ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Дрогобич – університетське місто!




До тези, винесеної в заголовок моєї статті, дрогобичани загалом не звикли, хоча університет в нашому місті функціонує давно і значення його для міста та цілого прикарпатського регіону Львівщини є великим. У радянський час громадськості Дрогобича послідовно й уперто нав’язувалася думка, що місто – передусім важливий індустріальний центр, і це в основному відповідало реаліям, бо в ньому функціонувало понад 10 потужних заводів. У такий спосіб плекалася специфічна пролетарська ментальність Дрогобича, яка відчувається у стереотипах поведінки його мешканців і до сьогодні.

За останні два десятиліття ситуація в місті кардинально змінилася: одне за одним закрилися великі підприємства, а сама соціальна інфраструктура Дрогобича поступово перетворилася у дрібноторговельну. Усі щось продають і майже нічого не продукують. На цьому тлі зросла роль Дрогобицького педагогічного університету ім. І.Франка, який зараз став не лише культурно-освітнім лідером, а й чи не головним платником податків до казни міста. Водночас у контексті загальної трансформації соціально-гуманітарного простору Західної України педуніверситет визрів як вагомий чинник формування нового культурно-інформаційного та інтелектуального простору Галичини.

Треба віддати належне адміністрації Дрогобицького педуніверситету, яка зуміла в складні 1990-і і 2000-і роки зберегти науково-освітній потенціал ВНЗ, його кадровий склад, відповідну матеріальну базу. Навіть більше, за ці роки адміністрації вдалося розбудувати структуру університету (з’явилися нові факультети і напрями навчання), збільшити його матеріальні ресурси (були освоєні нові приміщення для навчання і науки), і, найголовніше, поліпшити якість професорсько-викладацького складу, серед якого започаткувалися академіки, зросла кількість докторів і кандидатів наук, з’явилися нові й продуктивні напрями досліджень. Відтак Дрогобицький педуніверситет міцно закріпився у верхній частині списку педуніверситетів України  і є добре відомим в країні своїми фахівцями, якістю освіти, науковими і видавничими проектами.

Сьогодні, в складних умовах розвитку освітньої галузі, загалом гуманітаристики, Дрогобицький педуніверситет опинився перед новими викликами. Скорочується з кожним роком державне фінансування, система управління освітою в державі залишається бюрократично-централістською, за умов низької оплати роботи працівників освіти впав суспільний попит на професію педагога, загрозливими стають загальні процеси меркантилізації, цинізму та деінтелектуалізації українського суспільства. Відзначу, що такі тенденції мають глобальніші виміри: наприклад, приблизно 75% випускників знаменитого паризького педуніверситету Сорбонни стають безробітними. І це тому, що в усьому світі скорочується сфера гуманітаристики і зростає попит на спеціалістів зі сфери нових технологій – електроніки, нанотехнологій, технічних трансформацій. Тому заспокою тих зловтішних, в т. ч. із середовища колишньої дрогобицької влади, які намагалися довести міській громаді, що «педуніверситет вичерпав себе», «застарів», «продукує лише безробітних» і т. ін. Великий процент незатребуваних зумовлений цивілізаційними змінами в усій європейській цивілізації, однак паралельно місія університетів не відмирає, а набуває нових якостей, сенсів, стратегічних інтенцій. В сучасності кожен фаховий університет починає утверджуватися і розвиватися передусім як продуцент новітніх ідей, теоретичних концептів, культурних, освітніх, інтелектуальних імпульсів, як синтезатор та організатор культурно-інформаційних кодів суспільства. Іншими словами, саме університети можуть сьогодні забезпечити країні утримання рівня етико-культурної самосвідомості, національної самосвідомості, здібності до виховання нових поколінь. Саме університети формують простір інтелігенції в державі, убезпечуючи її від руйнівних і згубних процесів розростання примітивізму, безкультурності й агресивності в суспільстві.

Отже, чи збережемо і підтримаємо ми, дрогобичани, один з центрів розвитку сучасної самосвідомості в суспільстві української нації, унікальність якого полягає у тому, що він функціонує в невеличкому, провінційному місті і тому обмежений у своїх можливостях? Тут зауважу, що існування університетів у невеличких містах – це давня європейська традиція. Особливо славляться цим німецькі університети, які у свій час (18-19 ст.) здійснили інтелектуальну революцію в світі.

Сьогодні нам насамперед важливо усвідомити, наскільки важливою є наявність педуніверситету для Дрогобича. Водночас університет впливає на соціо-культурний простір цілого регіону Прикарпаття, малопомітно, іноді цілком невидимо, але суттєво. Це й ідейні імпульси, і вчительські кадри, і жвавіший культурний обмін в інфраструктурах, і загальна інтелектуальна піднесеність регіону. Тому на всіх рівнях співпраці, і від влади, і від громади, наш університет мав би отримувати щиру підтримку та сприяння.

Однією з форм такої підтримки бачу створення нового фонду університету, який би мав допомогти йому на матеріальному рівні, коли з боку держави така підтримка з кожним роком слабшає. Фонд мав би бути максимально прозорим і стратегічно доцільним у своїх інтенціях. Тобто передусім важливо, щоб жертводавець точно знав, на що будуть витрачені його кошти і щоб його ім’я було чітко зафіксоване в цій акції. Наприклад, кожна відремонтована за чийсь кошт аудиторія мала б отримати почесну табличку з іменем жертводавця. У такий спосіб кожен свідомий та ідейний меценат зміг би увічнити свою щедрість, але як націо- і культуротворчу щедрість. Водночас керівники майбутнього фонду, а це би мали бути, очевидно, представники від адміністрації університету і від громади Дрогобича, мали б накреслити логічну, переконливу, перспективну програму капіталовкладень у структуру університету.

Не буду пропонувати якісь конкретні кроки щодо поліпшення функціонування університету, бо не почуваю себе фахівцем і поважаю професіоналізм його керівництва. Зараз мені йдеться лише про одне: дати розуміння потреби зміцнення зв’язків педуніверситету із дрогобицькою громадою, розбудити почуття їхньої взаємопідтримки. Адже, розвиваючись як університетське місто, Дрогобич може впевнено дивитись у майбутнє: у місті і регіоні зберігатиметься належний рівень інтелектуального обміну, рівень культури й національної самосвідомості, рівень відкритості до світу й націленості на нові пошуки. Не забуваймо, саме університети створили Європу в глибинах Середньовіччя, створили її як середовище особистої гідності і безнастанних поривів до істини, середовище свободи думки і творчої трансформації світу. І тому, чим більше в якій країні було таких осередків з продукування гідності і творчості, тим інтенсивніше така країна розвивалася.

Сьогодні безвідповідальна українська влада у формі Партії регіонів веде політику на завуження інтелектуального простору українського суспільства, на пригнічення свободи університетів, на поступову стагнацію української науки. І це закономірно, бо ця влада за суттю є антиукраїнською, антидержавною. Зупинити її наступ на національний інтелект і сумління, на національний творчий потенціал, на університети можна тільки в один спосіб: за допомогою солідарності різних ланок нашого суспільства. Зараз основою для опертя університетів можуть стати міські громади, які потребуватимуть інтелектуальних центрів для своєї життєдіяльності, а засобом захисту університетів можуть бути профспілки, ще не добиті неототалітаристською владою. Знаю, що влада підготувала новий закон про освіту, один з розділів якого передбачає сувору централізацію в управлінні освітою, ручне керування нею. Це крок в нікуди, бо ще ніколи освіта, керована в диктаторському режимі, не приносила якісних плодів. Тож побажаю і дрогобицькій громаді, і адміністрації Дрогобицького педуніверситету берегти свою гідність, своє право на свободу думки, свою реальну, а не паперову, автономію.

Роман ІЛИК, народний депутат України від Дрогобиччини



Создан 27 сен 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником