ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


ТРЕТІЙ ШКОЛІ – 110 РОКІВ!




У цьому невеликому дописі ми відкриваємо сторінки історії ЗОШ І-ІІІ ступенів №3, бо воістину пророчі слова: «Хто не знає свого минулого, не має майбутнього».

Історія створення закладу сягає 110 років і бере початок з тих часів, коли Західна Україна була під владою Австро-Угорщини. У 1906 році було збудоване приміщення виділової (семикласної) школи ім. Конарського і Є.Ожешкової на вулиці Завалля (тепер приміщення ЗОШ №3). За історичними даними вона фактично складалася з двох шкіл – для хлопців і дівчат, навіть з окремими входами. П’ятий клас поповнювали учні, які закінчили чотирикласну українську школу на околицях міста, де мешкали переважно українці.

Діти вивчали закон Божий, природничі науки, математику, історію Польщі, географію, німецьку і польську мови. Після уроків хлопці ходили на «шлейт» – опанувати спеціальність токаря по дереву. Дівчат навчали ведення домашнього господарства, рукоремесла. Після закінчення виділової школи учень міг, якщо витримував повний іспит, вступити до третього класу гімназії, а учениця – до приватної учительської семінарії у будинку нинішнього музичного коледжу.

У 1922 році в Дрогобичі діяло чотири українські школи. У 1930-х роках, тут залишилися одна українська і одна утрантивістична (двомовна) школи. Перед Другою світовою війною у місті нараховувалося сім загальноосвітніх початкових шкіл, чотири гімназії (з них одна українська). Як свідчить Мар’ян Мариняк у нарисі «Дрогобич» (Львів: Каменяр, 1979), на той час 70% дрогобичан були безграмотними.

Радянська влада, що прийшла на наші землі у 1939 році, розглядала систему освіти, науки і культури як важливе знаряддя ідеологічного впливу на населення приєднаного краю. У період війни, у 1941-1944рр., робота шкіл була призупинена. Після визволення Дрогобича від німецьких загарбників у місті відкрилося одночасно кілька нових шкіл: теперішні загальноосвітні школи №4 та №8 (тоді з російською мовою навчання) та загальноосвітня школа №2, яка функціонувала як жіноча.

У 1945 році відкрито середню школу №3. Від 1945 до 1961рр. СШ №3 ділила спільну будівлю із СШ №2. Тоді вчительський колектив створив неповторну творчу команду, основною метою якої було не тільки надання випускникам фундаментальних знань, але й формування їхньої інтелектуальності та збереження духовності в складних умовах буття. Велике значення для успішного функціонування закладу має особистість його директора. За період існування третьої школи, знаємо прізвища лише деяких із них, а саме: Петро Борисович Букмус, 1951-1968 рр.; Аліна Дмитрівна Васіна, 1968-1972 рр.; Микола Павлович Коваленко, 1972-1988 рр.; Степан Іванович Островський, 1988-1994 рр.; Богдан Йосипович Слонський, 1994-1999 рр.; Степан Іванович Островський, квітень-червень 1999 р.; Ігор Степанович Лук’янчук, 1999-2016 рр.; Юрій Йосипович Стасів, в.о., липень 2016р. – січень 2017р.

Найважче було тим директорам, які керували школою в післявоєнний період, коли не вистачало найнеобхіднішого – зошитів, підручників, але вони згуртували навколо себе колектив професіоналів-однодумців і давали учням не тільки знання, а й оточили їх любов’ю і турботою.

Протягом 1988-1994 рр., у період становлення школи в умовах незалежної України, директором був Степан Іванович Островський. У 1994-1999 рр. ЗОШ №3 очолював Богдан Йосипович Слонський. Він вважав основним завданням своєї роботи подальшу розбудову навчального закладу. До 1996 року викладання предметів проводилося українською та російською мовами, а від 2003 року – лише українською.

У 1999-2016 рр. директором був  Ігор Степанович Лук’янчук, який разом з педагогічним колективом продовжував кращі традиції школи. З 2013 року школа почала працювати за типовим навчальним планом із вивченням двох іноземних мов з 5 класу.

Сьогодні ЗОШ №3 очолює ерудований, енергійний та творчий керівник Наталія Ярославівна Ластов’як, яка робить усе для того, щоб мрія учнів та педагогічного колективу про сучасну школу, у якій усі будуть почуватися комфортно, безпечно та затишно, стала реальністю.

Учнівський контингент сучасної школи – 229 учнів. Персонал складається з 24-х учителів та 14 осіб обслуговуючого персоналу.

Цікаво та змістовно відбуваються шкільні виховні заходи у великій актовій залі: організовуються вечори відпочинку для старшокласників.

Щорічно у школі проводяться заходи зі святкування Дня Матері, річниці з дня народження Т.Г.Шевченка, Різдва Христового, а також «Прощання з Буквариком», «Україна колядує», зустріч Нового року, акції «Допоможи солдату» та інші.

Наші вихованці є призерами міських олімпіад з різних предметів, переможцями конкурсів української мови ім. П.Яцика, спортивних змагань, мистецьких конкурсів. Ці учні – наша гордість!

А зараз – про унікальну споруду нашої школи. Вона майстерно викладена зодчими з червоної цегли. Істинно «червона школа». Іноді здається , що той камінь співає. Та не кожен чує той спів. Але коли прислухається, то можна почути дивну історію.

Ще, здається, зовсім не давно рипіли вози вулицею перед нею, калатали церковні дзвони святої Трійці на сполох, кликали то радісно, то тривожно, будили передмістя срібним дзвоном.

Багато бачила та чула ця будівля. Та зведена була для того, щоб навчалися у ній діти, щоб щодня було чути їх лоскітний сміх, щоб закладати у дітей ті божественні якості, які потрібні будуть їм у житті. І щастя наше, що через століття залишилася вона для нас духовною опорою.

Серед людських поколінь уже друге століття незрушно стоїть наша школа, оклечавши себе символами-оздобами. Століттями ці символи служать своєрідними громовідводами від різних бід та лих.

Над центральним входом пишається імператорською короною декоративний рельєф з дев’ятьма топками у вигляді герба міста. Кажуть, що число дев’ять символізувало вісім передмість і одне середмістя, з яких складався Дрогобич. А, можливо, ще за княжих часів то був віз, наповнений найбільшим багатством міста – сіллю.

Коли піднімете голову вгору, то неодмінно побачите на фасаді чудернацькі кольорові символи у вигляді шістьох променів, схожих на окремі пелюстки квітки, що вписані у кола. Такими символами оздоблені всі чотири сторони будівлі. Здається, що зараз прогримить колісниця з громовержцем Перуном, розсипаючи «квітки Перуна», бо саме так увіковічений древній культ цього бога на стінах нашої школи.

«Громове колесо», «Громівник», «квітка Перуна» – це одвічні обереги мешканців Карпат, що і сьогодні бережуть їх, вкраплені у візерунки на брамах, скринях, поясах, пряжках та інших елементах побуту та одягу.

А вгорі, під самісінькою покрівлею, – ромбічні фігури. То не декоративний елемент, а ритуальні символи засіяного поля або плодотворної ниви, обереги матері-землі. Вони і сьогодні знайшли своє місце на автентичному жіночому одязі. Разом Ромб і Громове дерево творять потужну формулу становлення людської сутності, мають виховувати обдаровану молодь, формувати еліту нації.

З висоти пташиного польоту будівля школи вражає орнаментом бойківських візерунків, бо її дах вкритий майстерно викладеною черепицею.

Навіть уночі наша школа величаво піднімається гострими шпилями до неба, ніби утворюючи архаїчну браму часу, яка постає у неповторних символах та образах цієї старовинної дрогобицької будівлі.

 

Шановні краяни!

27 жовтня о 15.00 у муздрамтеатрі ім. Ю.Дрогобича відбудуться урочистості з нагоди 110-річчя школи. Запрошуємо випускників, учнів, педагогів, учителів-ветеранів, громадськість Дрогобича на свято!

Адміністрація та педагогічний колектив ЗОШ №3

 



Создан 19 окт 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником