ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ


ОДИН УРОК, від якого сьогодні залежить доля української нації (інтерв'ю з міським головою О.Радзієвським)




Беззмістовна індивідуальна свобода, яку подають як найвищу мету, є нежиттєздатною, бо свобода особи може вистояти лише в ієрархії свобод. Їй потрібна межа, інакше вона стає засобом насилля над іншими.

Йозеф Рацінґер

Як відомо, 25 лютого ц.р. на позачерговій сесії ради міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський і секретар ради Тарас Метик під тиском тутешнього Майдану подали до демісії. Депутати поспішили задовольнити написані ними заяви про складення повноважень. Проте згодом спохопилися, що зробили це в незаконний спосіб. Відтак, мотивуючи тим, що місто не може залишатися без керівництва (а раптом каміння посиплеться з неба?), на третій день скликали ще одну сесію на чолі зі самопроголошеним головуючим Михайлом Вавриним і ще раз звільнили Радзієвського і Метика, а відтак обрали секретарем ради Романа Курчика, котрий, відповідно до діючого законодавства, автоматично став в.о. міського голови.

Через півроку судової тяганини, яку забезпечив крупний спеціаліст у галузі затягування судових процесів адвокат Мацей, Феміда, з огляду на тотальне порушення діючого законодавства, скасувала незаконні рішення так званої сесії і поновила Радзієвського і Метика на посадах.

Відтак 26 серпня вони приступили до виконання обов’язків.

Проте ініціатори лютневого перевороту, які, поза сумнівом, вважають себе «святими», продовжують переслідувати «грішних» Радзієвського і Метика. Втім, це тільки вони думають, що вони їх переслідують. Насправді все виглядає інакше. Як сказав один мудрий чоловік, останньою втечею людини якраз і є спроба легалізувати зло, перенести всю відповідальність на владу, закон, інструкції Цезаря, ще на якийсь час знайти фальшиві замінники моралі, зіграти роль жертви.

Цікаво, що думає з цього приводу «реабілітований» міський голова?

- Пане голово, до останку, тобто до рішення суду про поновлення вас на посаді, містом ширилися чутки, що Радзієвський хоче повернутися, щоби красиво піти. Невже вас справді переслідували такі егоїстичні наміри?

- Чутки про такі наміри значно перебільшені. Попри те, якби я повернувся і побачив, що новоспечені високопосадовці, які взялися за управління містом, більш-менш нормально справляються з такою відповідальною місією, що вони горять бажанням реалізувати якісь корисні для громади ідеї, то я, очевидно, так би і вчинив. Тому що недоречно було би заважати, так би мовити, новій генерації управлінців розправляти крила.

- Тобто, коли ви повернулися, то не побачили в діях тимчасової влади нічого «окриляючого»?

- Буквально за декілька днів, відколи я приступив до виконання обов’язків, виявив цілу низку проблем, які треба розв’язувати вже – не завтра, а сьогодні. Це при тому, що держава перебуває у стані війни і, відповідно, основні наші зусилля сьогодні мають бути сконцентровані саме на цьому напрямку.

- Але ж дотепер на всіх нарадах про війну, в основному, і говорили?

- Декларувати перед поважною публікою свої високі патріотичні емоції і почуття – це добре. Це надихає. Але, як кажуть у народі, одне молоти язиком, а інше – перти плуга. Для того, щоби наше, окремо взяте, славне місто Дрогобич стало частинкою надійного всеукраїнського тилу, потрібна щоденна копітка праця. Але цього, зрозуміло, замало.

Вважаю своєю першочерговою і невідкладною місією створення потужного механізму соціального захисту сімей військовослужбовців, які захищають нашу Вітчизну на сході. Цей захист міститиме декілька складових: поліпшення житлових умов, виділення помешкань, ремонт житла, виділення земельних ділянок для індивідуального будівництва тощо. З огляду на це я розпорядився організувати особистий прийом саме цієї категорії громадян, двічі на місяць, а також розгляд їхніх заяв поза чергою, окремо від загального потоку звернень. Ці питання, безумовно, в компетенції міської влади і ми можемо і будемо їх вирішувати. Має діяти постійно діюча система захисту і допомоги цій категорії громадян, а не від випадку до випадку. Це наш святий обов’язок подбати про сім’ї тих відважних людей, які жертвують найдорожчим – власним життям заради свободи своїх співвітчизників. Зрештою, так було, є і буде в усі часи: нація, яка прагне зберегти себе в просторі і часі, повинна шанувати своїх захисників, своїх героїв.

- Невже дотепер у цьому плані нічого не було зроблено?

- Прикро констатувати, але, на жаль, не було навіть первинного обліку проблем, які мають сім’ї військовослужбовців. Важко в це повірити, але нема навіть актів обстеження житлово-побутових умов сімей наших трьох героїв, які поклали голови на фронті. Тобто нема жодного первинного документу, від якого можна було би відштовхнутися. Так, героїв похоронили з почестями, вшанували їх на всіляких нарадах і зібраннях хвилиною мовчання, оголосили в місті жалобу. І крапка. Навіть, якби ми були впевнені, що завтра війна закінчиться, то конкретна і цілеспрямована турбота про сім’ї полеглих має тривати впродовж декількох поколінь. Таке правило цивілізованих націй. І такий священний обов’язок. Тому що, перефразовуючи відомий вислів, якщо нація не буде шанувати своїх героїв, то змушена буде шанувати чужих.

- Пане голово, ведучи мову про зовнішню агресію, мабуть, не варто забувати про внутрішню. Скажіть, будь ласка, чому така агресивна реакція ваших опонентів із приводу повернення Радзієвського на посаду?

- Так, є група – осіб 150, можливо, 200, які мислять хтозна-якими категоріями, але тільки не державними. Вони, м’яко кажучи, перешкоджають міському голові виконувати його обов’язки. І при цьому діють зухвало, безцеремонно, цинічно. Вони переслідують мене буквально всюди, де я буваю і спілкуюся з людьми. Наприклад, зірвали проведення позачергової сесії, прес-конференції, використовуючи підлітків, інсценізували «взяття» ратуші. Начебто, Радзієвський – не посадова особа, поновлена у своїх законних правах судом іменем України, а якийсь самозванець. Рішення суду є обов’язковим для всіх, хто шанує Закон.

- А що робити з тими, хто його не шанує?

- Очевидно, це питання до правоохоронних органів. Поза тим, я волів би розглядати цю ситуацію у площині моралі та громадянської відповідальності. За час вимушеної відпустки мав можливість дещо попрацювати над собою, поповнити, так би мовити, свій інтелектуальний багаж. З огляду на наші реалії особливо вразили слова видатного державного діяча Фінляндії Маннергейма. Я записав їх собі, тому процитую дослівно: «Я хочу, щоб у свідомості майбутніх генерацій закарбувався лише один урок: незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам. Фінський народ показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може принести доля». Начебто, сказано про нас – не про цілу Україну, яка порівняно з Фінляндією є гігантом, а саме про Дрогобич.

- Очевидно, під час вимушених вакацій ви мали можливість осмислити свою діяльність на посаді міського голови протягом більш як трьох років і визнати допущені помилки? Якщо, звісно, ви мислили самокритично?

- Маєте слушність. Часу для роздумів і аналізу було достатньо. Розумію, що допустив низку помилок. Основна з них – надмірне захоплення розв’язанням господарських проблем. Із цим були пов’язані численні поїздки до Львова, Києва, наших сусідів із ближнього зарубіжжя і, відповідно, залучення державних і закордонних інвестицій. Два роки пішло на подолання бюрократичних бар’єрів, щоби внести зміни в генеральний план міста, а відтак уможливити нагальний запит багатьох дрогобичан щодо виділення земельних ділянок для індивідуальної забудови. Зараз два масиви розподілені, на черзі – ще два. Кожен, хто хоче і має фінансові можливості, може, як мовиться, звити своє родинне гніздо. Причім, без будь-яких підкилимних ігор, позаяк цей процес носить абсолютно прозорий характер. Хотілося чимбільше зробити для громади в матеріальному плані: сьогодні – капітальний ремонт вулиці Стрийської, завтра – Трускавецької, післязавтра – Шептицького, Грушевського, Володимира Великого, Івана Франка і так далі. Тротуари, фасади, інженерні мережі, дахи… У цьому коловороті дещо на задній план відійшов важливий аспект у роботі міського голови – людський фактор. Генрі Форд був абсолютно правий, коли сказав, що не складає жодних проблем закупити нове обладнання і модернізувати виробництво, але набагато складніше змінити людину, її ставлення до праці. Люди – основний капітал. Поза сумнівом, якби я надавав належного значення цьому архіважливому аспекту діяльності, вдалося б зробити значно більше. Визнаю, це моя помилка.

- Чи не припускаєте, що навіть потенціал вашого головного опонента Ваврина вдалося би використати для творення, а не руйнації?

- Не знаю, хто з них головний. Там тріумвірат, якщо, звісно, не більше. Адже, як свідчать останні події, випливли на поверхню ще деякі особи, які дотепер перебували в тіні. Проте, як мені здається, саме Ваврин докладає найбільше зусиль, щоби зліпити з мене ворога дрогобицької громади і української демократії. Ліпить, як поганий скульптор чи, точніше, як той кіт із дитячого віршика. Пригадуєте? «Падав сніг на поріг, кіт зліпив собі пиріг. Поки смажив, поки пік, а пиріг водою стік».

- До речі, перед вашою вимушеною відставкою Ваврин на досить тривалий час принишк, не діставав на нарадах дошкульними репліками і запитаннями. Одні говорили, що ви його втихомирили якимсь серйозним компроматом, інші – що чимсь підкупили. Яка з цих версій відповідає дійсності?

- Ніяка. Розумієте, Ваврин така людина, яка почуває себе, мов риба у воді, лише в конфлікті. Він не здатний домовлятися, мислити в конструктивному руслі. Він не від того. Йому потрібна розпечена до червоного пательня, з якою він бігає містом навіть тоді, коли курка ще яйце не знесла. Йому потрібні сенсації, несусвітні вигадки. Тільки за таких умов він почуває себе нормально. Очевидно, це особливості характеру Михайла Васильовича, котрий, на жаль, чомусь вважає, що через ці особливості, якими наділила його природа, має потерпати ціла громада.

- Пане голово, неможливо обминути ще одну персону з, як ви сказали, тріумвірату ваших запеклих опонентів, позаяк за попередньої каденції вона була членом вашої команди. Йдеться, зрозуміло, про Володимира Кондзьолку. Відомо, що де-юре він був звільнений із посади першого заступника міського голови за власним бажанням, хоча насправді, кажуть, все виглядало інакше. Чи можете сказати, за що Кондзьолка був звільнений де-факто?

- За своїми професійними якостями він явно не дотягував до тих вимог, яких вимагала посада першого заступника. І це проявлялося в багатьох аспектах. Через це і був звільнений. Більше не хотів би говорити щось із цього приводу. Думаю, недоречно.

- За півроку тимчасова влада, яка керувала містом, так би мовити, посмакувала багатьом посадовцям. Адже вона фактично ні від кого нічого не вимагала, не наступала нікому на «хвіст». Як збираєтеся подолати цей синдром «файних хлопців»?

- Якщо хтось не зможе усвідомити відомої аксіоми, що все так не буде, то змушений буде усвідомлювати інші прописні істини. Адже чиновники – це слуги громади, які утримуються за рахунок її податків. У мене не здригнеться рука, коли виписуватиму рецепти від лікування цього, як ви сказали, синдрому.

- Ви звільнили з посади секретаря ради Романа Курчика, котрий водночас виконував обов’язки міського голови. Чи запропонували йому якусь посаду в структурі виконавчих органів, адже, як-не-як, за півроку він набув якогось управлінського досвіду?

- Спочатку запропонував вакантну посаду радника міського голови. Він відмовився. Потім – посаду керуючого справами, яка теж є вакантною. Теж відмовився. Що вдієш, як кажуть, - вольному воля.

- А яка доля чекає першого заступника Івана Даціва? Які в нього шанси «вписатися» у жорсткий фарватер Радзієвського?

- Чув іронічні коментарі щодо оригінального стилю роботи цього посадовця. Проте, я не належу до керівників, які наліво і направо вимахують шаблею. Поживемо – побачимо.

- Наскільки ускладнилася ситуація в місті внаслідок того, що півроку ним управляли непідготовлені для такої місії особи?

- Усі інвестиції у вигляді різноманітних державних програм, не кажучи вже про іноземні, обминули Дрогобич десятою дорогою. Бюджетний ресурс перетворився у шагреневу шкіру, внаслідок чого двомісячний його дефіцит дотеперішні керівники пропонували покрити шляхом відправлення людей у безоплатні відпустки. Через відсутність скоординованих дій між фінансовими інституціями виникли справжні завали між замовниками і виконавцями тих чи інших робіт. Утім, чи варто перелічувати всі ці мінуси? Кому від цього буде легше?

- А чому би не перелічити? Хоча би заради того, щоб у майбутньому в місті не траплялося переворотів за принципом: «Керувала би вош, якби було мож».

- Такі гострі висловлоювання – то ваша, журналістів, парафія. Я повернувся не для того, щоби точити ножі. Ці завали, крок за кроком, якось розберемо і ситуацію поправимо. Безумовно, на тлі запеклого протистояння це робити дуже складно. Тому волію апелювати до громади з пропозицією до співпраці. Запрошую до діалогу всі громадські, політичні організації, усіх, хто прагне добра для дрогобичан і стебничан. Я хочу досягти порозуміння і спокою в місті. Я на це розраховую і на це надіюся.

- До речі, сумнозвісним так званим планом дій дрогобицької громади передбачалося, що у владі з’являться нові обличчя. У результаті з’явилися невиразні особи, які вирішили за рахунок платників податків забезпечити собі безтурботне життя. А який ваш, пане голово, план дій щодо кадрової політики, яка, поза сумнівом, потребує коректив?

- Переконаний – треба віддати перевагу молодим людям. Здібні хлопці є, їх достатньо. Треба переступити через бар’єр обережності, котрий тяжіє над нами, мов дамоклів меч, і дати проявити себе молодій генерації. Проте я не хотів би, щоби це був мій особистий вибір. Хай запропонують кандидатури партійні і громадські організації, а ми уважно розглянемо ці пропозиції.

- І, насамкінець, що б ви хотіли побажати своїм опонентам?

- Бажаю, щоби вистачило їм мудрості очистити свої душі та нашу дрогобицьку історію від намулу злих енергій і руйнівних дій.

Розмовляв Петро МАЦАН



Создан 12 сен 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником