ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


ЖИТТЯ – ТЕАТР, або Як викинути за рік 2,5 млн грн. коштів платників податків на вітер?




Повстала українська громада вимагає перезавантаження влади. Верховної. А чи ліпшою сьогодні є влада, яка знаходиться на нижчих щаблях, наприклад, районна рада?

Наш співрозмовник Михайло КРАВЕЦЬ, котрий за президентства Віктора Ющенка керував Дрогобицькою райдержадміністрацією, а сьогодні очолює в раді одну з найчисельніших і, здавалося, найвпливовіших депутатських комісій, вважає, що рада лише де-юре влада, а де-факто – фікція. Очевидно, так само вважає і голова ради Михайло Сікора, позаяк і він, і його заступник давно перестали ходити на понеділкові наради, які проводить РДА. І ніхто не робить із цього проблеми. Начебто, так і має бути. Як бутафорія у театрі.

- Депутатський корпус районної ради налічує рекордну кількість повпредів – аж 94! Це майже четвертина Верховної Ради. Невже вимоги законодавства щодо кількості мандатів у районі були настільки безальтернативними?

- Цьому «рекорду» вже два десятки років. Він є наслідком бурхливих демократичних процесів 90-х років, коли на території Дрогобицького району було створено додатково 20 сільських рад. Сьогодні їх 47 (2 з них – селищні). «Новонароджені» ради, оскільки за нормативами коштів на їх утримання не передбачалося, почали фінансуватися шляхом «розкрою» із контрольних цифр районної медицини та освіти. Дивно, що ви цього не помічали раніше.

А в тому, що районних депутатів багато, нічого злого нема. Бо кожна громада представлена. Адже депутати виконують представницьку функцію і з казни грошей на своє утримання не вимагають. Хоча закон цього й не забороняє.

До речі, колишній директор ВАТ «НПК-Галичина» Лазорко відпускав на сесію депутатів – працівників заводу, винятково за власний рахунок. Не допомагали навіть візити голів районної ради.

І я з ним в глибині душі погоджуюся. Директор на підприємстві для того, щоби пильнувати прибуток. Інакше – це благодійна організація. Чи ви чули, щоби в якійсь країні платили зарплату працівникові, який відсутній на робочому місці?

А от наша влада постійно «ліпить» із себе благодійницю. За чужий, зрозуміло, кошт. Тому що утримується за рахунок платників податків.

Це тільки в нас таке можливо, щоби 5-10 високооплачуваних державних посадовців півдня «відкривали» якусь гойдалку чи чергову «дошку» на усіяній ямами дорозі. Ще й пишалися цим.

Це тільки в нас таке можливо, щоби депутати парламенту встановлювали самі собі пільги – безплатні квартири, величезні зарплати, надбавки і пенсії.

Прикро, що довірливий нарід на кожних виборах голосує за «правдоборців», які обіцяють скасувати недоторканість, забезпечити справедливість і захистити бідних та знедолених. А згодом плюють на ті клятви і живуть, як жили. Та де там – удвічі краще…, прискладуючи грошенята на Кіпрі до наступних виборів. Щоби ще раз перефарбуватись відповідно до нової політичної моди і вкотре переконати виборця, що як не вони, то хто?

Але це ще півбіди. Ціла біда – це тотальний грабіж держави і народу внаслідок нахабного і цинічного лобіювання скрізь і всюди інтересів багатих.

- Чи не є, на Ваш погляд, таке широке представництво в раді розлогим полем для маніпуляцій і проштовхування всіляких шкурних рішень? І чи, власне, це широке представництво громади не завдає шкоди самій громаді?

- Ради в Україні, на жаль, це як у відомій реп-композиції, - «коник без ноги». Та й вся система влади настільки недосконала, що може подавати ознаки життя лише при авторитарному пресингу. Теперішня влада – майже абсолютна копія тієї, яка була за совєцької системи.

Місцеві ради – лише де-юре влада, а де-факто – фікція. Затверджуючи стомільйонні бюджети, вони позбавлені права купити навіть простий олівець без дозволу з Києва.

Районні ради ще в гіршій ситуації. Маючи «партнером» державні адміністрації, які керуються із Києва, вони «обезвладнені» вдвічі. Їхні виконавчі функції, тобто руки й ноги, фактично ампутовані.

У районах депутати так впливають на ситуацію, як термометр на температуру. Особливо нині.

Не думав, що вчора так швидко повертається. Сумно дивитись, як під пильним оком держадміністрацій тушуються, чи як тепер по-модному – «тушкуються» депутати районної ради, що працюють у державних установах чи організаціях – вчителі, директори, лікарі.

Спробуй виступи проти шефа – завтра неприємностей не обберешся. Тому велике запитання, хто і в чому є жертвою маніпуляцій.

Голосування за створення нової газети в цьому плані теж показове. Всі розуміли підтекст, але руку «за» чомусь піднімали і колишні друзі газети, і багатолітні герої ваших публікацій.

- Ви керували районом майже п’ять років і зараз очолюєте, без перебільшень, головну депутатську комісію. Яку оцінку за п’ятибальною шкалою Ви поставили б депутатському корпусу попередньої і теперішньої каденцій?

- Оцінки поставить історія. Може, не всі розуміють нинішніх процесів. Радянську спадщину розтринькано. Нові економічні взаємини ще не склалися. Господар землі і держави за два дні не появиться. Тому криза всього – господарки, освіти, культури, традицій. Тому – майдани.

Але процеси ще тільки розгортаються, а загрози вже на порозі. Базікати і кричати є кому. А ось думати, вирішувати в руслі часу, брати на себе «майку» лідера нема кому. Хтось має сказати: «Всім – затягнути паски, більше і краще працювати. Не красти!» Так, як свого часу німці, японці чи корейці. А у нас, на жаль, як у гуцульській приповідці: «В нас злодіїв нема. Самі люди крадут».

Наш район – не виняток. Чи бачать нинішні керівники і депутати стратегію його розвитку? Камо грядеши…

Свого часу вихід ми бачили в швидких загальнодержавних реформах, зміні структури управління, створенні сприятливого поля для економічних ініціатив, повернення прав і фінансових ресурсів місцевим громадам. Більше того, наша робоча група пропонувала розпочати українські реформи з Дрогобиччини. Навіть отримали карт-бланш для реалізації пілотного проекту. Але зміна політичного режиму похоронила ці починання. Але маю надію, що професор М.Одрехівський, котрий був «хрещеним батьком» цих новацій, ще не здався.

- Ви є головою бюджетної комісії, яка покликана контролювати використання народних грошей. Чи впевнені Ви, що справді контролюєте цей процес і, в міру делегованих Вам повноважень, забезпечуєте об’єктивний і справедливий розподіл коштів?

- Передусім, контролерів і без нас тьма. Сама держава – суцільний контролер. Міліція удвічі більша за армію. Виявляється, внутрішній ворог влади – народ – набагато страшніший за іноземне вторгнення! Ви проїдете на автомобілі 8-10 країн і якщо, звичайно, не порушите правила, вас ніхто не зупинить. А при в’їзді чи виїзді з Дрогобича – обов’язково! Особливо зранку, коли поспішаєш на заплановану зустріч. І ти стоятимеш, п’ятим чи шостим у черзі, доки до тебе підійдуть. При цьому почуєш: «Ах, ти ще й хвилюєшся? Ану дихни!».

Перелік «контролерів» бюджету – УБОЗ, СБУ, прокуратури місцева, обласна і генеральна, міліція, фінансові інспекції місцева і обласна і т. д., і т.п. Тому сільські голови знають – ліпше нічого не робити.

Друге. Сьогодні, незважаючи на дефіцит ресурсів, на порядку денному в Україні не стоїть питання побудови грамотних, збалансованих бюджетів територій. Хто більше «надує» бюджет, тому більше додадуть. Бо «пробивна» здатність керівників територій, приналежність до провладної партії, а не грамотність і об’єктивність фахівців, вирішують фінансове благополуччя.

Щодо діяльності комісії. Фактично всі рішення, хай і після довгих дискусій, в нас голосуються одноголосно. Тобто зважено. Члени бюджетної комісії принципові і фахові люди.

Поряд із досвідченими «старожилами», такими як Голяк, Литвин, Мізерник, Скоропад, Гук, Марущак зовсім не губляться депутати Лужецький, Герій, Дудяк, Мойсеєнко, Малинівський.

Але ніде правди діти: часто наші ретельно «відгембляьовані» пропозиції на сесіях ради поправляються сокирою.

Очевидно, в останній момент десь хтось із кимось досягає якоїсь угоди. Так як В.Янукович щодо євроінтеграції. Тоді всі баланси і справедливість летять шкереберть.

- Чи відомо Вам, як голові комісії, звідки взялося 100 тис.грн. на видання газети районної ради «Франковий край»?

- Ви добре знаєте, що відколи існує таке поняття, як «кишенькова преса», відтоді існують і кишені, з яких вона утримується. Такі «заначки» знайшлися в кишенях апарату районної ради за рахунок економії коштів на закупівлю предметів, обладнання та інвентаря, а також оплату комунальних послуг.

Шкода, що фарба, яка гіпотетично мала би піти на ремонт шкіл чи дитячих садочків, пішла на кольоровий друк. Турбує мене не це.

І не те, що замість оптимізації видатків бюджету на наступний рік матимемо не менше 250-300 тисяч грн. нових зобов’язань для забезпечення діяльності редакції нової газети, її видання та розповсюдження.

Головне, що тривожить – у нас непомітно, але послідовно витісняється вільне слово. І про це всі мовчать. І представники Спілки журналістів, і Спілки письменників, і «Просвіта». Може, заснули?

Адже нова районна спецгазета з невідомою мені як депутату районної ради редакційною політикою виявляє ознаки стовідсоткової залежності від влади. Влади, яка навіть на Франковому святі в Нагуєвичах нікому не дала слова, щоби чогось не вийшло. Підозрюю, що саме тому газета й отримала «благословення», аби стати рупором влади.

Така доля в майбутньому може спіткати і ваш часопис. Сьогодні «Галицьку Зорю» випихають із району, а отже, ексклюзивним її власником стане міська влада.

А відтак кожна влада – і районна, і міська – матимуть свою забавку – дзеркальце, в якому вони завжди файно виглядатимуть.

- Як із правової, моральної точок зору дивитеся на той факт, що влада, не розрахувавшись із боргами з газетою «Галицька Зоря», які сягають понад 150 тис.грн., із легкістю знаходить кошти на задоволення своїх амбіцій? Невже виборці, які обрали цю владу, делегували їй такі надзвичайні повноваження?

- Пам’ятаю, в дитинстві, якщо когось сварили за погану поведінку, то казали, що йому читали мораль. І ми, дітлахи, відтоді затямили, що мораль – це погане слово.

Усім відомо , що створення часопису Бойківщини було квінтесенцією діяльності нинішнього голови постійної комісії районної ради з питань духовності і культури Любомира Сікори. Він багато років йшов до мети. І, як це не парадоксально, допомогли йому здійснити цю мрію депутати від освіти і медицини, які проголосували за створення часопису. Парадокс у тім, що освітяни не мають коштів на виплату річної винагороди вчителям чи здешевлення дитячого харчування, а медики не мають ні копійки, щоби відремонтувати лікарні.

А де мораль? Оце я й кажу, що ще з дитинства мені не подобається це слово.

На словах ми, буцімто, прагнемо до європейської цивілізації. А в дійсності – всюди азійщина: ти начальник – я дурень. Про те, що газету засновано з повним ігноруванням усіх європейських принципів і декларацій, я виклав у листі до голови районної ради. Виступав на сесії.

Але в Україні ще є демократія! Вона, правда, полягає тільки в праві більшості приймати будь-які рішення. І гарантом цього виступає принцип колективної безвідповідальності.

- Платники податків витрачають на утримання апарату районної ради майже 2,5 млн грн. Чи справедливо обґрунтованими, з огляду на коефіцієнт корисної дії працівників ради, життя яких, до речі, навіть працівники райдержадміністрації називають райським, є ці витрати?

- Апарат районної ради, як і всякий бюрократичний апарат, має здатність до саморозмноження. І він ніколи себе не обділить!

А щодо раю в раді і пекла в адміністрації – щось у цьому є. Хоч мало би бути навпаки. Бо адміністрація розташована на другому поверсі, а, значить, ближче до неба.

- На кожній сесії, яка затверджує витрати на утримання районної ради на наступний бюджетний рік, проголосовується рішення про встановлення усіляких мислимих і немислимих надбавок до зарплати, особливо голові ради і його заступникові, за, буцімто, виконання особливо важливої роботи. Чи не підкажете платникам податків, переважна більшість яких давно забула про матеріальні допомоги, оздоровчі, премії і т.д., у чім полягає особливо важлива робота очільників ради?

- Критикувати всіх і вся найпростіше. Мене можуть запідозрити в нещирості як колишнього керівника району. Але в принципах етики управлінських взаємин я дуже консервативний і керуюся старим римським правилом: «Ми зробили як вміли і як могли. Ви зробіть краще від нас».

Тому, вибачте, за надання надбавок до зарплати голови районної ради і я голосував. Голосував, знаючи особисту скромність Михайла Сікори. Йому часто доводиться приймати делегації, їздити з візитами. А представницькі витрати для цих цілей в бюджеті, за традицією, не закладені. Хоча так неправильно і так не має бути. Тому за все – прийом, презентаційний матеріал, квіти і каву, - комусь треба платити. Я попереджав голову, що за надбавки йому будуть витикати. Але є люди, які не бояться іти проти течії.

- До речі, ви зараз керівник підприємства. Чи дозволили би собі таку розкіш, як призначення усіляких винагород працівникам на рік наперед, незалежно від результатів праці, яких вони можуть і не досягти?

- Не можна плутати власний город із громадським. Хоча і там, і тут маєш отримувати по праці. Тоді справедливо. Працювати в адміністрації зі мною, що пройшов ще радянську школу менеджерів у Ленінграді, було, напевно, непросто. Кожного ранку (і в суботу –для заступників) – рознарядка, оцінка – за результатом.

Іронія, але прибиральниця на підприємстві сплачує більше податків, ніж «омерседесений» бізнесмен. Іронія, але головний спеціаліст в адміністрації заробляє так само, як прибиральниця.

Які там результати? Які, до дідька, виклики часу? Вся система влади працює на папір! Тобто, казуїстику, згідно з якою ми вже, напевно, будуємо комунізм на Місяці.

- Один мудрий чоловік сказав, що найбільшим ворогом права є привілей. Наочним прикладом цієї сентенції є діяльність районної ради. Скажіть, будь ласка, що Ви досі робите в цьому таборі ворогів права?

- Може, несучасний? Батько орав поле, ходив до церкви, підтримував «Просвіту». Так жили багато. Майже всі. Люди знали, де правда, а де неправда. Як в «Новому завіті»: «Якщо хочеш бути багатим – візьми клаптик землі і працюй. А думкою багатіє лише дурень».

Чи так є нині? Читаю Сковороду і боюсь, щоби в народу не відібрали кураж, не нагнали жах – «пригнітили, замкнули, зв’язали душу, щоб вона не веселилась, сумувала в добрій справі». Боже, скільки прекрасних людей мріяли про нинішній день, але не дочекали, не дожили.

Тому надіюся, що молода енергія, яка нині вихлюпнулася на вулиці і майдани, дасть можливість зродити новому зерну й молодому винограднику.

Можливо, нарешті збудеться заповітна мрія-ідея нашого Пророка Тараса Шевченка про те, що в своїй хаті своя правда і сила, і воля. І тоді, очевидно, відпаде потреба аналізувати діяльність тієї чи іншої районної ради на предмет її відповідності запитам громади.

Розмову вів Петро МАЦАН

Фото Ярослава ГРИЦИКА



Создан 13 дек 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником