ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Пам’ятна таблиця Ебергарду Гельмріху: дві думки, дві позиції




Тарас Кучма: «Закликаю ініціаторів демонтажу таблиці Праведнику народів світу не перетворювати формальні недопрацювання на міжнародний скандал»

У червні у Дрогобичі на одному з будинків на вулиці Івана Франка було встановлено та урочисто відкрито меморіальну таблицю колишньому німецькому офіцеру Вермахту Ебергарду Гельмріху, який у часі Другої світової війни разом із дружиною Донатою врятував від смерті близько двохсот євреїв.

За подвижницькі вчинки Ебергарду та його дружині Інститутом Яд ва Шем було присвоєно почесне звання – Праведники народів світу. Ініціювала встановлення таблиці й вшанування пам’яті Праведника ізраїльська позаурядова організація «Дрогобич-Борислав».

Урочиста подія – увічнення пам’яті німецького Праведника народів світу – відбулася 22 червня за участю представників міжнародних організацій та єврейської громади, працівників педуніверситету, місцевої влади і дрогобичан.

Проте через декілька тижнів у соціальних мережах та ЗМІ з’явилися публікації з протестом кола осіб, які заявили, що у Дрогобичі вшанували пам’ять німця – окупанта української землі в часі Другої світової війни та ще й без відповідного рішення сесії Дрогобицької міської ради. Відтак згодом невдоволеними цією дошкою громадянами, які виступають як від власного імені, так і низки громадських об’єднань, почали надходити пропозиції: узаконити цю таблицю, змінити порядок написів, оскільки надпис українською мовою розташовано внизу таблиці, і вже остання вимога – демонтувати.

Питання набуло широкого розголосу як у місцевих, так і всеукраїнських ЗМІ. У численних журналістських інтерв’ю міський голова Дрогобича Тарас Кучма дав роз’яснення з приводу ситуації, яка склалася.

4 вересня, на понеділковій оперативній нараді, де були присутні журналісти, Тарас Кучма повідомив, що на його ім’я надійшов лист від однієї громадянки, у якому стверджується, що дошку демонтують. Відтак Тарас Кучма закликав не перетворювати формальні недопрацювання на міжнародний скандал, наголосивши, що такі вчинки – це провокація, оскільки в країні триває війна: в східних областях України – фактична, а в інших частинах нашої держави – гібридна.

«Встановлення євреями пам’ятного знаку людині, яка рятувала життя їх земляків у Дрогобичі, це всього лише вияв того, як інші національності вміють шанувати та шанують історичну пам’ять. Заборона увіковічнювати пам’ять героїв інших народів – це не вияв націоналізму чи будь-якого іншого прояву любові до своєї країни, а вияв бездіяльності у напрямі вшанування пам’яті своїх героїв.

У Дрогобичі народилися і проживали десятки визначних постатей, які зробили неоціненний внесок у розвиток свого краю та України. І в той час, коли євреї та представники інших національностей пам’ятають про своїх героїв і вшановують їх, нашими ж патріотами вчиняються дії, спрямовані не на вшанування українських героїв, а на перешкоджання єврейській громаді Дрогобича вшанувати їхнього Праведника.

Так, є факт недопрацювання структурних підрозділів ради, але це формальність, яку вирішать найближчим часом. Але аж ніяк ця формальність не має лягти в основу міжнародного скандалу.

Вважаю, що ми всі повинні зробити висновки. Якщо б ми гідно пошановували всіх українських героїв, зокрема дрогобичан, то встановлення пам’ятників героям інших націй не асоціювалися б у нас із приниженням нашої гідності та не викликали б обурення.

На останок як голова міста, де проживає єврейська громада, мені б не хотілося, щоб через ці формальності розросталися чвари, скеровані у бік єврейської спільноти, а конкретні люди заробляли на цьому політичний капітал», - наголосив Тарас Кучма.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

 

Нехай восторжествує закон!

З приводу встановлення пам’ятної таблиці Ебергарду Гельмріху свою думку виклав на папері і приніс до редакції «ГЗ» журналіст і краєзнавець, член товариства «Просвіта» Роман Пастух.

Вифантазую і змоделюю ситуацію з розряду неймовірних. Свого часу територію нині суверенного Ізраїлю кілька років окуповувала сусідня арабська держава і залишила після себе незліченне число страшних злочинів проти людяності. Але й серед окупантів траплялись порядні особи і відважувались на вчинки, за які могли легко поплатитись життям. Незважаючи на суворі воєнні обставини і загрозу смерті, окупаційний арабський чиновник міста Ікса, військовий офіцер таємно допоміг урятуватись великій групі представників однієї національної меншини Ізраїлю, приреченої окупантами на цілковите знищення. Згодом ця меншина виборола державну незалежність і увічнила в себе мужнього рятівника спеціально придуманим для таких людей почесним званням.

І ось через десятиліття маловідома громадська організація тієї арабської держави вирішила в обхід (читайте – з порушенням) ізраїльського законодавства, але за сприяння мера встановити в Іксі пам’ятну таблицю цьому рятівникові аж чотирма мовами, де лише третьою подати напис державною мовою (!) Ізраїлою – івритом. І не лише вирішила, але й знайшла гроші, виготовила її в себе, спокійно привезла до Ізраїлю, а в день чергової річниці початку загарбницької війни проти Ізраїлю встановила її та ще й запросила взяти участь мера. Його виступ на відкритті таблиці немовби узаконив її і поставив громаду Ікса перед доконаним фактом. Дарма що керівник міста – ніякий не закон, бо закон – він, як жартують, і в Африці закон.

Однак національно свідомі іксяни не захотіли байдуже проковтнути національне приниження. Вустами небайдужих людей, авторитетних громадських організацій вони толерантно, спокійно звернули увагу керівництва Ікса на порушення регламенту роботи мерії та ізраїльського законодавства, які потрібно визнати і без бюрократичного зволікання та власних амбіцій усунути. Висловлюючись перефразованими словами поета, се був весь і єдиний їх гріх. Зводився він до пропозиції демонтувати незаконно встановлену таблицю як фактичний «самобуд» (адже закон є закон, який мус виконувати!), після чого повернутись до питання про неї. І що ж? У відповідь представники мерії на чолі з бургомістром (чи як там вони звуться), деякі заанґажовані засоби масової інформації накинулись на тих…небайдужих іксян зі звинуваченнями у «рагулізмі», небажанні зрозуміти, яким великим рятівником представників нацменшини в Ізраїлі був колишній окупаційний арабський військовий чиновник ім’ярек. У народі це називають: «Звалили з хворої голови на здорову».

Уявляю іронію читачів: «Та в Ізраїлі такий випадок попросту немислимий! Не-мис-ли-мий! Там цього не може бути, тому що там цього не може бути ніколи!» і т. п. Образно кажучи, за потуранням керівництва Ікса фіґуранти й маніпулянти благородної (!) справи прийшли зі своїм статутом у чужий монастир і нав’язали його тамтешнім проживальцям, примусивши їх змиритися з порушеннями. Інакше, мовляв, у випадку виконання їхньої вимоги – привести питання з таблицею до норм ізраїльського закону – може, чого доброго, вибухнути… міжнародний скандал! Вам цього бракує? Хочете, аби вас носили в зубах по всіх-усюдах як «нецивілізованих», «недемократичних» і «недостойних» об’єднаного кола європейських народів? Тому, шановні іксяни, стуліть писки і не піднімайте хай з приводу «дрібниці» у вигляді цієї таблиці!

Напевно, моя словесна модель ситуації не зовсім вдала і не цілком точна. Але вона менш-більш дзеркально відображає ситуацію в Дрогобичі після відкриття 22 червня 2017 р. чорної гранітної таблиці на будинку на вул. І. Франка, 9 на честь колишнього офіцера гітлерівського вермахту Ебергарда Гельмріха та його дружини Донати, які в роки Другої світової війни врятували життя майже 200 дрогобицьких юдеїв, за що в Ізраїлі у 1965-му і 1989 рр. р. їх визнали праведниками світу. А навколо чого у Дрогобичі розгорілась полеміка після встановлення таблиці в обхід регламенту міської ради і з незаперечним приниженням української мови як єдиної державної в незалежній Україні? Може, навколо невизнання їх жителями або хоч одним з них благородного вчинку праведників світу? Категорично ні!

У ході полеміки чи не найбільше перепало на горіхи обласному депутатові Михайлові Задорожному за виступ на засіданні координаційної ради блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини з пропозицією демонтувати таблицю в Дрогобичі і встановити аж дві такі у Німеччині або в Тель-Авіві. Як поспішила написати Юлія Поліковська у статті під крикливим заголовком «Це прояв рагулізму» і ще крикливішим підзаголовком «Депутат Львівської облради провокує міжнародний скандал у Дрогобичі» (інтернет-газета ZAXID.NET від 9 серпня 2017 р.), «мер Дрогобича Тарас Кучма уже назвав таку ініціативу «проявом рагулізму». Коли нагадати, що і КРБНДСД, і Дрогобицька «Просвіта», в якій безоплатно працюють поважні доктори, кандидати різних наук, професори, письменники, митці, вчителі, культурні та громадські діячі, що складають інтелектуальну еліту Дрогобича, в абсолютній більшості поділяють цю думку, то кинутий на адресу М. Задорожного жаргонний вислів автоматично б’є і по них. Значить, і вони проявили «рагулізм», значить, і вони – «рагулі»?

«Короткий словник жаргонної лексики української мови» (Київ, Критика, 2003) тлумачить слово «рагульство» як «дурість; примітивність». Невже депутат Львівської обласної ради трьох і Дрогобицької районної ради двох, а сумарно депутат п’ятьох скликань (чей же користується авторитетом у людей, коли стільки депутатствує!) М. Задорожний плюс ті ж діячі КРБНДСД та «Просвіти» необачно опростоволосились і заслужили собі такої спопеляючої зневаги і презирства? Звісно, що не заслужили! Наголошу ще раз: коса на камінь найшла єдино з приводу порушень законності при встановленні таблиці та справедливої вимоги відновити цю законність. І не треба нікому з фіґурантів та маніпулянтів гучної справи вдаватися до фарисейського словоблуддя про якісь-то ніби не варті виїденого яйця «формальності», «неготовність потрібних паперів», «швидше прибуття» когось там до міста, посилання на «погодження з головним архітектором міста» тощо, а чесно визнати, що вчинили врозріз із законом.

На думку правників, відновити законність можна лише і тільки способом зняття таблиці з подальшим розглядом питання. Будь-яке інше рішення автоматично зведеться до… узаконення беззаконня. Не більше і не менше! Як не прикро констатувати, однак дрогобицькі можновладці, здається, не усвідомлюють цього. Інакше декотрі з них не продовжували б стояти у позі і того недалекого армійського старшини з анекдоту, який «Сказав «люміній» – значить, «люміній», і фертик! Їм, на яких лежить особиста відповідальність за свої вчинки та імідж міста, слід набратися відваги визнати свої помилки в описаній історії і без нічим не вмотивованих реверансів у бік фіґурантів і маніпулянтів громадською думкою, звідки б вони не походили і ким би не були, вирішити питання щодо таблиці відповідно до українського законодавства.

Не виходить. Щось заважає. На мою думку, особисті амбіції. Через це 5 липня 2017 р. Дрогобицька «Просвіта», після неодноразових усних пропозицій, звернулася до міської ради з відповідним листом: «1. Таблиця встановлена без рішення Дрогобицької міської ради. 2. Тексти на таблиці подано з порушенням Закону України про мови. На підставі викладеного пропонуємо і вимагаємо: вжити заходів до приведення таблиці у відповідність до регламенту міської ради. Текст на таблиці розмістити згідно із Законом про державну українську мову. Пропонується виконати вимоги законодавства протягом одного місяця від часу оприлюднення на сесії міської ради. Голова товариства «Просвіта» Дрогобиччини Микола Садоха».

А ось відповідь «Просвіті» за підписом Т.Кучми. В ній добре помітний «задній хід»: «Інформаційна таблиця… встановлена з порушенням вимог «Положення про встановлення пам’ятних знаків, меморіальних таблиць та анотаційних дощок у місті Дрогобичі», затвердженого рішенням Дрогобицької міської ради від 25 жовтня 2013 р. №1149. (тут начебто все недвозначно, чітко і зрозуміло. На жаль, далі пішло неконкретне, невизначене і розмите. - Авт.). Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради ініціює зустріч з представниками Дрогобицької іудейської релігійної громади – ініціаторами встановлення таблиці, для обговорення і вирішення питання по суті (себто з тими, хто діяв не згідно з українським законодавством, а на власний розсуд. – Авт.)».

До честі мера, на письмі він утримався від надто емоційних висловів. Натомість на черговому засіданні робочої групи з питань збереження культурної спадщини на запитання про можливі подальші кроки влади у цьому питанні заступник мера з гуманітарних питань Василь Качмар неочікувано для присутніх висловився в тому дусі, що, бачте, в українському законодавстві начебто не міститься вимоги зробити перший напис на таблиці… українською мовою. На друге запитання, якою ж тоді мовою належало би зробити той перший напис, він з конкретною відповіддю чомусь не знайшовся, а поспішно зіслався на «завтрашню сесію міської ради», котрій, як мовиться, і карти в руки стосовно резонансного випадку.

Ще раз уявімо неможливе, неймовірне, фантастичне. Якби подібно висловився з приводу державної мови ізраїльський чиновник у своїй суверенній державі, він був би тут же звільнений з посади або сам подав до демісії, а можливо, й притягнений до відповідальності. А в нас… Із прикрістю мушу сконстатувати: «Чого ми, дрогобичани, хочемо? Та ж маємо те, що маємо! Бачили очі, що купували? То їжте, хоч повилазьте!». Тому-то питання, коли державні мужі Дрогобича нарешті «вирішать питання по суті» зі злощасною таблицею, залишається відкритим. Складається враження, немов хтось навмисно зволікає його розгляд до тихого закриття після влягання полеміки. До речі, на двох табличках перед синагогою напис українською мовою взагалі опинився позаду трьох інших написів чужими мовами! То як довго триватиме національне приниження нас, українців, у нашій суверенній державі?

Можу передбачити реакцію на цю статтю не дуже дружніх, а то й вороже налаштованих до наших святих національних почуттів, нашої незалежності, нашої суверенної держави, нашої державної української мови і взагалі до нас, українців, осіб та організацій в Україні й поза нею сущих. Дуже радив би їм не шукати скалку в чужому оці, особливо коли її там нема, а постаратися побачити колоду в своєму оці і не чинити ближнім того, чого не бажають собі. Ця велика біблійна мудрість стосується й тих, хто не вважає себе християнином. Подобається їм чи ні, але вони повинні рахуватися з реаліями нашого життя і при спробі вступити в чужий монастир зі своїм статутом згадати, що там живуть за своїм статутом. Лише тоді до них  ставитимуться з належною повагою як вільні до вільних і рівні до рівних. 

Роман ПАСТУХ

P.S. Під час обговорення питання про таблицю на засіданні КРБНДС 5 вересня голова депутатської комісії Олег Дацюк повідомив, що ініціатори її встановлення зверталися у ратушу ще восени торішнього року. Але невідомо чому їх документи там застрягли і потрапили на розгляд комісії лише 17 серпня ц.р.

 



Создан 08 сен 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником