ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини від 19 травня 2017 р.




Патріарша проща у Грушеві

У День матері, 14 травня, на Дрогобиччині відбулася знакова подія – Міжнародна ювілейна Патріарша проща з нагоди 30-річчя об’явлення Пресвятої Богородиці у церкві с.Грушів.

Особливістю цієї прощі є те, що вона відбулася під очільництвом Патріарха УГКЦ Блаженнійшого Святослава Шевчука та апостольського нунція архієпископа Клаудіо Ґуджеротті.

За офіційною інформацією, участь у прощі взяли майже 50 тисяч осіб.

Благословляючи учасників прощі, Глава УГКЦ Святослав назвав Грушів Українською Фатімою. Розповідаючи про чуда, які трапляються на святих місцях, Патріарх назвав своєрідним дивом те, що попри всі невтішні прогнози синоптиків, під час молитви розійшлися хмари і територію Грушева теплими променями освітило сонце. Це диво помітили й інші учасники прощі.

Звертаючись до християн, Блаженнійший Святослав привітав українських матерів та висловив подяку усім, хто взяв участь у прощі. Також Патріарх подякував усім службам та владі: голові ЛОДА Олегові Синютці, місцевим очільникам за сприяння у підготовці та проведенні прощі.

Після прощі Глава УГКЦ нагородив керівників місцевого самоврядування грамотами з нагоди Року дияконії – соціального служіння, зокрема й міського голову Дрогобича Тараса Кучму. Разом з міським головою Дрогобича участь у прощі взяли його заступники Ігор Герман, Василь Качмар, Володимир Коцюба, керівники та службовці структурних підрозділів міської ради.

У понеділок, 15 травня, під час оперативної наради міського голови з керівниками структурних підрозділів міської ради Тарас Кучма подякував усім комунальним службам, муніципальній варті та правоохоронцям за активну участь у підготовці Дрогобича до прощі й забезпеченні громадського порядку. Окрему подяку за активну участь у непересічній події для християн міський очільник висловив громаді міста, особливо тим вірянам, які від самого ранку йшли пішки від Катедрального собору Пресвятої Трійці до Грушева.

Прес-служба  міської ради

Фото Зеновія КВАСНІЯ 

Фото Ігоря ФЕЦЯКА

 

 

«Дякую, тобі, мамо!»

Під такою назвою напередодні Дня матері у Дрогобицькій музичній школі №1 відбувся чудовий святковий концерт.

Організаторами заходу виступили педагоги школи Роман Ілик та Оксана Шулдак.

Переповнена глядацька зала дружно аплодувала учасникам концертної програми. Ніжно звучали скрипка і флейта, ліричного настрою додавав саксофон, зачаровували мелодійністю фортепіано, акордеон і гітара, задумливо бриніли бандури…

Ліричні пісні про маму, які кожному присутньому навіювали спогади про найдорожчу людину і викликали на очі сльози, прозвучали у виконанні хору викладачів музичної школи та вихованців народного відділу. Гучними оплесками проводжали зі сцени Зразковий гурт «Прикарпатські музики». З вуст ведучої Марії Середяк звучала тематична поезія…

На завершення двогодинного дійства знайомі нам із дитинства пісні – «Чуєш, мамо», «Море вечорове», «Звучала скрипка», «Ніби вчора» – виконав заслужений діяч естрадного мистецтва України Роман Ілик.

Концерт став справжнім подарунком усім присутнім у залі мамам і бабусям. Його учасників готували викладачі: Р.Ілик, Н.Яцюшко, Б.Ворончак, О.Казимирів, Г.Лужецька, М.Василенко, В.Звір, Н.Філоненко, Н.Онищак, О.Шулдак, Н.Книш, Л.Луців, О.Меркулов, концертмейстри: викладачі – А.Ананеко, Г.Лужецька, Н.Кульчицька, учні – О.Козловська, А.Гентош, К.Шулдак.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

 

Вишиванки милували очі і душу 

18 травня дрогобичани святкували День вишиванки. Приємно було бачити на вулицях міста, в установах та організаціях людей у вишиваних строях. Недаремно кажуть, що вишиванка єднає українців, адже це наш генетичний код.

Того дня у гості до редакції «ГЗ» завітали наші сусіди – учні й педагоги ЗОШ №15 на чолі з директором Ігорем Логином, щоб привітати колектив зі святом.

Відтак наш фотооб’єктив зафіксував для історії маленьких дрогобичан, одягнутих у святкові вишиванки, з повітряними кульками патріотичних кольорів…

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

Впевнена хода вихованців «Медика»

13-15 травня у Львові відбувся «ІХ Тур Галичини» з велоспорту на шосе. У змаганнях взяли участь молоді велосипедисти та ветерани з Львівської, Закарпатської, Волинської, Харківської, Одеської та Чернівецької областей, загалом понад 120 учасників.

Дрогобиччину представляли 13 вихованців СДЮСШОР «Медик». В індивідуальній гонці на час на відстань 16,6 км учениця ЗОШ №4 Ліза Ветриченко виборола золоту медаль, а учениця ЗОШ №1 Наталія Гайдим – бронзову.

Серед юнаків переможцем став Богдан Бориславський (ЗОШ №1).

У змаганні юніорів Василь Олеш виборов ІІ місце (студент коледжу нафти і газу).

Справжня боротьба розгорнулася у груповій гонці серед чоловіків на 80 км, в якій переможцем став вихованець «Медика», тепер один із найсильніших професійних велосипедистів України Василь Малинівський. За відгуками молодих спортсменів, він продемонстрував їм справжній майстер-клас. Василь Олеш виборов ІІІ місце.

У груповій гонці на 20 км серед дівчат Ліза Ветриченко посіла ІІ місце, Наталія Гайдим – ІІІ.

Серед юнаків у груповій гонці на 40 км Віталій Буштин (ЗОШ №1) фінішував третім.

Слід відзначити вдалий виступ серед аматорів вихованця «Медика», майстра спорту України, учасника багатьох міжнародних змагань та чемпіонатів світу Олега Соломка, який став третім, а також ветеранів спорту Ігоря Легуцького та майстра спорту України Івана Гуліна.

Як наголосив директор СДЮСШОР «Медик» Павло Попович, ці перемоги дрогобицькі спортсмени присвятили пам’яті вихованки спортшколи Василини Гринців, яка передчасно пішла із життя.

Ярослав ГРИЦИК


  

Національна ідея живить всі «потічки» українського буття

Наш земляк, філософ, політик, літературний аналітик Василь Іванишин майже 15 років тому публікував тези щодо облаштування українського-татарської автономії у Криму. Василь Петрович аргументовано переконав владу зробити ці кроки, позаяк може статися біда. До його голосу не прислухалися, наш земляк так і став за класичною формою непотрібним пророком у своїй Вітчизні (прикро, що інших лже-патріотів віднесли у ранг геніїв). Маємо те, що маємо.

Але нині мова про футбол, один із елементів соціального буття. Багаті люди за принципом, що народ потребує хліба і видовищ, вкладають великі гроші у футбол. Платять іноземцям, у яких початкова освіта, але прудкі ноги – мільйони доларів. Два клуби у прем’єр-лізі глумляться над іншими і задурманені уболівальники радіють їхнім перемогам. А в той час талановита українська молодь – за бортом спорту. А її й не буде, бо таланти губляться…

А якби істинні українці придумали своєрідний конкурс талантів, зокрема у перерві між чемпіонатами? Наприклад, 6 найбільших авторитетних тренерів-українців, у яких є своє бачення футболу,зорганізувати за коловою системою «Чемпіонат талантів». Відтак можна б було відібрати 20 найбільш здібних за розумом й ігровою виучкою футболістів. Гадаю, було б видовище без гриму й без упередженості. Втім, це лише ідея…

В.Т.

 

 

Життєві дороги письменника і борця пов’язані з Дрогобичем

Справжнім бестселером для української патріотичної молоді  Галичини 1930 років був документально-художній роман «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського (1898-1946). Нині завдяки пошукам лікаря за фахом, а історика, письменника та краєзнавця за покликанням Романа Коваля з Києва маємо змогу дізнатися про його автора більше.

Справжнє прізвище цього військового діяча і письменника-мемуариста – Юрій Городянин-Лісовський. Народився у Полтаві. Батько був офіцером російської армії, мама походила з польського шляхетського роду. Під впливом історичних переказів про Запорізьку Січ, гайдамаччину, народних пісень, суспільно-політичних обставин хлопець обрав шлях служіння рідному народові як кадровий військовик.

Коли в Росії впало царське самодержавство, Україна проголосила національну автономію, а IV універсалом Центральної Ради від 22 січня 1918 р. – і державну самостійність, Юрій влився у лави 2-го Запорозького (збірного) полку Запорозької дивізії армії УНР. Командир цього полку Іван Литвиненко походив із с. Хоружівка на Сумщині, звідки родом і екс-Президент України Віктор Ющенко. Як пише Р.Коваль у передмові до перевидання «Холодного Яру» (Київ-Львів-Дрогобич, «Відродження», 2006), наприкінці листопада 1919 р. Ю.Городянин-Лісовський разом зі своїм полком опинився в «трикутнику смерті» (Любар-Чортория-Миропіль), затиснутий Червоною і Добровольчою російськими та польською арміями. Катастрофічна епідемія тифу, рани, безнадія, погані чутки про дії політиків та командування призвели до розвалу українського війська.

Але для найбільш витривалих і нескорених духом вояків з’явився сприятливий шанс продовжити боротьбу. На заклик командарма Михайла Омеляновича-Павленка вони вирушили на з’єднання з героїчними повстанцями великого, лісового урочища Холодний Яр площею сучасного невеликого району, порізаного глибокими потоками, поблизу м.Чигирин нині Черкаської області, славного в нашій історії козацькою та гайдамацькою боротьбою. Від початку грудня 1919 р. до кінця березня 1921 р. Юрій воював у складі повстанського війська «Чигиринської республіки» у званні осавула – найближчого помічника його отамана. За силою переконливих фактів про ці героїчні, драматичні й трагічні події, так правдиво, талановито і яскраво змальованих пізніше в романі «Холодний Яр», можуть зрівнятися, мабуть, лише спогади «Тисяча доріг» Марії Савчин-«Марічки» – колишньої дружини провідника ОУН на Волині і Поліссі Василя Галаси-«Орлана».

За рішенням повстанських отаманів, Ю.Городянин-Лісовський перейшов совєтсько-польський кордон на р. Збруч й зустрівся у Львові з генерал-хорунжим Армії УНР Юрієм Тютюнником для перемовин про подальші дії. Потім він повернувся на підсовєтську Україну для продовження боротьби в умовах підпілля. Незважаючи на складні політичні обставини, ще кілька разів переходив р. Збруч туди й назад, завдяки стійкості та кмітливості один раз вирвався з кривавих кігтів гепеушників. Але через рік агенти ОГПУ знову схопили його і засудили на 15 років ув’язнення за контрреволюційну діяльність на Поділлі, бо про його участь у Холодноярському повстанні вони не знали.

Допомогла Юрієві і втретє за весь час боротьби за волю України вирватися з-за ґрат його сильна воля та винахідливість. Тривалий час в’язень уміло й послідовно симулював психічну недугу. Спочатку йому не повірили, але через кілька років таки скерували з тюремної до цивільної «психушки». Вінниця, Київ, Полтава, Херсон. Звідти він у квітні 1932 р. щасливо втік. Замітаючи сліди, подався на Дон, далі Кубань, у м. Нижній Новгород на Волзі (Росія). Там працював на «Автострої», заробив грошей, роздобув нові надійні документи. Відтак через Москву він дістався до Білорусі, де перейшов совєтсько-польський кордон.

Пережите лягло в основу роману «Холодний Яр», напевно, досі найкращий з усіх творів на цю тему. Книга, що вийшла під дуже вміло вибраним псевдонімом автора Юрій Горліс-Горський, мала величезний успіх у галицьких читачів, передусім у молоді з рядів ОУН, і до Другої світової війни тричі перевидавалась. Роман читали вечорами у читальнях «Просвіти» спраглі слова правди про боротьбу народу за волю і власну державу, криваво-злочинне обличчя комуно-російської влади. Невдовзі автор завершив другий роман «Між живими трупами», на жаль, так і не надрукований. У ті ж роки побачили світ його книги «Червоний чортополох», «Спогади», «Ave dictator». Письменник часто друкувався в журналах «Літопис Червоної калини», «Наш клич», «Вісник», «Дажбог» та інших.

У 1939 р. холодноярський герой став на захист молодої української держави – Карпатської України. Там він дивом врятувався від мадярської кулі, перепливши р.Тиса на румунський берег. Четвертий арешт у Румунії та допит слідчим-угорцем, який служив у румунській поліції. Юрія з іншими арештованими вже були вивели на міст із наміром передати мадярам, тобто на вірну смерть. І тут сталося ще одне диво: через арешт і розстріл того майора поліції за порушення закону і як угорського агента українців відпустили.

Звідти письменник Ю.Горліс-Горський подався до Югославії, відтак через Малу Азію, Північну Африку, бо тамтешню частину Європи окупували нацисти, – до Парижа. Другий його роман загубився на Закарпатті. Та хіба він міг сидіти, склавши руки? У 1940 р. бачимо його вже у Фінляндії, де він узявся формувати відділ для збройної боротьби проти більшовицької Москви з полонених українців. Далі влаштувався керівником українського відділу радіостанції в Берліні, щоб мати трибуну для викриття кремлівської кліки злочинців і садистів Лєніна-Сталіна.

Під час німецько-совєтської війни письменник приїхав до Рівного, відвідав Холодний Яр, де виступав з промовами, допомагав виявляти московську агентуру в різних установах, передусім у страшному німецькому гестапо, яка намагалася знищити якомога більше українських патріотів-націоналістів. Через підступи цієї агентури в Києві німці кілька разів арештовували Ю. Горліса-Горського, але Берлін наказував звільнити. За свідченням його доброго знайомого і друга, видатного письменника Уласа Самчука, для Юрія «клімат війни те саме, що для риби вода».

У зв’язку з поворотом німецько-совєтського фронту від Волги на захід Ю. Горліс-Горський перебрався до Львова і в листопаді 1943 р. одружився з донькою власника книгарні у Рівному Галиною Талащук, молодшою від нього на 26 років. Через Австрію подружжя емігрувало до Західної Німеччини і після закінчення війни потрапило в табір для переміщених осіб у Новому Ульмі. Московська агентура вирішила передати совєтській репатріаційній комісії, яка прибула до табору, список репатріантів, куди занесла прізвища майже всіх керівних діячів новоствореної УРДП (Української революційно-демократичної партії). Юрій, на якого сипалися доноси, вирішив дати знати про це американській військовій адміністрації у Західній Німеччині.

Дорогою його перестріли, захопили і, як стверджує вдова письменника, 27 вересня 1946 р. підступно задушили чи то в Міттенвальді, чи то в Нюрнберзі. Підозри у скоєнні цього вбивства пов’язували з різними політичними групами, однак вони не підтвердилися конкретними фактами, і злочин залишився нерозкритим. Тим часом аж до 1970 років у штаті Чигиринського відділу КГБ Черкаської області був окремий уповноважений, який вишукував у людей останні читані-перечитані примірники роману «Холодний Яр». Ось як боялися комуно-російські окупанти письменника і повстанської слави холодноярців!

Після загибелі Ю.Горліса-Горського в Англії, Америці були видані або перевидані його книги. До українського читача головний його твір – роман «Холодний Яр» повернувся завдяки перевиданню Романом Федорівим у Львові в 1992 і 1994 рр. Третє українське перевидання роману відповідно до побажання автора, засвідченого його удовою в Америці, упорядник Р.Коваль відредагував, усунувши деякі невластиві авторові слова-галицизми, окремі неточності в топоніміці тощо, а також долучив біографії справжніх героїв роману і майже двісті світлин. Згодом пішли наступні й ще ґрунтовніші перевидання твору, споряджені багатою довідковою базою. Роман «Холодний Яр» фактично став класикою воєнно-історичної мемуарної прози і мав би стати обов’язковим для вивчення у середній і високій школах України як твір могутнього національно-патріотичного та виховного значення.

У житті письменник, військовик, герой боротьби за волю України був непоправним романтиком і оптимістом, користувався популярністю в прекрасної половини людства. Майже на сотні вцілілих світлин Ю.Горліс-Горський знятий в оточенні дівчат і молодих жінок, які липли до нього, як мухи до меду. Наразі не вдалося з’ясувати обставини його знайомства з набагато молодшою від нього Любою Гадзевич з Дрогобича. Її тато о.Онуфрій Гадзевич походив з незаможної селянської сім’ї із с. Війська поблизу Добромиля, закінчив теологію у Віденському університеті. До Дрогобича прибув із Нового Санча (тепер – Польща). Служив священиком, викладав релігію та логіку в Дрогобицькій українській приватній гімназії товариства «Рідна школа», очолював ремісниче товариство «Зоря», товариство українських служниць «Будучність», працював директором жіночої семінарії сестер-василіянок. Мешкали Гадзевичі на нинішній вулиці М.Тарнавського в приватному будинку. Завдяки цим заслугам діяльний душпастир вартий меморіальної таблиці, і віриться, що її відкриють.

Через рік після виходу роману «Холодний Яр», тобто в 1935 р., побачив світ другий роман Ю.Горліса-Горського «У ворожому таборі» з присвятою: «Маленькій Любці Гадзевичівній присвячую цю книжку – вуйцьо Юрцьо». Далі зацитую Р. Коваля дослівно: «З цією дівчиною, як виглядає, у Юрка був платонічний роман... У моєму архіві зберігається фотографія гарної дівчини, напевно років п’ятнадцяти, яка залізла на дерево. Це і є Любця Гадзевич, дочка о. Онуфрія Гадзевича. На звороті фотографії дитячо-інтимний підпис – «Вуйцьові Юрцьові – лазик по деревах. З дня 29.3.1935. Дрогобич». Їхні стосунки тривали, напевно, кілька років, про що свідчить ще одна фотографія, де вже старша, років сімнадцяти, Любця Гадзевич сидить з Юрієм на лавці. Закрита парканом від стороннього ока, вона грайливо поглядає на Юрка, кокетливо склавши руки на колінах. Юрко теж залицяється, заглядаючи дівчині у вічі. Мабуть, недаремно він присвятив їй книгу... А щоб злі язики не плескали, написав: «Маленькій Любці...».

Дуже сумнівно, аби ще зовсім юна дівчина познайомилася й зустрічалася з ним у Львові, бо і її вік, і сімейне походження, і тодішня система виховання це виключають. Отже, Ю.Горліс-Горський мусив запізнатися й мати зустрічі з нею тільки в Дрогобичі. Коли їхні дороги розійшлися навіки, дівчина вийшла заміж за сина священика, студента медицини Зенона Конюшка, з яким навчалася в австрійському місті Ґраці. Потім вони виїхали на постійне місце проживання до Австралії. Можна припустити, що другу світлину для неї зробив її брат, лісовий інженер Богдан Гадзевич, який згодом поселився в м.Торонто (Канада).

На підставі сказаного випливає: складні, інколи карколомні життєві дороги Ю. Горліса-Горського пролягли й через Дрогобич. Це нанесло новий цікавий штрих на його літературну карту, густо всіяну іменами десятків українських письменників і митців, також і польської, німецької, єврейської та інших національностей. Шкода, що за незалежної України ім’я цього героя визвольних змагань і чудового письменника не увічнено принаймні в назві дрогобицької вулиці. Якби навіть він і не воював за волю України, а лише написав роман «Холодний Яр», то й тоді заслужив такої пошани в нащадків.

Роман ПАСТУХ

Від автора. Друкуючи цю статтю в місцевій газеті, сподіваюся, що вона матиме резонанс і в Дрогобичі нарешті появиться вулиця Юрія Горліса-Горського. Адже в місті існують кільканадцять вулиць з іменами російських діячів, які не мали жодного стосунку до нього, так що можливостей для перейменування будь-якої з вулиць не бракує. 



Обновлен 29 мая 2017. Создан 24 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником