ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

Новини в "ГЗ" від 12 вересня 2019 р




ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ

Міський голова Дрогобича Тарас КУЧМА відчув його тоді,

коли громада під час сміттєвої кризи… стала на його захист

 

     Загальновизнано, що головним показником ефективності міського голови є його здатність приймати мудрі рішення, які забезпечують поступ і розвиток. Голова як лідер територіальної громади відповідає за якісну роботу цілого міського організму.

Попри кулуарні розмови і плітки, Тарас Кучма – перший місцевий урядник, якому вдалося налагодити прозору діяльність всієї владної вертикалі, що, безумовно, є важливим сегментом розвитку міста. За його каденції Дрогобич очолив рейтинг «100 найбільш прозорих міст України» (Transparent International Ukraine). Cам же Тарас Кучма потрапив у топ-10 «Українських мерів-іноваторів».


   - Тарасе Ярославовичу, посаду міського голови Ви посіли після повернення з війни на Донбасі. Як відомо, воєнним нелегко повертатися до цивільного життя. Вам же, крім цього, випало ще одне, набагато складніше, випробування – відповідальність за долю міста. Як призвичаювалися до цивілю і високої посади?

    - У якомусь сенсі на війні куди простіше, ніж у кріслі мера. Ти чітко бачиш хто на тебе наступає, хто є твоїм ворогом. Окрім того, усвідомлюєш, що пліч-о-пліч твої побратими, які готові життя покласти за ідею, за бойового товариша, за Україну. А на цій посаді усе геть не так. Тут не варто ідеалізувати людей, позаяк, як сказав котрийсь із мудреців, ідеальних людей на світі нема, є тільки ідеальні наміри. Тут не варто плекати ілюзій і за фронтовою звичкою ділити усіх на друзів та ворогів.

Дивним для мене стало те, що часто найбільші проблеми виникають між близькими людьми. Коли сусід не може порозумітись з сусідом, мати – з сином, а чоловік з дружиною. Спершу така дивина мене трохи гнітила, але згодом зрозумів, що такий наш грішний світ.

    Для мене стало невеликим відкриттям, що у місті нема відданих друзів чи запеклих ворогів, які були би такими на всі сто, а є дуже різноманітна громада зі своїми поглядами, планами, інтересами. Лише з плином часу навчився сприймати людей такими, якими вони є, тобто багатогранними, навіть не такими як медаль, яка має усього лише дві сторони. Є люди, які готові потайки встромити тобі ніж у спину, або несподівано прийти на допомогу, коли цього зовсім не чекаєш.


   - У кріслі міського голови Ви вже доволі тривалий час. Очевидно цього достатньо для усвідомлення власних перемог і поразок, а відтак переосмислення першого і другого. Яким власним рішенням Ви найбільше пишаєтесь, а якого соромитесь?

    - Складно однозначно відповісти. Мабуть, найбільше пишаюсь тим, що громада поволі почала усвідомлювати себе власником рідного міста. Що саме вона є господарем у хаті, а не пан-голова чи якийсь там гауляйтер. Спершу усі містяни звертались до влади з категоричною вимогою зробити все і вирішити усі питання за них. Але з часом більшість свідомих містян збагнули, що ще не народилася така влада, яка могла би всім негараздам дати раду. Тож, як мовиться, взялися за віжки самі. А це неабияк тішить.

    Дрогобичани стали більш свідомими та ініціативними. Приємно, коли як представник влади приходиш до людей у під’їзд, а вони чітко зазначають, що можуть зробити самі, а в чому треба підособити. Недарма у народі кажуть, що гуртом і батька легше бити. На мою думку, саме співпраця, взаєморозуміння між владою і громадою є невід’ємним фактором поступу і розвитку.

    Серйозною вадою, на жаль, є несистемний підхід до розв’язку проблем. На певному етапі головування помилково вважав, що можу одразу одним махом вирішити все. Відтак шарпались від однієї проблеми до іншої, не завершуючи бодай однієї до пуття.

    Звісно, постійно вчуся. Для розуміння специфіки функціонування надскладного міського організму потрібен час. Проте помилці, про яку сказав, не варто шукати жодних виправдань. І я не шукаю.

    Дякувати Богу, на четвертому році головування чітко зрозумів, що для успішного виконання роботи треба розважливо, обґрунтовано обирати цільовий напрямок. Треба разом з громадою розробляти план і не звертати з нього, не боятись комусь не вгодити, а робити. Так ми з командою і вчинили. Ми вибрали чотири кластери розвитку міста та послідовно рухаємося в цих напрямках. Перший – це сміттєпереробний та машинобудівний, бо до цього нас змусило життя. Другий – деревообробний, адже до Європи ми повинні з часом возити готову продукцію, а не сировину. Третій – ІТ-технології. Четвертий – легка промисловість (зокрема, швейна), яка колись була розвинена у нашому місті.


    - Що саме Вас мотивувало зосередити розвиток Дрогобича в інформаційно-технологічній сфері? Адже саме за Вашої каденції у багатьох сферах управління містом почали використовувати електронні сервіси відкритих даних, які неодноразово відзначались Всеукраїнськими та міжнародними відзнаками (прим. 2018 – Перемога в номінації «Open Data Sity Award»(«Open Data Award»), 2018 – Перемога в номінації «Відкрите місто року»(Kyiv Smart City), 2018 – Краща практика місцевого самоврядування в Європі (Мінрегіон та Рада Європи), 2019 – Перемога в номінацію «Кришталь року – місто», 2019 - Найбільш інноваційні практики бюджетної прозорості у місті).

    - На розвиток Дрогобича саме в сфері інформаційних технологій неабияк вплинув факт припинення роботи заводів. Спершу ми з командою намагались їх якось ренімувати. Але як лікар я зрозумів, що організм, який помер, реанімації не підлягає. На підтримку заводів довелось регулярно вливати колосальні кошти, однак до повноцінного життя їх навряд чи повернеш.

    Також вирішальну роль для прийняття такої стратегії відіграла місцева, без сумніву, талановита молодь, яка або покидає місто в пошуках кращого життя, або, на жаль, перебуває в стані апатії.

    Ми з командою вирішили зробити ставку на цей найцінніший ресурс – молодь. І не прогадали.

    Визначальним фактором успіху стало позитивне сприйняття нових технологій нашою громадою. Великим і розвинутим містам не вдалось добитись успіхів у сфері новітніх технологій саме через скептицизм мешканців. А дрогобичани прийняли ці новації з оптимізмом і вірою в майбутнє. Правду кажучи, на початковому етапі розробки сервісів у нашої команди існував страх, що містяни пенсійного віку не зможуть користуватись нашим новим програмним забезпеченням. Однак, як показала статистика, 68 відсотків користувачів є людьми поважного віку.


    - Який трафунок за час головування Вас найбільше шокував?

    - Така подія трапилась у найважчий для мене момент – під час сміттєвої кризи у Дрогобичі. Одного дня до мого кабінету ввірвалися журналісти відомого українського так званого олігархічного телеканалу. Почали провокувати мене на розмову. Я чітко розумів, до чого йде діло, тому прагнув стриматись і не відповідати на провокацію. Тоді телевізійники знайшли вихід: почали знімати найбільш невдоволених містян на площі, просити у них коментарі.

    Я дуже здивувався, коли працівники телеканалу підійшли до активістів, які буквально вчора кляли мене у кабінеті. На провокаційне запитання, чи повинен мер нести повну відповідальність за сміттєву кризу, активісти відповіли: «То наш мер і ми самі з ним розберемось».

    У ту мить я був дуже щасливий. Бо відчув, що за мною стоїть справжня громада. Громада, яка готова не тільки критикувати за помилки, але й захищати. Я був приємно вражений. Це був своєрідний переломний момент у моєму житті. Бо дійшов висновку, що громада, яка хоче творити своє місто, ніколи не вставить ножа у спину.

І нам усе вдасться.


    - Маловідомий факт для дрогобичан: у часи совєцького переслідування УГКЦ у Вашому родинному домі відбувались підпільні Богослужіння. Цікаво, чи залишилось у Вашій пам’яті щось із цього періоду?

    - Пригадуючи тогочасних духовних постатей Дрогобиччини отців Сокола та Яворського, усвідомлюю, що ці священослужителі були не лише тогочасними духовними провідниками, а й живими взірцями для наслідування. Ці люди були готові пожертвувати життям за віру. Пастирі, які ніколи не намагались догодити парафіянам. У такі непрості часи вони ніколи не цурались відкрито говорити про існуючі суспільні негаразди. Поза сумнівом, то були живі приклади християнського доброчестя і справжні слуги Божі.

    На диво, досі добре пам’ятаю душевне тепло о. Яворського. Не можу збагнути чому, але цей особливий, натхненний образ мудрого священника закарбувався у підсвідомості назавжди. Попри те, що був геть малим і не завжди усе розумів. Назавжди запам’ятались його розмови з моїм дідусем. Його особливі науки, які чимсь схожі до повчань світлої пам’яті патріарха Любомира Гузара. Усю цю палітру спогадів доповнює особливе дитяче відчуття, ніби ми цілою сім’єю виконуємо одну надважливу справу. Справу важливу, але надзвичайно секретну.


   - Мер – теж людина. Яке хобі в міського голови?

   - Пригадую, під час першого свого інтерв’ю я жартував, що у вільний час знімаю стрес, цируючи шкарпетки, бо тим ділом часто займався в армії. Проте, насправді, безтямно люблю квіти. Якби хтось стояв збоку і спостерігав за тим, як я доглядаю за рослинами, то подумав би, що я божевільний (сміється). Бо з квітами та деревами розмовляю. Вони є тими «створіннями», що тебе вислухають. І навіть більше – дадуть тобі відповідь своїм протяжним мовчанням.

    Та, очевидно, найкраще вдається знімати стрес, коли усе задумане вдається.


   - Пане Тарасе, чого побажаєте дрогобичанам?

   - У міру набутого життєвого досвіду остаточно і безповоротно збагнув просту істину: не треба завжди хотіти, щоби про тебе говорили лише хороші речі. Передусім треба прагнути досконалості, яка, як відомо, не знає меж. Щоби воду в ступі не товкти, треба постійно трудитися, працювати над собою і робити те, що належиться відповідно до покладених на тебе обов’язків. Тож найважливіше, що хочу побажати дрогобичанам, – вірити в себе і власні сили. А також вміти завжди залишатися самим собою у цьому метушливому світі і швидкоплинному житті.

     Розмовляв Іларіон ПАНЬКІВ, спецкор «ГЗ»


P.S. Це інтерв’ю було підготовлено для друку на 29 серпня, але у зв’язку із трагедією у будинку №101/1, що на вул. М.Грушевського, його довелося відкласти на пізніше.

 

ПОДІЯ

У Палаці – новосілля!

   5 вересня урочисто відкрили нове приміщення Палацу дитячої та юнацької творчості на вул. І.Франка,27.

    «З журбою радість обнялася», - ці слова поета Олександра Олеся можна вважати лейтмотивом святкового дійства. Адже, зважаючи на трагедію, яка сталася 28 серпня, коли під обвалом під’їзду будинку на вул. М.Грушевського,101/1 загинуло 8 дрогобичан, формат святкування довелося змінити, відмовившись від концертної програми вихованців ПДЮТ. Пам’ять загиблих присутні вшанували спільною молитвою...

    Але життя триває, і свято в юних гуртківців таки відбулося.

    Численних учасників зібрання поблагословив і освятив нове приміщення отець Тарас Гарасимчук. Він відзначив великий позитив у тому, що міська влада проявила мудрість і не виставила таке гарне приміщення на продаж, а залишила його громаді, передавши для потреб талановитих дітей. Він побажав, щоб таких прикладів у нашому місті було якомога більше, а нове приміщення ПДЮТ завжди було наповнене дитячим гамором і сміхом.

    На завершення промови отець Тарас подарував колективу закладу освіти ікону Матері Божої Нерушимої Стіни.

    Згодом слово мав міський голова Тарас Кучма. Вітаючи із новосіллям, він пригадав, як два роки тому депутатський корпус міської ради одностайно прийняв рішення про передачу корпусу колишньої дитячої поліклініки для потреб Палацу дитячої та юнацької творчості. І там розпочалися ремонтні роботи. Тарас Кучма подякував депутатам, будівельникам, доброчинцям, педагогам, батькам за ту працю, яку всі разом доклали, щоб талановиті творчі діти могли займатися у належних умовах.

    Директор ПДЮТ Богдан Пристай від імені колективу і дітей висловив слова подяки міському голові і депутатам за надане приміщення, а будівельникам, меценатам, працівникам закладу і батькам гуртківців – за їхній внесок у реалізацію проекту. Він озвучив чималий список людей, які долучилися до доброї справи.

   Голова батьківського комітету Палацу дитячої та юнацької творчості Наталія Собків висловила вдячність керівництву міста, колективу ПДЮТ на чолі з Богданом Пристаєм, спонсорам і всім, хто допомагав, за те, що тепер діти займатимуться у світлому, просторому, а головне – теплому приміщенні. Учителям пані Наталія побажала терпіння і наснаги, а гуртківцям – нових творчих злетів.

    Прозвучала патріотична поезія у виконанні вихованців Зразкової літературно-творчої студії «Любисток» (керівник – Калерія Луценко), а представниці Зразкового гуртка «Театр мод» (керівник – Світлана Бульбах) продемонстрували креативну колекцію одягу, виготовлену з нетрадиційних матеріалів.

   Відтак міського голову Тараса Кучму та найменших вихованців студії «Краплинка» запросили перерізати символічну стрічку, а гостей урочистостей – оглянути приміщення, у фоє якого експонувалася виставка робіт гуртків.

    Коридори і кабінети Палацу ожили, заповнилися людьми, ознаменувавши початок нового навчального року. І хоч у приміщенні ще залишилися деякі недоробки, їх можна назвати краплею у морі, порівняно з роботою, яка вже зроблена. А в наступних планах колективу ПДЮТ – заміна дахового накриття, яке у дощовий період місцями протікає і може звести нанівець проведений ремонт.

    Як і належить, гості прийшли на новосілля з подарунками. Варто відзначити подарункові сертифікати на 1000 грн. від підприємця Любові Шуригайло – для придбання матеріалів для творчості, а від депутата обласної ради Михайла Задорожного – на закупівлю дитячої літератури.

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора

 

Життя після трагедії 

   У п’ятницю, 6 вересня, у Дрогобицькій міській раді відбулось засідання «круглого столу» щодо поточної ситуації з будинком №101/1 на вулиці М.Грушевського.

   У діалозі взяли участь міський голова, керівники підрозділів міської ради, волонтери, журналісти і, звісно, представники ініціативної групи мешканців будинку.

Розпочали засідання з ушанування пам’яті загиблих під час трагічного обвалу.

Міський голова Тарас Кучма закликав користувачів соцмереж, журналістів не маніпулювали недостовірною інформацією, не поширювати її, не призначати винних. Тривають слідчі дії. Також на місці надзвичайної події працюють найкращі експерти з будівництва на чолі з професором «Львівської політехніки» Володимиром Демчиною. У термін до десяти днів вони підготують висновки, після оприлюднення яких можна буде щось стверджувати і про причини обвалу, і про подальшу долю споруди. Щоправда, за умови, що оприлюднити їх дозволить слідство.

    Прокоментував міський голова і заклики деяких активістів до його відставки. «Про відставку не може бути мови. Я не щур, щоб утікати, коли біда. Мій обов’язок – допомогти цим людям, завершити справу. А тоді можемо дискутувати щодо відставки», - наголосив Тарас Кучма.

    Представник архбудконтролю вкотре наголосив, щоб люди, розповсюджуючи інформацію у соцмережах, не перекручували факти: скарга на перепланування приміщення на першому поверсі будинку у 2018 році до них надходила на квартиру №50 у під’їзді №4 (від вулиці М.Чапельського) і там порушень не виявили, а обвал стався у під’їзді №2 (від вул. М.Грушевського).

    Представники соціальних служб повідомили, що надають мешканцям психологічну допомогу. Люди відселені до готелю та гуртожитків закладів освіти, забезпечені гарячим харчуванням.

    Спеціаліст управління праці і соцзахисту населення ДМР повідомила, що з міського бюджету виділено 115 тис грн. для надання матеріальної допомоги постраждалим: по 10 тис. грн. для 8 сімей загиблих та по 5 тис. грн. для 7 травмованих осіб. Крім того, міська рада взяла на себе всі витрати з організації похоронів загиблих.

    Кошти також надійдуть із резервного фонду обласного бюджету Львівщини – загалом 1,3 млн грн. Таке розпорядження підписав голова ЛОДА Маркіян Мальський. Гроші скеровані на високоспеціалізовану медичну допомогу потерпілим, надання матеріальної допомоги сім’ям загиблих та травмованих. Допомога надається одноразово у розмірі: 100 тис. грн. – родині загиблого; 75 тис. грн. на особу – потерпілим значної тяжкості; 50 тис. грн. на особу – потерпілим середньої та легкої тяжкості.

    Заступник керівника відділу охорони здоров’я ДМР Святослав Кучерявий зазначив, що у двох потерпілих, які ще перебувають у міській лікарні, стан стабільний, вони одужують і готуються до виписки. Але амбулаторно перебуватимуть під наглядом лікарів. Двох інших потерпілих, яких прооперували у Львові, ще чекає тривале лікування. За словами посадовця, пацієнтам не завадила би допомога з медичними препаратами. У цьому питанні дуже допомогли аптеки «ДЦ» і «Здорова родина», організація «Червоний хрест» та «ПриватБанк».

    Голова ініціативної групи мешканців пані Анна зазначила, що їхній будинок зводили як тимчасове житло для працівників швейної фабрики, її батьки отримали там квартиру. Термін експлуатації споруди минув. Пані Анна не відкидає однієї з версій, що причиною обвалу могли стати ґрунтові води, що зруйнували основу будинку, яку, за словами пані Анни, заклали неякісно у часи зведення.

     За підсумками «круглого столу» вирішено дочекатися результатів технічної експертизи будинку, після чого вирішуватимуть, як діяти далі. Такі зустрічі запланували проводити щотижня для комунікації між мешканцями будинку, волонтерами, владою і журналістами.

Ярослав ГРИЦИК

 

УДЕВ’ЯТНАДЦЯТЕ!

Діти з виборчого округу депутата Андрія Яніва взяли участь у традиційному святі з нагоди Дня знань

    День знань в Україні відзначають 1 вересня. З цієї нагоди щороку для дітей, які мешкають на території виборчого округу депутата Дрогобицької міської ради Андрія Яніва, народний обранець організовує свято.

    Цьогоріч через трагедію внаслідок обвалу під’їзду будинку №101/1 дійство довелося перенести. Маленькі дрогобичани з нетерпінням чекали на «День знань від Андрія Яніва», адже це свято на кілька годин переносить школярів у безтурботне літо, даруючи їм розваги, конкурси і призи. І нарешті 7 вересня воно відбулося!

На дитячому майданчику у дворі будинків №№140, 142, 154, 170 на вул. М.Грушевського зібралося понад сто дітей, а вболівати за них прийшло чимало дорослих.

    Помічники пана Яніва працювали як єдина команда, залучаючи дітей до різноманітних конкурсів. Дітлахи малювали на асфальті, брали участь у спортивних змаганнях із шашок та шахів, жонглювали м’ячем, визначали найвлучнішого, кидаючи м’яча у баскетбольний кошик, підтягувалися на перекладині… А ще аніматор визначала найкращих серед маленьких розумників, які мали відповідати на цікаві і дотепні запитання. Звісно, що найкращі учасники змагань отримували призи від організаторів.

Як і належить, з нагоди Дня знань дітям дарували те, що знадобиться їм у навчанні: ручки, кольорові олівці, лінійки, фломастери, зошити, записники, альбоми тощо. А найкращі отримали з рук депутата Андрія Яніва футбольні й баскетбольні м’ячі та подарунки.

    До речі, виборці теж скористалися присутністю депутата і підходили, щоб обговорити актуальні проблеми мікрорайону.

    Додамо, що таке святкування Дня знань стало доброю традицією і відбувалося вже дев’ятнадцятий раз. За словами Андрія Євстахійовича, уперше цей захід провели у вже далекому 1998 році. Цікаво, що хлопчики і дівчатка, які у ті часи брали участь у розвагах і конкурсах, зараз вже як батьки привели на майданчик своїх дітей!

Ярослав ГРИЦИК

Фото автора 

 

НОВИНИ

«Дрогобицька Голгофа» – реквієм за невинно убієнними 

6 вересня у ратуші відбулась пресконференція щодо зйомок фільму «Дрогобицька Голгофа».

«Зйомки фільму «Дрогобицька Голгофа» завершено. Передбачена тривалість фільму – 1 година 30 хвилин і вже на кінець жовтня заплановано його прем`єру», - поінформував журналістів автор сценарію фільму, заслужений журналіст України Тарас Метик.

Тарас Метик подякував тим, хто значною мірою долучилися до зйомок фільму. Зокрема, це духовенство парафії Василіанського чину та УГКЦ у Дрогобичі загалом, а також генеральний спонсор кінострічки Артур Лагодич. Слова вдячності автор сценарію висловив усім іншим жертводавцям, допомога яких була не надто великою у фінансовому плані, але від щирого серця, що є безцінним.

«Дрогобицька Гогофа», за словами Тараса Метика, це фільм-реквієм за невинно убієнними, які були закатовані у тюрмі на вулиці Стрийській у Дрогобичі, де 80 років тому знаходилось обласне управління НКВС.

Також Тарас Метик відзначив особливу допомогу при зйомках отця Івана Паньківа.

Прес-служба ДМР

 

З вірою і правдою в Україну 

Знана українка Анна-Володимира Рудник довгий час опікувалося у Стрию сестрами Степана Бандери. Роки невпинно минають, і щоб залишити наступним поколінням історію визвольних змагань, участь у них відданих людей, і виник задум відтворити все це у спогадах. Бути помічниками у написанні книги «З вірою і правдою в Україні» зголосилося чимало людей, у т.ч. Марія Ярошович і Сергій Матійко. Саме при їхній посильній участі світ побачив спогади п.Рудник.

До речі, під час понеділкової наради у Ратуші вона від щирого серця подарувала книгу міському голові Тарасу Кучмі, заявивши при цьому, що виручені кошти від її продажу вона передасть людям, які потерпіли від обвалу поверхів у будинку №101/1, що на вул. М.Грушевського.

Вл.інф.

 

Про людей і їхні вчинки 

У вівторок, 10 вересня, до редакції звернулася 81-річна пенсіонерка Любов Володимирівна Угрин, яка багато років пропрацювала вчителькою у ЗОШ №15. Жінка розповіла прикрий випадок, що стався з нею незадовго до того.

Пані Люба зайшла на одну з гуртівень, що поруч із синагогою на вул. П.Орлика, щоб придбати продукти. Коли підійшла до віконечка каси, випадково стала у яму, яка чомусь має місце біля неї. Жінка звихнула ногу і розірвала босоніжок. Вона зайшла до каси, присіла на крісло біля дверей і попросила нитку з голкою, щоб полагодити взуття. Але працівниці гуртівні влаштували скандал, вимагали негайно вийти з приміщення, де є гроші. Спершу викликали працівника складу, а згодом охоронців, які мало не силою виганяли Любов Володимирівну з приміщення каси. А та лише просила допомогти їй полагодити взуття, в якому просто не зможе дійти додому.

На щастя, один з охоронників, Петро Іванович Веселовський, виявися порядною людиною. Він виніс крісло з каси, посадив у нього пані Любу, знайшов нитку з голкою і навіть допоміг нашвидкуруч підремонтувати взуття. За це Любов Угрин йому щиро дякує і запитує: «Чому люди такі різні? Я розірвала взуття через погану підлогу у гуртівні, попросила про елементарну допомогу, а у відповідь наразилася на скандал. Прикро, що у гонитві за матеріальним багато людей втрачають моральні якості».

Кор. «ГЗ»

 

АНОНС

Меденичі запрошують!

У неділю, 15 вересня, у селищі Меденичі на стадіоні відбудеться традиційний Фестиваль меду. На гостей чекає виставка-ярмарок продукції бджолярства, солодощів та смачних страв української кухні, концертна програма. Початок о 14:00.

Організатори фестивалю – Дрогобицька РДА та Меденицька ОТГ.

 

СПОРТ

Упевнена перемога «Галичини»

    8 вересня у Дрогобичі відбувся перенесений матч 23 туру чемпіонату Львівщини з футболу у Прем’єр-лізі. Дрогобицька «Галичина» приймала команду сусідів по турнірній таблиці – «Юність» з Гійчого.

   Обидві команди скористалися паузою, пов’язаною з чвертьфіналами Кубка області, і вирішили зараз провести гру останнього туру, яка була запланована аж на 3 листопада.

    Дрогобичани від початку гри заволоділи ігровою і територіальною перевагою, проте втілити її у забиті м’ячі господарям поля не вдавалося. Натомість незадовго до свистка на перерву гійченці заробили пенальті, і Павло Дроботій ударом з 11-метрової позначки відкрив рахунок у зустрічі – 1:0 на користь гостей. Такий перебіг подій неабияк розлютив дрогобицьких футболістів, котрі у другому таймі витиснули максимум зі своєї переваги і тричі розписалися у ворота Михайла Ворожбита.

   На 53-й хвилині дрогобичанин Роман Пігут пройшов крізь оборонців «Юності» і влучно пробив – 1:1. Невдовзі за справу взявся Роман Шакалець. Спершу він влучно вистрелив здалеку – 2:1, а потім оформив дубль, виявившись найспритнішим на добиванні після того, як голкіпер колективу з Гійчого відбив м’яч перед собою. У підсумку – 3:1 на користь «Гаичини», а в доробку Романа Шакальця уже 3 голи від початку другого кола чемпіонату.

   «Галичина» виступала у такому складі: Іван Сілецький, Віталій Трусевич, Роман Подоляк, Тарас Тарасович, Юрій Федуняк, Іван Бутим, Віталій Швець (Роман Маланяк,32), Святослав Турок, Роман Пігут (Вадим Бреньо,77), Тарас Рудавець, Роман Шакалець (Андрій Сенів,90). Головний тренер: Ігор Височанський.

   У поєдинку юнацьких складів цих команд теж перемогли дрогобичани – 3:0. Голи забивали Павло Пурський, Дмитро Турик та Андрій Цицик.

   У турнірній таблиці лідирують: ФК «Миколаїв» – 40 очок, СКК «Демня» та «Юність» (Верхня/Нижня Білка) – по 38. Дрогобицька «Галичина» піднялася на дев’яту сходинку – 13 очок. Замикає таблицю «Енергетик-Рочин» – 4.

   Юнацький склад дрогобичан на восьмому місці (20 очок), а в лідерські позиції замають ФК «Миколаїв» – 37 очок, «Погонь» (Львів) – 34, ФК «Самбір» – 29.

   Наступний матч «Галичина» зіграє у неділю, 15 вересня. На стадіоні «Каменяр» дрогобичани прийматимуть ФК «Самбір». Початок матчів о 14:00 та о 16:00.

Ярослав ГРИЦИК

 

ТЕМА

Чи постане у Дрогобичі пам’ятник ліквідаторам Чорнобильської аварії?

До редакції нашої газети завітав давній її шанувальник та багаторічний передплатник п. Василь Шевчук.

Він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції і разом з іншими ліквідаторами намагається активізувати чорнобильський соціальний рух на Дрогобиччині, оскільки проблеми чорнобильців, особливо на державному рівні, не вирішуються роками, а навпаки – ще більше ускладнюються. Наприклад, сьогодні вартість компенсації за санаторно-курортне лікування становить трохи більше 7 000 гривень, або 405 гривень на добу перебування. Це найменша сума, яку виділяють на оздоровлення певних пільгових категорій громадян, на більшість з яких виділяється 10-12 тисяч гривень, в т.ч. і за профспілковими путівками. Як результат, санаторно-курортні заклади з великим небажанням приймають чорнобильців, бо як можна на 400 гривень забезпечити повноцінне харчування, лікування та прийнятні умови, хоча ще років 6-8 все було навпаки, і Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» забезпечував гарантоване державою щорічне безоплатне позачергове санаторно-курортне лікування.

Прикро, але на сьогодні в Україні не затверджена і не діє Загальнодержавна програма подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, не зроблено жодних практичних кроків на виконання рішень національних судів та спеціального у жовтні 2017 року рішення Європейського суду з прав людини за позовами 29 тисяч українських чорнобильців щодо належного пенсійного забезпечення інвалідів-чорнобильців.

Василь Шевчук багато розказав цікавого про життя чорнобильців-дрогобичан. Наприклад, серед них проживає чи не єдиний представник Львівщини, а Дрогобиччини точно, який в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. був безпосередньо на робочій зміні в машинному залі 4 енергоблоку ЧАЕС і як результат – гостра променева хвороба. Серед нас проживають кілька поважних, а в далекому 1986 році – 19-20 річних юнаків, земляків, які уже 27 квітня чи наступні дні перебували у Прип’яті та околицях, виконуючи завдання з ліквідації аварії. Мабуть, ніхто не повірить, але сьогодні багато чорнобильців навіть із 30-річним трудовим стажем отримують пенсію менше 2 тисяч гривень.

А причиною візиту п. Василя до редакції послужило таке: на зорі відновлення української державності у Дрогобичі, Стебнику та селах району проживало майже 600 осіб, які мали статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зараз таких набереться до 270. Від аварії на ЧАЕС минуло 33 роки, пройде ще років 30 (а наймолодшому чорнобильцю-ліквідатору уже поза 50) і на Дрогобиччині не залишиться сліду від цієї трагічної події. А цього не хотілось би! На думку п.Василя та його колег, створити зараз у Дрогобичі музейну кімнату майже нереально через відсутність історичних артефактів, а навіть якщо хтось і зберігає пов’язані з Чорнобильською катастрофою предмети чи документи, вони, напевно, дорогі для членів родин. Тому недавно виникла ідея встановити пам’ятник на честь чорнобильців Дрогобиччини. Знайдено порозуміння та підтримку зі сторони міського голови Т.Кучми, депутатського корпусу міськради, керівництва й особового складу Державної пожежної служби м.Дрогобич, поруч з територією якої вирішено встановити такий пам’ятник.

Після дискусій дійшли згоди не вдаватися до елементів сучасності, а встановити пам’ятник в класичному стилі, де в основі буде фігура християнського святого. Авторами проекту є відомі львівські скульптори та архітектори, які в недалекому минулому уже долучились до встановлення у Дрогобичі пам’ятника воїнам, що не повернулись з війни. Зараз йде процес виготовлення макету та самої фігури, що є досить дороговартісним. Тож п.Василь від себе особисто та колег-чорнобильців просить небайдужих надати посильну фінансову допомогу для спорудження пам’ятника чорнобильцям Дрогобиччини. Гроші можна перерахувати на поточний рахунок: № 26003009913393, МФО 336310 ЄДПОУ 34268966 у ПАТ «Ідея Банк» з відміткою: отримувач ГО «Захист», призначення платежу «для спорудження пам’ятного знаку». Благодійники також можуть звертатися безпосередньо до п. Василя за т. 067-943-78-77. Пан Василь також повідомив, що на збір коштів і спорудження пам’ятника отримано благословення Владики Григорія – єпископа-помічника СДЄ УГКЦ.

 

Про величну постать нашого краю

Щойно світ побачила оригінальна книга, яка, очевидно, стане культурологічною прикрасою для всього регіону українського Прикарпаття.

Це науковий збірник «Феномен Памва Беринди крізь призму його доби: лінгвістичні та історико-культурологічні тлумачення» (Дрогобич, 2019), організований стараннями науковців філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка (декан факультету – професор Ярослав Яремко). Власне, збірник є підсумком Всеукраїнської науково-практичної конференції, проведеної 17-18 жовтня 2018 р. на базі Самбірського педагогічного коледжу ім. І.Филипчака (директор – Володимир Вантух).

Нагадаємо, що це була перша наукова конференція в історії української філології, спеціально присвячена знаменитому культурному діячеві переломної доби українського національного відродження кінця XVI – початку XVII ст. Памві Беринді, що народився на Самбірщині (ймовірно в с.Чайковичі), і був визначним друкарем, великим лексикографом і мовознавцем, богословом, письменником. Це була концептуальна спроба дрогобицьких філологів осмислити ще непізнані грані великої постаті, вивчити історичний та культурний контексти його діяльності. Не випадково конференцію присвятили світлій пам’яті Василя Німчука (1933-2017) – видатного сучасного мовознавця, який чи не найбільше зробив у новітню добу для вивчення історії української мови давнього періоду і мріяв про проведення спеціальної конференції про П.Беринду.

Памво Беринда (бл. 1555-1632) – це одна з центральних постатей українського відродження межі XVI – XVII ст., яка через свої надзвичайні культурницькі здобутки може вважатися знаковою для всієї Галичини. Мабуть, він здобув основну освіту у Львівській братській школі. Увійшов до кола тодішніх провідних діячів Церкви – братів Балабанів, Федора й Гедеона. Саме в їхній друкарні в Стрятині (нині Рогатинський р-н Івано-Франківської обл.) П.Беринда видав три важливі церковні книги: «Божественна літургія» (1604), «Молитовник» (1606) і «Євангеліє учительне» (1606). Згодом він переїхав до Перемишля, до єпископа Михайла Копистенського, про рід якого написав спеціальну розвідку. Протягом 1613-1619 рр. викладав у Львівській братській школі, тоді ж став одним з найактивніших захисників православної Церкви і її традиції в Україні. У 1616 р. вийшла його збірка релігійних віршів «На Рождество Господа Бога…» Відтак на заклик архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького, який послідовно перетворював Київ на епіцентр православного церковно-культурного відродження, П.Беринда переїхав до Києва. Тут він видає зі своїми богословськими передмовами три знакові книги: «Анфологіон» (1619), «Номоканон» (1620) і «Тріодіон» (1627). Працює як перекладач і викладач у Київській братській школі, керує друкарнею Києво-Печерської лаври.

Найбільшим інтелектуальним, культурним здобутком Памва Беринди став його «Лексикон словеноросський» (1627), метою якого було заманіфестувати самостійність і давність української мови, розгорнути простір для розвитку мовознавчої науки в Україні, стимулювати нове культурницьке мислення. Це був не лише словник на 7 тис. слів (тоді найбільший у слов’янському світі), а й концептуальна спроба вивести староукраїнську мову на міжнародний кін, утвердити її самоцінність і рівноправність серед кола світових мов. «Лексикон» став міжнародним явищем, оскільки його ідеями як джерела лексикографії користувалися у Волощині, Польщі, Московії. Сама особистість П.Беринди промовляє нам про нього як про людину дієву, патріотичну, глибоко духовну, високоідейну. Тож ми, мешканці Бойківщини, справді, можемо гордитися таким земляком і вважати його одним із найсвітліших символів нашого краю.

Науковий збірник «Феномен Памви Беринди» складається із 4-ох розділів: «Мовознавчі акценти», «Культурологічні та літературознавчі аспекти», «Мала батьківщина Памви Беринди – Самбірщина – в історико-культурному вимірі», «З історії українського бериндознавства». У першому розділі представлені ґрунтовні мовознавчі студії львів’янки Ганни Дидик-Меуш «Комбінаторний словник української мови XVI – XVIII ст.: лексикографічна інтерпретація сполучуваності слів» та киянки Наталі Пуряєвої «Літургійна лексика в «Лексиконі» Памва Беринди 1627 року». Вельми приємно і знаково, що обидві філологині, нині відомі в Україні дослідниці, є випускницями Дрогобицького педуніверситету з 1990-х рр., представляють і формують дрогобицьку філологічну школу. Їхні студії доповнюють оригінальні розвідки Ірини Фаріон (Львів) «Памва Беринда крізь призму реценції староукраїнської мови» та Ольги Литвинюк (Дніпро) «Лексикон словеноросський Памви Беринди як соціологічне джерело» та дрогобичанки Віри Котович «Ойконімікон малої батьківщини Памви Беринди XVI – XVII ст.».

Ярослав Яремко виступив із широко закроєною своєю проблематикою статтею «Феномен національного відродження козацької доби: лінгвокультурологічний аспект», в якій дав глибокий і різнобічний аналіз ментально-суспільних, культурних та інтелектуальних особливостей доби П.Беринди. Суголосною до неї виявилася поліфонічна й масштабна студія відомого дрогобицького мистецтвознавця Юрія Медведика «Історичні факти та національно-патріотичні мотиви в інтерпретації творців українських духовних пісень XVII – XVIII ст.». І третя студія цього ряду авторства Олега Багана «Історична доба межі XVI – XVII ст. в оцінці Івана Франка: культурологічний і націософський аспекти», в якій виявлено, наскільки неоднозначно І.Франко оцінював цю добу, бачив її парадокси і складнощі, що формували нову українську націю в складній структурі Речі Посполитої. Ірина Дмитрів (Дрогобич) зробила чудовий літературознавчий аналіз «Образів святих у поезії Памви Беринди».

Окремий розділ утворили статті дрогобицьких істориків Світлани Білої «Передумови та основні результати Самбірського унійного з’їзду 1691 р.», Володимира Галика «Самбірщина останньої чверті ХІХ – поч. ХХ ст. у житті і творчих зацікавленнях Івана Франка», Юрія Стецика «Самбірські міщани – подвижники василіанського чину: біографічні нотатки».

Василь Зварич, який здійснював загальну редакцію збірника, підготував до друку фундаментальні студії з минулого про П.Беринду: Івана Ощипка «Із спостережень над побутовою лексикою української мови XVIII ст.» і Василя Німчука «Памва Беринда і його «Лексиконь словеноросскій и именъ толкованіє». О.Баган підготував до друку першу українську розвідку про П.Беринду невідомого автора «Іосифа з Покуття», яка була надрукована в «Зорі галицькій» за 1854 р. ч.4., та твори самого П.Беринди: збірку віршів «На Рождество Господа Бога…» ірозвідку «Про рід Копистенських». В.Зварич уклав добротну «Бібліографію бериндознавчих студій», охопивши цю галузь від самих початків до сьогодення.

Таким чином, науковий збірник, обсяг якого сягає 300 стор., став фундаментальною академічною «цеглиною» у сфері вивчення давньої української культури, її філологічної галузі зокрема. Тож можна привітати з вдало вибраним напрямком наукових досліджень професора Петра Мацьківа, який недавно очолив кафедру української мови Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка і був безпосереднім організатором видання, і побажати й надалі розвивати цю лінію.

Очевидно, наступними кроками мали б стати акції з увічнення пам’яті П.Беринди в Самборі і на Самбірщині, аби це ім’я глибше увійшло в культурну свідомість мешканців бойківського Підгір’я і, справді, стало ще одним символом нашого краю та ідейним стимулом до культуро-творчої праці.

Олег БАГАН, доцент ДДПУ ім. І.Франка


ЗАМІСТЬ КВІТІВ НА МОГИЛУ…

Згасла Іванова свічка

6 вересня на 65 році життя перестало битися серце Івана Дмитровича Мізерника.

Ця звістка блискавично прошмигнула серед колег, друзів і всіх хто знав його. Дехто розпочинав із тривожних ноток: «Чи правда, що помер Мізенрник?», «Правда!» - сказали близькі, які у цю мить втратили найдорожчу на Землі людину. Простий, земний Іван, так інколи полюбляв охарактиризувати себе Мізерник, який знав ціну хліба, позаяк у ранньому віці залишився без батька. Увібравши від батьків найкращі людські якості Іван йшов по гостинцю свого життя з високо піднятою головою. Навколо нього гуртувалися люди яких він поважав, шанував і любив, а вони обопільно віддавали йому своє тепло і повагу.

Іван мав талан і талант. Бог послав йому дружину Аню, нагородив Дмитром і Оксаною, добрими дітьми – невісткою Оксаною і зятем Романом внучками – Павлом, Дем’яном, Оленкою. Він гордився цим подарунком долі. Іван нікого не розштовхував ліктями, а він і не міг би ніколи цього зробити у своїй професії, починаючи з посад головного агронома, голови колгоспу, начальника управління сільського господарства, голови РДА, бо вмів сумлінно перти свого плуга. Людям, які працювали з ним, було комфортно, бо ніколи не скривдив їхню гідність.

Своїми християнськими вчинками Іван заслужив визнання у громади району і міста. На його адресу з уст багатьох завжди надходили теплі і доброзичливі слова. І це неабиякий талант бути Людиною. Іван таким був, таким залишиться у наших спогадах і серцях: шляхетним, інтелігентним і доброзичливим.

Нині душа Івана ще витає серед нас, а вороблевицька земля уже стала пухом для його бездиханного тіла.

Вічная Тобі пам’ять, Іване.

У смутку і жалю твої друзі і колеги:

Роман Гурій, Михайло Лужецький, Олексій Радзієвський, Богдан Бугай, Ростислав Сторонський, Павло Бехта, Тарас Метик, Олексій Дорофтей, Петро Мацан, Володимир Турмис, Іван Положовець, Микола Пінчак,Петро Коваль, Михайло Сікора, Володимир Стецівка, Мирон Баб’як, Василь Зінкевич, Микола Гарасим’як, Степан Яким, Євген Майданюк, Володимир Саратовський, Ярослав Савшак, Іван Ковалик, Володимир Мецан, Богдан Дудич, Григорій Коник та інші.

***

Колектив Дрогобицької РДА глибоко сумує за Іваном Мізерником, який назавжди залишиться в нашій пам’яті мудрою, доброю, життєрадісною, світлою, щирою, доброзичливою людиною. Співчуваємо родині, друзям, знайомим, всім, хто його знав, поважав, любив.

Світлої пам’яті Іван Мізерник народився 16 січня 1955 року в с.Кам’яна Гора на Жовкіщині в селянській родині. Після служби в армії вступив у Львівський сільськогосподарський інститут. У 1980 році приїхав працювати на Дрогобиччину. Спочатку головним агрономом у Волощанське господарство «Перше травня», згодом очолив Вороблевицьке господарство «Дружба».

Працював на посаді керівника управління агропромислового розвитку ДРДА, заступника голови, у 2003-2005 роках – головою Дрогобицької РДА. Кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Передкарпатської філії Академії аграрних наук України. Обирався депутатом районної ради чотирьох скликань.

Був відомою і шанованою людиною, люблячим і турботливим сином, братом, чоловіком, батьком та дідусем. Онуки були його особливою гордістю та радістю. Мав багато друзів. Любив людей, землю, Україну.

 Вічна і світла пам’ять Вам і Царство Небесне, шановний Іване Дмитровичу!



Создан 12 сен 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником