ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Новини в "ГЗ" від 1 серпня 2019 р




Уп’яте стала мамою!

У п’ятницю, 26 липня, у дрогобицькій ратуші вітали дрогобичанку, яка вп’яте стала мамою.

Разом із молодою мамою на зустріч прибули і двійко старших дітей.

«Щиро вітаю вас із народженням синочка. Нехай росте здоровим та щасливим на втіху батькам. Бажаємо йому досягнути ще нескорених вершин і не раз прославити наше місто та державу Україну», - звернувся до матері міський голова Дрогобича Тарас Кучма.

Також Тарас Кучма вручив мамі Пакунок малюка з набором першочергово необхідних для немовляти речей та поспілкувався щодо рівня якості надання медичних послуг у Дрогобицькому міському пологовому будинку.

Разом із міським головою сім’ю із народженням хлопчика привітала і начальник відділу молодіжної політики, сім’ї та спорту ДМР Олександра Пашко.

Нагадаємо, з 2017 року у Дрогобичі функціонує місцева програма «Пакунок малюка», у рамках якої батьки новонародженої малечі отримують набір першочергово необхідних речей.

Таку ж Програму з 1 вересня 2018 року запроваджено й на загальнодержавному рівні.

У Дрогобичі спершу Пакунок малюка вручали батькам, у яких народилась друга, третя і більше дітей.

Після прийняття урядової програми у відділі молодіжної політики, сім’ї та спорту ДМР, який ініціював цю програму на місцевому рівні, змінив правила вручення Пакунку малюка сім’ям з Дрогобича та Стебника. Тепер пакунок вручають сім’ям, у яких народилася четверта і більше дітей, а також у День матері, День міста та в перший день нового року.

Прес-служба ДМР

 

Після виборів життя триває

«Дякую всім, хто проголосував за мене та «Європейську солідарність», дякую журналістам, які об’єктивно висвітлювали виборчий процес. Я залишаюся тут і надалі робитиму те, що робив, бо живу цим більше двадцяти років. Це мій стиль життя», - такими словами розпочав підсумкову пресконференцію за результатами виборів депутат Львівської обласної ради, кандидат у народні депутати Михайло Задорожний.

За срібного призера виборчих перегонів проголосувало 12 тисяч 560 виборців, що становить 15,98%. Переможець – висуванець «Слуги народу» Орест Саламаха набрав на 2971 голос більше.

Результат голосування не дозволив М.Задорожному пройти до парламенту, але засвідчив значну підтримку на окрузі. Його вважали одним із лідерів виборчих перегонів, тож не дивно, що на адресу депутата облради деякими його конкурентами було вилито чимало бруду як в окремих ЗМІ, так і в соцмережах та листівках, що розповсюджували навіть у день тиші.

Проти однієї з дрогобицьких газет пан Задорожний підготував судовий позов про захист честі, гідності і ділової репутації його особисто, членів сім’ї і окремих працівників райспоживспілки. Кошти, отримані як моральна компенсація, будуть скеровані на благодійність. І хоч редакція вже попросила пробачення за деякі некоректні висловлювання, Михайло Леонович вимагає упродовж тижня спростування конкретно по кожній наклепницькій публікації.

Під час пресконференції Михайло Задорожний критично оцінив діяльність одного з науково-ідеологічних центрів Дрогобича. Замість підтримувати політичні сили націоналістичного табору, центр зосередився на відвертому пропагуванні одного з кандидатів-мажоритарників і критиці його конкурентів, особливо дісталося М.Задорожному.

«Трагізм нашої політики і трагедія України загалом у тому, що замість змагатися ідеями і програмами, кандидати конкурують, поливаючи брудом один одного. А це показує рівень нашої культури та інтелекту», - вважає пан Задорожний.

Коментуючи результати виборів, Михайло Леонович звернув увагу на те, що прогнозував такий перебіг подій ще за три тижні до голосування. Адже рекордна для Львівщини кількість кандидатів у народні депутати у Дрогобицькому ТВО №121 була невипадковою. Технологія розпорошування голосів, особливо у районі, застосовувалася проти нього і спрацювала на користь провладного кандидата Ореста Саламахи, голоси за якого розподілилися рівномірно майже на всіх дільницях.

До того ж, на користь раніше нікому невідомого на Дрогобиччині новообраного депутата спрацював надпопулярний сьогодні партійний бренд «Слуги народу». Така тенденція на цих виборах є характерною для всієї України. Та все ж наші сусіди стрияни знову виявилися мудрішими і вдруге обрали чинного нардепа Андрія Кота, а мешканці Старосамбірщини – Андрія Лопушанського.

Задовго до оголошення офіційних результатів, о другій годині ночі, Михайло Задорожний привітав Ореста Саламаху з перемогою, хоч до результатів підрахунку на окремих дільницях є питання. Депутатством Верховної Ради, зізнається, особливо не марив, тож результат його не надто розчарував. Каже, що програв не він, а виборці, які втратили можливість мати у парламенті дієвого представника.

«Після виборів життя триває. Хочу, щоб люди не нарікали, а закотили рукава і працювали. Хто в політиці, хто в громадському секторі. Я залишаюся депутатом обласної ради і, незалежно від того, хто як голосував, і надалі буду допомагати виборцям свого округу. Я не можу їх зрадити. А загалом у країні зараз найголовнішими є питання збереження державності. Саме за неї треба боротися, в тому числі й на місцях», - наголосив обласний депутат.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

Дорогі дрогобичани! Шановні виборці!

Завершились вибори до Верховної Ради України, на яких було обрано народного депутата по Дрогобицькому ВО №121.

Як кандидат в народні депутати, складаю щиру подяку дрогобичанам, які повірили мені і віддали 4200 голосів. За мене не приїздили агітувати партійні вожді чи відомі артисти, тому з упевненістю та гордістю заявляю – такого високого результату у Дрогобичі ми досягли разом з Вами! Це наш спільний успіх і нічий більше!

Виявлена Вами довіра є добрим стимулом для моєї діяльності в ім’я розбудови Франкового краю!

На даний час я залишаюся депутатом Дрогобицької міської ради і продовжую працювати на благо Дрогобича та дрогобичан!

Ваш, з Вами, за Вас!

З повагою, Тарас ДЕМКО


НОВИНИ

Дрогобич вразив експертів ОБСЄ 

Відтепер про роботу міської влади дрогобичани знатимуть ще більше.

Дрогобич увійшов до трійки українських міст, де стартує масштабний проект Організації з безпеки співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо зміцнення інституційної відповідності принципам доброчесності українських муніципалітетів.

Зокрема, Дрогобич став одним з основних міст-парнерів у проекті ОБСЄ, під час співпраці з яким спільно реалізовуватимуть план доброчесності муніципалітету нашого міста.

У вівторок, 23 липня, за участі закордонних експертів відбулась перша зустріч керівництва міста з представниками ОБСЄ у Дрогобичі, а саме відділу економічного управління Бюро координатора економічної та екологічної діяльності ОБСЄ Андрієм Мунтяном, Курбаном Бабаєвим, Павелом Войтуніком та Оленою Мохник.

Під час зустрічі сторони обговорили основні кроки впровадження проекту та сфери, яких торкнеться план доброчесності у місті.

«Найголовніший напрям роботи ОБСЄ – це допомога країнам-учасникам у створені так званого належного управління. Це прозорий бюджет, відкрита адміністрація і мінімально скорочений контакт між чиновником та громадянином», - зазначив старший співробітник з економічних питань ОБСЄ Андрій Мунтян.

Керівник КУ «Інститут міста Дрогобича» Володимир Кондзьолка презентував представникам ОБСЄ ті надбання, які Дрогобич уже надбав у сфері відкритості та прозорості влади перед громадянами. Мова йде про роботу порталу відкритих даних, де оприлюднені дані в усіх сферах: від комунального майна та землі до фінансової звітності кожного комунального підприємства, від переліку рекламних засобів до бази даних ремонтів, а також про кількість електронних послуг для дрогобичан, етичний кодекс для держслужбовців, участь громадян у процесах планування та прийняття рішень і багато іншого.

Експерти ОБСЄ вражені досягненнями Дрогобича у сфері відкритості і прозорості управління, тому одноголосно зазначили, що міст, які можуть похвастатися такими досягненнями мало не те, що в Україні, а й навіть у Європі.

«Ті надбання, які має Дрогобич вже станом на сьогодні вражають, тому ви можете ділитись досвідом з впровадження заходів, які сприяють атмосфері непідкупності, не лише з містами України, а й Європи», - каже представник ОБСЄ Олена Мохник.

План забезпечення доброчесності муніципалітету Дрогобича стосуватиметься таких сфер як: державна закупівля, відкриті дані та захист інформаторів, депутатська недоторканість, податкова і бюджетна прозорість, етичний кодекс для державних службовців, участь громадян у процесах планування та прийняття рішень.

Міський голова Дрогобича Тарас Кучма впевнений, цей проект сприятиме розвитку міста, а роботу органів місцевого самоврядування зробить ще більш відкритою й прозорою, а життя мешканців ще зручнішим та комфортнішим.

 

На території ЗОШ №5 спорудять спортмайданчик 

На вулицях Нагірній та Буковинській, що поблизу вулиці Зварицької у Дрогобичі, до Дня незалежності України, 24 серпня, облаштують вуличне освітлення.

Відповідне доручення керівнику Департаменту міського господарства ДМР Роману Москалику дав міський голова Тарас Кучма під час зустрічі з мешканцями вулиці Зварицької, а також прилеглих вулиць.

Зустріч відбулася 25 липня на території ЗОШ №5.

Окрім того, дрогобичани звернулися до Тараса Кучми з проханням відремонтувати дорожнє покриття на вул. О.Довбуша і Вербовій.

Міський голова роз’яснив, що неможливо одразу капітально відремонтувати всі дороги у Дрогобичі, бо вулиць, які не ремонтували десятками років, дуже багато, а коштів у міському бюджеті недостатньо.

Однак Тарас Кучма зазначив, що у цьому році комунальні служби проведуть підсипку цих вулиць, а на наступний рік розглядатимуть можливість проведення капітального ремонту, застосовуючи бетоно-пластикову технологію.

Також мешканці окремих прилеглих вулиць виступили з пропозицією на умовах часткового співфінасування долучитися до ремонту дорожнього покриття на їхніх вулицях, на що міський голова зазначив, що такі ініціативні групи завжди отримуватимуть підтримку.

Тарас Кучма спільно з мешканцями оглянули територію ЗОШ №5, де вже найближчим часом з’явиться новий спортмайданчик, а наступного року тут облаштують ще й футбольний майданчик із штучним покриттям.

Зазначимо, цього року у ЗОШ №5 провели заміну вікон і ремонт електропостачання їдальні, а також планують провести ремонт шатрового даху.

Під час зустрічі її учасники обговорили можливість покращення умов у ДНЗ №11 і реконструкцію сходів у провулку Повстанському.

Прес-служба ДМР

 

Міський голова подякував Генконсулу Польщі за співпрацю

Генеральний консул Республіки Польща у Львові Рафал Вольський завершив свою дипломатичну місію.

«Люб’язно повідомляю, що завершується моя місія у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові», - повідомив Рафал Вольський в офіційному листі, адресованому міському голові Дрогобича Тарасові Кучмі.

«Прощаючись, щиро бажаю Вам подальших успіхів у Вашій діяльності та всього найкращого. Я завжди з великою приємністю згадуватиму про наші контакти і всі мої подорожі до Дрогобича, міста, яке було і залишається незвичним», - йдеться у листах Рафала Вольського.

Своєю чергою, міський голова Тарас Кучма висловив Рафалу Вольському щиру подяку за плідну співпрацю та підтримку всіх польсько-українських ініціатив.

«Ваш досвід і здобутки, як і наші контакти, які відбувалися завжди у дружній атмосфері, були для мене надзвичайно важливі. Як людина відкрита, Ви завжди об’єднували людей і сприяли тому, щоб офіційні зустрічі перероджувалися в дружні.

Сердечно дякую за нашу плідну співпрацю, за Ваше особисте зацікавлення і підтримку не лише польсько-українських ініціатив у Дрогобичі, а й Ваше співчуття, розуміння та допомогу багатостраждальному кримсько-татарському народу. Бажаю Пану Консулу удачі і подальших успіхів», - звернувся до Рафала Вольського міський голова Тарас Кучма.

Прес-служба ДМР

 

Невдовзі запрацює бетонний завод 

ТзОВ «Дрогобицький бетонний завод» повинен запрацювати вже з початку серпня цього року.

Зараз триває процес будівництва бетонної установки потужністю 60 куб. м. Підприємство, яке розташовуватиметься в районі вулиці М.Тураша, спеціалізуватиметься на виробництві товарного бетону та бетонних виробів. За словами директора ТзОВ «Дрогобицький бетонний завод» Андрія Савки, заводо імпортує зі США пластифікатор, який дає змогу будувати якісне полімер-бетонне дорожнє покриття.

26 липня міський голова Дрогобича Тарас Кучма провів робочу зустріч з керівництвом ТзОВ «Дрогобицький бетонний завод» під час якої обговорив можливість будівництва полімер-бетонних доріг на території міста.

Підприємство відкриє до 20 робочих місць, а згодом кількість працівників поступово збільшуватимуть.

Прес-служба ДМР

 

Відремонтовано покрівлю 21-го будинку

Пів мільйона гривень КП «Управитель «Житлово-експлуатаційне об’єднання» отримало у 2019 році для ремонту дахів та ліфтів.

Про це у понеділок, 29 липня, під час оперативної наради у ратуші повідомив керівник КП «Управитель «Житлово-експлуатаційне об’єднання» Олег Майданюк.

За словами О.Майданюка, 300 тис. грн. було скеровано на ремонт ліфтів у будинках Дрогобича, жителі яких уклали угоду про надання послуг, та ще 200 тис грн. – на ремонт покрівлі будинків.

«Для ремонту дахів у межах передбаченої суми закуплено руберойд і вже вдалося відремонтувати покрівлю у 21 будинку», - зазначив керівник КП «Управитель «ЖЕО».

Зокрема, як додав посадовець, завершується ремонт даху будинку на площі Ринок,31 і завершено на вул. Володимира Великого,80/1.

Окрім цього, за дорученням міського голови Тараса Кучми, керівництво КП «Управитель «Житлово-експлуатаційне об’єднання» спільно з Департаментом міського господарства ДМР розпочали процес проведення експертизи кошторису проекту зі встановлення ліфту у будинку на вулиці Самбірській,8/3, а також ведуть переговори з підрядною організацією.

 

У провулку Садовому замінять водогін 

У провулку Садовий, що у Дрогобичі поблизу вулиці Спортивної, замінять 200 метрів водопроводу.

З відповідним дорученням міський голова Тарас Кучма звернувся до керівника КП «Дрогобичводоканал» Романа Шагали під час повторної виїзної зустрічі з мешканцями вулиці Спортивної 24 липня.

Замінити частину водогону заплановано вже до 1 вересня цього року. Потім мешканці провулку матимуть близько двох тижнів, щоб підключитися до мережі новозбудованого водогону, про що буде повідомлено додатково.

Як зазначив Тарас Кучма, цьогоріч у провулку проведуть заміну комунікацій, а вже на наступний рік заплановано провести капітальний ремонт дороги, що розв’яже проблему із рухом вантажівок, які не завдаватимуть шкоди мешканцям і їхнім будинкам.

На минулому ж тижні комунальні служби за результатами першої зустрічі міського голови з мешканцями на вулиці Спортивні провели підсипку провулку Садового (згодом підсиплять вулицю Зарічну) та відремонтували вулицю Спортивну.

Прес-служба ДМР

 

Літніх дрогобичан цікавить рідне місто

На обліку Дрогобицького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) перебувають сотні самотніх літніх людей. І це саме та категорія, яка найбільше потребує уваги та опіки з боку влади. Звісно, такі люди мало знають про свої права та можливості, якими можуть користати як мешканці міста.

Для того, щоб ближче дізнатися про потреби таких людей, а також поспілкуватись з ними, 24 липня до Терцентру завітав міський голова Дрогобича Тарас Кучма.

Тарас Кучма розповів літнім дрогобичанам про можливості соціального обслуговування, якими вони мають право користуватися. Зокрема, міський голова акцентував увагу на медичних послугах, а саме на тому, що планується впровадити понад 300 видів аналізів найвищого рівня, а також те, що всі операції на серце в ургентному порядку проводяться безкоштовно. У проекті також створення госпісів для літніх людей.

Також мова йшла про запровадження Картки Дрогобичанина, яку вже незабаром усі жителі міста зможуть отримати. За словами Тараса Кучми, для усіх пенсіонерів отримання Картки буде здійснюватись безкоштовно.

Окрім того, Тарас Кучма запропонував присутнім подати свої пропозиції щодо розробки найбільш затребуваного для них особисто маршруту громадського транспорту, оскільки зараз проводиться модуляція всіх маршрутів по місту. Пропозиції літніх дрогобичан будуть враховані при затвердженні остаточного графіку руху громадського транспорту.

За інформацією терцентру

 

РАЗОМ ЕКРАНІЗУЄМО "ДРОГОБИЦЬКУ ГОЛГОФУ"

Не маємо забути тих, хто нас любив і за це був замордований

У 2017 р. ми, всі члени Дрогобицької станиці Братства ОУН-УПА, були на прем’єрі вистави «Дрогобицька Голгофа», яку написав наш друг Тарас Метик і поставив Львівський академічний обласний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича (директор, заслужений діяч мистецтв України Микола Гнатенко, головний режисер Олександр Король). Разом з усіма в залі жили долею героїв на сцені і плакали над мученицькою смертю отців, ієромонахів ЧСВВ Якима Сеньківського, Северіяна Бараника, Віталія Байрака, гімназистки Марії, інших невинно замордованих московсько-більшовицькими зайдами в тюрмі на Стрийській м.Дрогобич. Адже більшість із нас і наших рідних, старших братів, сестер, батьків пройшла через застінки згаданої катівні, а згодом опинилася в таборах Сибіру. А ще в 1990-91 рр. ми брали участь у розкопках на подвір’ї колишньої тюрми НКВД-КГБ (вул. Стрийська), похоронах 486 останків невинно убієнних червоною ордою. Тому нині, коли ми дізнались, що на основі п’єси «Дрогобицька Голгофа» буде зніматися художньо-документальний, історичний фільм за однойменною назвою, на який бракує коштів, вирішили прилучитись до його створення, пожертвувати від станиці Братства ОУН-УПА 2000 грн. Переконані, що наш вчинок наслідуватимуть політичні, громадські організації, підприємці, наші жителі Дрогобиччини, яким небайдужа доля історії нашої України.

Від себе додам. Я особисто добре знав блаженної пам’яті о.Віталія Байрака. 13 серпня 1933 р. з рук Перемишлянського єпископа Йосафата Коциловського він одержав священничі свячення у Жовківському монастирі. У 1936р. о.Віталія призначили заступником ігумена Жовківської обителі. В сусідніх селах він проводив великопосні реколекції, а влітку – місії. В моєму рідному селі Воля Висоцька, в якому я народився в 1931р. о.Віталій був парохом. Його проповіді переконували і зворушували. Він учив мене релігії, готував до першого причастя. Був дуже цікавим оповідачем, учителем, наставником. Його хотілося слухати, бо в ньому поєднувався священник-патріот. Керував читальнею, «Просвітою», сільською кооперативою, садком-захоронкою. Зі сільською молоддю до Великодніх, Різдвяних та інших свят готував вистави українських драматургів. До нашого села, яке знаходилось за 2,5 км. від Жовкви, приїжджав ровером. Давав його мені, щоб завіз до комірки. А одного разу запитав: «Ти, Тарасику, вмієш їздити?!» Я відповів, що не вмію. «А чому не вчишся?!» - промовив до мене. – «Маєш ровер, пробуй їздити…»

У 1941р. разом із моїм батьком Василем о.Байрак організували при монастирі Василіан у Жовкві Комітет допомоги галичанам і східнякам-українцям, які поверталися з німецького полону.

А ще я запам’ятав такий випадок. Якось під вечір приїхав о.Віталій в село. Підійшов до читальні, став під вікном і вирішив прислухатися, що там коїться. В цей час один сільський комунар зайшов до читальні, принісши з собою більшовицьку пресу, і став читати присутнім про «здобутки в СССР». Отець від почутого аж скривився, виламав різку, влетів до читальні і з усієї сили огрів нею московського агента, який немов ошпарений вилетів з приміщення. А тих, хто слухав совітську оману, Байрак щиро відчитав: «І вам не встидно брехню слухати. Ще недавно від голоду рятували тих, що зі сходу до нас прийшли. Про страшний мор дізналися, який совітські вожді нашим братам організували… І тут повелися на оманливу агітацію…» В 1946р. дізналася наша родина про мученицьку смерть о.Віталія. А в 1990-му, коли розпочалися розкопки на вулиці Стрийській, я запізнав страшну трагедію його вбивства московсько-комуністичними окупантами.

Священника Віталія Байрака, ігумена Дрогобицького Святотроїцького монастиря НКВД заарештувало 16 вересня 1945р. Через день тривали допити. За «антирадянські» виступи та публікації в Календарі Місіонеря його засудили до восьми років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі з конфіскацією майна, якого він не мав. До 19 квітня 1946р. о.Байрака утримували на Бригідках, Дрогобицькій в’язниці на вул. Трускавецькій. Катували, били, мордували. Від тортур помер у страсну п’ятницю.

Перед світлою пам’яттю блаженних священномучеників Віталія Байрака, Якима Сеньківського, Северіяна Бараника та всіх інших невинно замордованих у катівні на Стрийській, закликаємо людей доброї волі прилучитися до створення фільму «Дрогобицька Голгофа», відтворивши історію про тих, хто жив і творив во ім’я Бога і України, нашого майбутнього.

Тарас КУЛИКОВЕЦЬ, станичний Дрогобицької станиці Братства ОУН-УПА

***

Міська влада сприятиме у зйомках 

24 липня у ратуші відбулась зустріч міського голови Тараса Кучми з ініціативною групою зі створення документально-історичного, патріотичного фільму «Дрогобицька Голгофа».

У зустрічі взяли участь директор муздрамтеатру ім. Ю. Дрогобича Микола Гнатенко, автор сценарію Тарас Метик, режисер-постановник Олександр Король, координатор проекту Наталія Копичин.

Міського голову ознайомили з інформацією про реалізацію проекту, зокрема, структуру фільму, необхідне матеріально-технічне забезпечення для зйомок, залучення профільних організацій до відтворення історичних подій, участь акторів театру, використання реквізиту, бюджет фільму.

Тарас Кучма наголосив на важливості й актуальності створення фільму «Дрогобицька Голгофа» для громади міста, щоб зберегти пам’ять про трагічні події, які мали місце у Дрогобичі в 1939-1941рр. та 1944-1959рр. Міський голова запевнив, що влада сприятиме і допоможе у пошуку ресурсів для кінострічки, зйомки якої мають бути завершені до кінця вересня цього року. З боку міськради також ризначено відповідальну особу для оперативного висвітлення інформації і надання необхідної допомоги у процесі створення кінострічки.

Кор. «ГЗ»

 

«ДРОГОБИЧВОДОКАНАЛ» ПОВІДОМЛЯЄ

Ваша оплата не буде зарахована,

якщо вказуєте неповну інформацію

КП «Дрогобичводоканал» звертає увагу споживачів на те, що при оплаті за послуги водопостачання та водовідведення обов’язково має бути зазначена така інформація:

- особовий рахунок споживача;

- прізвище, ім’я та по батькові споживача;

- адреса споживача.

Просимо вказувати повну інформацію. В іншому випадку виникає ризик незарахування платежу.

Адміністрація КП «Дрогобичводоканал»

 

СПОРТ

Із прицілом на наступний сезон

Продовжуємо підбивати підсумки першої половини чемпіонату Львівщини з футболу. Наш співрозмовник – головний тренер муніципального футбольного клубу «Галичина» (Дрогобич) Ігор ВИСОЧАНСЬКИЙ. Ось як він прокоментував дебют команди у Прем’єр-лізі.

- Насамперед зазначу, що задоволений грою команди в першому колі, але наше турнірне становище могло би бути кращим. У деяких матчах мали брати більше очок, але не змогли довести ті зустрічі до логічного позитивного результату і зіграли унічию. Ми, як новачки Прем’єр-ліги Львівщини, очкували, що не перебуватимемо в чільній п’ятірці. Наше завдання – награти прем’єрліговий рівень і планувати подальший сезон.

Команда практично складається з місцевих вихованців, лише двоє гравців зі Стрийщини. У цьому великий позитив. «Галичина» – наймолодша команда в обласній Прем’єр-лізі. А молоді зазвичай бракує стабільності. У захисті граємо збалансовано, серед команд із нижньої частини турнірної таблиці найменше пропустили, але водночас мало забили. Щоправда, слід врахувати, що граємо без чистого нападника.

Найкращим бомбардиром нашої команди з п’ятьма м’ячами наразі є Тарас Рудавець. Він – лідер на футбольному полі і поза ним, до нього завжди прислухаються партнери. У важкі хвилини Тарас бере на себе ініціативу і забиває потрібні м’ячі.

Також відзначу нашого голкіпера Івана Сілецького. Він міг би підсилити навіть професіональні команди, але вирішив допомогти нам. Його впевненість у воротах передається гравцям у полі.

Скоріш за все від нас піде Ігор Приходько, оскільки не має належної ігрової практики. Щодо підсилення, повернулися з Польщі дрогобицькі футболісти Роман Пігут і досвідчений Віктор Косак, котрий, сподіваємося, допоможе нам в атаці. Залюбки переглянемо під час тренувань молодих виконавців, які бажають захищати кольори «Галичини».

З відпустки вийшли аж 26 липня. Вирішили дати хлопцям можливість добре відпочити, адже вони «наїлися» футболу, а літня перерва в чемпіонаті не така вже й велика. Тренуватимемося щодня, за можливості гратимемо контрольні матчі. Готуватимемося до першого поєдинку другого кола проти чинного чемпіона Львівщини – «Юності» з Верхньої/Нижньої Білки, що відбудеться 11 серпня. У Кубку області не гратимемо, вже написали офіційну відмову.

Наразі ми змушені проводити домашні ігри на стадіоні, який не облаштований місцями для сидіння. Чекаємо, коли відновлять рідну «Галичину», де будуть зручні місця. Попри те, наші матчі відвідує велика кількість глядачів. Надзвичайно цінуємо їхню підтримку, особливо фангрупи, яка палко, гаряче, дисципліновано підтримує нас і на виїзді.

Зараз не ставимо перед собою високих цілей. У другому колі чемпіонату намагатимемося вигравати кожну гру і тішити уболівальників. Важливо, аби молоді гравці набралися впевненості. Думаю, зробимо правильні висновки у всіх питаннях (зокрема фінансових і кадрових) та з оптимізмом дивитимемося в наступний сезон, - зазначив Ігор Височанський.

За матеріалами інформаційного центру ФФЛ

***

Контрольна гра. 30 липня. «Галичина» – «Тартак» (Підбуж) – 4:0.

 

Спортовці дякують

У попередньому номері «ГЗ» був опублікований звіт про проведення спортивного шахово-шашкового свята. Організатори дійства «Шахове літо-2019» висловлюють подяку за відчутну допомогу у його підготовці і проведенні: депутатові Дрогобицької міської ради Андрію Яніву, сектору з питань фізичної культури і спорту ДМР (Орестові Соломчаку й Ірині Криницькій), а також головним меценатам: магазинові «Продукти 24h» (Євстахій Янів), ТзОВ «За КРОМА» (Михайло Козицький), колективу ремонтного вагонного депо Дрогобич (керівник Віктор Онишкевич, голова профкому Богдан Гавдяк), керівникові Дрогобицького відділення АТ КБ «ПриватБанк» Назарові Яцишину і директору Дрогобицької ЗОШ №15 Ігорю Логину.

Петро ХИМИН, ШШК «Софія»

 

Пенсію на пошті отримують без оформлення картки відкриття рахунку

Усе більшого попиту у сучасних умовах набирають безготівкові платежі, розрахунки карткою в магазинах, сплата комунальних послуг онлайн; почастішали й випадки переведення пенсії на карткові рахунки. Проте для пенсіонерів цей процес частіше викликає більше складнощів, ніж зручностей.

Чи обов’язково пенсіонеру переходити на банківське обслуговування, чи можна продовжити отримувати пенсію на пошті, – коментує директор Львівської дирекції АТ «Укрпошта» Микола Ростов.

На сьогодні майже 40% пенсіонерів отримують пенсію через Укрпошту (близько 4,1млн), на Львівщині їх –289,8 тис. Не дивно, що останнім часом почастішали звернення із проханням прокоментувати, чи можна продовжувати отримувати пенсію на пошті, не переходячи на картки. Адже безумовні плюси банківського обслуговування для людей похилого віку (особливо тих, хто проживає у сільській місцевості) перетворюються на великі проблеми. Необхідність не тільки оформити власне картку, а й періодично проходити обов’язкову ідентифікацію у банку; складнощі із доступністю до банкоматів (непоодинокі випадки, коли в селі банкомати в принципі відсутні і навряд чи скоро з’являться); неможливість самостійно зняти кошти в будь-який момент для оплати актуальних потреб; потреба раз на місяць їхати до найближчого банкомату (добре, якщо в межах одного населеного пункту, часто – в інший) або просити зняти кошти родичів чи знайомих, – це неповний перелік проблем, з якими стикаються пенсіонери.

Зважаючи на те, що поштові відділення знаходяться майже у кожному населеному пункті, а листоноші обслуговують мешканців усіх без виключення сіл, селищ, хуторів (навіть найвіддаленіших), можливості пошти доставити та виплатити пенсію на порядок вищі за будь-який банк. Банківська мережа останніми роками невпинно скорочувалась, лише за останній рік банківських відділень стало майже на тисячу менше, а вся банківська система скоротилась до 8,5 тис. офісів. Натомість Укрпошта зберегла унікальну мережу з понад 11 тис. відділень.

І головне: похилий вік, наявність захворювань (чи інвалідності) часто роблять процес отримання пенсії надзвичайно складним навіть поза межам власного дому, а послуги листоноші – не просто зручними й корисними, а й вкрай необхідними. Адже листоноша не тільки принесе кошти додому, передасть пенсію «з рук в руки», а й прийме оплату за комунальні послуги, щоб не виникало заборгованості, може продати за соціальними цінами товари першої необхідності…

Тож  якщо є необхідність або просто бажання отримувати пенсію (чи соціальну допомогу, які ми теж виплачуємо) в Укрпошті, необхідно зробити так:

- особисто звернутися до управління Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за місцем проживання із заявою про призначення пенсії та відповідними документами.

У заяві необхідно зазначити: «виплату пенсії (соціальної допомоги) прошу проводити через пошту».

Якщо пенсіонер вже отримує пенсію у банку, проте хоче отримувати її через Укрпошту, він також може звернутись із заявою до територіального управління того державного органу, в якому вона була оформлена, і подати заяву про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання.

АТ «Укрпошта»

 

ПРОКУРАТУРА ІНФОРМУЄ

Дитяче харчування – під наглядом прокуратури

Дрогобицька місцева прокуратура домоглася в суді внесення змін до договору, укладеного між відділом освіти Бориславської міської ради і фізичною особою-підприємцем про постачання продуктів харчування в загальноосвітні та дошкільні навчальні заклади на суму 240 000 грн. шляхом укладення додаткової угоди.

Зокрема, прокуратура в позовній заяві обґрунтовувала необхідність внесення змін до договору, оскільки той не містив графіка та маршруту постачання, а також вимог до якості продукції, придатності товару для вживання дітьми, вимог до транспорту, яким його, а також завищенням ціни за одиницю товару.

Невнесення відповідних змін до договору могло призвести до постачання неякісної продукції дітям, зменшення обсягу прав за договором відділу освіти Бориславської міської ради щодо вимагання штрафу за поставку неякісної продукції чи про її заміну.

Ухвалою господарського суду Львівської області у зв’язку з добровільним внесенням змін до договору 24 липня 2019 р. закрито провадження у справі.

Дрогобицька місцева прокуратура

 

 

ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ

В ЖОРСТОКИЙ ЧАС ВІН ПРОСЛАВЛЯВ СВОБОДУ

(До 90-річчя Івана Гнатюка)

Важко в українській літературі останньої третини ХХ – початку ХХІ століть знайти аналог, коли б поет так виспівав себе в любові до України, як Іван Гнатюк. Це, звичайно, не означає, що вогнем такої любові не горіли в минулому чи не горять сьогодні найкращі люди України. У виданні листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком під назвою «…Віддати зумієм себе Україні» (Київ – Нью-Йорк, 2004) уміщено й лист-спогад дружини Зіньківського про чоловіка, де, зокрема, говориться (перекладаємо із «суржика» – пані Зіньківська вибачалася, що обставини не дали їй належно вивчити рідну мову): «Він, бувало, казав, що й найближчі його рідні – і жінка, і діти – для нього не йдуть у порівняння з його заповітною ідеєю, – тобто він усеціло прагнув жити лише для блага своєї України». Така характеристика немовби з Івана Гнатюка списана, а вона ж раніша – із 1891 року.

Книга споминів І. Гнатюка «Стежки-дороги» (Дрогобич, 1998; відзначена Шевченківською премією в 2000 році)) має присвяту: «Пам’яті тих, що боролися, мучилися й віддали життя за волю України». Беремо до рук рідкісну, видану за океаном, поетичну збірку часів визвольних змагань Українських Січових Стрільців: Дмитро Штогрин. Доля України (Філадельфія, 1917). Після титульної сторінки читаємо: «Борцям за долю і волю України отсю скромну працю присвячує автор». У збірці – гарячі, хоча й справді зі скромним талантом написані, вірші «Доки будем?..» («Доки будем, братя й сестри, // Кайдани носити?..»),  «Митрополит Шептицький в неволі», «Встань, Богдане!..», «Спів Січових Стрільців», «Йди у бій, сину!». Чи не одного це національного генетичного коду книжки? Чи не вічна це турбота й боротьба поколінь – точніше, найкращих представників поколінь – за Богом надане Україні місце під сонцем!?

Іван Гнатюк – один із найталановитіших і найбільш відповідальних синів України у своєму поколінні. Доцільно спинитись на його біографії.

Рідне село поета – Дзвиняча, нині Збаразького району Тернопільської області. Батько Федір, син Івана, – з великої, хоч і небагатої родини Гнатюків. Мати Варвара – із заможнішої родини Павла Юрцуна. Майбутній поет народився 27 липня 1929 року. Старша від нього на два роки була сестра Ганна. Після нього в сім’ї народилися ще сестра Оля та брат Степан. Жила сім’я бідно – спершу в тісні комірці, відтак у своїй хатині, на котру батько спромігся перед воєнним буревієм, спорудивши її в кінці села на  отриманому в придане за дружиною полі, неподалік нового цвинтаря. (Давно вже немає тієї хатини, а той цвинтар став старим, – теж давно вже ховають на іншому). Батько, до всякої роботи беручкий, підробляв, ставлячи по довколишніх селах печі. Мати, особливо зимою, цілими днями сиділа за ткацьким верстатом. Малий Іванко допомагав матері у ткацькому ремеслі, пас, босий від снігу до снігу, овець. Згодом жав серпом жито і навіть молотив з батьком «у два ціпи».

Добре пам’ятає Іван Гнатюк терор, чинений московськими окупантами над українським населенням на початку війни, у 1941 році, відтак – жорстокість німецького воєнного режиму. Із поверненням більшовиків батька, Федора Гнатюка, забрали на фронт. Пройшов батько з боями до Берліна, і там у кінці війни, 1 травня 1945 року, загинув.

Бачене й пережите дало підстави Іванові Гнатюкові мати свої порахунки із завойовниками України. З розповідей знав, що його прадід за непокору зайдам був засуджений на довічне ув’язнення в Сибіру. Ця прадідівська непокора передалася поетові якнайвищою мірою.

Зі шкільних літ – від 1944 року – Іван Гнатюк виконує посильні доручення Організації Українських Націоналістів. Попався, правда, як зв’язковий, уже на першому дорученні. Тоді у Вишнівці – тогочасному районному центрі, якому була підпорядкована Дзвиняча, – пізнав, що то за пекельно-сатанинська машина, оте «МҐБ» (пізніше – «КҐБ»). Били хлопця люто, нещадно. А він лише скрутився калачиком на підлозі, щоби удари падали передовсім на лікті та коліна, й затято мовчав. Та ж із Вишнівця – незламний, прославлений у народній пісні Байда – чи не приклад для наслідування? Серед літературних героїв, котрі формували характер Івана Гнатюка, був козак Тарас Партика з історичної повісті А. Чайковського «На уходах». Не добившись від хлопця нічого, «емґебісти» відпустили його, гадаючи, що навіки відбили в нього охоту від підпільної діяльності.  

Після війни події розгорталися так драматично й бурхливо (облави, вивезення в Сибір, насильна організація колгоспів), що треба було І. Гнатюкові приспішити із здобуттям освіти, адже будь-коли могли прийти його арештувати. Після п’ятого класу в свідоцтві про освіту до латинської цифри «V» дописав «дві палички», самотужки підучився за шостий і сьомий класи, й 1947 року вступив до Крем’янецького педагогічного училища, куди приймали після сьомого. Навчаючись у Крем’янці, продовжував підпільну роботу. Складав поезії національного протесту, підписуючись псевдонімом Іван Недоля. Одного дня таки прийшли у педучилище його арештувати. У дорозі Гнатюкові, усе ж, вдалося втекти від чекістів. Переховувався більше місяця. Відтак, маючи на руках матрикул (студентську залікову книжку) з відмінними оцінками, придумав якусь-там причину і добився продовження навчання в Бродівському педучилищі. Гадав, що в іншій (Львівській) області на його слід чекісти натраплять принаймні не скоро. Прорахувався. Через три тижні після того, 27 грудня 1948 року, був знову арештований. Наступного року, 20 квітня, «трійка» військового трибуналу винесла йому вирок: 25 років позбавлення волі і 5 років – громадянських прав. А хлопцеві й дев’ятнадцяти не виповнилось: прощай, молодосте!..

Невдячне це діло – тюрму описувати. Та й на сотнях волових шкур не списати страждань, яких зазнавали політичні в’язні в радянській тюрмі, – надто в часи сталінізму. Пам’ятається, як вжахнулися читачі, коли О. Солженіцин повістю «Один день Івана Денисовича» лиш привідкрив був тодішню тюремну завісу. Після того з’явилося чимало друкованих спогадів, мемуарів колишніх в’язнів, та всю правду про всі жахіття тієї тюрми виповісти годі. Іван Гнатюк про свої тюремні митарства розповів у поетичних збірках «Нове літочислення» (1990), «Хресна дорога» (1992) і в книзі споминів «Стежки-дороги» (1998).

Непокірного, гострого на язик Івана Гнатюка не тримали довго на одному місці – гнали з етапу в етап. Із пересильного пункту Ваніно на Далекому Сході, біля Охотського моря, – до горезвісного концтабору Аркагала, відтак – до табору Аляскітово, де морози досягають 68 градусів і де у вольфрамових шахтах набували невиліковної хвороби чи знаходили смерть тисячі нещасних; звідти, із сухотами (захворів весною 1951 року), потрапив до лікарні для в’язнів у виселок Дебін, що на лівому березі Колими; потім були концтабори «Холодний», «Дніпровський» («Дніпровський»… на Колимі – чи не тому, що в цім таборі, в’язні якого видобували уран, було найбільше українців?), далі – табори «імені Бєлова» (аллах відає, хто цей Бєлов!), «імені Матросова» (того сироти, якого погнали на фронт просто з Уфимської «трудової колонії», інакше – з тюрми, і котрий, скоріше з розпачу, ніж із патріотизму, – бо де мав того патріотизму набратися? – кинув юне своє життя на німецьку вогненну амбразуру). Усе це – «спецтабори» далекого Колимського краю, за 700 – 1200 кілометрів від Магадану. У тім краї всю довгу зиму майже не видно сонця – воно зникає, ледве встигши з’явитися. Зате набачився Іван Гнатюк електричного світла в бараках – ночами тут світла не вимикали. (Колись Василь Мисик на запитання, чому в його, Мисиковій, квартирі таке тьмяне світло, відповів: бо занадто далося взнаки яскраве в Соловецькій тюрмі, де мусив спати під потужними лампами).

Усього довелося зазнати політичному в’язневі Івану Гнатюкові: і холоду, й голоду, і виснажливої – за нормою 8-годинної, а насправді нерідко 14-годинної – праці в шахті, і побоїв та імітації розстрілу, й спровокованих чекістами сутичок із бандитами-кримінальниками. Не раз, не два був на волосок від смерті. Зокрема тоді, коли за відмову через хворобу працювати в шахті, просидів 17 (сімнадцять!) діб в аркагалинському карцері (чудом врятувала якась медична комісія, що «заглянула» до концтабору), або тоді, як на Свят-вечір 1953 року в таборі «Холодний» по-звірячому катували його за те, що, після тяжкої робочої зміни, запротестував проти негайної, без відпочинку, відправи знову на працю. «То була в моєму житті найжахливіша ніч, – згадував поет у «Стежках-дорогах», – страшніша за всі арешти, допити, карцери; не було сумніву, що вони вирішили забити мене на смерть. Били до півночі. Бив, хто хотів і скільки хотів, гуртом і поодинці. То був не Святий вечір, а страсна ніч на Голгофі». Не випадково вірші 1949–1956 років у «вибраному» «Хресна дорога» (Харків, 2004) І. Гнатюк об’єднав у розділ під назвою «Колимська Голгофа».         

Табірні муки Івана Гнатюка закінчилися 6 лютого 1956 року. Його звільнили за станом здоров’я («страждає від тяжкої хвороби») на основі рішення Магаданського обласного суду від 10 листопада 1955 року. Та політв’язня навіть у такому стані не випускали за межі зони, якщо хтось із родичів чи близьких не заявить письмово, що утримуватиме приреченого до його смерті, й не доб’ється на це міністерського дозволу. Таку заяву написала й дозвіл отримала Галина Капустяк із бориславського передмістя Губич, яка перед тим сама десять років промучилась «на Колимі» як «українська націоналістка». З нею І. Гнатюк познайомився як в’язень «спецтабору імені Бєлова» весною 1954 року.

1 квітня 1956 року Іван Гнатюк і Галина Капустяк поєднали свої долі у ЗАГСі. В «день сміху», але… з найсвятішою серйозністю. Чекісти, однак, тоді «видворили» І. Гнатюка з Борислава. Пославшись на «антирадянський заколот» у недалекій Угорщині, звеліли йому виїхати за межі Західної України. Подався навесні 1957 року в Миколаївську область, у степовий хутір Бази, куди, ще як перебував у таборах, змушена була «завербуватися» й поїхати на роботу з рідної Тернопільщини його мати з дітьми. Влаштувався на сяку-таку працю в радгоспі. Невдовзі переїхала туди й дружина поета з кількамісячною дочкою Любою. На Миколаївщині поет провів майже три роки. Тут народився його син Володимир, майбутній архітектор. В обласній миколаївській газеті з’явилася перша публікація поета. Був це вірш «Донечці» – присвята Любі (нині – директор Бориславської гімназії). Та від напруженої праці, від несприятливих умов загострилася поетова хвороба. Головний лікар Миколаївської туберкульозної лікарні констатував критичний стан Гнатюкового здоров’я, й поетові, думаючи, що він скоро помре, дозволили повернутися в Борислав.

Від кінця 1959 року Іван Гнатюк зі сім’єю живе в Бориславі. Живе під недремним наглядом «органів держбезпеки», зазнаючи їх цькувань, і, всупереч їхнім очікуванням, не спішить на той світ. У тюремні роки, як міг, переховував свої вірші, і тепер не раз мусив закопувати їх у землю.

2 серпня 1960 року два вірші І. Гнатюка опублікував у «Літературній Україні» Терень Масенко. Це неабияк утішило поета, додало натхнення. У редакції львівського журналу «Жовтень» І. Гнатюк познайомився з першим для нього «живим поетом» – Володимиром Лучуком, із яким назавше щиро подружився.

Того ж 1960 року в сусідньому з Бориславом Дрогобичі відродилося літературне об’єднання, що було розпалося з ліквідацією Дрогобицької області. Тоді ж, у 1960-му, об’єднанню присвоїли ім’я Івана Франка. Керівниками відродженого об’єднання були поет-фронтовик Іван Малиш, що незабаром виїхав до Полтави, потім тимчасово – майор Анатолій Калінічев, який «чистив себе під поета», і найдовше – автор цих рядків. Іван Гнатюк відразу визначився у літоб’єднанні як незаперечний авторитет. Тут розвивали свій талант ще такі згодом відомі письменники, як Ігор Нижник, Євген Титикайло, Георгій Петрук-Попик, Микола Турківський, Ярослава Павличко. Зі Львова не раз приїжджав на засідання Роман Кудлик, зі Стрия – Віктор Романюк. То був бурхливий період літературного шістдесятництва, й Іван Гнатюк, маючи за плечима багатий і складний життєвий досвід, чи не найкраще в літоб’єднанні уловлював, де правда, а де фальш у художньому зображенні письменниками життя.

Перша книжка Івана Гнатюка «Паговіння» вийшла в 1965 році у Львові у видавничій «касеті» під Франковою назвою «Пісня і праця». «Касета» об’єднувала десятьох поетів – авторів перших книжок, серед них – Р. Лубківського, М. Ільницького, Й. Струцюка.

Перед тим, правда, в 1961 році, всі названі поети дебютували у тому ж львівському видавництві («Каменяр») у колективному збірнику поезій «Яблуневий цвіт». Гнатюкових там було понад десяток віршів. Над кількома «в радянському дусі» посваволив редактор.

Особливого значення в літературі ім’я Івана Гнатюка набуває після другої його збірки – «Калина». Відразу по її виході І. Гнатюк був рекомендований у члени Спілки письменників. Рекомендували Р. Іваничук, В. Лучук та Б. Харчук. У Києві, проте, справу тягнули півтора року – лиш 27 грудня 1967 року затвердили ухвалу Львівської письменницької організації про прийняття. Таке зволікання – не дивниця, якщо зважити, що «Калину» за «націоналістичні ідеї» критикували на засіданні «центрального комітету комсомолу».

Друкуватися Іванові Гнатюкові від самого початку було нелегко, та завдяки його наполегливості й сприянню друзів справа з «пробиванням» книжок періодично увінчувалася успіхом. Крім «Паговіння» й «Калини», поет у часи радянського режиму видав збірки «Повнява» (1968), «Жага» (1970), «Життя» (1972), «Барельєфи пам’яті» (1977), «Дорога» (вибране; 1979), «Чорнозем» (1981), «Турбота» (1983), «Осіння блискавка» (1986), «Благословенний світ» (1987), «Дім і час» (1989), «Нове літочислення» і книжку для дітей «Хто найдужчий на весь світ» (1990). Найтриваліший у поета безкнижний період був, як бачимо, між 1972 – 1977 роками. У тім періоді, правда, з’явилося згадуване уже перекладне – російською мовою – видання його поезій («Следы»).

Не мавши змоги здобути вищу освіту, Іван Гнатюк стільки узяв самоосвітою, що міг сміло полемізувати з багатьма інтелектуалами чи, мовлячи словами того ж І. Франка, – «професорами і книжними вченими». Був неабияк начитаний не тільки в українській і зарубіжній літературі, культурі, але й в історії, філософії, політиці.

Працювати в системі освіти чи культури Іванові Гнатюкові не дозволяло всюдисуще «КҐБ», а влаштуватися десь вантажником чи кочегаром йому, інвалідові 2-ї групи, у якого що не операція – вирізали частину легені, було не під силу. В 1964 році з півтора місяця попрацював завідувачем книгарні, – оце й уся його офіційна робота в Бориславі. Жив тому, не маючи заробітку, більш ніж скромно.

Час від часу потрапляючи до лікарні, вистражданий, кожен раз сподівався смерті. «Якщо цей рік перебуду – житиму!» – казав у дрогобицькій лікарні весною 1968 року. І вже ділився «останніми планами». («Тільки, поки живу, – просив, – щоб ніхто про них не знав»). І вже диктував щось на зразок тестаменту. У 1985 році в свій день народження скаржився на серце: «Відробило своє». А як тільки легшало, ніби виправдовувався: «Бог навіщось мене тримає на світі».

А тримав Бог, виходить, для того, щоби Іван Гнатюк дочекався проголошення Незалежності України і розповів світові про свою і свого покоління «хресну дорогу», яку довелося пройти в борні за цю Незалежність. Адже в режимні часи поет мусив постійно пам’ятати, що «стіни вуха мають». Та й друзі його берегли, остерігали, щоб знову не потрапив за ґрати. Володимир Підпалий, зосібна, в 1969 році йому писав: «Учора дзвонив мені М. Петренко [поет зі Львова. – М. Ш.], то я його просив з’їздити до тебе і передати моє таке прохання: все, що ти написав, нікому (тамтешнім) не давати переписувати! Чув!!?».

Поліпшення матеріального становища Іван Гнатюк за час Незалежності так і не дочекався, зате отримав неабияку моральну сатисфакцію. Побачив «падіння комуністичних ідолів» (на жаль, ще не всіх). Дістав змогу виповісти все, що довго ховав у зболеному серці.

Характерно, що перша й остання книжки поета у незалежницький період мали однакову назву – «Хресна дорога» (збірка 1992 року і «вибране» 2004 року). Таке, не без Божої волі, обрамлення. Між тими книжками поет подарував школярам збірку «Благословляла мати на дорогу» (1994), а дорослим читачам – книжки «Правда-мста» (поезії; 1994), «Вибрані вірші та поеми» (1995), «Стежки-дороги» (спомини; 1998), «Меч Архистратига» (поезії; 2000), «Бездоріжжя» (спомини; 2002), «На тризні літа» (поезії; 2003), «Свіжими слідами» (щоденник, спомини; 2004).               

За збірку «Правда-мста» Іван Гнатюк у 1995 році був удостоєний звання лауреата  обласної літературної премії імені Маркіяна Шашкевича, а за книгу «Стежки-дороги», як уже відзначалося, в 2000 році йому присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Уважно стежив Іван Гнатюк, як розвиваються події у Незалежній Україні – безмежно радів її успіхам і глибоко обурювався, коли хтось шкодив її розбудові.  Діставалося від поета псевдопатріотам, пристосуванцям, манкуртам – усім, хто нечистий на руку і на душу. Поет систематично друкується в періодиці, зокрема в «Літературній Україні», часто виступає по радіо.

У розмові, особливо в схвильованій, заїкався, але свої вірші читав не заїкаючись. Гострий був на слові і на погляд («…головне, – відзначав Л. Череватенко, – погляд: немов цвяхи забивав»). Правду-матінку різав просто в очі. Не дивно, що, маючи щирих друзів, мав і немало недругів.

Був завзятий і щирий, чесний і гордий. Слів на вітер не кидав, обіцянку завше дотримував.

Охоче сприяв молодим літераторам у їх творчому зростанні – скажімо, Любові Проць, Ользі Яворській.

24 березня 2005 року в актовій залі Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка відбувалася презентація нових видань Івана Гнатюка, зокрема «вибраного» «Хресна дорога». Поет уже не зміг прибути – лежав смертельно хворий на тапчані, на котрому в 1976 році помирав тесть, колишній січовий стрілець Семен Капустяк. На запитання, що передати учасникам презентації, не задумуючись відповів: «Скажіть їм: Люди! Бережіть Україну, думайте найперше про неї, не про себе. Інакше – не буде ні її, ні вас!».

Помер Іван Гнатюк 5 травня 2005 року – у перший четвер після Великодня. А в день похорону, 7 травня, померла найстарша поетова сестра Ганна, що жила в Миколаївській області, – не витримала трагічної звістки.

Ховали поета в Бориславі на Губицькому цвинтарі. «Стіни» могильної ями були замаєні черемховим цвітом. Тужливо кувала зозуля…

Михайло ШАЛАТА



Создан 01 авг 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником