ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


ТРЯСОВИННЯ КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ




30-го липня в редакції «Галицької Зорі» під патронатом народного депутата України від Дрогобиччини Романа Ілика відбувся «круглий стіл» на тему «Стратегія національної революції», в якому взяли участь політолог Олег Баган (НІЦ ім.Д.Донцова) і богослов Іван Гаваньо (УБНТ, дрогобицька філія).

Спочатку О.Баган окреслив проблематику загально. Очевидним є, що революційний табір, сформований на зимовому героїчному Майдані, зараз, на жаль, розпорошився. Суспільство чітко не знає, якою є позиція, плани та ідеологеми революційного Майдану. Де поділася ГО «Майдан»? Якою є тактика Самооборони Майдану? Чому «загубився» на фронтах Донбасу «Правий сектор»? Натомість телевізійна картинка наполегливо демонструє країні якихось випадкових, часто не дуже приємних людей з Майдану, нав’язуючи саме їхню позицію й образ свідомості суспільства. Сам Майдан поволі починає асоціюватися зі сміттям, непорядком, хаосом. Стає зрозумілим, що для офіційного політикуму, принишклих олігархів революційний Майдан вже не потрібний.

Поступово головні телеканали злегка затушовують, замовчують, а деколи й карикатуризують головні обличчя Революції. Відтак суспільство починає все більше і більше звикати до своїх давно знайомих, традиційних і «улюблених» балакунів, профанаторів і демагогів, які у свій час повністю програли країну В.Януковичу і його банді, а тепер, коли Майдан прогнав горе-диктатора, намагаються знову по-своєму покерувати цією країною. Суспільство втягується в атмосферу дрібних торгів, політиканських маніпуляцій, вдавань та імітацій, за якою щораз чіткіше починають проглядати каркасні ребра неуникненної і безмежної української корупції.

Телеефір заповнили незліченні українські ліберали, які знову пропонують будувати державу за рецептами 1990-х і 2000-х, тільки «з позицій моральності». У них все зводиться до традиційних економічних питань, які «врятують» і «ощасливлять» країну. При цьому не пояснюється тільки одне: чому ліберальні принципи, якими Україна була переповнена від початку 1990-х, не спрацювали дотепер? Чому лібералізм не зупинив русифікацію половини України? Чому він лише посприяв фантастичній корупції? Чому він так по-дикому сформував теперішнє господарство держави? І т.ін.

Найдраматичніше, що ліберали заговорюють головну проблему теперішньої ситуації в Україні: як змінити і розвинути процеси формування української нації, яка виявилася у такому покаліченому і приниженому стані в своїй державі? Адже події в Криму і на Донбасі 100-відсотково унаочнили важливий факт: там, де українська нація виявилася максимально приниженою, деформованою, там Україна програла все – свободу, багатства, стабільність, форми державності. Тому зараз першочерговими і стратегічно потрібними є конкретні плани зі зміцнення націотворчих процесів.

У багатьох аспектах розчаровує і політика вищої влади. Скільки шкоди (і смертей) принесли наївні уповання на перемир’я із терористами. Скільки ще неузгодженостей у діях керівництва силових структур. Якими дивовижними є часом призначення Президента П.Порошенка. Тут показовим є призначення П.Клімкіна міністром закордонних справ: людина, яка майже провалила свою дипломатичну місію в Німеччині, яка є послідовно антиукраїнською (про це заявляли представники української діаспори в Берліні), уродженець Росії, загалом людина невиразна. Адже зрозуміло, що в теперішній складній ситуації потрібно, щоб таку важливу посаду міністра закордонних справ займала людина авторитетна, яскрава, з набором стратегічних ідей.

Складається враження, що Президент П.Порошенко своїм призначеннями хоче ще більше зробити національну політику кон’юктурницькою, хитро-корисливою, без чітких акцентів та ідеологем. Насторожує і його ідея про тільки пропорційну виборчу систему і відкриті списки. Що на ділі вона означатиме? Ліквідація мажоритарних округів ще більше маргіналізує віддалені регіони; це унеможливить потрапляння в парламент справді авторитетних політиків, здатних перемогти в конкуренції; ясно, що до списків потраплять переважно багаті, тобто мільйонери і мультимільйонери, а їхня ефективність у «боротьбі» за Українську державу відома; зрозуміло, що ці багатії будуть здебільшого з Києва і ще з кількох великих міст Східної України, де в основному концентруються українські мільйонери, а це зменшить до мінімуму представництво в парламенті Галичини і Волині, тобто найпатріотичніших і надійних у плані національної витримки регіонів.

Протоієрей Іван Гаваньо наголосив, що сповільнення революційного пориву є закономірним, оскільки не кожне суспільство може довго жити на якісному піднесенні. Водночас є й суб’єктивні фактори, які значною мірою підірвали національно-визвольну наступальність. Перший такий фактор – це «вірус» соціал-демократизму, яким вражений дуже широко український політикум. Цей «вірус» діє і без того, що в нас формально мало соціал-демократичних партій і вони маловпливові. Він проник у психологію суспільства в радянські матеріалістичні часи. Відтак усе в Україні здебільшого оцінюють за економічними критеріями розвитку держави, а не за національно-духовними.

Другий фактор – це наполегливе бажання керівництва нашої держави суцільно лібералізувати країну, тобто наповнити її духом космополітизму, прагматизму, морального скептицизму, масовізму і т.ін. Це веде до страху перед будь-якою виразністю, твердістю, войовничістю українства. Тому влада навіть в умовах війни насправді нанесла удар по героїчних силах Майдану через ЗМІ.

Третій фактор – страх влади перед Заходом і Москвою одночасно, які, закономірно, бояться спалаху українського націоналізму. Захід, тому що всуціль лібералізований, а Москва, бо знає, що тільки націоналізм дає народам силу (за роки владарювання в Росії В.Путіна ця країна, справді, зміцніла завдяки передусім російському націоналізмові, який пропагується у всіх сферах цієї держави). Тому офіційний Київ так наполегливо мусолить ліберальні ідеї у своїй пропаганді, хоч, можливо, й знає, що вони нашій державі ніяк не зарадять.

Вартує згадати, як взимку, під час революційного Майдану, Москва спочатку спокійно сприймала його, навіть з іронією, коли це був тільки Євромайдан. Але коли Майдан почав ставати явищем національно-революційним, після подій на Грушевського 19 січня, і особливо в зіткненнях 19-21 лютого, Москва просто оскаженіла в своїй ненависті до нього. Чому? Питання риторичне.

Загалом, на думку прот. І.Гаваня, ставлення до націоналізму в Україні є фальшиво-спекулятивним. Ним або лякають, або очорнюють когось, або проти нього ведуть брехливу пропаганду. Це все стереотипи. Москві вигідно підтримувати українських лібералів у боротьбі з націоналізмом.

О.Баган навів приклад з О.Вітовичем, лідером УНА-УНСО, який вів себе відверто провокативно, будучи, очевидно, «чужим елементом» в націоналістичному русі. А скільки негативних телероликів із його дурнувато-провокативними заявами використали і Москва, і українські ліберали, щоб показати націоналізм непривабливим в очах суспільства.

Сьогодні, на думку І.Гаваня, з’явився справжній гідний лідер українського націоналізму – Дмитро Ярош. Це людина розумна, виважена, мужня, зі стратегічним баченням національних проблем, ідеологічно добре підкута. І що ми бачимо: всі політичні середовища злякалися «Правого сектору» і Д.Яроша, накинулися на них в ЗМІ або вперто замовчують їхні дії і заяви.

Майдан повинен не розходитися, потрібні нові революційні інтенції, щоб революція в Україні не затухла. Тут учасники згадали думку О.Багана із січневого ще «круглого столу» про потребу створення українського умовного «Якобінського клубу» (такий був виник під час Великої Французької революції і надав їй особливої упертості і наступальності), який би на ідейному рівні підтримував запал у суспільстві і формував революційні стратегеми для політиків.

О.Баган окреслив і три мегазавдання, які потенційно можуть увиразнити і кардиналізувати українську революцію. Перше – це усвідомлення того, що в Україні триває боротьба культур, що українські еліти, якщо вони відповідальні перед нацією, повинні в основу теперішніх змагань поставити стратегему якісно нового розвитку української культури. Передусім це має бути широке і глибоке повернення до величних традицій національної культури минулого, переосмислення їх і реактуалізація. На нині не перевиданими, не проінтерпретованими залишаються сотні українських визначних авторів – істориків, публіцистів, філософів, культурологів, письменників. Натомість націю годують або неонародницьким примітивом, вищим вираженням якого є газета «Голос Просвіти», просто «мертва» за своєю стилістикою та ідеологією, або масовістською літературою постмодерністських авторів-циніків з покоління Ю.Андруховича – С.Жадана – А.Бондаря. Вартує нагадати для прикладу, як зашкодили модні письменнки-постмодерністи і їхні «опікуни», коли кілька років поспіль на Форумі книговидавців в Львові влаштовували спільні читання з російськими ліберальними письменниками. Таким чином, вони, будучи популярними, притуплювали національно-захисний інстинкт в молоді проти імперської культурної загрози Росії, виховували її в дусі космополітичної всеїдності і безпринципності. Це трагічно, коли нація живе в ситуації дезорієнтованості щодо визначення свого головного ворога.

Прот. І.Гаваньо додав, що зараз очевидною є пораженська, ліберально-поступлива політика Києва за всі роки державної незалежності: у південно-східних регіонах України, передусім в Криму і Донбасі, українську мову і культуру ніхто послідовно, твердо і творчо не поширював, не вкорінював, вони були віддані на відкуп місцевим олігархічно-чиновницьким елітам, які, зрозуміло, зберігали проросійську орієнтацію. Так, через «культурну недостатність», ліберал-патріоти й олігархія розламали країну. Тож тепер україноцентричний культурний вибір при розгортанні національної революції має бути однозначним.

О.Баган увиразнив значення цивілізаційного чинника в національній революції. Росія не тільки тому ненавидить Україну, що по-злодійськи колись привласнила велику частину її історії і культури і саме існування України нагадує їй про це, а ще й тому, що Україна є найважливішим фактором для зміцнення середньоєвропейської цивілізації, тобто простору між Альпами і Чорним морем, між Балтикою і Балканами (див. про це у кн.: Баган О. Українська Понтида: Геополітичні виміри сучасної України. – Дрогобич, 2002.) Тому зараз важливою є мобілізація усіх культурно-цивілізаційних, ідеологічних, духовних, церковних традицій, які поглиблюють середньоєвропейське значення України.

Прот. І.Гаваньо скритикував у цьому контексті теорію знаменитого американського політолога С.Хантинґтона, за якою Україна цивілізаційно ділиться на дві частини – «католицьку» і «православну», що є неправильно. Насправді Україна складає одну цивілізаційну платформу, але дуже поруйновану. Останні 25 років цю платформу дуже активно руйнує РПЦ, яка вперто і вульгарно насаджує московський варіант православ’я в Україні, поширює «русский мир». Перш, ніж на Донбас і в Крим прийшли російські бойовики, туди глибоко проникли цивілізаційні ідеї православ’я.

О.Баган нагадав, що ще у першому своєму інтерв’ю-коментарі з приводу революційного Майдану на початку грудня він чітко вказав на США як на єдиного реального союзника України, який рішуче боронитиме українські інтереси. Всі наступні події зі слабкістю країн Середньої Європи і ненадійністю країн Західної Європи підтвердили це. Тому в геополітичному аспекті Україна повинна робити послідовніші і твердіші кроки. Наприклад, на рівні парламенту є неглибокою міжнародна співпраця із парламентами держав Середньої Європи, до чого ми просто змушені геополітичними обставинами. Зараз сильним і далекоглядним політиком показала себе президент Литви Даля Грибаускайте, тож Україна мала би стимулювати міжнародне об’єднання довкола цього лідера, аби та, посилившись, змогла тиснути на кон’юнктурних ліберальних політиків Західної Європи в плані їх консолідації проти імперіалізму Москви.

Прот. І.Гаваньо зауважив, що така стратегічна зовнішня політика України буде можлива за умови приходу до влади справжньої еліти. Зараз парламент складається переважно із політиканів, із прислужників сильних (олігархів передусім). Щоб кардинально змінити парламент, потрібно його оновити умовним «Військовим блоком» – політичним об’єднанням лідерів тих батальйонів, які зараз воюють на Донбасі.

Іван Кілик, прес-служба Науково-ідеологічного центру ім.Д.Донцова

 



Создан 15 авг 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником