ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


«Шляхами Тараса» ***** ШЕВЧЕНКO І ГАЛИЧИНА




«Шляхами Тараса»

6 березня в рамках святкування 200-літнього ювілею Тараса Шевченка у Палаці мистецтв музею “Дрогобиччина” відбулось урочисте відкриття виставки “Шляхами Тараса”.

Це колекція полотен відомих львівських мистців, які впродовж  1997-2003 рр. здійснили 8 експедицій по Шевченкових місцях (Україна, Вільнюс, Петербург, Казахстан). У цих поїздках взяли участь 26 художників. Серед них  такі знані майстри, як народний художник України Зеновій Кецало, лауреати Державної премії ім. Т.Шевченка Володимир Патик та Євген Безніско, заслужений художник України Євген Манишин, головний художник Палацу мистецтв (м.Львів) Орест Скоп, а також Петро Сипняк, Сергій Міхновський, Віктор Стогнут, Олександр Коровай, Ігор Гавришкевич, Євген Щерба, Олександр Крохмалюк, Михайло Демцю, Валерій Нестеренко, Орест Косар, Дмитро Парута, Юрій Лисюк…

У творах, що з’явились за час мандрівок, немає ні сліду фотографічності, простого відтворення побаченого. У кожній картині – пейзажі чи архітектурному ансамблі, жанровій сцені чи  сюрреалістичній композиції – відчувається особистий «нерв» мистця, власне співпереживання Шевченкового слова, Шевченкового штриха. Зупиняючись у селах і містечках, якими мандрував Великий Кобзар, львівські мистці, зрозуміло, передусім намагалися знайти те, що в’яже дану місцевість із часами Шевченка, аби відшукати таїну поетових почувань, глибінь його передбачень, основу його надій і його віру у свій народ.

Попри те, що кожний із художників по-своєму трактував побачене, з огляду на мистецьке кредо, індивідуальну манеру письма, але одностайні вони в одному: Шевченківські місця – національна святиня, бо це та земля, за висловом Максима Рильського, «яку сходив Тарас малими босими ногами, земля, яку скропив Тарас дрібними росами-сльозами». І цей душевний трепет проймав львівських художників і збережений у їхніх творах.

До речі, результат цих творчих експедицій – понад 100 полотен, які стали основою для створення Музею Тараса Шевченка у львівському Палаці мистецтв.

Напередодні Шевченкового ювілею частина цієї колекції була презентована у дрогобицькому Палаці мистецтв.

Урочисте відкриття розпочала директор музею «Дрогобиччина» Алла Гладун, яка підкреслила глибокий символізм того, що 200-ті роковини національного генія співпали із здійсненням його пророцтв і початком виконання багатьох його заповітів.

З привітальним словом до присутніх звернувся канцлер церкви Святої Трійці отець Тарас Гарасимчук. Про великий вплив творчості генія не тільки на українську, а й на світову культуру говорив новообраний секретар міської ради Роман Курчик. Роздумами про Шевченка та своїми враженнями від виставки ділилася ректор ДДПУ, професор Надія Скотна.

На відкриття виставки приїхали учасники пленерів Шевченковими місцями – заслужений діяч мистецтв України, член спілки художників України Ігор Гавришкевич, відомий львівський художник Олександр Коровай, а також професор Львівської Національної академії мистецтв Світлана Лупій та проректор з наукової роботи ЛНАМ Роман Яців.

У виступах мистців прозвучали слова подяки генію Шевченка, велич якого сподвигла не тільки мистців на творчі звершення, а й на силу духу тих нинішніх героїв, які своїм життям виборювали та виборюють свободу України.

Окрасою презентації був виступ лауреата Міжнародного конкурсу українського романсу ім. Квітки Цісик, володарки Ґран-прі Оксани Мухи та акомпаніатора Юлії Божик. Поезія Тараса Шевченка «Зоре моя вечірняя», покладена на музику Бетховена, стала приємною несподіванкою імпрези.

Особливий настрій впродовж свята у стінах Палацу мистецтв створювало тріо бандуристів у складі Марії Туркалик, Марії Мисько та Вікторії Гамар. Натхненно звучали поезії Тараса Шевченка з уст Івана Сеха. Власний вірш, присвячений Кобзареві, прочитав Степан Литвин, колишній вчитель фізики ЗОШ №10.

Свято завершилось, але думки та почуття від дотику до Шевченкового генія ще довго житимуть у наших серцях.

Надія КІКТА, Палац мистецтв

Фото Анатолія ДРАГАНА

 

ШЕВЧЕНКO І ГАЛИЧИНА

Тарас Шевченко – символ України, її свободи та незалежності. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Він був і залишається зі своїм народом, з Україною, він навічно оселився в серці кожного з нас. Шевченка не можна відділити від українського народу, а український народ – від Шевченка.

Попри все те, доводиться стверджувати, що досі, навіть через стільки років після його смерті Шевченко залишається незбагненним. Було б наївним вважати, що цьогорічне відзначення дня народження Великого Кобзаря, радикально змінить образ Тараса Григоровича. Але з упевненістю можна констатувати, що сьогодні як ніколи нація потребує пізнати саме «справжнього Шевченка». А як відбувалося знайомство галичан з творчістю Шевченка, як формувався його культ у Галичині?

Твори Шевченка були відомі деяким галичанам після виходу першого і другого видань Кобзаря, деякі поеми переписувалися і передавалися з рук в руки, але до відома широкого загалу вони не доходили. Масове знайомство галичан із творчістю поета почалося після його смерті 1861р. Так, Володимир Бернатович – студент Київського університету, дорогою до Праги зупинився у Львові, де познайомив місцеву громаду руських студентів з творами Шевченка, розповів про перепоховання поета (у липні 1861р. у газеті «Слово» надруковано його допис «Похорон Тараса Шевченка»).

У 1862р. зацікавлення творами Шевченка набрало великого розмаху. Їх друкували: перший український літературний часопис у Галичині «Вечерниці» та журнали «Нива», «Мета», «Русалка». Появилися також твори Тараса Шевченка завезені з-за кордону. Відомо, що 29 січня 1863р. Василь Лазаревський з Петербурґа передав «Народному Домові» у Львові, автограф Тараса Шевченка з присвятою його поеми «Іван Гус» Шафарикові. Не виключено, що В. Лазаревський спричинився до поширення в Галичині петербурзького видання «Кобзаря».

У 1860-х роках у практику народовців (українофілів) увійшли Шевченківські вечори, головним організатором яких був Володимир Барвінський. Вони глибоко переймалися творами Шевченка (вивчала їх напам’ять), зокрема його романтичними поемами історичної тематики.

У 1867р. у Львові надруковано двотомне зібрання «Поезії Тараса Шевченка» (заходами і накладом К.Сушкевича) – перше видання на західноукраїнських землях, що охоплювало твори, які друкувалися в періодиці, і рукописи. Воно було доступне всім (відносно дешевим), одразу ж розійшлося серед української громадськості Галичини. 1976р. вийшло друком друге видання творів Шевченка у межах Австрії.

У грудні 1868р. у Львові засновано Товариство «Просвіта». Це сталося під впливом гасла Т.Шевченка «Учітеся, брати мої» та політичних поем, які читала та переписувала тоді галицька молодь. 1873р. засновано у Львові Товариство ім. Шевченка, яке незабаром перетворилося на Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Заслуговує на увагу видання «Кобзаря», що вийшло у Львові (1893) накладом цього Товариства під редакцією проф. О.Огоновського. При Науковому Товаристві ім. Шевченка започатковано дослідження творчості Кобзаря, що відкривало декому шлях до університетських кафедр, як наприклад проф. Олександрові Колессі у Львівському університеті. Одним із найбільших шев­ченкознавців був Іван Франко, який також темою свого габілітаційного викладу взяв Шевченкову «Катерину», хоча з політичних причин працевлаштований в університеті не був. До низки великих шевченкознавців належав проф. Чернівецького університету проф. д-р Степан Смаль-Стоцький.

В українських середніх школах щорічно в березні відбувалися концерти на честь Шевченка. Вчителі та учні виголошували промови. Учні молодших та старших класів декламували Шевченкові твори. Виконували твори Лисенка та Вербицького на слова Шевченка. У містах і селах влашто­вуванням Шевченківських свят займалися філії «Просвіти».

Культ Тараса Шевченка в Галичині згодом набув масового характеру. Відзначення роковин Шевченка проходило під знаком єдності всіх українських земель. На честь Шевченка проводили служби Божі, панахиди, освячували хрести, відкривали пам’ятники по галицьких селах і містах, відбувалися святочні академії, літературно-музичні вечори тощо. Згадку про Шевченка святкують як національне всенародне свято всюди, де живуть українці.

Вершиною культу Шевченка в Галичині було святкування 100-ліття його народин у Львові. Оскільки російський уряд заборонив святкування в Україні, тому Галичині припала роль піднести ці святкування до всеукраїнського рівня. 9 березня 1914р. відбувся величавий концерт на честь Т.Шевченка у Львові з останнім виступом на українській естраді славетного співака Олександра Мишуги. На концерті вперше співали у супроводі великого оркестру композицію С. Людкевича до Шевченкової поеми «Кавказ». З нагоди народин Шевченка 28 червня 1914р. у Львові відбувся ювілейний Шевченківський здвиг «Соколів» і «Січей». Напередодні здвигу організовано великий концерт у найбільшій тоді львівській залі.

Висока національна свідомість галицько-українського населення, ви­хованого на Шевченкових творах, перейнятого Шевченковим Заповітом, дала про себе знати при організації Українських Січових Стрільців (УСС). До УСС-ів зголосилися маси.

Відомий галицький громадсько-політичний діяч міжвоєнного періоду Василь Мудрий писав: «Як 22 січня 1918р., так і 1 листопада того ж року, зродились ми і виросли з одного й того самого праджерела, – з творів і заповіту Тараса Шевченка. Після освячення кров’ю висунених свого часу Т.Шевченком визвольних національних ідеалів, часі 1920 і 1939 рр. культ Т.Шевченка в Галичині врісся так глибоко в збірний національний організм, що святкування його пам’яті стало категоричним наказом національного духа. Шевченкові ідеали стали вже складовою частиною галицької національної психіки. Своєю творчістю причинився до такого явища і найбільший син Галицької Землі Іван Франко…».

За польських часів усіх українців у Галичині, а згодом і на Волині об’єднувала праця, солідарна оборона проти польського наступу. В українських містах і селах святкування Шевченкових роковин відбувалися гідно і далеко величавіше, ніж перед війною. Шевченко оживав щорічно і в серцях селянської галицької маси. У цей час збагатилася музична творчість до слів Шевченка. Також шевченкознавство збагачувалось цінними науковими працями. Культ найбільшого сина української землі і великого страдальця за українські національні ідеали ви­возила з собою з краю на еміґрацію переселенська маса, що високо підносила цей культ по таборах в Європі та вірна йому в країнах свого поселення.

Ярослав КОМАРНИЦЬКИЙ



Создан 21 мар 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником