ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини в «ГЗ» від 5 квітня 2018 року




Тарас Кучма: «Доброзичливість об’єднує, а розбрат роз’єднує»


Законодавством на сьогоднішній день передбачені вибори міських голів терміном на п’ять років. Цей період, очевидно, обумовлений певними обґрунтуваннями експертів, науковців: спершу відбувається адаптація керівника, відтак настає продуктивна діяльність. У виграшній ситуації перебувають хіба що ті міські голови, для яких це – друга чи третя каденція. Освоєння «тера-інкогніто» у кожного з дебютантів – голів міста відбувається по-різному. Щоб опанувати ази роботи механізму цієї владної структури, потрібно чимало часу. Але на «перевалі» п’ятирічної каденції у кожного з них уже виробилась своя лінія поведінки, керівництва. Вони володіють уже певними навиками, опанували як теорію, так і практику складного господарського механізму. Тарас Ярославович Кучма, перебуваючи на посаді міського голови Дрогобича, незабаром наблизиться до «екватора». А це свого роду перевал, на якому і відбудеться переосмислення дій і вчинків, деяка їх корекція у вдосконаленні управлінського стилю і навиків. У цьому інтерв’ю уникнемо цифр і переліку тих справ і нововведень, які є на рахунку новообраної влади і його керівника, позаяк громада мала змогу всебічно ознайомитися з ними як у пресі, на сайті міськради, так і в інших інформаційних носіях.

Отже, перше запитання до нього:


 - Як оцінюєте рівень своїх практичних знань із предмету «Господарський механізм міста»?

- Учень не може об’єктивно і правильно оцінити свої знання, хоча він відчуває, наскільки знає предмет. Але для цього є вчителі, а мій вчитель – дрогобицька громада. Вважаю, що вона і дасть об’єктивну оцінку. На моєму першому звіті-іспиті перша оцінка не була дуже позитивною, але уже на другому краща за попередню. Сподіваюсь і надіюся, що оцінка на третьому році моєї діяльності на посаді міського голови має бути задовільною, а у наступних роках відповідною. Важливо, без зривів, «хвостів» успішно пройти п’ятирічний практичний курс, тому завжди завдячую доброзичливим вчителям, котрі спрямовують мої зусилля у правильне річище.

- Існує практика, що, прийшовши до влади, перша особа оновлює свою «кадрову верхівку». Не знехтували цим і Ви. Чи виправдовують довір’я заступники.

- Я несу персональну відповідальність за кожну людину, яка працює зі мною. Сварити, зневажати це – прояв слабкості першої особи. Вони – не підлеглі, вони – партнери, і кожний з них усвідомлює, що має робити на своєму місці, щоб справно і надійно функціонував весь міський суспільний організм. Буває, що всякі віруси, бактерії можуть вразити якийсь «орган» того чи іншого чиновника, службовця, але є засоби, які лікують тих людей. Моє основне завдання полягає у тому, що той, хто поряд зі мною, має робити так, щоб громада їхню працю теж належно оцінила. І щоб кожному з нас не було соромно за те, що ми робимо. Моє управлінське кредо – керівник не той, кого бояться, а той, хто мотивує партнерів до продуктивної праці.

- А тепер щодо наступної ланки управлінь, відділів і комунальних підрозділів: котрі з них – надійно і якісно функціонують.

- Є фахові керівники, в яких є відповідний досвід і вміння керувати виробничим процесом. Відзначу керівника водоканалу Романа Шагалу,в арсеналі якого є новаторські підходи у модернізації підприємства. У цьому колективі прогресують. Значний поступ намітився і в керівника теплоенергетичної мережі Ігоря Хом’яка. Йому до снаги провести кардинальні зміни у господарстві, адже без них не буде перспективи.

Найскладніша ділянка роботи у директора міського комунального підприємства Андрія Яніва. Вона у всіх на видноті. Не прибрали сміття з вулиць, чи вчасно не зрізали повалене дерево – хто винен? Янів! Але за великим рахунком цей керівник є сумлінним і відповідальним.

Позитивні зміни намітилися на підприємстві «Екран», суттєво поліпшилася виробнича діяльність департаменту міського господарства. Неоцінений вклад у розвиток житлового будівництва вносить начальник управління капітального будівництва Василь Бохонок.

За неповних два з половиною роки з часу нашої роботи у ратуші квартири отримали чимало сиріт, діти-інваліди, сім’ї загиблих на війні.

- Часто доводиться чути репліки, мовляв, на місцях влада не створює робочих місць, тому люди змушені їхати за кордон.

- Вдамся до короткого екскурсу в епоху розвинутого соціалізму. Тоді міські компартії мали необмежену владу, керували всім, міськвиконкоми, хіба що за комунальну сферу не відповідали. Тоді у Дрогобичі у промислово-будівельній сфері було задіяно близько 30 тисяч осіб на 20 підприємствах і комбінатах. Існувала тенденція до збільшення робочих місць. Такою була політика. А той, хто уникав роботи підпадав під кримінальну статтю за дармоїдство. З одного боку, людям гарантувалася праця, а з іншого – вони потрапляли під дискримінаційний прес!

Нині живемо в іншому вимірі. Завдання влади – створити сприятливі умови для інвестицій, бізнесу, гарантувати їм безпеку і т.д. Це і є одним із найважливіших і пріоритетних наших завдань. Головне, щоб Дрогобич засвідчив своє прагнення до європейських стандартів, і над цим ми працюємо щоденно.

- На перших порах перебування у мерії кожний Ваш крок перебував під пильною увагою тих, кого у народі величають «вічними революціонерами». Чи змінилася ситуація?

- Звичайно, я був готовим до таких випробувань.

Позаяк пройшов шлях загартування, прочинаючи від протесту на граніті і до війни на сході України (нагадаю читачам, що торік 23 серпня у День національного стягу Тарас Кучма удостоївся високої честі, разом із двома бійцями з передової поруч із Президентом Петром Порошенком віддати  у столиці нашої держави патріотичні почесті прапору – авт.). Але я був шокований буквально на третій день свого перебування на посаді міського голови. Я всього очікував, але щоб так нищівно критикувати мою роботу наразі – за що – було вище мого розуміння. Та до честі дрогобицької громади, вона виявилася мудрішою, вона терпляче очікувала на результат. Більше того, я відчуваю з її боку колосальну підтримку. Люди не лише пропонують, але й беруть участь у деяких проектах, проявляючи ініціативу.  Наприклад, жителі вул.Нафтовиків самостійно взялися за впорядкування вулиці з тим, щоб згодом завершальний акорд зробила влада. Я відчув своєрідну приязнь, підкреслю ще раз - підтримку. Громада повірила мені, а влада їй. Ми відкриті до різних форм спілкування, ми оприлюднили всі прийняті рішення, озвучуємо як успіхи, так і проблемні «вузькі місця». Так має бути: бо лише доброзичливість об’єднає нас, а розбрат тільки роз’єднує. Дрогобицька громада проявляє жертовну і шляхетну роль у багатьох суспільних заходах, проектах

- Тоді, а це було майже два роки тому, в інтерв’ю ви загострили увагу на зосередженості і пильності громади, мовляв, під час війни далеко від лінії фронту можливі провокації, диверсії і т.д. Нині – спокійніше в тилу?

- Сьогодні так звана гібридна війна набирає скажених темпів. Ворог не гребує нічим. Він сіє хаос, руйнує наші етнічні цінності, намагається в управлінні державою створити безлад. Розкидавши агентів впливу, окупант (а він і буде доти, доки не звільнимо схід України і Крим) всіляко через них сприяє самодурству чиновників, безпринципності. У цій ситуації треба розпізнавати овець у вовчій шкурі. Війна у нас іде і в тилу. Тому всім треба бути згуртованими навколо наших національних інтересів, у контексті відомого – Україна понад усе. Бо кожне життя, віддане на передовій, це – життя за життя. У нас народжується оптимістична нація. Якщо у сиву давнину козацькі думи були сумними, а уже за часів бандерівського руху появилися пісні з бойовим настроєм. Злетіла хвиля оптимістичного музично-пісенного піднесення і в наш час.

- Але наша нація має одну ваду: де два українці, там – три гетьмани. Звідси, через ці амбіції ми втрачали державу. Цей вірус настільки живучий, що докотився і до нашого сьогодення. А судячи із заяв деяких політиканів і публічних походів у народ «диванних» партій, нібито чергові вибори – не за горами. Ці провокатори збивають із толку навіть багатьох мудрих людей.

- Треба говорити правду, і люди це відчують, зрозуміють. Загравати з людьми, щоб їм сподобатися, – це не в моєму характері. Я не буду потурати людям у їх помилковому рішенні, я скажу їм правду. А рано чи пізно все стане на свої місця. Якщо так чинити по совісті, то відпаде іронія щодо гетьманства.

- Тарасе Ярославовичу, Ви понюхали пороху війни…

- Але те, що витримали кіборги – зразок стійкості і героїзму, тому варто поговорити про них. Всім відома героїчна звитяга наших бійців у донецькому аеропорту. Їх росіяни і бандформування охрестили кіборгами. Так ось, що з цього приводу сказав наш дрогобичанин-кіборг Олег Малярчук: «Мені там було набагато легше, ніж зараз тут. Те лукавство, підступність, які існують у тилу, встократ страшніші».

- Ви добре навчалися в школі, чемно поводились на уроках, за винятком одного випадку, коли на перерві поглумилися над портретом одного генсека, і Вам ледь не вказали на двері. Але це в минулому. А чи нині Ви здатні на інші подвиги в ім’я справедливості і гідності людини?

- Був такий гріх… Щодо подвигу? Не знаю. Всі, хто мене знають роками, хто вірить і довіряє мені, сказали б про це точніше. Знаю одне: людина може змінюватись характером, змінювати свої уподобання, але той, хто має життєвий стрижень, ніколи не змінить своїх принципів.

- Нам роками нав’язували штамп про провідну роль «господарника» у житті міста, але чомусь ніхто не загострював уваги передусім на здоров’ї людини. А це і є основа для реалізації будь-яких проектів. Тому Ваша поява як лікаря-практика вдихнула свіжий струмінь у модернізацію такої сфери, як охорона здоров’я. Та й вгадали Ви із новопризначеним керівником Володимиром Чубою. Яку ще галузь треба докорінно змінити чи позиційно підсилити?

- Вважаю, що обов’язково треба проводити реформи в освіті. По-друге, слід розширити культурний спектр. Традиційність українська має органічно поєднатися з модерним віянням. Українці у культурному просторі – багатогранна нація. Тому акценти на чисто етнічному її напрямі треба підсилити модерним паростком сучасності. В Україні з’являється цікава музика, малярство, інші культурологічні течії. І це похвально.

- У багатьох футбольних державах світу під впливом, натиском уболівальників тренер виставляє за основний склад гравця, який, на їхні переконання, буде найбільш корисним для команди. Чи наважилися б на щось подібне?

- Аякже. Але є одна умова. Громада має нести відповідальність за цю кандидатуру, й переконати мене в тому, що людські якості і професіоналізм підуть на користь як владі, так і громаді.

- Невдовзі  світлий празник – Воскресіння Господнє…

- Вітаю дрогобичан і гостей нашого міста з Великоднем. Нехай світлий празник завітає у ваші оселі і принесе віру і надію у завтрашній день і радість у воскресіння нашої держави.

Володимир ТУРМИС

 

Наш стяг не зникне, не загине

28 років тому у Дрогобичі над Ратушею замайорів синьо-жовтий стяг України. На відміну від багатьох міст поруч з ним не було прапора радянської України. Дрогобицькі депутати, таким чином, продемонстрували свою громадянську позицію, національний гарт і сміливість. 2 квітня і є своєрідним дрогобицьким національним Великоднем.

Цьогоріч на урочисте віче до сесійної зали завітали депутати різних скликань. Єпископ-помічник Григорій Комар, міський голова Тарас Кучма, почесний громадянин Дрогобича Анна Рудник говорили про єдність української нації у контексті значимості національної святині. Реалії сьогодення такі, що багатьом нашим дрогобичанам вогнем і мечем доводиться захищати і відвойовувати територію нашої держави. І не в тилу, і не за трибуною вони декламують свій патріотизм, а на передовій. Тому цим дрогобичанам, які понюхали пороху на війні (на фото зліва на право) Роману Гарасим’яку, Тарасу Слив’яку, Василю Хруню і Сергію Табачному і було доручено внести до зали стяг нашої України. І цьому символізмі закладена змістовна тяглість української національної традиції: на кожному етапі її історії берегти стяг як зіницю ока всіма засобами.

В.Т.

 

Володимир КОЦЮБА: «Суд задовольнив позов ДМР щодо демонтажу самовільної забудови у Парку новонароджених»

Для виконання рішення сесії Дрогобицької міської ради від 25.09.2015 року №1728 з громадянами Н.І.Танчук, Є.М. Гришко, В.Ю.Ангельським, М.А.Войтановським, Р.І.Головей було укладено договір особистого строкового сервітуту для встановлення тимчасової споруди малої архітектурної форми площею 24 кв. м на вул. Володимира Великого у Дрогобичі терміном на 5 років для обслуговування об’єкта торговельного призначення.

Дрогобицька міська рада провела перевірку виконання цими громадянами умов договору. Встановлено, що вони порушили пункт 4.4.5 Договору особистого строкового сервітуту, а саме: при проведенні будівельних робіт вони збільшили розмір площі, тож будівництво проводилося на території міського парку.

Порушення умов договорів, недотримання норм законодавства, свідоме їх порушення самочинно розпочатим будівництвом стали підставою для подання Дрогобицькою міською радою у квітні 2017 року позовної заяви до Дрогобицького міськрайонного суду. Її вимога – зобов’язати відповідачів (перелічених вище громадян) відновити благоустрій території на вул. Володимира Великого навпроти магазину «Наш Край» (колишній маг. «Океан»), яка їм надана згідно з договорами, та частини самочинно захопленої території сусідньої земельної ділянки шляхом демонтажу змонтованого фундаменту.

Розгляд справи тривав цілий рік. І ось 29 березня ц.р. Дрогобицький міськрайонний суд (суддя Орест Крамар) задовольнив позовні вимоги Дрогобицької міської ради. Про це повідомив заступник міського голови Дрогобича, керуючий справами виконкому Володимир Коцюба.

«Після набрання чинності цього рішення ДМР звернеться до Державної виконавчої служби щодо виконання цього рішення в примусовому порядку, якщо до цього часу відповідачі добровільно не виконають судове рішення», - наголосив Володимир Коцюба.

Прес-служба міської ради

 

«У профтехосвіти є майбутнє!»

Розмова з ювіляром Володимиром Маринкевичем

Сьогоднішній гість сторінок «ГЗ» – директор Дрогобицького вищого професійного училища №19 Володимир МАРИНКЕВИЧ. Третього квітня Володимир Мар’янович відзначив 60-ліття. А напередодні ми завітали до ВПУ-19, яке належить до кращих закладів профтехосвіти Львівщини, і поспілкувалися з ювіляром.

- Володимире Мар’яновичу, розпочнемо зі знайомства. Розкажіть коротко про себе…

- Народився 3 квітня 1958 року у с.Корналовичі Самбірського району. Після закінчення середньої школи навчався у Дрогобицькому професійно-технічному кооперативному училищі. Закінчив із відзнакою 1976 року вступив на стаціонарне відділення Львівського торгово-економічного інституту. У 1980 році за розподілом випускників потрапив на роботу у Кіровоградську область, на посаду заступника директора райзаготконтори. Пізніше була служба в армії на Харківщині та в Степанакерті (Нагорний Карабах). Опісля, від 1982 року, працював директором універмагу у Самборі. У 1984 року повернувся до Дрогобицького професійно-технічного кооперативного училища, але вже майстром виробничого навчання і паралельно викладачем. Від 1990 року змінив місце праці на Трускавець. Спершу був головним бухгалтером торгового підприємства, потім – санаторію «Карпати». Від 2003 до 2010 року працював на посаді генерального директора «Карпат», згодом ще 5 років – заступником гендиректора оздоровниці.

Обирався депутатом Трускавецької міської ради за виборчим списком партії «Відродження», був членом міськвиконкому.

- А як Ви повернулися у профтехосвіту?

- Коли у 2016 році оголосили конкурс на заміщення посади директора ВПУ-19, я вирішив подати свою кандидатуру. Адже маю досвід господарської, економічної, бухгалтерської діяльності, шість років роботи у закладі профтехосвіти. Підготував відповідну програму розвитку ВПУ-19. Після перемоги у конкурсі був призначений на посаду директора і взявся до праці.

- Розкажіть про трудові будні директора училища...

- Керівнику доводиться займатися вирішенням різноманітних питань: від зміцнення матеріальної бази, без якої не підготуєш фахового робітника, до навчально-виховної роботи. Адже у нас здобувають освіту 810 учнів. Усі діти різні, треба знаходити до них підхід. Сьогодні робітничі професії в Україні затребувані, робочих рук не вистачає, тому всі зусилля скеровуємо на підготовку кваліфікованих робітників за 13-ма спеціальностями. Це, зокрема, штукатури, лицювальники-плиточники, малярі, столярі, монтажники гіпсокартонних конструкцій, слюсарі з ремонту автомобілів і електрогазозварники, комп’ютерники, касири, адміністратори й агенти з організації туризму, перукарі і манікюрники, кухарі-кондитери, кухарі-офіціанти, офіціанти-бармени.

Базу для практики вишукуємо в різних місцях. Учні старших курсів кулінарного профілю вирушають на виробничу практику на Одещину – у відпочинкові заклади Затоки. Там учні і досвід здобувають, і кошти заробляють, і водночас ще й оздоровлюються на морі.

Наш регіон потребує таких спеціалістів, тож випускники, при бажанні, можуть знайти роботу. Тим більше, що поряд розташовані курорти Трускавець і Східниця, де є значна кількість закладів сфери послуг і громадського харчування.

- Попри те, як стверджують у Дрогобицькому центрі зайнятості, брак робітничих кадрів має місце…

- Наразі основною проблемою є невисока заробітна плата, а це – головний мотивуючий фактор для праці. Маємо надію, що вона зростатиме, і люди залишатимуться працювати тут, в Україні, а не вирушатимуть на заробітки за кордон.

- Тобто, на Вашу думку, у профтехосвіти є майбутнє?

- Без сумніву. Якщо Україна прагне розвивати власну економіку, бути конкурентоздатною з іншими країнами, має розвивати виробництво. А для цього необхідні працівники робітничих професій. У розвинутих країнах світу питома вага учнів і студентів, які вчаться на робітних спеціальностях, становить 70-75%. В Україні, на жаль, – лише 26%, а решта – економісти, медики, педагоги, юристи та ін. Треба виправляти цю ситуацію!

Варто відзначити, що держава вже демонструє кроки в цьому напрямі: розроблена Концепція реалізації державної політики у сфері професійної освіти, над вивченням якої я зараз працюю, можливо, подам до неї свої пропозиції. На базі цієї Концепції буде прийнятий Закон України «Про профтехосвіту», який, сподіваюся, сприятиме її розвитку. Тож у профтехосвіти, однозначно, є майбутнє.

- Яка зараз ситуація з фінансуванням училища?

- На сьогодні заклад фінансується з обласного бюджету в частині затрат на професійну підготовку, а загальноосвітня підготовка оплачується з Держбюджету у вигляді субвенцій. Заборгованості з виплати зарплати та стипендій не маємо, які і в розрахунках за енергоносії.

- А якою є географія учнів ВПУ-19?

- Більшість учнів – із Львівської області. Приблизно 70% – мешканці Дрогобича, району, Трускавця, Борислава, Стебника. Решта – зі Самбірського, Старосамбірського, Турківського, Миколаївського районів. Кілька учнів представляють Івано-Франківську і Закарпатську області. Для таких дітей маємо гуртожиток на 150 місць.

- Володимире Мар’яновичу, а як Ви відпочиваєте після роботи?

- Я – прихильник активного відпочинку. Люблю подорожувати, кататися на лижах, риболовлю. Маю мисливську ліцензію, тож у сезон полювання можу пройтися з рушницею – не так для відстрілу звірини, як для задоволення. Та все частіше замість рушниці беру на полювання фотоапарат…

Свого часу організовували з друзями річкові подорожі Дністром. Два роки тому сплавлялися річкою від Жидачева у Львівській області аж до Заліщиків на Тернопільщині. Повірте, враження – просто неймовірні!

- Коротко розкажіть про сім’ю.

- Одружився я у 1984 році. Дружина Мирослава – зараз приватний підприємець. Маємо двох дорослих дітей, які мешкають у Львові. У них вже свої сім’ї. Син Микола працює у фінансовій установі, донька Уляна – лікар.

- Чи задоволені колективом, з яким працюєте?

- Колектив нашого училища – злагоджений, хоче і вміє працювати. Маємо викладачів вищої категорії, методистів, які постійно беруть участь у конкурсах. Періодично педагоги підвищують кваліфікацію на курсах. Нам цікаво разом працювати. Іноді навіть дискутуємо: наші педагоги дають добрі теоретичні знання, а я, як виробничник, орієнтуюся, що потрібно знати і вміти нашим випускникам, щоб потім застосовувати це на практиці. Тож намагаємося у навчальному процесі грамотно поєднати теорію і практику. Словом, кадровий потенціал нашого училища забезпечує випуск кваліфікованих спеціалістів із відповідними для роботи на підприємствах уміннями і навиками.

Користуючись нагодою, вітаю колектив та учнів ВПУ-19 з Великодніми святами. Бажаю усім здоров’я і щастя, радості і миру, Божого благословення і смачної паски. Христос воскрес!

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

***

Шановний Володимире Мар’яновичу! 

Усім колективом ми Вас вітаєм,

Щастя, здоров’я й удачі бажаєм,

Хай радість приносить Вам кожна година,

Від горя хоронить молитва свята,

Щасливою буде життєва стежина

Для Вас і родини на довгі літа.

Щоб спокій і мир панували в родині,

Щоб щастя всміхалось при кожній годині!

Нехай обминають Вас болі й тривоги,

Хай стелиться довга життєва дорога,

Хай легко працюється, гарно живеться,

Все вміється, множиться і удається!

Здоров’я міцного, щастя без краю,

Усього найкращого ми Вам бажаєм!

З повагою колектив Дрогобицького Вищого професійного училища №19

 

Вийшов роман нашого земляка про російсько-українську війну

У книжковій мережі Львова та Дрогобича з’явився роман письменника і журналіста Богдана Кушніра «На лінії зіткнення. Любов і ненависть», який видало харківське видавництво «Фоліо».

Якби не широке полотно військових баталій та непрості умови виживання мирних людей поблизу «нульовки», новий роман Богдана Кушніра «На лінії зіткнення. Любов і ненависть» цілком ліг би в канву однієї сюжетної лінії – полювання військової розвідки на куратора російських спецслужб на окупованій частині Донбасу полковника Волкова.

Ця книжка розповідає про невидимі сторони російсько-української війни.

Полювання на особистого ворога – це тільки привід, аби розказати правду про цю божевільну війну та її ляльководів.

Українську сторону у романі представляють офіцери військової розвідки та Сил спеціальних операцій, а російську – полковник Волков з Москви, його права рука Морозова, та інші представники кремлівських спецслужб, які заправляють на окупованих територіях.

Коротко про сюжет. Карколомну операцію задумав начальник розвідки сектора полковник Ведмідь. Він знає про особисту неприязнь свого підлеглого Семена Вергуна до російського куратора на окупованій території Волкова – у них давня ворожнеча, і хоче використати його для операції з викрадення цього полковника.

Ведмідь все розрахував з ювелірною віртуозністю. Добре вивчивши психологічний портрет Вергуна, він передбачив, що два запеклі вороги таки зустрінуться під час боїв на Сході. Вергун не міг забути, як під час роботи у Москві Волков вколов йому подвійну дозу небезпечних психотропних речовин.

І ось вони жадають неминучої зустрічі. Вона таки відбулася. Вергун і Волков зустрілися на Сіверському Дінці під час обміну заручників, але останній хід залишився за начальником розвідки полковником Ведмедем.

Що вражає у романі – це реальні військові будні та картини непростого життя людей, які опинилися на лінії зіткнення. Любов офіцера-розвідника Семена Вергуна і кубанської козачки Галини найкраще передає настрої, які панують на Сході України. Прості люди не хочуть цієї війни, але на віллі під Луганським сидять російські ляльководи типу Волкова і смикають за мотузки. Їхнє головне завдання – час від часу розпалювати ненависть по обидва береги Дінця і не дати протиборчим сторонам зустрітися віч-на-віч. Тому основною зброєю стає артилерія і «смерчі», щоб вояки не дивилися один одному у вічі.

Це не просто захопливий сучасний гостросюжетний роман, це широке полотно реального життя на Сході й невидимих сторін російсько-української війни. Автор описує події, які відбуваються по обидві сторони лінії розмежування.

Ось як передає атмосферу на лінії зіткнення Богдан Кушнір у своєму романі «На лінії зіткнення. Любов і ненависть»:

«Річка Сіверський Донець – це лінія зіткнення двох світів. Реального і видуманого, зітканого з сюжетів пропагандистського телебачення, яке щодня на окупованій території входить у кожен будинок і залякує. Залякує, що за річкою живуть динозаври, готові всіх зжерти або розіп’яти на хресті, як маленького хлопчину, фейками про якого півроку годували одну шосту світу. Вороже телебачення давним-давно перетворилося в грізну зброю гібридної війни. Мета одна – посіяти ворожнечу і ненависть, щоб нічого не пояснювати. Так легше – повісити ярлик і нічого не доводити. Все як на кориді. Махнеш червоною ганчіркою, і бик з розгону біжить стрімголов, аби протаранити матадора гострими рогами. Не річка, а лінія між чорним і білим, ненавистю і любов’ю, правдою і брехнею. Лінія невизначеності, бо важко зробити вибір, коли на кожному кроці на тебе звалюється агресивна інформаційна лавина. Аж на третьому році війни люди навчилися розрізняти, де чорне, а де біле, де ворог, а де друг, де правда, а де брехня. Друг не стане стріляти по житлових масивах. Друг не проповідуватиме ненависть. Друг не брехатиме. Люди навчилися інтуїтивно розрізняти, хто прийшов з лівого берега, а хто з правого. У кожного свій мікросвіт – це немов шкаралупа, яка обволокла людей гарною обгорткою, а що за нею приховується, відразу не скажеш. Тому по обидва боки Сіверського Дінця більше слухають, ніж говорять».

Володимир ГОМЕНЮК

***

Наша довідка: Богдан Кушнір народився у селі Вербівка на Самбірщині. Навчався на факультеті журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Автор пригодницьких романів «Помста оперативника розвідки» (2014) та «Невидима павутина» (2015), які побачили світ у видавництвах «Апріорі» та «Ярославів Вал». У 1995-1996 роках працював власкором «Молоді України» у Москві. За документальну книгу «Як нам бути з Росією» (1996) удостоєний премії НСЖУ «Журналіст року в Україні-1997».

Викладав в університеті паблік рилейшнз та журналістські розслідування. Зараз працює у парламентській газеті «Голос України».

Під час російсько-української війни служив у Силах спеціальних операцій Збройний сил України, учасник бойових дій на Сході. 

 

ПРОСТО СУДДЯ

Мабуть, Феміда дотепер гірко плаче за такими суддями як Степан Петрович ПАВЛІВ, котрому днями виповнилося 75.

Але, через пов’язку на її очах, цих сліз ніхто не бачить…

Послужний список Степана Петровича майже ідеальний. Йому позаздрив би кожний служитель Феміди. Проте, очевидно, не представники теперішньої формації, в яких система цінностей далебі не та, що була в часи суддівства Павліва.

Ще, коли навчався на п’ятому курсі юридичного факультету Львівського державного університету ім.Івана Франка, успішного студента обрали суддею Турківського районного суду. Це було 14 грудня 1970 року. Тож наступного року Степан Петрович завершував навчання на стаціонарі вже у суддівській мантії. Це, вочевидь, був виняток із правил, якого Павлів досяг завдяки своїм, здібностям, наполегливості, відповідальності.

А вже через два роки з гаком Степана Петровича затвердили головою цього ж суду. Очолював його майже чотири роки.

12 квітня 1976 року був переведений на аналогічну посаду до Золочева. Перебуваючи на цій посаді до 21 травня 1982, водночас обирався депутатом тамтешньої райради.

У червні 1982 року прибув до Дрогобича, де, будучи обраним суддею міського народного суду, водночас був затверджений головою цього ж суду. Відтак процедура обрання суддею і затвердження на посаді голови суду 1987 року відбулася вдруге, а 1990 року – втретє. Під час третьої каденції був також депутатом Дрогобицької міськради.

Враховуючи рівень професійних знань, досвід судової роботи, Павліва 2000 року рекомендували обрати суддею Дрогобицького міського суду безстроково. Відповідно цих рекомендацій Верховна Рада 1 червня 2000 року прийняла позитивне рішення. Але, у зв’язку з досягненням 65-річного віку (на той час існувала така гранична норма, передбачена Законом), 20 березня 2008 року Верховна Рада прийняла Постанову про звільнення Степана Петровича з посади судді.

Загалом майже чотири десятиліття сумлінно і відповідально пер свого плуга на нелегкій суддівській ниві. Щороку Степан Петрович у середньому розглядав по 200 цивільних, 50 кримінальних та 300 інших (напр., адміністративних) справ.

Був завжди бажаною особою у студентських аудиторіях і учнівських класах, зокрема, в механічному і нафтовому технікумах, кооперативному коледжі, гімназії, СШ №16 тощо. Цілком можливо, що його фахові бесіди на правові теми допомогли багатьом підліткам визначити правильний азимут на життєвому шляху і уникнути фатальних помилок.

Незважаючи на блискучу кар’єру, в Степана Петровича, так би мовити, ніколи не розросталися крила, які би могли обезкрилити такі його знакові вроджені риси як безпосередність, людяність, доступність. Його щира фірмова посмішка, яка є уособленням доброзичливості до людей, дотепер не зазнала жодних метаморфоз. Залишилася такою ж неповторною і вражаючою, якою була надцять літ тому, відколи ми, його друзі, колеги, журналісти «ГЗ» старої генерації, запізнали в своєму житті цю непересічну постать. І хай ця посмішка залишається такою ж приязною на многії і благії літа.

З нагоди 75-річного ювілею зичимо Вам, шановний Степане Петровичу, добра, тепла та всіляких земних гараздів.

Замість «окремої ухвали» до наших щирих привітань: бажаємо успіхів на професійній ниві судді Дрогобицького місцевого суду Зоряні Степанівні Павлів, котра гідно несе естафету батька і надійно тримає сімейну фірмову планку професійної відповідальності та людської порядності.

На фото: наймолодший суддя в Україні 80-х років минулого століття (фото з архіву «ГЗ»)

 

Якщо історію України не можна читати без брому, то пісні Лілі Кобільник не можна слухати без сліз... Сліз, що очищають душу…

Нещодавно у Дрогобичі відбулась цікава, непересічна подія у мистецькому та громадському житті міста – презентація музичного альбому Лілі Кобільник «Небо Майдану».

Автор пісенного збірника, дрогобичанка, волонтер, викладач ДДПУ ім. Івана Франка, композитор і виконавиця власних пісень присвятила свій пісенний доробок Героям Небесної Сотні і тим Воїнам, що, загинли в боротьбі з окупантом, тримаючи святе, мирне Небо над Україною.

Дев’ятнадцять пісень альбому на слова відомих талановитих українських поетів, зокрема й дрогобичанок Ірини Даньків, Лесі Дешевої, Лідії Лазурко, покладені Лілею на музику, сприймалися наче сповідь перед родинами Героїв Небесної Сотні, дружинами Героїв АТО, майданівцями, воїнами, які нещодавно повернулися з передової. Музичні твори Лілії Кобільник – це, по суті, історія України, велич та Гідність Майдану, подвиг воїнів АТО, які зберегли для нас пам’ять і мрію.

Саме про це говорив у виступі майданівець, міський голова Дрогобича Тарас Кучма: «У нас хотіли відібрати мрію! А людина без мрії – це людина без майбутнього. Майдан не дозволив це зробити, Майдан вистояв – ціною власних життів! Тому пам’ять наша є святою!»

Згодом були виступи проректора Юрія Кишакевича, друзів-побратимів Василя Андрусіва, Ірини Даньків, Олександри Лисак, були квіти, щирі слова конферансьє Світлани Фаринович. Прозвучали подяки Лілії Кобільник за талановитий пісенний дарунок для Українців, були альбоми-дарунки від авторки присутнім... Приємний і пам’ятний сюрприз очікував родини героїв від знаного, талановитого іконописця і волонтера Левка Скопа, який кожному з присутніх представників цих родин подарував писану на гонті з древнього дрогобицького храму Святого Юра ікону. Іменну ікону... Святий Йосиф. Святий Богдан. Святий Олег. Святі Ігор, Роман, Юрій, усі Святі Українського народу наче зійшлися в той момент до зали, де були присутні ті, хто живе з Україною в серці! Словом, презентація пройшла у теплій, зворушливій і, водночас, урочистій атмосфері.

Приємно і знаково, що такі заходи не вперше відбуваються саме в історичному відділі музею «Дрогобиччина» – в Меморіальній кімнаті Героїв Небесної Сотні. Тих Героїв, які у 2014-му, як і новітні Герої нині, тримають над Україною НЕБО...

Марія ГОЛОВКЕВИЧ, старший науковий працівник музею «Дрогобиччина», модератор презентації

 

Паски для фронту 

Голова ГО «Галичани» Сергій Жирний долучився до ініціативи, організованої Батальйоном відважних жінок і партією «Батьківщина», щоби допомогти нашим бійцям – захисникам Батьківщини дійсно відчути Свято Великодня.

Великодні смаколики – паски, писанки, запашні ковбаси, солодощі – такий вантаж смачних подарунків поїхав на Схід. Перед далекою поїздкою пакунки освятили.

Окрім того, зібрали побутову хімію, теплий одяг та інші найнеобхідніші речі. Разом із пакунками на фронт поїхали дитячі послання – листи і малюнки.

- Організація поїздки та доставку вантажу – дуже відповідальна місія. Кілька разів на рік їде вантаж до українських військових в Торецьк і Дружківку, чотири військові бригади, батальйон «Батьківщина» і навіть на блок-пости», - зазначає Сергій Жирний.

- Хочу привітати дрогобичан та галичан зі світлим Днем Христового Воскресіння! Звертаюсь у щирій молитві до Господа Бога, щоб закінчилась війна і наші захисники повернулися додому. Прошу здоров’я і благополуччя, миру і Божої благодаті кожній сім’ї! - побажав волонтер.

 

У РУБРИЦІ P.S.

Дороги як і війна забирають людські життя 

Нещодавно у жахливій автоаварії загинув військовий комісар Дрогобича.

На вулиці Трускавецькій, поблизу брами приміщення колишньої військової частини, «БМВ» на литовських номерах, на шаленій швидкості виїхавши на зустрічну смугу, протаранив «Ланос» воєнкома. Шансів вижити в останнього не було. Винуватець ДТП водій «БМВ» хіба що зазнав перелому ноги. Люди, які знали Віктора Попова обурені вчинком автовбивці, котрий отримавши меддопомогу, залишив лікарню. Як будуть розвиватися події щодо його покарання – невідомо.

Ця історія спонукає до певних протестних настроїв у головах багатьох людей, які говорять про безчинство наших водіїв, що придбали за помірну ціну автівки за кордоном, здебільшого із Польщі і Литви.

Одного разу я не полінувався і впродовж 10 хвилин нарахував 15 таких автівок, за кермом яких сиділи молоді люди. Манера їхньої їзди лякає! Один включає лівий поворот, а робить маневр вправо, інший на звичайній однорядній дорозі робить обгін зовсім з іншого боку. Якщо і надалі ці «смертники» виїжджатимуть на траси, лиха не минути. Прикро, що на дорогах зникли дорожні поліцейські патрулі, тому коїться таке безчинство. Треба бити на сполох. Бо щодня на дорогах як і на війні гинуть люди…

В.Т.

 

Ефект Вівальді

(до 340-ї річниці з дня народження композитора)

Антоніо Вівальді – композитор, диригент, педагог епохи бароко, «рудий абат» з Венеції – народився у сім’ї скрипаля. Батько був першим учителем Антоніо. З десяти років хлопчик уже заміняє батька в одній із консерваторій. Згодом духовна освіта (сан абата та целібат) дають йому змогу не тільки викладати у жіночій консерваторії, а й створювати музику та концертувати.

У 1693 році А.Вівальді посвячений у сан абата, а з 1703 р. отримав чин священика і одночасно розпочав тривалу (26 років) службу у притулку для дівчат-сиріт, який мав оркестр на 140 осіб. Це місце і стало на роки його творчою лабораторією.

Репутація Вівальді швидко росте і виходить за межі Італії. Й.С.Бах високо оцінив його концерти, п’ять з яких переклав для клавесину і ще декілька для органу.

Антоніо здобуває ще й славу віртуозного скрипаля. Сучасники згадують: «...у шаленому темпі він на всіх 4-х струнах піднімався так високо, що для смичка уже не було місця».

Композитор писав музику стрімко. Сьогодні відома і надрукована невелика частина спадщини, адже більшість творів композитор дарував чи продавав за борги... А це 450 концертів, 80 сонат, 100 симфоній, 50 опер (сам Вівальді називав 92), 60 духовних творів тощо.

Від 1718 року Вівальді працює у придворній капелі у Мантуї і пише багато вокальної музики. Доленосною була зустріч композитора з імператором Австрії Карлом VI, який знав, любив музику Вівальді. Композитор подарував 12 своїх концертів Карлу VI, отримав запрошення до двору придворним композитором та титул рицаря. Лише через майже 15 років Вівальді вирішує скористатися цим запрошенням. Але… По приїзді у Відень Вівальді помирає його патрон – Карл VI і при дворі розігрується боротьба за престол. Про Вівальді ніхто не згадує. Усіма забутий, хворий, без засобів на існування у липні 1741 року помирає у Відні. Його ховають на кладовищі для бідних, а все майно забирають за борги.

Після смерті Вівальді його ім’я забули. Однак генії на те і генії – їх доля відродитися... А.Вівальді помирає майже на 200 років і «востає з попелу» – відроджується після Другої світової війни. Цілу гору нот випадково знаходять під час ремонту у маленькій церковці в одному із далеких гірських сіл Італії наприкінці 30-х років XX століття. Пройде ще кілька років, доки фахівці «виведуть у світ» музику генія бароко.

Вівальді, що повернув світові надію на Відродження. Тому світові, який дав людству Бетховена, Шуберта і фашизм, людству, що засумнівалось у своїй людяності, бо відчуло запах горілих тіл у концтаборах...

Пройде ще трохи часу. Багато змін відбудеться у навколишньому світі і мало зміниться у внутрішній суті сучасної людини. І річ не в тому, що «емансипацією дисонансу» уже не здивувати звичне до нього вухо, що такий соціальний феномен, як масова культура, тотально замінює поняття, тавруючи простоту у її геніальності, а возносить примітивізм у культ. А в тому, що від цього соціального середовища сучасній мислячій людині, яка ще подекуди не втратила здатності відчувати і співпереживати, нема куди сховатися.

Тому я погоджуюся зі словами французького письменника, філософа, автора «Планети людей» Анрі де Сент-Екзюпері, що достатньо почути будь-яку народну пісню (наприклад XV ст.), щоб зрозуміти як низько ми впали. І автору філософії, зрозумілої навіть дітям («Маленький принц»), можна вірити. Тому, якщо хочете втекти від шаленства цього світу, з його інформаційно-емоційним перехльостом, – зверніться до музики «дідусів» – чистої, світлої, возвишеної, гармонійної – до барокової музики Антоніо Вівальді.

Наталія СЕМКІВ, музикознавець

 

 Знай наших!

Нещодавно у Львівському коледжі будівництва, архітектури та дизайну відбулася І Всеукраїнська науково-практична онлайн-конференція на тему: “Якби я був міністром економіки, я би…”, яку ініціювала Рада директорів Львівської області.

Серед тем, які обговорювали на конференції, важливе місце було відведено трансформації та структурним змінам, що необхідні економіці України. Додатковими темами для аналізу були: проблеми малого підприємництва, інвестиційний фонд та його залучення до функціонування навчальних закладів,  юридичні та податкові особливості ведення бізнесу, студентська міграція і втрата інтелектуального капіталу.

Дрогобицький механіко-технологічний коледж представляли 3 учасники, студентки групи БО-31:

Христина Сея (тема доповіді: “Жінка в бізнесі”);

Наталія Настьошин (тема доповіді: “Якби я був міністром економіки, то…»;

Андріана Романів (тема доповіді: “Проблеми малого підприємництва”.

Студенти нашого коледжу не тільки брали участь у Всеукраїнських та регіональних наукових конференціях, а й вийшли на Міжнародний рівень. Так, студент групи ПК-31 Андрій Кірчей (спец. “Розробка програмного забезпечення”) зайняв 3 місце у зимовому Міжнародному бліц-конкурсі з Web-дизайну та комп’ютерної графіки.

Участь у конференціях дала можливість студентам усвідомити, що потрібно навчатись, працювати на рідній землі та будувати успішну країну.

Наш навчальний заклад дає величезні можливості, та це час не лише на навчання, а й час на здобуття досвіду, який можна реалізувати після отримання диплома.

Оксана ВИННИЦЬКА, викладач-методист Дрогобицького механіко-технологічного коледжу


ОФІЦІЙНО

 «Про закінчення опалювального сезону 2017-18 рр.»

Розпорядження міського голови Дрогобича

Відповідно до закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, з метою економії споживання природного газу, керуючись п.20 ч.4 ст.42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»:

1. Вважати 4 квітня 2018 року закінченням опалювального сезону 2017-2018 рр. у м.Дрогобич, за винятком котельні на вул. Сахарова, 2А.

2. КП “Дрогобичтеплоенерго” (І.Хом’як), філії Дрогобицьке УЕГГ (Я.Паньків) припинити подачу газу на котельні підприємства та опломбувати крани на газових вводах, окрім котельні на вул. Сахарова, 2А, яка забезпечує роботу басейну ДЮСШ у м.Дрогобич. Довести до відома абонентів, які не мають лічильників обліку спожитого природного газу, про необхідність подання заяв на закриття та опломбування газових опалювальних приладів.

3. КП «ЖЕО» (О.Майданюк), головам ОСББ, ЖБК, керівникам установ і організацій, що фінансуються з бюджету усіх рівнів та іншим суб’єктам господарювання провести консервацію внутрішньобудинкових систем опалення житлових будинків і споруд, забезпечити їх ремонт у міжопалювальний період згідно з планом підготовки до наступного осінньо-зимового періоду 2018-19 рр.

4. Начальникам відділів: освіти П.Сушку, охорони здоров’я В.Чубі, культури та мистецтв О.Яводчаку, керівникам: КП «ЖЕО» О.Майданюку, КП «Дрогобичтеплоенерго» І.Хом’яку, КП «Дрогобичводоканал» Р.Шагалі, головам ОСББ, ЖБК до 5 квітня 2018 р. надати план-заходи із підготовки до опалювального сезону на 2018-19 рр. і звіти про виконану роботу в осінньо-зимовий період 2017-18 рр. у департамент міського господарства.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

 

ВЕСНА ІДЕ...

Підготовка до весняно-польових робіт

Надзвичайно важливим заходом, спрямованим на реалізацію в цьому році завдань зі стабілізації та зростання виробництва продукції рослинництва, є проведення комплексу весняних польових робіт.

Про те, як пройшла підготовка до весняної посівної, та яких результатів очікувати цьогоріч, розповіли головні спеціалісти напрямку виробництва ТОВ «Захід-Агро МХП»— Руслан Самієв, заступник директора з виробництва, Андрій Курилас, головний агроном, та Іван Бартєнєв, головний інженер.

«Із настанням сприятливих погодно-кліматичних умов підприємство активно проводить весняно-польові роботи. Станом на початок квітня підживлено 18 741 га угідь (100% від загальної площі озимих). Після перезимівлі та відновлення весняної вегетації озимі зернові культури збереглися на площі 18 741 га», — розповідає Руслан Самієв, заступник директора з виробництва «Захід-Агро МХП».

«Одразу після завершення посіву озимих культур під урожай 2018 року ми розпочали ремонт і підготовку сільськогосподарської техніки. На початок березня трактори, розкидачі мінеральних добрив та обприскувачі, яким необхідно першими розпочинати раннє весняне підживлення, були повністю відремонтовані. З початком активної вегетації озимих на перезволожених полях працюють два агротехнічних комплекси «ROSA». Основна перевага цих машин — здатність працювати на вологих ґрунтах, адже питомий тиск колеса на ґрунт обприскувача нижчий, ніж людської ноги. Також для оновлення причіпного обладнання вже закуплено два нових розкидачі мінеральних добрив AMAZONE ZA-M 1500 — Модуль №4 і Модуль №5», — продовжив Іван Бартєнєв, головний інженер «Захід-Агро МХП».

«Перший захід весняного обробітку ґрунту спрямований на збереження в ньому вологи. Це дасть змогу забезпечити сприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур, особливо в посушливі роки, — повідомив Андрій Курилас, головний агроном «Захід-Агро МХП». — Тому, крім уже наявної техніки, плануємо закупити чотири ротаційні борони, які забезпечать закриття вологи, руйнування кірки, знищення бур’янів на посівах озимих культур, кукурудзи, соняшнику та сої. Весняна посівна кампанія вже розпочалася. Протягом зимового періоду підприємство закупило високотехнологічні сорти та гібриди ярих культур, адаптованих до різних агрокліматичних зон вирощування. Також для проведення ранньовесняного підживлення вже отримано 100% добрив. Удобрення під час посіву найважливіше для забезпечення рослин поживними речовинами».

«Для внесення добрив під час посіву в рядки на підприємстві заплановано переобладнати бункерами ще п’ять зернових сівалок Horsch Pronto 9DC, — підтримує Іван Бартєнєв, — інші шість сівалок вже мають таку можливість. Крім того, для посіву просапних культур (соняшника, кукурудзи) вже закуплено дві 16-ти рядні сівалки точного висіву Quivogne Sola — Модуль №2 і Модуль №4 з можливістю внесення мікрогранульованих добрив з ультралокалізацією на насінину».

«Це забезпечить максимальну близькість добрив до насіння, рослина поглинатиме поживні речовини на початкових етапах росту, що сприятиме кращій стимуляції розвитку кореневої системи, підвищить врожайність та якість продукції, — зазначив Андрій Курилас. — Для досягнення найбільшої ефективності посівів важливе не тільки удобрення рослин, але й засоби захисту від шкодочинних об’єктів. Для моніторингу стану посівів агрономів забезпечили квадрокоптерами DJI Phantom 4. Тож можна своєчасно виявити відхилення росту і розвитку рослин, встановити причини та прийняти оперативні управлінські рішення».

«Впевнені, що завдяки сприятливим погоднім умовам, самовідданій праці та високому професіоналізму усього колективу ТОВ «Захід-Агро МХП» комплекс весняно-польових робіт пройде на високому рівні, а весняні посіви принесуть щедрі врожаї. Ми робимо все, щоб підприємство було ще більш успішнішим», — підсумував Руслан Самієв.



Обновлен 08 апр 2018. Создан 05 апр 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником