ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини в "ГЗ" від 7 березня 2018 р.




ЗБЕРЕГТИ ДИТИНІ ЖИТТЯ!

Така мета підписаного тристороннього Меморандуму

У понеділок, 5 березня, у ратуші відбулося підписання тристороннього Меморандуму про співпрацю між Дрогобицькою міською радою в особі міського голови Тараса Кучми, КНП «Дрогобицький міський пологовий будинок» в особі керівника Володимира Штогрина та ГО «Рух за життя» в особі керівника Івана Шуригайла.

Подія відбулася у присутності заступника міського голови Василя Качмара, начальника відділу охорони здоров’я Володимира Чуби, начальника відділу молодіжної політики, сім’ї та спорту Олександри Пашко, начальника відділу-служби у справах дітей Ігоря Якима та представників ГО «Рух за життя».

Меморандум передбачає співпрацю задля збереження людського життя з моменту зачаття до природної смерті. Відтак у Дрогобичі заплановано проведення низки заходів на теми: «Відповідальне батьківство», «Збереження репродуктивного здоров’я жінки» та інші.

Першочерговим кроком у тристоронній співпраці буде відкриття на базі міського пологового будинку «Вікна життя» задля збереження життя немовлят, якщо від них відмовляться батьки.

Як наголосив Тарас Кучма, «Рух за життя» – це надзвичайно важлива й актуальна тема сьогодення. Тому міська рада та керівництво міста максимально сприятимуть як пропаганді, так і проведенню заходів для збереження людського життя.

Василь Качмар подякував усім сторонам за співпрацю та акцентував увагу на важливості підтримки громадських ініціатив у Дрогобичі.

Прес-служба міської ради

 

Шевченківські дні у Дрогобичі 

У п’ятницю, 9 березня, о 12:00 на площі Тараса Шевченка відбудеться молитва та покладання квітів до пам’ятника українському Пророку.

До 13:00 буде функціонувати «Вільний мікрофон» – читання поезій та проведення публічних виступів.

О 15:00 дрогобичан та гостей міста запрошуємо до Львівського академічного музично-драматичного театр ім. Ю.Дрогобича, де відбудеться літературно-мистецький вечір «З Великим Кобзарем у серці!».

Цьогорічні святкування відбуватимуться під епіграфом:

«Вогонь, запалений Тарасом,

У нашім серці не погас –

Він став над простором і часом,

Він будить нас, він кличе нас!».

Саме ці рядки були обрані та затверджені на засіданні організаційного комітету.

Прес-служба міської ради

 

Звітував голова РДА 

Минулого тижня звітував про роботу голова Дрогобицької райдержадміністрації Володимир Шутко. Як нині модно говорити, модератором заходу виступив голова ОДА Олег Синютка, який зробив коротку ремарку щодо суспільно-політичної ситуації в Україні.

Зібрання хвилиною мовчання вшанувало пам’ять тих, хто віддав своє життя у борні за світлі християнські ідеали держави. З великої поваги до п.Шутка на звіт прибули міські голови Дрогобича, Борислава і Стебника п.п. Кучма, Яворський і Старосольський, а також перший заступник міського голови Трускавця п.Балицький. Цей «допінг» явно став у пригоді голові РДА, бо розпочав він свій звіт спокійно і впевнено, ніби все своє життя перебував на впливових державних посадах.

Голова ОДА натякнув, що якщо буде предметний звіт, зала буде уважною, і навпаки. Тому у дебюті виступу Володимир Шутко вдався і до імпровізацій. Як оцінив це в колуарах Олег Синютка відає хіба що «вузьке коло». Втім, звіт голови РДА відбувся.

Володимир Шутко доповів про основні досягнення району у 2017 році, завдання та перспективи на 2018 рік. Основним завданням на цей рік очільник району назвав будівництво доріг.

Були і дискусії… В обговоренні звіту взяли участь заступник голови райради Володимир Стецівка, міські голови Дрогобича Тарас Кучма і Стебника Петро Старосольський, депутат обласної ради Михайло Задорожний, депутати райради, учасники АТО, інші присутні.

Йшлося про питання функціонування сміттєзвалища в Брониці, екологічну ситуацію в зоні діяльності “Полімінералу”, долю ансамблю “Верховина”, формування перспективного плану ОТГ, стан доріг, роботу правоохоронних органів, вирубку лісів, надання житла та земельних ділянок учасникам АТО, тарифів на пасажирські перевезення тощо. Очільник області дав низку доручень місцевій владі та іншим структурам, а аткож пообіцяв, що як тільки дозволять погодні умови, найперше розпочнуть ремонт дороги Дрогобич – Самбір, згодом – Меденичі – Пісочна, Волоща – межа Городоцького району, інші напрями.

На завершення Олег Синютка пообіцяв зустрітися з активом регіону через два місяці.

Володимир ТУРМИС, Ярослав ГРИЦИК

Фото Я.ГРИЦИКА

P.S. Того ж дня п.Синютка побував на аналогічній нараді у Самборі.

 

Чи бути музею Івана Франка у Дрогобичі? 

Дрогобич – місто, в якому частину життя провів видатний українець, пророк української нації Івана Франко. У багатьох його творах описано тодішнє життя Дрогобича. Сьогодні біля кам’яниць та на вулицях міста, про які писав Іван Франко, встановлено ознакування. Завдяки співпраці з онуком Івана Франка Роландом та Міжнародним фондом імені Івана Франка у Дрогобичі двічі проведено Церемонію вручення «Міжнародної премії Івана Франка». Чимало установ міста та вулиця носять його ім’я.

У Дрогобичі давно побутує ідея створення музею Івана Франка. Однак над втіленням її у реальність серйозно замислилися лише впродовж останніх двох років.

1 березня з цього приводу у головному корпусі педагогічного університету ім. І.Франка відбулася зустріч за участю ректора Надії Скотної, міського голови Дрогобича Тараса Кучми, начальника відділу культури та мистецтв ДМР Олега Яводчака, декана філологічного факультету ДДПУ Ярослава Яремка, викладача ДДПУ та депутата ДМР Ігоря Розлуцького та директора художньої школи Ігоря Шимка.

Учасники зустрічі обговорили деталі реалізації цієї ідеї. Вирішили створити інтерактивну кімнату-музей на базі філологічного корпусу ДДПУ. Та спершу будуть проведені юридичні консультації з метою визначення правових зобов’язань відповідальних сторін та можливості залучення коштів з різних джерел.

Ігор Шимко представив попередню ескізну пропозицію, на якій відображено проект облаштування кімнати-музею з облаштуванням інтерактивних технологій та можливістю проведення наукових та літературно-мистецьких заходів.

«Сьогодні кожен з нас розуміє важливість популяризації Івана Франка як дрогобичанина. Ми маємо співпрацю влади та університету, низку напрацьованих ідей, які необхідно реалізувати. Виробити єдиний системний підхід, зможемо приступити до повномасштабної популяризації Івана Франка не лише в Україні, а й світі. Для цього маємо низку необхідних інструментів і комунікацію з особами, які нам у цьому сприятимуть», - зазначив Тарас Кучма.

Надія Скотна наголосила на постійній підтримці зв’язків з родиною Франка та заходах, які вже проводять в університеті.

«Маємо ціле покоління місцевої інтелігенції, яке живе Іваном Франком. Ці люди постійно займаються вивченням і дослідженням його життєвого і творчого шляху. На базі університету проводяться заходи, в яких беруть участь науковці не лише з України, а й світу. Тому реалізація ідеї зі створення кімнати музею – це важливо й актуально», - резюмувала Надія Скотна.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

 

ОДИН ШТРИХ ДО ПОРТРЕТА

Наразі я вийшла «заміж» за… «Рафінерію»

Ярина МУЛЬ без жодних проблем могла осісти в США. Вона двічі стажувалася і навчалася за океаном, відшліфовувала англійську  до найвищої проби, але… Юрист за освітою і менеджер з управління персоналом, вирішила свій інтелект зреалізувати у себе вдома, тобто у Дрогобичі.

І Ярина вирішила вдихнути в ресторанний бізнес нові ідеї. У цьому проекті вона має надійного партнера – свого батька Романа.

На моє запитання, чи є домінантною думка батька на шальках терезів дискусії і чи їй не образливо у таких випадках, Ярина відповіла: «Тато ніколи не нав’язує свого бачення без аргументів, але коли мої сильніші – погоджується зі мною».

Чому саме Ярина назвала ресторан «Рафінерія» здогадатись не важко. Адже левову часточку свого життя нафтопереробному заводу присвятив її дідусь Микола. Та й в трудовій біографії тата і стрийка Тараса є запис у книжці з цього підприємства. Отже, вперше у Дрогобичі ресторан буде мати історичну візитівку, пов’язану з 1854 роком, коли була започаткована переробка нафти. Та, очевидно, самою історією і ілюстраціями про цей та наступні періоди діяльність ресторану там обмежаться. За цією ідеєю стоятимуть більш цікаві дійства. Але про це згодом.

Чи стане «Рафінерія» привабливою – покаже час. На сьогоднішній день вона адаптується до високих вимог її автора Ярини Муль, яка, за її словами, образливо кажучи, на даний момент вийшла «заміж» за… «Рафінарію».

P.S. Коли цей «штрих» був написаний, спіймав себе на думці, що бракує ще одного «живого» абзацу з уст Ярини. Тому задав п’ять запитань у бліц-інтерв’ю.

- Якщо б довелося побувати на безлюдному острові, то які б книги взяла?

- Біблію, «Кобзар», «Атлант розправив плечі» (Айнрейнд).

- Коли туга на душі, яким чином розганяєш «хмари»?

- У такому стані буваю рідко. Я оптиміст у житті…

- Чи практикуєте з бабцею розмову англійською, щоб подратувати близьких?

- Насправді ні, бо бачуся з бабусею Стефанією рідко, а англійською говорю з друзями.

- Ви добре думаєте, добре говорите, а чи впевнені в собі, що будуть добрі справи7

- Роблю все можливе. Оточила себе людьми, які разом зі мною дивляться в одному напрямі: і ми маємо спільні цінності.

- І наостанок: які хлопці вам імпонують: брюнети чи блондини?

- Лише мудрі і цілеспрямовані.

P.P.S. Щоб уникнути рекламного підтексту, не називаємо адреси «Рафінерії». Дамо хіба що маленьку підказку – цей ресторан діє у структурі магазинів «Ромашка».

Володимир ТУРМИС


ЦІЛКОМ СЕРЙОЗНО

 Цей дивовижний Скальфарі

У 60-х роках минулого століття італійський журналіст Еудженіо Скальфарі був співзасновником газети «Еспрессо», а згодом став фундатором «Ля Репуббліка». На сьогоднішній день вони є не тільки популярними, а й багатотиражними. Не відаю чи ще живий нині цей дивовижний ентузіаст, але чотири роки тому 92-річний Скальфарі ще двічі на місяць писав газетні матеріали. А у 2013 році взяв ще й інтерв’ю у нинішнього Папи Римського Франциска, та ще й без диктофона (поламався).

На жаль,в українській журналістиці на всіх рівнях є чимало прикладів, коли найбільш талановиті із цього середовища люди завчасно попрощалися з пером, або розлінувалися писати. І, як кажуть, немає на це ради. А читачі й досі банують за їхніми цікавими публікаціями. Можливо, феноменальна працездатність Скальфарі спонукне їх переглянути своє ставлення до журналістики. Тому ця інформація – не вистріл у спину колегам по цеху – а крик душі: адже це є великим гріхом завчасно відправляти свій талант на пенсію…

В.Т.

 

У РУБРИЦІ P.S.

Хочеш миру – готуйся до війни

За своєю природою українці є обдарований народ, та водночас і байдужий, і лінющий. Ми ніяк не засвоїмо засторог наших історичних пророків, котрі розуміли, з яких боків нам слід очікувати загроз.

Більше того, так звана нинішня еліта не спроможна подати сигнал тривоги чи згуртувати націю. Бо вона, завеликим рахунком, позбавлена такої величної ролі. Наявність грошей не дає перепустки у світ шляхетності й інтелігентності. Сучасні скоробагатьки – це шулера, гангстери і, як писав Т.Шевченко, - мучителі. По-перше, вони ніколи у родинних колах не проходили національного вишколу, не вивчали українську історію. По-друге, вони майстерно маніпулюють і бомбують мізки, щирі, наївні «хліборобські» душі у широкому сенсі цього слова. Ми пишаємося своїми національними символами, воюємо, гинемо, а вони, господарі життя, насолоджуються ним. У будь-яку мить вони кладуть на поталу народ, бо їхня батьківщина де-інде, а точніше там, де їх чекає благополуччя.

Тому мусимо розраховувати тільки на свої сили. Історія нас вчить, що різні угоди із союзниками забезпечували короткотерміновий мир. І так століттями ми кидалися в обійми своїх «друзів», в результаті яких нас шматували, поневолювали і т.д.

Чого гріха таїти, євреї – мудра нація. Створивши з нуля державу Ізраїль у 1948 році вони з самого початку її воєнізували. Через армійський вишкіл проходять всі – як чоловіки, так і жінки: хто здоровий і психічно стійкий. Вони постійно на варті охорони держави. Там ніхто не удостоїться високої посади, коли не служив в армії. А в нас практично 70-80 відсотків міністрів навіть не нюхали пороху на полігоні. Більше того, ніхто з їхніх дітей не сидить в окопі на передовій. Хоч і невдалий приклад із синами Сталіна, але цей диктатор відмовився обміняти свого сина Якова на німецького генерала. Багато фальші у душах тих, хто керує чи прагне посісти місце на київських пагорбах. Яким дивом ми не втратили незалежність у ці 4 роки війни з Росією один Бог відає. Напевно, Росія не така сильна і побоялася «другого фронту» від американців, чи може усвідомила, що українці – найкращі воїни (слова Джохара Дудаєва) і зупинилась. Але не зупинилась її підривна діяльність. Тому берімо приклад з Ізраїлю. Охороняймо належно всі стратегічні об’єкти, проходьмо військовий вишкіл, відправляймо у заслання в Сибір тих, для кого Україна – не держава, а землі Росії.

В.Т.

 

ДО 204-РІЧЧЯ УРОДИН Т.ШЕВЧЕНКА

Маловідомий переклад «Кобзаря» на польську мову

Його виявлено в одній із домашніх бібліотек і складається він із 38-ми віршів Т.Шевченка. Серед них: «Думи мої…», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Минають дні…», «В неволі тяжко», «Косар», «Молитва Гуса», «За горами гори» та інші.

Переклав на польську мову і видав окремою книжкою в 1913 році у Львові поет і перекладач Сидір Твердохліб (9.05.1886 – 16.10.1922 рр.).

Сидір Твердохліб, хоча і народився в м.Бережани на Тернопільщині, проте його ім’я тісно пов’язане із Дрогобичем. Тут він проживав, тут починав свою освіту в народній школі, продовживши її в Ярославській гімназії та університетах Ярослава та Відня.

С.Твердохліб належав до літературної групи «Молода Муза», як і його колеги-дрогобичани Володимир Бірчак (1881-1952 рр.), Осип Турянський (1880-1933 рр.) і Петро Карманський (1878-1956 рр.), з якими він плідно співпрацював.

Добрим словом про С.Твердохліба заявляє Іван Франко: «Д (обродій) Сидір Твердохліб досить незвичайний перекладач, бо й сам дав себе пізнати як талановитий поет збіркою українських віршів «В свічаді плеса»… Успів здобути собі незвичайно широку, як на галицького русина, духовну культуру та виробити досить естетичний смак» (І.Франко, том.39, стор.11, Київ 1983 р.).

У збірнику «Дрогобичина – земля Івана Франка» (том IV, Дрогобич, 1997 р) читаємо: «С.Твердохлібові належить німецький переклад поеми Т.Шевченка «Гайдамаки», польський переклад франкової поезії «Каменярі». Польською мовою він переклав і видав в 1911 році «Антологію сучасних українських поетів» (про переклад творів Т.Шевченка на польську мову тут не згадується).

Мешканці Дрогобиччини віддавна свято вшановують пам’ять української духовності Тараса Шевченка, про що свідчать його пам’ятники: у Дрогобичі (1991 р.), у селі Ясениця (1913 р.), біля села Лужок Долішній (1953 р.), у селі Довге-Гірське (1964 р.), на хуторі Марципіль (1988 р.), у селі Нове Село (1989 р.), у селі Уличне (1991 р.), у селі Залокоть (1994 р.), у селі Солець (1991 р.) та у м.Стебник (1997 р.). (Тимофій Бордуляк, «Шевченко в краю Франка», Дрогобич, 2003 рік).

У бібліотеках  Дрогобича та в домашніх книгозбірнях дрогобичан збереглися рідкісні видання творів Т.Шевченка, зокрема: «Кобзар» 1840 року (С.Петербург, фототипічне відтворення), «Буквар Южнорусскій» (С.Петербург, 1861 р.), «Тритомне видання творів Т.Шевченка» (Богдан Лепкий, Лейпціг 1918 рік), «Повне видання творів Т.Шевченка» в 5-ти томах» (Богдан Лепкий, Лейпціг, 1919 р.) та інші.

Отож завдяки віднайденому польському перекладу «Кобзаря», дрогобицька Шевченкіана збагатилася ще одним цінним рідкісним виданням.

Зеновій МЕДВІДЬ,

член ради Дрогобицького товариства «Просвіта»

На фото: титульна сторінка польського перекладу «Кобзаря» С.Твердохліба.

 

ВАРТО ЗНАТИ

Підвищення пенсій для військових

Постановою Кабміну України буде здійснено перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим. З цього приводу начальник Дрогобицького відділу обслуговування громадян (сервісний центр) головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Любов Яневич провела брифінг.

Отже, як буде здійснена ця процедура, починаючи з січня 2018 року: складові грошового забезпечення для перерахунку пенсій – згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 №704 станом на 01.03.2018:

- оклад за посадою;

- оклад за спеціальним званням;

- процентна надбавка за вислугу років.

Порядок виплати перерахованих пенсій:

- з 01.01.2018 – 50% суми підвищення пенсії;

- з 01.01.2019 до 31.12.2019 – 75% суми підвищення пенсії;

- з 01.01.2020 – 100% суми підвищення пенсії.

 

Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ

Строк проведення перерахункуз 01.01.2016.

Складові грошового забезпечення для перерахунку пенсій – згідно з постановою КМУ від 11.11.2015 №988 станом на січень 2016:

- оклад за посадою;

- оклад за спеціальним званням;

- процентна надбавка за вислугу років;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

- премія за січень 2016.

Порядок виплати перерахованих пенсій:

- з 01.01.2018 – 100% суми підвищення пенсії.

Сума перерахованих пенсій за період з 01.01.2016 до 31.12.2017 виплачується в такому порядку:

- з 01.01.2019 до 31.12.2019 щомісячно окремою сумою виплачується 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 01.01.2016 до 31.12.2017;

- з 01.01.2020 щомісячно окремою сумою виплачується 100% різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 01.01.2016 до 31.12.2017.

Перерахунок пенсій здійснюється на підставі довідок про грошове забезпечення, наданих уповноваженими органами силових міністерств і відомств, пенсіонерам звертатись до органів Пенсійного фонду не потрібно.

Виплата перерахованих пенсій пенсіонерам здійснюється, починаючи з березня 2018 року основними та додатковими відомостями у міру надання довідок про грошове забезпечення.

Необхідну інформацію щодо перерахунку пенсій можна отримати:

- за телефоном гарячої лінії (032) 245 81 24;

- на веб-порталі Пенсійного фонду України за адресою portal.pfu.gov.ua

 

 

Жінки в МХП: мешканки Львівщини – про свою роботу в рідному краю

Краще за все про підприємство можна дізнатись через людей, які в ньому працюють. На початку весни та близько до міжнародного жіночого свята ми знайомимо вас із жінками Львівщини, які залишилися на малій Батьківщині будувати кар’єру та поліпшувати життя рідної громади. Це співробітниці одного з місцевих підприємств ТОВ «Захід-Агро», що працює на Львівщині з 2015 року і входить до складу МХП одного з провідних українських агрохолдингів.

На підприємстві сьогодні працює понад 600 людей. Жінок серед них не так вже й багато – лише 97. Агросектор доволі часто вважають «чоловічою справою», адже робота на землі та все із нею пов’язане потребує великих сил та витривалості. Але наші героїні з такою думкою не згодні.

«Ніколи не думала, що це «не жіноча» професія, – посміхається Леся Назар, фахівець з питань оренди землі ТОВ «Захід-Агро МХП» із Золочева. – Для мене робота – це про відкриття нового, живе спілкування, відчуття того, що ти потрібен; що ж тут «не жіночого»? Ну, мабуть, робота з документами та те, що ти постійно за кермом автівки. Але для мене це все в радість, я люблю цим займатися. Якщо робота улюблена, якщо ти кожен день плануєш чогось досягти і досягаєш,  то немає часу на втому, вона душевно не відчувається».

Жінка працює на підприємстві майже два роки і переконана: головний секрет досягнення успіху – ніколи не зупинятися. Поставив собі мету і йдеш до її виконання. Такий підхід, заснований на максимальній ефективності, є спільним для всіх підприємств Групи МХП.

«Для нас це не просто красиві і правильні слова, тут головне турбота про пайовиків, допомога в оформлені документів і своєчасна виплата орендної плати. Але мені найбільше подобається критерій «результативність» – все, що ми робимо, повинно давати хороший результат – для пайовиків, компанії, для рідного краю», – говорить Ніна Габчак.

ТОВ «Захід-Агро МХП», як і всі інші підприємства холдингу, відповідає на такий підхід із щирістю. Співробітникам забезпечують гідні європейські умови праці, високу заробітну плату, пільгове харчування та інші бонуси. У компанії вважають: людина має бути забезпеченою всім необхідним, де б вона не працювала – у столиці чи в селі.

Така підтримка з боку компанії мотивує працювати якнайкраще. «У спілкуванні з пайовиками багато нюансів. Треба вміти вислухати і зрозуміти їхні тривоги, проблеми; поважати їх та їхню точку зору; перейнятися щиро їхніми проблемами, порадити, допомогти у незрозумілій для них ситуації; спокійно і врівноважено знайти і донести правильний варіант у спірному земельному питанні. Головне щоб спілкування відбувалося у доброзичливій та позитивній атмосфері», – запевняє пані Назар.

Чи не важко тендітним жінкам працювати у деякий час суворому агробізнесі та виступати сполучною ланкою між великою компанією та місцевими громадами? Галина Білан, що працює у ТОВ «Захід-Агро МХП» два роки, каже, що головне – виконувати свою роботу відповідально і отримувати від цього гарний настрій.

Не всім мріється про столичне життя: розвивати рідний край та жити поряд з тими, кого знаєш усе життя, може бути більш жаданою перспективою. Завдяки МХП, у кожної жінки Львівщини є можливість здобути добру професію та залишитися на гідних умовах працювати вдома.

 

 

ПОЛІТИКА

А ви чули про Українську Галицьку Партію?

Є речі, в які нам важко повірити. От як не переконуй, а все марно – не віримо, і все. Так часто трапляється в політиці. За 25 років ми бачили десятки партій, але жодна з них не виправдала наших сподівань. Ми втомилися вірити. І ось тут приходить хтось і розказує нам, що нарешті з’явилися інші люди в політиці: нові, чесні, справжні. Що ми скажемо? «Не вірю».

Нам легко зрозуміти волонтерів, які допомагають армії. Ми поважаємо військових, які воюють на Сході. Ми підтримуємо благодійні фонди, які допомагають хворим дітям. Але чи може бути щось таке в політиці: правдиве і безкорисливе? Ви скажете: точно ні. Проте давайте познайомимося з командою, яка є саме такою. Згодом ви самі зможете переконатися у цьому, а поки просто подивіться, чим же така особлива Українська Галицька Партія.

5 причин довіряти Українській Галицькій Партії


#1 Партія нових і чесних людей

Якщо хтось із ваших знайомих знає когось з Галицької Партії, то вони підтвердять – тут зібралися надзвичайно порядні люди. Нові і чесні. Так їх називають. Чому нові? Бо ніколи не були в політиці і не займали високих посад. Чому чесні? За цими людьми немає шлейфів скандалів, чуток чи сумнівних справ. Багато серед них – пластунів, багато активістів із громадського сектору, є підприємці, юристи, науковці. І всі вони вирізняються такою рідкісною для політики рисою – чесністю.

 

#2 Партія, яка має план дій

Більшість партій займаються політикою на площах та в телевізійних ефірах. Усі їхні слова – суцільний популізм. “Зменшимо тарифи! Підвищимо пенсії! Дамо роботу!”. Так найлегше здобувати рейтинги. Українська Галицька Партія йде іншим шляхом. Тут організовують експертні групи у всіх ключових сферах: економіці, освіті, системі влади та інших. Ці експертні групи детально вивчають ситуацію у кожній галузі, розробляють плани дій для вирішення існуючих проблем та бачення на майбутнє.

 

#3 Партія без олігарха

Політика – недешева справа. Офіси, заходи, газети, буклети – на все потрібні гроші. Де їх беруть політики? Найчастіше – у різних олігархів, які хочуть мати кишенькових депутатів. У Галицькій партії ситуація інша. Тут не беруть гроші від олігархів. Мають підтримку місцевого бізнесу. Мова йде про різні підприємства, які працюють у Галичині.

Для чого підприємцям підтримувати партію? Є серед них патріоти, які вірять, що можна змінити країну, але треба мати вплив на рішення. Це можливо лише через політику.

 

#4 Галицька модель для України

Тут зібралися люди, які насамперед є патріотами своєї країни. Тому партія називається українською. Вони не бачать жодних інших варіантів майбутнього України, крім цілісної неподільної і єдиної держави. Чому Галицька? Всі думають, що мова йде про Галичину як регіон. Але насправді це не так. Партія хоче поширювати і пропагувати галицькі цінності в усій країні. Партійці бачать Галичину як модель, яка нестиме Україні справді українські і європейські цінності.

 

#5 Партія, відкрита для тебе

Серед нас є багато людей, які можуть значно більше, ніж роблять. Вони живуть у форматі “дім-робота”, хоча всередині себе відчувають енергію, яка здатна зробити дуже багато. Для міста. Для країни. Але з ким, де і як? Галицька Партія відкрита для людей, які не хочуть закривати очі на посередність. Для людей, які не можуть мовчати, коли бачать несправедливість. Для людей, які готові взяти на себе частинку відповідальності і змінити свій двір, свій район, своє місто і країну. Для людей, які хочуть, щоб Україна була українською і європейською.

 

P.S. У Дрогобичі є осередок Української Галицької партії. Якщо вам цікаво дізнатися більше, приєднатися чи співпрацювати – запрошуємо! Громадський офіс партії: Дрогобич, вул. Івана Франка,34/2; uhp.drohobych@gmail.com; (097) 924-82-26.

 


ВІДКРИТИЙ ЛИСТ МІНІСТРОВІ ОСВІТИ т. Л.ГРИНЕВИЧ

про сплановану англіїзацію та московізацію освіти та науки

Науково-освітня царина серед усіх сфер розвитку держави найпоказовіша щодо державних пріоритетів. Запроваджена вами і вашими попередниками на цій посаді денаціоналізація і космополітизація – це шлях планованого знищення української національної держави в її інтелектуальній основі. Не намагаючись подолати системної багатостолітньої кривавої московізації нашої освіти та науки, ви, чиновники від освіти у своєму найвищому міністерському проводі, взялися насаджувати інтернаціоналізацію через англіїзацію. Кульмінацією ваших антинаціональних прагнень, спрямованих на нейтралізацію розвитку та зростання національного самоусвідомлення молоді, стало скасування обов’язковости викладання у вишах предметів української мови та історії (наказ N1392 від 25 листопада 2014 р.), а відтак наказ МоН України «Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам» (№183/28313 від 03 лютого 2016 р.) з особливими преференціями для англійської мови. Проте окружний адміністративний суд міста Києва (рішення N826/11279/16 від 7 вересня 2016 року) постановив вилучити з цього «реформаторського» Порядку присвоєння вчених звань пункти, що стосуються: а) обов’язкового 10-річного стажу для здобувачів звань, б) наявності трьох обов’язкових публікацій у виданнях, включених до наукометричних баз Scopus або WebofScience, в) отримання сертифікату, що підтверджує рівень знання англійської мови на рівні В2 (https://mon.gov.ua).

Натомість згодом ми отримали майже ті самі приписи, які заперечив Суд, від вас, т. Гриневич (нагадаю, що т. Гриневич – це міністерська квота НФ від Яценюка) відповідно до наказу МОН від 6 лютого 2017 року №174: 1) не менше, як одна публікація у наукометричних базах Скопус або ВебофСайнс для звання доцента і не менше, як дві публікації для звання професора; 2) той самий сертифікат рівня не нижче B2 з мов країн ЕС або не менше 10 АНГЛОМОВНИХ праць у тій самій базі Скопус або ВебофСайнс.

Водночас викладачеві вишу за працю англійською мовою, що надрукована в зазначених так званих наукометричних базах, в його персональному рейтингові нарахують 250 балів, а своєю, кровною, рідною мовою – лише 150. Ще більше цієї наукометричної «сили» маємо, коли за монографію державною мовою науковець у своєму рейтингові від вас, горе-освітніх глобалізаторів, отримає всього лиш 40 балів, а за навчальний посібник чи підручник для студента – аж 30! Чи є ще показовіша форма приниження свого? Звісно, що є: публікування у так званих наукометричних базах, що за кордоном – 150 балів, а в рідній країні – 100. Ніяк не збагну: якого лиха ви товчетеся на українській землі, коли все, що вона продукує, маєте за вторинне. Чи не краще би вам податися, де суцільна англійська та й там демонструвати свою широчінь ліберально-глобалістську? З огляду на зазначене, прошу дати чітку відповідь на такі запитання:

1. Чи відомо вам, панове освітньо-наукові глобалізатори, що оголошена вами монополія на друк для науковців у базах Скопус (Scopus) і ВебофСайнс (WebofScience) є порушенням статті 46 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», де гарантовано науковцеві свободу поширення своєї наукової творчостиі то передусім з огляду на 34 і 54 статті Конституції України?

2. Чи розумієте ви, що ця нещодавно створена і слабо апробована монополістична наукометрія виросла з американських грантів, видаваних задля контролю за науковими дослідженнями (за зразком системи керування наукою в СРСР) і що ця система тісно прив’язана до купки транснаціональних корпорацій?

3. Чи усвідомлюєте ви, що примусовий адміністративно-командний порядок оприлюднення наукових результатів лише у тих двох базах даних ГАЛЬМУЄ розвиток нашої науки (і не лише через довгоочікуваність і коштовність опублікування результату), демотивує науковців щодо створення ПИТОМИХ баз та породжує природний психологічний дискомфорт у сфері кар’єрного зросту?

4. Чи знаєте ви, що для української гуманітаристики, зокрема розвідок з української мови як основи самостійної держави, НЕ існує носія інформації у вами запопадливо прийнятих наукометричних базах? Чи ви думаєте, що галузеві науковці не знають поміж себе, в якому спеціялізованому джерелі варто опублікуватися задля найбільшого наукового резонансу, а отже, користи для нації і держави?

5. Чи відома вам публічна петиція 16 тисяч учених на сайті TheCostofKnowledge, що відмовляються користуватися продуктами та послугами монополістичного видавця Elsevier власника Scopus, через нав’язування університетам дорогих пакетів послуг? (див. «Інформація і право. № 2(21), 2017, с. 150).

6. Чому, публікуючи свої праці у фахових виданнях в Україні, науковці змушені писати анотації російською мовою, а список використаної літератури подавати у латинській транскрипції, а подекуди назви джерел перекладати англійською мовою і подавати реферат англійською мовою? Задля кого через власну безликість і комплекс малоросійства ви це приписали робити?

7. З якої рації ми, науковці, маємо писати свої дослідження англійською мовою і долучатися до розвитку наукового стилю цієї мови-експансіоністки? Хто ж тоді щоденно творитиме науковий стиль і наукову термінологію української мови як основної операційної системи нашого національного інтелектуального розвитку?

8. З огляду на запроваджений вами безпрецедентний формалізм у науці, запитую: де ж ваша хвалена і на щит взята автономія вишів, коли виші мають звітувати передусім за кількість публікацій у базах Скопус і ВебофСайнс, а не найперше тим, чи вони добре навчають студентів, яких розхапують після закінчення вишів як належних фахівців?

9. І найосновніше: яка нам користь із тих публікацій, яких не бачить власний народ? Для кого ми, науковці, це все творимо і пишемо? Чи не для сили і зростання власної держави і задля ширення наших ідей посеред нас? Чи не задля виховання національно свідомих та інтелектуальних молодих людей, що вкладатимуть свій здобутий хист у свою державу, а не працюватимуть у наймах на чужинця? Чи ви хочете інтегруватися у весь світ, не піднявши статусу власної науки всередині країни і не виховавши свідомих громадян? Чи ви, яко митарі, просто вирішили залізти науковцям до кишені, бо якось вони опинилися поза лічильником вашого запланованого визиску?

І це все, панове освітянські зверхники, відбувається на тлі повного нехтування державного статусу української мови в освітній сфері через запровадження в освітній процес мов національних менших і мов ЄС. Проте, як слушно зауважив відомий ірландський письменник Френсис Фегі, «геній завжди здобуде собі всесвітнє визнання, хоч би він промовляв найрідше уживаною мовою». Розвивав цю блискучу думку захисника ірландської мови і видатний український мовознавець Павло Житецький – дослідник нашого знаменитого Пересопницького Євангелія: «Якщо хочете працювати для українського народу, ставайте першокласними вченими та пишіть свої праці українською мовою. Тоді мимохіть і чужі почнут вивчати українську мову, щоб знайомитись з Вашими роботами».

Словом, глобалізатори та англіїзатори, сайнсофіли і скопусофіли! Ніхто у світі не цінує тих, хто сам себе поцінувати не вміє. Будь-яка наука і освіта твориться передусім для самих себе, для сили своєї нації та держави, а тоді, коли вигідно, продається на експорт. Але з цією ж егоїстичною метою: для свого народу і своєю мовою. Це закони природи, ви ж бо їй оголосили війну. То ця війна, коли не отямитесь, пожере вас перших, а ми і далі творитимемо нашу українську науку українською мовою! Світ уже пережив тотальну латинізацію в добу середньовіччя, проте повсюдним знанням латини в освітніх і творчих середовищах українці своєї держави НЕ ПОБУДУВАЛИ, а хіба загальмували питомий розвиток. І що швидше світ виборсувався з глобальної латини і ставав національним, то більше шансів отримував кожен для своєї природної, а не кон’юнктурної реалізації. До речі, англійці були серед перших як у делатинізації, так і в побудові націєцентричної держави.

Ірина ФАРІОН, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Львівська політехніка», народний депутат України VII скликання



Создан 07 мар 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником