ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


Северина Нижанківська




Родина Нижанківських дала світу багато видатних постатей і, безперечно, ще не раз привертатиме увагу дослідників. Прикметно, що 2013 рік на Львівщині проголошено роком, зокрема, саме цієї родини.

Найбільш дослідженим є життєвий і творчий шлях видатного українського композитора і громадського діяча о.Остапа Нижанківського.

Натомість мало відома загалові Северина Івасик – дружина рідного брата Остапа – Петра Нижанківського. Про неї нічого не публікувалося у краєзнавчій літературі і донині майже не збереглося документів, які дали б можливість виразно окреслити життєвий шлях п.Северини. Із цього приводу небагато інформації є у спогадах її сина – д-ра Зенона Нижанківського.

Северина Нижанківська з родини Івасик, життєвий шлях якої тісно пов’язаний із Дрогобичем, є гідною представницею родини Нижанківських. Северина Івасик (у заміжжі Нижанківська) народилася в інтелігентній родині 2 вересня 1870 року. Її батько – греко-католицький священик о.Тимофій Івасик. За даними отця Д.Блажейовського, о.Тимофій Івасик (1836 р.н.) був рукоположений у 1862р. і того ж року призначений адміністратором у Гніздичеві, у 1867-1868 рр. – у с.Уричі Стрийського деканату. У 1868-1913 роках – парох церкви Воздвиження Чесного Хреста у с.Семигинів на Стрийщині, яка була збудована у 50-х рр. XVII ст. Цікаво, що у 1898-1901 рр. його асистентом був о.Володимир Нижанківський.

Мати Северини – Марія Івасик – походила із родини Величковських.

У сім’ї Івасиків були ще дві доньки: Йоанна та Зеновія. Вірогідно, місцем народження Северини Івасик можна вважати с.Семигинів Стрийського повіту, де в ті роки душпастирював о.Тимофій.

Невідомо нічого про її дитячі та юнацькі роки, коли формувався її світогляд. Загалом, 90-ті рр. ХІХ ст. на Стрийщині – це час національного піднесення, коли перед жіноцтвом відкрилося багато можливостей брати участь у суспільному житті. І саме у священичих родинах зростала національно свідома молодь, зокрема, розумні і талановиті дівчата, які згодом влились у жіночий рух.

Відомо, що Северина Івасик вийшла заміж за Петра Нижанківського, який народився у 1867р. і також походив зі священичої родини. Він був сином о.Йосифа Нижанківського, пароха з Дідушичів Великих на Стрийщині, та Осипи Тишинської (Нижанківської). Це була родина, де разом із релігійним вихованням плекався культ музики та української літератури.

Жінки родини Нижанківських брали активну участь в усіх важливих подіях українського суспільного життя Стрийщини. Осипа Нижанківська з Тишинських була опікункою і порадницею селян. Її доньки Осипа та Михайлина – урядничками у страховому товаристві «Дністер», брали участь у хорі «Стрийський Боян». У 1903-1913 рр. Осипа (в заміжжі Бобикевич) була першою головою «Товариства українських жінок» в Стрию. Северина Нижанківська, як і її оточення, теж намагалася бути активною в суспільстві і корисною для громади.

Петро Нижанківський, чоловік Северини, був посвячений у духовний сан у грудні 1892р. Після цього молоде подружжя переїздить за місцем його призначення. З 1893 до 1895 роки – о.Петро Нижанківський служить сотрудником і катехитом у Рогатині. У 1894р. у с.Семигинів поблизу Стрия у сім’ї Нижанківських народився перший син Мирон, а за рік, у Рогатині, – Омелян.

У 1895-1901 рр. о.Петро Нижанківський – сотрудник і катехит у Тернополі. У цьому місті у 1897 р. народився їхній наймолодший син Зенон.

У 1901-1904 рр. о.Петро призначений шкільним катехитом у Золочеві. Згодом у 1904р. о.Петра Нижанківського переводять на рідну Стрийщину, у с.Братківці Стрийського денанату, де він призначений парохом церкви Преображення Господнього. Ця церква була збудована у 1879р. під керівництвом стрийського майстра Музики.

Саме на Стрийщині довголітнім парохом у с.Великі Дідушичі (з 1873 до 1911 р.) був батько о.Петра – о.Йосиф Нижанківський, у селах Братківці та Фалиш душпастирювали його рідні брати – о.Остап та о.Володимир.

Отець Петро користувався великим авторитетом у своїх парафіян, був пастирем не тільки духовним, але й національним. За час душпастирювання о.Петра було оновлено дерев’яну церкву, малярем Сенютою були виконані нові розписи. Дружина ділила незгоди і радощі зі своїм чоловіком-священиком, виховувала дітей, дбала про дім, турбувалася про громаду села, узгоджуючи свої дії з наукою Церкви і християнською мораллю.

Сини Зенон, Мирон та Омелян зростали в атмосфері любові і тепла. Родина Нижанківських була дружною, освіченою, музикальною. Внуки о.Йосифа Нижанківського всі разом часто збиралися в його домі у Дідушичах Великих, де співали, грали на фортепіано, бавились у саду і купалися в річці Сукіль. Отець Йосиф, який у церковних проповідях намагався переконати парафіян про шкідливість алкоголю, закликаючи вступати до братства тверезості «Відродження», видавав популярні брошури на цю тему. Виховуючи внуків, він часто диктував їм тексти таких брошур.

У 1906р. о.Петро Нижанківський передчасно помирає. Його було поховано у Братківцях на цвинтарі біля церкви Преображення Господнього. Надгробок пароха зберігся донині.

Повдовіла Северина Нижанківська разом із дітьми у 1908р. переїжджає на постійне проживання до Дрогобича. Вона займається вихованням синів, продовжуючи традиції родини Нижанківських, де тісно перепліталося родинне і громадське, виховувалась висока національна свідомість. Діти були обдарованими. Музика, література, театр завжди були в пошані у цій родині. У їхньому домі було фортепіано, діти слухали грамплатівки із записами світового рівня співаків, розвиваючи свій музичний смак.

Зенон Нижанківський у 1909-1913 рр. навчався у Дрогобицькій гімназії ім. Франца Йосифа І. Саме в цій гімназії, переїхавши до Дрогобича у 1876р., навчалися Остап, Петро та Володимир Нижанківські.

У 1911р. С.Нижанківська отримує дозвіл на будівництво власного цегляного будинку при вулиці Стрийській (нині вул.Карпатська, №13). Цікаво, що поряд із її будинком проживали дрогобичани д-р Ярослав Олесницький та д-р Володимир Чубатий, активні діячі «Просвіти», а навпроти, через дорогу – Мартин Ляхович. Із західної сторони до ділянки прилягали землі Конвенту о.о. Василіян.

Северина Нижанківська віддавала багато сил, енергії і любові не лише власним дітям, а займалася суспільною працею: опікувалася сиротами, допомагала в’язням та полоненим, тяжко хворим. Вона допомагала Меланії Витвицькій, дружині відомого політичного і суспільного діяча д-ра Степана Витвицького, яка працювала в комітеті допомоги політичним в’язням, засуджених польськими судами на тривалі терміни, та у комітеті допомоги воєнним інвалідам. У домі М.Витвицької перед Різдвом і Великоднем готувалися передачі політв’язням дрогобицької тюрми «Бригідки». Щоб отримати дозвіл на передачу і відвідини ув’язнених, нерідко потрібно було годинами чекати перед канцелярією прокуратора. Тяжко хворим М.Витвицька посилала зі своєї кухні обіди, і у цьому їй допомагала, зокрема, Северина Нижанківська.

За спогадами Зенона Нижанківського, його мати довгі роки була головою сиротинця – «Української захоронки» у Дрогобичі. Сиротинцем, який був розташований на вулиці І.Франка поблизу церкви Різдва Пресвятої Богородиці, опікувалися сестри-служебниці.

Олександр Горницький, який керував цим закладом у другій половині 20-х рр., часто заходив до С.Нижанківської, щоб порадитися з приводу чергових проблем та поділитися планами щодо полегшення долі сиріт. Зенон згадував, що на зламі 1927-1928 рр. радник О.Горницький прийшов до їхнього дому з ідеєю організувати концертне турне Модеста Менцинського Галичиною на користь фінансової підтримки Української захоронки Дрогобича. Він запропонував З.Нижанківському бути імпресаріо Маестро. М.Менцинський погодився на пропозицію допомогти сиротам Дрогобича, де він, навчаючись у 6-му класі місцевої гімназії, у 1893р. написав на одній зі збірок музичних нот: «Лиш музика ніколи не обманула серця, вона дала радість багатьом тисячам сердець».

У священичій сім’ї зросли освічені, національно свідомі сини. З початком І світової війни 1914р. Северина Нижанківська благословила свого старшого сина Мирона, який вступив до Легіону УСС і був санітарним медиком у Гуцульській сотні під командуванням сотника Клима Гутковського. Із 1918 р. і до кінця Визвольних змагань він був у 1-ій бригаді УСС. Після війни працював лікарем на Волині, а в 1943р. – курінним лікарем у дивізії «Галичина», брав участь у битві під Бродами.

Мирон успадкував хист до медицини від свого батька, який через матеріальне становище не мав змоги займатися улюбленою справою. Згідно з родинною традицією, старші брати Остап, Володимир і Петро Нижанківські («найстарша трійка») пішли на теологічні студії у Львові.

Омелян Нижанківський, який вивчав музику у Віденській музичній академії, став композитором і органістом. «Дідичне музичне обтяження» в родині Нижанківських окреслило його творчий шлях. Він викладав у консерваторіях Каїру та Берна (Швейцарія). Автор музики для органу, хорових церковних і світських хорів, інструментальних та вокальних творів. Відомий за музикою до Гімну ОУН – Маршу українських націоналістів (на вірші О.Бабія) – «Зродились ми великої години».

Зенон Нижанківський закінчив правничі студії у Львівському університеті і, склавши іспити, одержав звання доктора права в Ягеллонському університеті у Кракові. У 1934р. він відкрив адвокатську канцелярію в Дрогобичі саме у будинку, який належав Северині Нижанківській. Збереглася металева вивіска, при вході до його канцелярії: «Адвокат д-р Зенон Ніжанковський. Drohobych». З 1940р. З.Нижанківський продовжував свою працю в Любліні, а в 1943р. виїхав із дружиною до Німеччини, згодом емігрував до США. Працював упорядником правничої літератури в Бібліотеці Конгресу у Вашинґтоні, був знавцем радянського та східноєвропейського права, громадським діячем у діаспорі.

У 1984р. саме за його фінансової підтримки Український Музичний Інститут Америки опублікував «Вибрані фортепіанні твори» Нестора Нижанківського, його двоюрідного брата.

7 лютого 1913р. (за іншими даними у 1911р.) помирає батько Северини о.Тимофій Івасик, який був похований на парафіяльному цвинтарі в с.Семигинів на Стрийщині. Мати Марія Івасикова померла на 73-му році життя 29 березня 1916р. і похована у Дрогобичі на цвинтарі на вул. Трускавецькій. Доньки замовили надмогильний пам’ятник у знаного каменяра Теофіля Валігури, який виконував передусім замовлення дрогобицьких українців. На надгробку зберігся напис: «Найдорожчій, найліпшій Мамі. Діти».

У 1948р. помирає старша сестра Северини – Йоанна Івасик (1864 р.н.). Позаяк сини Северини Нижанківської проживали на еміграції, тому 26 листопада 1949р. вона складає заповіт на користь Остапа Охримовича – внука сестри Зеновії (у заміжжі Коблянської). Дочка Зеновії – Софія Охримович – була активісткою «Союзу Українок» у Стрию. Восени 1939р. депортована до Сибіру разом із сином Остапом, а її чоловік, адвокат Дем’ян Охримович, загинув у стрийській тюрмі.

Северина Нижанківська відійшла у вічність 3 грудня 1951р. Причиною стало крупозне запалення легень. Похована на цвинтарі на вул.Трускавецькій поряд із своєю сестрою Йоанною.

Неподалік своїх рідних у 1958р. похована і Софія Охримович.

С.Нижанківська залишила по собі гідне насліддя. Вона була активною в громадській роботі, сприяла розвиткові української справи. Виховала трьох синів, які стали справжніми патріотами і гідними нащадками славної родини Нижанківських.

Зоряна КОРДУБА, заввідділом історії музею «Дрогобиччина»

Фото Анатолія ДРАГАНА

На фото: будинок С.Нижанківської у Дрогобичі (нині – вул.Карпатська,13).

P.S. Щира подяка п.Галині Дячок (з родини Охримовичів) за надані матеріали.



Создан 03 дек 2013



  Комментарии       
Всего 1, последний 6 лет назад
Валентина Іванівна Кро 13 дек 2013 ответить
Дуже гарна розмова про родину Нижанківських....мої діти кажуть, що це по наші рідній Карпатській! Але, особисто, як вчителька скажу..пані написала безграмотний з мовної і літературної сторони текст дуже тяжкий для читання. Або нехай журналіст сайту сама перечитає хочаби з один раз.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником