ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини в "ГЗ" від 12 квітня 2018 року




Майстри великодніх писанок

Цьогоріч втретє центральну площу Дрогобича прикрасили великими Великодніми писанками. Щороку кількість писанок збільшується завдяки художникам та благодійникам. Організатором загальноміського фестивалю великих писанок «Великодні передзвони» є відділ молодіжної політики, сім’ї та спорту ДМР.

6 квітня у Світлиці ратуші міський голова Дрогобича Тарас Кучма разом із заступниками Ігорем Германом та Василем Качмарем, керівником відділу сім’ї, молоді та спорту Олександрою Пашко відзначили майстрів, які впродовж 2016-2018 років беруть участь у фестивалі «Великодні передзвони». Це представники: механіко-технологічного коледжу; ЗОШ №3; Підбузької спеціалізованої школи-інтернату з поглибленим вивченням художніх дисциплін ім. Є.Миська; Стебницької музичної школи (відділу образотворчого мистецтва); Дрогобицької художньої школи; ВПУ №19; Палацу дитячої та юнацької творчості Дрогобича, а також керівника КП «ЖЕО» Олега Майданюка.

Цьогоріч, окрім малих писанок, колекцію доповнили великою писанкою та Великоднім кошиком, який слугував фотозоною. Писанки виставили перед центральним входом до ратуші.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

 

Посади й ти деревце 

Ініціативна ГО «Україна – це ти» започаткувала добру справу – не словом, а ділом – посадивши 11 квітня цього року 4 магнолії.

Перші дві знайшли свій «прихисток» на території церкви Св.Трійці, а дві наступні перед головним корпусом Дрогобицького педуніверситету. Наталія Танчук, яка керувала цим дійством, запросила взяти участь у садівничому дні нашого земляка, відомого філософа, віце-ректора УКУ Мирослава Мариновича та ректора Дрогобицького педуніверситету, професора Надію Скотну. Їхні руки допомогли магноліям опинитися у зазначеному місці.

Тепер головне, щоб їх ніхто не вкрав, і щоб вони якомога швидше вкорінилися. ГО «Україна – це ти» сподівається що їхню ініціативу підтримають інші дрогобичани.

Володимир ТУРМИС

Фото Ярослава ГРИЦИКА

На фото: молоденька магнолія отримала університецьку прописку.

 

НОВИНИ

Днями стартує капремонт вулиці М.Грушевського 

Незабаром у Дрогобичі розпочнуть капітальний ремонт вулиці Михайла Грушевського. Заплановано відремонтувати дорожнє покриття, замінити бордюри, облаштувати тротуари, велодоріжку, майданчики для зупинки транспорту, нанести дорожню розмітку.

Як повідомили у Департаменті міського господарства, роботи планують розпочати на початку другої половини квітня. Першочергово відбудеться фрезерування дорожнього покриття та заміна бордюрів.

Виконуватиме роботи ТОВ «Теркомбуд» на підставі укладеної угоди з Департаментом міського господарства від 30 березня 2018 року через систему е-закупівель «Prozorro». Загальна кошторисна вартість усіх робіт становить 27,2 млн грн. Кінцевий термін виконання робіт – квітень 2019 року.

Також у Департаменті міського господарства зазначили, що ремонт вулиці відбуватиметься за кошти місцевої скарбниці. Для цього у 2018 році з бюджету Дрогобича виділено майже 18 млн грн.

Тим часом містом поширюється інформація про звинувачення директора ТОВ «Теркомбуд» Олега Капелуся у незаконній діяльності. Як стало відомо, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 29 березня 2018 у справі №607/3499/18 кримінальне провадження закрито.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

 

Низько вклонімося комунальникам 

Рано чи пізно все таємне стає явним. Комусь дуже хотілося нашкодити міському голові Тарасу Кучмі, тому вибрали найбільш конфліктну ситуацію, пов’язану із вивезенням сміття.

Усіма засобами було заблоковане Броницьке сміттєзвалище. А в переддень Великодня взагалі передбачалася катастрофа. До речі, з багатьох приміських сіл сміття потрапило у Дрогобич. Якщо у звичайні дні наше місто вивозило 30-35 тонн сміття, то, починаючи з чистого четверга, ця цифра зросла у п’ять разів.

І тут проявилася напрочуд цікава патріотична риса наших комунальників. Вони підійшли до свого керівника Андрія Яніва і заявили таке: «До Великодня ми очистимо місто від сміття. Навіть, коли нам доведеться працювати цілодобово». Відрадно, що у Дрогобичі є підприємці які розуміють цю надуману, провокаційну проблему, і вони підставили своє плече, це, зокрема п.п. Микола Піх, Олег Дмитрах, Михайло Гвоздецький. Особливої подяки заслуговують Роман Шагала й Ігор Хом’як, які є безвідмовним у будь-яких ситуаціях, пов’язаних із вивезенням сміття.

Тому на черговій нараді міський голова Тарас Кучма висловив вдячність усім комунальникам за їхні добрі справи у переддень Великодня. Більше того, Тарас Кучма зініціював випустити плакат з портретами тих комунальників, які проявили високу свідомість і  патріотизм за рідне місто. І громада повинна знати їхні імена.

В.Т.

 

Міський голова зустрівся з дрогобичанами 

4 квітня міський голова Дрогобича Тарас Кучма провів зустріч з мешканцями будинку №181, що на вулиці Стрийській.

Разом із головою участь у зустрічі взяли депутат міської ради Назар Броварський, керівник департаменту міського господарства Роман Москалик та керівник КП «ЖЕО» Олег Майданюк.

Під час зустрічі напрацьовано першочергові завдання щодо розв’язання проблем як у будинку, так і прилеглій території: заміна у підвалі труб, якими подається холодна вода, подолання проблеми зі сміттєвим майданчиком, благоустрій території.

Також обговорили питання заміни вікон у під’їздах на умовах дольової участі мешканців.

Наступна зустріч міського голови з мешканцями відбудеться на початку червня.

 

ЦНАП працюватиме ще й у суботу 

- Враховуючи численні побажання мешканців міста, було прийнято рішення про збільшення робочих днів Центру надання адміністративних послуг Дрогобича. Тому від травня ЦНАП працюватиме ще й у суботу, - повідомив заступник міського голови, керуючий справами виконкому Володимир Коцюба.

Отож, подаємо графік прийому громадян від 1 травня 2018 року: понеділок, середа, четвер – 8:00-17:00; вівторок – 8:00-20:00; п’ятниця – 8:00-15:45; субота – 8:00-16:00; неділя – вихідний.

 

Великодні кошики для самотніх 

У чистий четвер міський голова Дрогобича Тарас Кучма завітав до Дрогобицького терцентру соціального обслуговування, де зустрівся з літніми дрогобичанами.

Голова привітав присутніх з Великодніми святами, відтак разом з працівниками терцентру вручив їм паски та продуктові набори до «Великоднього кошика».

Як зазначили у терцентрі, акція «Великодній кошик» проводиться щороку напередодні свята. Цього року за підтримки Дрогобицької міської ради, а також людей доброї волі, котрі зголосилися долучитися до акції, вдалося сформувати та роздати 430 продуктових наборів.

Слід відзначити спонсорів акції. Подяка – директору ПП «Золоте зернятко» Наталії Стецівці, ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» та Дрогобицькій міській партійній організації ВО «Батьківщина».

 

Дві ділянки – за 6 мільйонів 

2 квітня у ратуші відбулися земельні торги у формі аукціону з продажу земельних ділянок. Організатором земельних торгів виступила міська рада, провела їх фірма «Сомгіз».

На аукціон виставили два лоти, які придбли приватні особи. Лот №1: земельна ділянка несільськогосподарського призначення, що розташована на вул. А.Шептицького площею 0,0200 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Стартова ціна – 100586 грн. 04 коп. (без ПДВ), ціна продажу лота склала 910303 грн. 30 коп. (без ПДВ).

Лот №2: земельна ділянка несільськогосподарського призначення на вул. Ак.Сахарова площею 0,8361 га для будівництва багатоповерхового будинку. Стартова ціна – 2838872 грн. (без ПДВ), ціна продажу лота склала 4986026 грн. (без ПДВ).

Прес-служба Дрогобицької міської ради

 

Реформи: Україна піднялася з 137 на 76 сходинку у рейтингу Світового банку

З 2013 року Україна піднялася на 76 сходинку у рейтингу Світового банку «DoingBusiness» та прагне опинитися у першій 50-ці. Про це в інтерв’ю німецькій діловій газеті Handelsblatt заявив Президент України Петро Порошенко.

«Ми рішуче здійснюємо реформи, аби значно покращити інвестиційний клімат. Але більше, ніж моїм словам як президента, можна довіряти оцінці Світового банку – у його рейтингу DoingBusiness Україна піднялася з позиції 137 до мого приходу до влади у 2013 році, на 76-ту сходинку – минулого року», – зазначив Порошенко.

За його словами, такої динаміки не продемонструвала жодна країна. «І ми робимо все можливе, аби опинитися ближчим часом у першій 50-ці. Найголовніше – це думка інвесторів: багато впливових фірм прийшли або повернулися до України», – додав Президент. П.Порошенко зауважив, що за підсумками конкурсу на отримання мобільними операторами ліцензій на користування зв’язком 4G вдалося отримати 8 млрд гривень замість очікуваних 5. «Ми просунулися в питанні децентралізації, адаптували наші ЗСУ до стандартів НАТО, докорінно змінили систему правосуддя, а рішення щодо створення Антикорупційного суду було у першому читанні ухвалено Парламентом», - зазначив він.

 

Схід і Захід разом 

Творчі колективи Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича та Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, беручи участь у реалізації проекту «Український Донбас» підписали декларацію про партнерство, яка передбачає здійснення постановки вистави «Розлучення по-французьки» Франсуа Кампо постановочною групою Луганського театру.

Це – режисер-постановник Володимир Московченко та сценограф Ірина Лубська, які вже приступили до здійснення цього творчого проекту прем’єра якого відбудеться 29 квітня. А в рамках програми «Схід і Захід. Змінимо країну разом» творчий колектив театру ім. Юрія Дрогобича планує у жовтні поїздку на Луганщину з показом цієї вистави. Це вже буде п’ята зустріч дрогобицьких митців з глядачами міст Луганської області.

Як результат, від реалізації постановки вистави «Розлучення по-французьки» Франсуа Кампо та поїздки колективу театру є поглиблення взаємних творчих стосунків мистецьких колективів, піднесення морально-психологічного стану воїнів АТО, присутніх на виставах, творчих зустрічах, індивідуальних бесідах.

Олег ЗАГОРУЛЬКО

 

Є туристичний слоган міста! 

3 квітня у Світлиці ратуші відбулася презентація результатів вибору туристичного слогану Дрогобича.

У презентації взяли участь міський голова Дрогобича Тарас Кучма, керівник КП «Туристично-інформаційний центр Дрогобича» Ігор Чава, комунікаційний координатор ВІ «Активна Громада» Олена Юркевич, активні дрогобичани, журналісти.

Нагадаємо, впродовж місяця дрогобичани, взявши участь у публічних консультаціях, за допомогою е-ресурсу «Ваша думка» або через SMS-сервіс обирали туристичний слоган міста. Результати голосування презентувала координатор ВІ «Активна громада» Олена Юркевич: «Дрогобич – у ньому вся сіль» – 74,8%, «Дрогобич – аліґанське місто» – 16,6%, «Дрогобич – півтора міста» – 8,6%.

Отож, згідно з результатами голосування, дрогобичани туристичним салоганом міста обрали слоган  «Дрогобич – у ньому вся сіль». У голосуванні взяли участь майже півтисячі осіб.

- Дрогобич і сіль є нерозривно пов’язаними, адже історично склалося так, що Дрогобич постав, як місто солі, - наголосив міський голова Дрогобича Тарас Кучма.

Керівник ТІЦу Ігор Чава зазначив, що тепер центр працюватиме над розробкою логотипу міста і брендбуку. Він закликав усіх охочих долучатися до розробки дизайну брендбуку, пропонуючи свої варіанти ескізів.

«Для заохочення ми пропонуємо матеріальну винагороду за розробку дизайну брендбуку, яка становить 10 тисяч гривень», - додав Ігор Чава.

З ескізними пропозиціями просимо звертатися до ТІЦу Дрогобича, який розташовано на першому поверсі ратуші. З додатковими умовами конкурсу можна ознайомитися на сайті «Брендинг Дрогобича». 

 

38 проектів для Дрогобича 

4 квітня Конкурсна рада з питань реалізації Програми проведення обласного конкурсу проектів місцевого розвитку у Львівській області затвердила 976 потенційних переможців конкурсу в рамках Програми проектів місцевого розвитку у Львівській області. У розрізі міст обласного значення потенційними проектами-переможцями від Дрогобича визначили 38 проектів із 93 поданих.

Про це 10 квітня під час понеділкової наради у рауші повідомив керівник КУ «Інститут міста» Володимир Кондзьолка. Він зазначив, що це – другий найвищий показник серед міст обласного значення після Львова.

- Порівняно з минулими роками це невелика кількість потенційних проектів-переможців, що зумовлено зміною підходу до участі у конкурсі інших громад, оскільки останні значно збільшили відсоток небюджетного внеску, і це сприяло їхньому відбору, - зазначив Володимир Кондзьолка.

На обласний конкурс проектів місцевого розвитку у 2019 році буде запропонована схема підтримки подавачів-проектів, щоб Дрогобич не втрачав обласні кошти через недостатній небюджетний внесок подавачів. Деякі проекти від Дрогобича, які є соціально важливими, будуть у повному обсязі профінансовані з міського бюджету.

Як зазначили у Львівській облраді, потенційні переможці до 17:00 25 квітня 2018 року мають подати рішення органів місцевого самоврядування про забезпечення бюджетного співфінасування до Львівської облради.

Заявники, котрі не подадуть необхідну документацію, автоматично вибувають з переліку потенційних переможців, звільняючи місце наступному проекту за рейтингом у цьому ж пріоритеті Програми. Тому на наступне засідання сесії Дрогобицької міської ради буде винесено рішення про забезпечення бюджетного співфінасування 38 проектів місцевого розвитку.

 

Відлуння благодійного балу 

22 березня на зустрічі міського голови Дрогобича Тараса Кучми, начальника відділу охорони здоров’я ДМР Володимира Чуби з адміністрацією та представниками колективу реанімаційного відділення КНП «Дрогобицької міської лікарні №1» на баланс лікарні передано два монітори пацієнта та електрокардіографічний апарат.

Це обладнання придбано за кошти, які вдалося зібрати в ході благодійного балу «Щастя усім – дай Бог», та благодійні внески, що надходили впродовж кількох тижнів після заходу. Вартість обладнання – 87,9 тис грн.

Нагадаємо, нещодавно колективу лікарні передали апарат штучної вентиляції легенів, який також придбали за кошти з благодійного балу та співфінансування з місцевого бюджету.

- Наше завдання – максимально, в межах можливостей, оновити технічну базу лікарень. Звісно, що для цього необхідні величезні кошти. Проте завдяки благодійникам та частковому дофінансуванню з міського бюджету, нам вдається систематично закуповувати нове обладнання, за допомогою якого можемо оперативно та якісно надавати послуги пацієнтам, - зазначив міський голова.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

 

ВАРТО ЗНАТИ

Детінізація зарплати – один із основних заходів покращення добробуту

4 квітня відбулося чергове засідання робочої групи з питань легалізації виплати зарплати та зайнятості населення Дрогобицької міської ради.

Питання детінізації та легалізації зарплати набуває актуальності, адже від розміру зарплатні залежить рівень соціального захисту людини. На жаль, чимало роботодавців ігнорують гарантований рівень мінімальної зарплати і виплачують працівникам плату на рівні або менше мінімально встановленого розміру або змушують влаштуватися на роботу без трудового договору. Ненормований робочий день, відсутність оплати лікарняного та відпустки, залежність розміру зарплати винятково від роботодавця і несплата внесків до Пенсійного фонду – такі порушення вимог трудового законодавства роботодавцями.

Більшість приватних підприємців, які використовують найману робочу силу, ведуть недостовірний облік робочого часу, тобто працівники працюють по 10–12 год. на добу, без вихідних, а зарплата в трудовому договорі встановлена на рівні 8 год. або і 4 год. Оплата роботи в надурочний час, у святкові і неробочі дні не проводиться.

 Важливо, аби наймані працівники зрозуміли, що легальні трудові відносини для них вигідніші. Працюючи нелегально, працівник в подальшому отримуватиме мізерну пенсію та допомогу з безробіття. Роботодавці не повинні порушувати Закон, а оформляти належним чином трудові відносини з працівниками. Виплата зарплати без сплати податків є грубим порушенням Законів України, за що передбачена адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність.

За лютий 2018 року кількість суб’єктів господарювання, що виплачують зарплату найманим працівникам менше встановленого законодавством мінімуму, за результатами поданої звітності з єдиного внеску у містах Дрогобич, Стебник становить 44, або їх частка складає 3,36% від загальної кількості платників. Крім того, 321 суб’єкт господарювання виплачує середню зарплату по підприємству на рівні 3723 грн., або 24% від загальної кількості.

Водночас, 444 суб’єкти господарювання (або 33%) нараховують середню зарплату від 3724 до 4000 гривень, що є набагато нижче за середньообласний показник станом на 01.02.2018 року – 6949,82 грн. Отже, більшість роботодавців нашого міста ризикує опинитися в мінімізаторах.

На сьогодні ще є час проявити відповідальне ставлення як до працюючих, так і до законів нашої держави і легалізувати працю усіх найманих працівників. Патріотизм та повага до держави і людей залежатиме у першу чергу від свідомості кожного роботодавця та працівника.

Наполегливо рекомендуємо бізнесу підвищити зарплату найманим працівникам! В іншому випадку будемо опубліковувати назви суб’єктів господарювання. 

Сектор з питань праці

 

ІНТЕРВ’Ю З ІМЕНИННИКОМ

УЧИТЕЛЬ ВЧИТЕЛІВ, НАСТАВНИК ПЕДАГОГІВ

Нещодавно Михайло Йосипович Шалата відзначив свій черговий день народження. Його щиро вітали студенти філологічного факультету Дрогобицького педуніверситету, в якому він працює понад півстоліття. Вдячні вихованці навіть, взяли в нього інтерв’ю.

– Михайле Йосиповичу, яким, на Вашу думку, є суспільний стан вчителя/викладача?

– Очевидно, мається на увазі  сучасний  суспільний стан? На жаль, професія вчителя/викладача, від якої, ясна річ, залежить розум суспільства, розвиток суспільства, у нас далека ще від належного поцінування й пошанування. Франкові слова «тим сучасний, що нещасний» нині актуальні для багатьох українських педагогів. Не один із них міг би сказати про свій заробіток подібно, як у кінці ХІХ століття сказав про свій бориславський учитель, відомий письменник С.Ковалів: «…тота учительська калитка така собі дурна...». Педагогічну працю нині мало хто назве серед престижних. Учителі/викладачі, особливо молоді, талановиті і перспективні, часто, щоби забезпечити більш-менш нормальні умови життя сім’ї, виїжджають у чужі країни. Там працюють на різних роботах, відчувають певну матеріальну вигоду, проте розлучені з рідним краєм, із питомим середовищем, неабияк страждають духовно. Усе сказане не дає підстав назвати сучасну освітянську політику в Україні здоровою. Чи ж позитивно, приміром, впливає на суспільний стан учителя/викладача теперішня так звана «оптимізація шкіл», яка викликала й народне невдоволення? (Скорочувати – не велика мудрість, штука – розширювати!). Сумнівними реформами тут справі не зарадити – потрібна загальна, глибоко продумана національна система розвитку освіти, й Україна, безумовно, її дочекається.

– Як викладач зі значним стажем, чи можете сказати, що рівень якості освіти знижується/знизився? Чи була радянська система освіти ефективнішою?

– Якщо порівнювати, то нинішній студент у неоціненно великому виграші перед колишнім уже від того, що отримує справжні, а нефальшовані, як це було у суспільних науках радянських часів, знання, – це головне, коли йдеться про якість освіти. Земля і небо – колишнє й сьогоднішнє технічне забезпечення студента. Нині студент без «мобільника» і комп’ютера майже не уявляється, – цю вигоду теж маймо на увазі в розмові про якість освіти. Нові часи – інші проблеми. Раніше треба було студентові розраховувати передусім на власний розум, на свої пошуки, працю. Тепер же багато готового можна знайти в комп’ютерній мережі, навіть тексти курсових і дипломних робіт пропонуються, – умій, викладачу, розрізнити, де воістину студентське, творче, а де спекуляція. Книга, яка була основним джерелом знань, на жаль, втрачає авторитет. Не сприяє читанню книг, зокрема, культивована в останні роки модульна система оцінювання студентських знань. Можливо, для точних наук ця система добра, але не для літератури, адже література – це мистецтво, тут важливе знання й розуміння художніх текстів. Тому, вважаю, ефективніша тут попередня – ні, не радянська, а віками випробувана у вишах – екзаменаційна система оцінювання студентів.

– Чи відчуваєте нестачу перекладної літератури (українською мовою)? Чи впливає це на навчальний процес?

– Що перекладацька справа в Україні за останні десятиріччя суттєво занепала, ясно багатьом. Ми вже забули, коли в нас видавалися українською класики світової літератури в томах. У другій половині минулого століття були в нас 12 томів творів Дж.Лондона, 8 – Гі де Мопассана, 6 – В.Шекспіра, 5 – А.Франса, чотиритомовики творів Г.Гайне, Е.Гемінгвея… Люди мали можливість передплатити ці видання. Для перекладних творів існували видавничі серії «Перлини світової лірики», «Вершини світового письменства», періодичний альманах «Сузір’я», журнал «Всесвіт», який нині ледь животіє. А якими видатними постатями славився перекладацький цех: Борис Тен, В.Мисик, Г.Кочур, М.Лукаш! Сьогодні хіба А. Содомора – знаменитий перекладач античної літератури – їм з рідні. Є, звичайно, немало у нас ще не визнаних перекладацьких талантів, але не бракує й заробітчан, які на замовлення видавництв «легкома» інтерпретують дешеві бестселери. Від перекладача, казала Ірина Вільде, залежить дуже багато: він може з доброго твору зробити поганий і, навпаки, з поганого – добрий. Треба, щоби Україна виявила справжню державницьку турботу про українське книговидавництво, а в нім – про видання пріоритетних шедеврів світового письменства в якісних українських перекладах, бо від того значною мірою залежить світовий престиж нації.

– Чи впливає нестача перекладної літератури на навчальний процес? Ще й як впливає!

– Важко не помітити, що кількісно спеціалізована література російською мовою (зокрема і підручники зі світової літератури) значно переважає літературу українською. Чи є це проблемою? Можливо, Ви стикалися з випадками, коли студенти відмовлялись опрацьовувати російськомовний матеріал – через принципову позицію чи неволодіння мовою?

– Факт самоочевидний. Не просто проблема – архіпроблема. Рудимент багатовікової політики москалізації української молоді, якого в незалежній Україні слід чимшвидше позбуватися. Ворог підступно нав’язував і нав’язує думку про начебто вищість усього московського над українським. Прикро, що в наш час, хай і зрідка, трапляються особи, цілковито задурманені тою брехнею. Переді мною, зокрема, 44-те число «Бульвару Гордона» за 2008 рік – з інтерв’ю із «популярною моделлю й телеведучою» Інною Цимбалюк. На заувагу, що вона родом із Чернівців, а розмовляє російською, «модель» Інна, даруйте, з телячою гордістю такими «разразілася одкровеніямі» (цитую мовою оригіналу): «А Черновцы всегда были русскоязычным городом [???]…Это сейчас на улицах чаще слушна украинская речь, потому что появилось много приезжих – из сел, других западных областей, но все между собой, слава Богу, уживаются. Я училась в украинской школе, но на переменах говорила по-русски, бабушка у меня русская…». На примноження таких-от цимбалючок та цимбалюків і розраховує ворог, безперешкодно наснажуючи українські виші російськомовними підручниками. Уповання ворога даремні, але…куди дивиться наше Міністерство освіти і науки? – воно ж бо вже не табачниківське! Щодо реакції студентів на засилля російськомовної літератури, то вони, звісно, обурюються, проте якихось гучних протестів не чув.

– Знову ж таки – як викладач – помічаєте суттєву різницю між мовою студентів під час занять та в побутових умовах (скажімо, на перервах)?

– Так, помічаю, та й вона, очевидно, завжди буде. В університеті навчається молодь із різних місцевостей. На заняттях студенти намагаються говорити літературною мовою, на перервах нерідко вдаються до мови «живої», з діалектизмами. Часто доводиться студентів відучувати від росіянізмів «но» («але»), «тоже» («теж»), а в побуті – від паразитизмів «кльово», «тіпа» та ін.

– Як загалом можете охарактеризувати стан української мови? Що б Ви хотіли змінити?

– На превеликий жаль, українська мова сьогодні без державницького захисту, вона не стала святинею для наших правителів. Досі не скасований ганебний для України так званий «мовний закон Ківалова – Колесніченка». Послідовну боротьбу за права й чистоту української мови нині фактично веде чи не єдина газета «Слово Просвіти». Парадокс: у незалежній Україні українську мову мають за пасербицю і на телебаченні, і в мас-медійному просторі, і в спорті, і… і… Така ситуація вимагає рішучої докорінної зміни! І то негайної!!

– Михайле Йосиповичу, нинішній день певним чином увінчує справу попередніх років. Витоки, очевидно, дорогі і знакові для Вас. Скільки років Ви віддали улюбленій праці зі словом?

– Нічим особливим у житті не відзначився. І перше моє слово було, як у всіх: «мама» (а не «пісня», як почув колись по радіо про поета-пісняра Д.Луценка, – що, ясна річ, претензійно надумане), і не похвалюся, що першою прочитаною книжкою в мене був Шевченків «Кобзар» (не один автор, було – не було, любить повідомляти, що «засвітився від “Кобзаря”»). Якщо і спромігся на щось, варте уваги, то це, вважаю, Повне зібрання творів Маркіяна Шашкевича, видане з нагоди 200-річчя цього будителя української національної свідомості в Галичині. Про власну творчість говорити не буду – вона непретензійна. Часу, відколи «працюю над словом», не засікав, бо не маю себе за великого гранослова, – та й бібліографії своїх творінь досі не склав. Дякую Богові й людям, що дожив до такого віку.

Розмовляв студент ДДПУ ім. І.Франка Петро САБАТ

 

ЦЕ ЦІКАВО

Невідомий «Андрей Шептицький» із-за океану

Кожний викладач має свою спеціалізацію. Була вона і в Юрія Сидоряка з Дрогобицького музичного училища ім. В.Барвінського (нині коледж). Уродженець м.Самбора, він успішно закінчив дві високі школи – Харківський інститут культури та композиторський факультет Львівської консерваторії ім. М.Лисенка. Тут Юрій познайомився і заприятелював з уже відомим композитором Володимиром Івасюком, який навчався курсом вище, не раз бував у нього вдома і навіть інколи допомагав студіювати. Не міг тоді хлопець знати, що у травні 1979 р. йому випаде сумна роль разом з іншим студентом Олександром Левовичем забирати з моргу тіло В.Івасюка і привезти для прощання з ним рідних та шанувальників таланту композитора…

Трохи попрацювавши у Дрогобицькому музично-драматичному театрі, молодий спеціаліст перейшов на роботу в училище. Йому доручили викладати теоретичні дисципліни: поліфонію, інструментознавство, гармонію, історію музики. Творив і сам музику, якою постійно жив і яка жила в ньому. Якби продовжив займатися нею, мав значні шанси «дописатися» до широкого визнання як композитор. Але в 1997 р. за програмою Міністерства культури України, яку спонсорував Джордж Сорос, Ю.Сидоряк потрапив на стажування до США. В університеті м. Чикаго опановував теоретичний курс, а у великому американському видавництві в м.Мілуокі (штат Вісконсін) набував досвіду видання музичної літератури для наступного заняття цією справою в ролі приватного підприємця у Дрогобичі.

Через скрутну економічну ситуацію в Україні пан Юрій, з офіційним американським документом на право жити й працювати в цій країні, вирішив підзаробити грошей для допомоги своїй сім’ї. У підсумку він провів у США 20 років. Перебуваючи у 2014 р. неподалік українського греко-католицького храму у м.Хедлі (штат Масачусетс), заробітчанин відвідав антикварний ринок. Там і побачив у хлопця-українця невідомий досі портрет митрополита Андрея Шептицького високого художнього рівня, у дубовій рамі розміром 38х25 сантиметрів, виконаний на товстому пергаментному папері у техніці гуаші та акварелі. На звороті читався напис: 1/ХІ/1947-19/5/1949-27/7/1955-3/ХІ/1961. Окремо стояла дата: 5/2/1951. Напевно, цими датами позначений час роботи митця над портретом.

Автором портрета з чіткими ознаками імпресіоністичного стилю виявився художник Юліян Крайківський (1892, с. Різдвяне Галицького району Івано-Франківської обл.-1975, м. Едмонтон, Канада). Коротка біографічна довідка про нього така. Навчався у Віденській Академії мистецтв (Австрія), на педагогічних курсах у Кракові (Польща). Від 1918 р. служив в УГА. У 1939 р. викладав у Рогатинській гімназії. Працював у музеї «Опілля» на Івано-Франківщині. Від 1944 р. емігрував на Захід. Протягом 1944-1948 рр. проживав у м. Граці (Австрія), де створив і очолив Об’єднання українських митців Австрії. А в 1948 р. Ю.Крайківський переїхав до Канади і решту життя провів там.

А тепер трохи – про його творчість. Далекого 1919 р. він оформив «Пропам’ятну книгу УГА». Подіям 1914-1920 рр. митець присвятив картини «Артистична горстка УСС», «Відворот УГА», «Пам’яті полеглих», «Пісня рекрутів», «Чортківська офензива», «Могила незнаного вояка», «Більшовики в полоні УГА». Знаний він і як автор проекту пам’ятника Т. Шевченкові у Вінніпезі (Канада), портретів Андрія Мельника, Василя Стефаника, циклу листівок на гуцульську тематику, зокрема, «Український танець «Аркан», «Святвечірній дідух», інших.

Цікава знахідка Ю.Сидоряка доповнює відомі художні портрети найвидатнішого ієрарха УГКЦ, який цілком присвятив себе служінню Богові, Україні, нашому народові і таким навічно увійшов до пантеону його славних діячів. Мабуть, найкращим місцем для зберігання портрета є Національний музей ім. А. Шептицького у Львові, котрий він колись заснував.

Роман ПАСТУХ

 

ЛЮДИ

Жива історія минулої епохи і сучасних днів

«Після 48 років роботи старшою медсестрою у дитячій поліклініці Стрия, ніхто так і не знав мене, як Володимиру – для всіх я була Анною. Анною Михайлівною Рудник». Історія про жінку, яка пережила заслання, роки переховувань та стала «ангелом-хоронителем» для сестер Степана Бандери.

 

«Мама взяла тільки ключ від дому – мала надію, що повернемось»

Наша родина мешкала в Стрию. Батьки володіли шевською майстернею і магазином. Наша сім’я була досить заможною. Нас було 4 дітей, всі дівчата: Олена, Марія, я (тоді ще Володимира) і наймолодша Надія. З нами жили нянька та кухарка. Нянька постійно була з нами, водила нас до церкви, до звичайної та музичної шкіл.

Все змінилося 10 лютого 1946 року. Пам’ятаю, як прийшла зі школи та побачила безлад, який робився в хаті. Це був обшук, який проводив НКВС. Мій тато був пов’язаний з УПА. Підставою до його арешту стала записка, яку знайшли в кишені одного з упівців, вбитих робітниками НКВС під час бою на березі річки Млин. У ній до батька зверталися з проханням видати взуття для УПА. Більше я його ніколи не бачила. Знаю тільки, що він загинув на Тайшеті 5 березня 1953 року. Не пройшло й року після арешту тата, як маму і нас, дітей, забрали в Сибір. Мама навіть не знала, що взяти із собою, на збори нам дали всього півгодини. Взяла тільки ключ від дому – мала надію, що повернемось. Але не судилося. Отак, в товарних вагонах, в лютий мороз взимку 1947 року ми залишили Україну. Через місяць нас привезли до Омська, де на нас чекали сани з кіньми. На цих санях нас відвезли за 750 кілометрів від Омська в тайгу. Там нас до себе взяла голова сільради, бо бачила, що сім’я була не бідна, інтелігентна. Мати мала із собою швейну машинку «Zinger» і стала кравчинею, шила одяг для жінок начальників. Так ми виживали.

12 липня 1948 року мама, з допомогою нашої няньки, яка не побоялася та приїхала в таку далечінь, допомогла мені та Наді втекти назад в Україну. Там мені вже довелося жити під різними іменами та прізвищами. Коли одного разу вчитель музичної школи покликав мене за моїм справжнім ім’ям Володимира, я, не роздумуючи відповіла, що мене звати Анна.

Упродовж всіх 48 років роботи старшою медсестрою в дитячій поліклініці в Стрию, ніхто так і не знав мене, як Володимиру.

Для всіх я була Анною. Анною Михайлівною Рудник.

 

Як ваше життя пов’язалося із сім’єю Степана Бандери?

Коли сестер Степана Бандери Оксану і Володимиру привезли із Сибіру, організація українських націоналістів почала шукати людину, яка опікувалася б ними. Цією людиною стала я. Вони залишилися жити в Стрию, де міська рада виділила їм трикімнатну квартиру. Я бувала у них кожного дня. Купувала їм медикаменти, продукти. Останні роки їхнього життя я часто ночувала в них вдома. До церкви ми завжди ходили разом. Крім того, ми мали охоронців, які постiйно нас супроводжували. 

Сестри були дуже різні. Володимира ніколи б не віднесла тарілку до кухні, не розчесала б волосся самостійно.

Вона ніколи не хотіла розмовляти з людьми, які приходили до неї. Коли Володимира померла, її поховали в Стрию, поряд з її бабцею та дідусем.

Оксана була дуже хвора. Важила 43 кг. Сповідалась кожного дня. І кожного дня священик приїздив додому її причащати. 

Ще за життя вона просила мене поховати її в Старому Угринові, де лежить її мати. Коли вона таки померла, на її похорон вийшло ціле село.

Я доглядали за сестрами майже 15 років, і вони завжди кликали мене своїм ангелем-хоронителем. 

 

«Я писала цю книгу і збирала матеріали впродовж років, що жила разом із сестрами»

Ця книга про сестер Степана Бандери. Я писала її і збирала матеріали впродовж років, що жила разом із сестрами.

Спочатку я планувала зробити її з двох частин: першу про сестер і другу про себе. Але це виявилось неможливим. Моя сім’я завжди була тісно пов’язана з сім’єю Бандери. Навіть мій вуйко, історик Петро Мірчук, був членом уряду Степана Бандери. Степан Бандера був хрещеним батьком його сина.

Сюди входить багато матеріалів з часів депортації, голоду. Багато документів, пов’язних з Петром Мірчуком, який перебував в Освенцимі разом із братами Степана Бандери Олександром і Василем і був свідком їх вбивства. Книга вміщує багато інформації про сім’ю Чорторийських, які змалку виховували Оксану Бандеру аж до її повноліття. Також тут є й мої особисті фотографії.

Наразі ця книга представлена моїми рукописами, які необхідно передрукувати. Оскільки сама я це зробити не можу через стан здоров’я, невідомо, коли ця книга побачить світ.

Катерина ДЖУФЕР

Фото Ігоря ЧИЖА

P.S. Нині пані Рудник мешкає у Дрогобичі, вона почесний громадянин нашого міста

 

СВІТ СПОРТУ

Серед найкращих таеквондистів України – вихованці «Тайфуну»

Наприкінці березня спортивний комплекс столичного національного університету імені Тарас Шевченка зібрав майже тисячу спортовців: там проходив чемпіонат України з таеквон-до серед дорослих, юніорів та юнаків,а також дитячий чемпіонат Всеукраїнського союзу таеквон-до. 943 спортсмени із 16 областей змагалися за звання найкращих у цьому популярному виді спорту.

Львівщину представляли вихованці Дрогобицького ФСК «Тайфун». Четверо дрогобичан повернулися з нагородами. Їхні поєдинки високо оцінили судді, глядачі, тренери.

Переможцем чемпіонату Всеукраїнського союзу таеквон-до для дітей у віковій групі вісім-дев’ять років став учень ЗОШ № 2 Денис Гвоздецький, який виграв усі свої чотири бої.

Серед дорослих на чемпіонаті України в абсолютній ваговій категорії срібло виборов відомий і досвідчений спортовець-дрогобичанин Сергій Щудло (Львівська політехніка).

Звісно ж, свої високі нагороди та здобутки наші таеквондисти поділяють з тренерами – головою ФСК «Тайфун», головою Львівського обласного осередку Всеукраїнського союзу таеквон-до, володарем чорного поясу другого дану Віталієм Шкрабою, заступником голови ФСК «Тайфун», володарем чорного поясу першого дану Олегом Войтовичем, секретарем ФСК «Тайфун» і Львівського обласного осередку ФСТ, володарем чорного поясу першого дану Андрієм Андибуром.

Друге місце в розділі спецтехніка і третє місце в двобоях посів переможець багатьох престижних змагань, учень ЗОШ № 1 Олексій Войтович.

Вихованець «Тайфуну» Андрій Мицан програв у першому поєдинку у віковій категорії 12-13 років майбутньому чемпіону України. У своїй категорії увійшов до десятки найсильніших.

Голова ФСК «Тайфун» щиро вдячний відділу з питань сім’ї, молоді та спорту Дрогобицької міської ради й особисто Орестові Соломчакові за фінансову підтримку команди, а також усім, хто зробив можливою участь дрогобичан у престижних турнірах.

Віталій ЮРЧЕНКО

 

Суперники відомі!

Дрогобицька футбольна команда «Галичина» цього сезону виступатиме у Першій лізі Львівщини. 3 квітня у приміщенні Федерації футболу області відбулося жеребкування календаря та визначився остаточний склад Першої ліги сезону 2018 року.

Загалом у змаганнях візьмуть участь 16 команд: МФК «Галичина» (Дрогобич), «ГалКатЗубр» (Зубра, Львів), «Богун» (Броди), «Сокіл» (Золочів), «Прикарпаття» (Старий Самбір), ФК «Яворів», ФОК «Городок», «Корміл» (Давидів), «Авангард» (Жидачів), «Хімік» (Новий Розділ), СКК «Пісочна», «Скеля» (Жовква / Крехів), «Авіатор» (Черляни), «Нафтовик» (Борислав), «Сокіл» (Борщовичі), «Вікторія» (Трускавець).

Матчі проводитимуться по суботах та неділях. Початок матчів о 14:00 (юнаки) та 16:00 (дорослі). Перший тур заплановано провести 14-15 квітня. Стартовий матч дрогобичани гратимуть у Львові проти «ГалКатЗубр» (Зубра). Серед новобранців нашої команди – досвідчені гравці Тарас Рудавець, Віталій Трусевич, Тарас Грицан.

Перше коло завершать до 22 липня. «Галичина» вдома виступатиме на спорткомплексі «Каменяр» ДДПУ ім. І.Франка (колишній «Долотник»), а на головному стадіоні на вул. Спортивній відновиться реконструкція.

Ярослав ГРИЦИК


У РУБРИЦІ «P.S.»

Комерціалізована журналістика спотворює людські душі

Усі шедеври світової літератури писались пером. Кожний автор викристалізовував якийсь образ, насичуючи його красномовними епітетами, порівняннями тощо. Творилась і українська журналістика барвистою, колоритною мовою. Нариси, новели, зарисовки читалися із великим захопленням. І враз за останні 10 років увірвалася практична, комерціалізована журналістика. На багатьох перших полосах газет – історії про насильство, вбивство, шахрайство і т.д. А чого лише вартують страхи із телеканалів. Із 5-6 телесюжетів лише один менш-більш «наповнений» добром.

Чому так сталося? По-перше, людяність з журналістики витіснила гонитва за сенсацією, по-друге, про це найлегше пишеться, бо не треба напружувати мізки, по-третє, у журналістику приходять люди без диплома, в якому написано «професія – журналіст». Ящик ідіота, як влучно колись сказав професор Й.Лось про телевізор, спотворює людські душі. І це страшно, бо затоптується щось добре у людині, а культивуються цинізм, злоба, помства.

Один мій колега днями мовив про газети, мовляв, вони не встигають за вимогами часу. Адже в інтернет-мережі можна знайти будь-яку інформацію і немає потреби читати газети. Я принципово не користуюся послугами цих благ цивілізації, бо не хочу засмічувати своє світосприйняття цим брудом, тому і надалі писатиму пером і читатиму газети, не занурюючись у багнюку інтригансько-пліткарського ширвжитку.

В.Т.



Создан 13 апр 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником