету, ми впорядкували деякі артефакти з історії водопостачання. Такі кутки, де зібрано найрізноманітніші раритети, є чи не у кожному європейському водоканалі. Отож, ми взяли приклад з них і надихнулися ідеєю зберегти і систематизувати все, що стосується розвитку водопостачання. Частина експонатів власне, пов’язана з першим водопроводом.

Окремої уваги заслуговують книги наказів підприємства, які для нас послужили основним джерелом вивчення власного минулого. Гадаємо, що вони можуть бути цікаві для дослідників загалом. Крім інформації про структуру водоканалізації дізнаємося про багато характеристик тогочасної суспільної доби. Саме з них ми довідалися, що у процесі еміграції 1944 – 1945 рр. понад 30 працівників водоканалу емігрували до Польщі.

І знову таки, щодо експозиції – перед нами великий простір для розвитку. Усе це, що зроблено лише наріжний камінь, на якому має постати справжня надбудова. Ми у це віримо і докладемо максимум зусиль, щоб до свого 90-річчя через чотири роки Дрогобицький водоканал зміг презентувати окрему музейну кімнату і підготувати видання з історії нашого становлення».

Щиру ремарку до цього заходу зробив міський голова Тарас Кучма: «Я горджуся нашим водоканалом, бо згуртований колектив – на вістрі сучасних підходів до організації виробництва і творить цікаву історію».

Володимир ТУРМИС

Фото прес-служби Дрогобицької міської ради



Обновлен 29 мая 2017. Создан 23 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником