ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

ЗА МОЄ ЖИТО … або Операція «Опікун»




Останніми днями мешканці вулиці Івана Франка ненажарт стурбовані. Вже декілька днів вони не можуть ні побачити, ні зв’язатися зі своєю сусідкою Дарією Василівною Вінцковською. Але з її будинку регулярно лунають крики та ненормативна лексика. Аби з’ясувати ситуацію сусіди пані Дарії звернулися в редакцію «ГЗ».

Вінцковська Дарія Василівна, 1929 року народження, проживає на вулиці Івана Франка №170 (старий 142). У 1985 році Дарія Василівна поховала чоловіка, відтоді проживала з сином, який і піклувався про неї. Але, близько шести років тому, син пані Дарії раптово помер, після чого у житті жінки з’явився «добродушний» чоловік, який захотів допомогти  пережити горе. Саме він і став причиною конфлікту. Кореспондентам газети вдалося зв’язатися з панею Вінцковською, котра й розповіла про свою біду:

«Приблизно через 2-3 тижні по смерті сина до мене в гості приїхав колишній знайомий мого чоловіка – Василь. Він попросив залишити свою автівку в мене на подвір’ї, на що я погодилась адже знала його вже багато років. Через кілька днів Василь повернувся і побачивши моє становище запропонував свою допомогу. На що я охоче погодилася. Помінявши на вхідних воротах замки та нікого не пускаючи до мене він створив удавану видимість опіки. Скориставшись станом мого здоров’я Василь запропонував підписати угоду, обіцяючи догляд, забезпечення харчами, одягом та встановлення зручностей у будинку. Я вважала, що підписую договір довічного утримання і тому без вагань його підписала. І лише згодом виявилося, що це була дарча (договір дарування нерухомого майна).

Перший час Василь виконував свої обіцянки, почав прибудову, кажучи що добудує мені ванну кімнату та кухню. Два роки поки він будував, кожного дня я варила їм їсти. Але він все менше і менше звертав на мене увагу, а, закінчивши будівництво, і зовсім перестав з’являтись. Після чого почалися численні погрози. Цей нелюд погрожував, що вижене мене із дому, або взагалі запроторить мене в божевільню. Крім того, почало нерідко доходити до рукоприкладства. Внаслідок цього я звернулася до апеляційного суду з проханням визнати договір дарування недійсним. Суд задовольнив моє прохання, але на цьому мої біди не скінчилися. Василь так і не звільнив будинок і надалі проживає в ньому, продовжуючи постійно знущатися наді мною. Приходила до мене родичка, Орися Шмілик, приносила поїсти, то він навіть не впустив її на подвір’я, спустивши і нацькувавши на неї собак, їй довелося викликати міліцію. Правоохоронці поставили його на місце та ненадовго. Вже наступного дня ситуація повторилася. Згодом стала нестерпною! Я не можу сходити ні до магазину, ні до вбиральні, бо агресивна собака кидається на мене!»

Вислухавши п.Дарію ми вирішили розпитати сусідів.

Пан Богдан: «Проживши вже 66 років, я ще таких людей, подібних п.Василю, не зустрічав. Йому людина довірилася, а він так по-свинськи з нею поводиться. В суботу скандалили, не впускав до старенької близьку родичку, пані Орисю, а вже в неділю та сама картина, не впускав адвоката. Де ж таке бачено, що ніхто управи на нього не може знайти, навіть міліція. За весь час було десятки викликів міліції, йому давно треба було дати 15 діб».

Сусідка Дана: «Він зустрів її після смерті сина, вирішив поспівчувати. Згодом почав навідуватися все частіше та пропонувати свою допомогу. А вона ж, вже далеко не молода, зі здоров’ям проблеми, то ж і погодилася. Доглядав за нею, їсти приносив, возив її в поліклініку та вона й повірила йому і, мабуть, тоді записала хату. Після чого він завів трьох псів та спускає їх на подвір’я. Пані Дарусю нікуди не відпускає й до неї нікого не допускає. Сидить там бідачка, як в тюрмі. З одного боку вона теж винна, довірилася йому, а він виявився таким підступним. Добре, що хоч будинок відсудила. А міліція раз приїхала, другий, а він що робив те й робить».

Пані Іра: «Та то нелюд, нема в ньому нічого святого! Великодній понеділок, в мене внучка спить, а він цвяхи б’є. Я йому кажу, що у всіх церквах дзвони б’ють, май хоч щось святе, а він кричить: «Провалевай отсюда, а то утоплю». Понароблював там публіки, понавозив якихось дверей, позакопував в землю та й зробив з них паркан. Гетто якесь тут влаштував. А ту прибудову, що він побудував, то Дарка заплатила йому 1000 доларів, продала землю та й розрахувалася. Бо він обіцяв їй там ванну і кухню облаштувати. А я їй і кажу, де ті розкоші, що він обіцяв – ні ванни, ні кухні. Обдурив її та й все. А тепер ще й пройдисвіта вигнати не може».

Сусід Роман Василенко: «Він явно переслідував конкретну мету – захопити та заволодіти її майном. Як тільки той аферист досягнув свого, одразу перестав проявляти повагу до старенької. Принижував, не раз доходило до сварок і сутичок. Не допускав до неї родину. Ось погляньте. Ми все життя жили паркан в паркан. У нас хата пополовині розділена, спілкувалися завжди, а він взяв, та й загородився тут бляхою, а там взагалі з дверей якісь шанці зводить і робить що хоче. З сусідами ні з ким не спілкується. Моїй матері 92 роки, то той окупант до неї на «ти» звертається «Иди, старуха». Де таке було, щоб до людини в такому віці отак зверталися! Зовсім совісті не має».

«Ну що тут скажеш? Це схоже на рейдерське захоплення. Прийшов ніби з доброю метою, а виявився… нелюдом, якого ще зроду не зустрічав», - прокоментував нами побачене Володимир Мицавка.

За поясненням конфлікту, що розгортається кореспонденти «Галицької Зорі» звернулися до міліції. На що правоохоронці відповіли: «На даний момент справа розглядається».

Дуже переконливо? Як оцінити ситуацію, що склалася і чи по-совісті чинить В.Й.Куцик? Судити не нам. Але те, що наявний конфлікт потребує негайного реагування та вирішення – це однозначно.

Віра ІВАНИШИН

Юрій МАЦЬКІВ

Фото Юрія МАЦЬКІВА



Создан 26 июл 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником