ГАЛИЦЬКА ЗОРЯ

 

Життя – це вир!




Валерій Іванович ЛЯШЕНКО – педагог із Миколаєва на Південному Бузі. Разом із сім’єю неодноразово бував у наших краях, зокрема, у Трускавці. Він по справжньому «закоханий» у наших людей, наш край, має на Дрогобиччині багато друзів.

Валерій Іванович глибоко стурбований подіями у Криму, на Сході України. До речі, його позицію щодо кримських подій наш часопис уже публікував у квітні минулого року. І ось зараз Валерій Ляшенко надіслав нам свої роздуми, тривогу і болі, викладені на папері, з приводу агресії нашого північного «сусіда» на Донбасі. Пропонуємо Вашій увазі уривок з його нарису «Життя – це вир!», а також вірш «Захват», адресований росіянам.

 

…Віра. Складне поняття як за своєю філософською парадигмою, так і за загальнолюдським, вживаним поняттям. Вистраждана життям чи прийнята з молоком матері, усвідомлена, чи «сліпа», для когось правильна, єдина і незмінна, для когось – навпаки – змінна, залежна від обставин, навіть корислива, штучна, притворна... Чи ні?! Ні! Ні! Ні! Якщо штучна, то це вже не віра, якщо притворна, то це вже обман, неправда. А віра і обман – поняття несумісні.

Отже Віра, це, передовсім, – правда, щирість, упевненість у вірності обраного шляху, переконання у беззаперечності поглядів, дій та вчинків, – це запрограмована згори у союзі з людиною пожиттєва програма дій, наш особистий договір про наміри, підписаний з нашим сумлінням, який виконується щоденно, беззастережно, все життя. Людині, яка вірить, не треба нічого доводити, бо цю внутрішню гармонію, лад із самим собою вона отримує разом із вірою.

Проте віра – це не тільки благо. Це небезпечна зброя в руках тих, хто має хибну віру, ту, яка ґрунтується на поняттях зла, антигуманізму, вседозволеності, зверхності.

Але чому я вважаю, що саме моя віра є єдино правильною? Чому я, ґрунтуючись на гуманістичних засадах добра, справедливості, відвертості, правди, чесноти не приймаю інших понять? Адже люди протилежних уподобань, іншої віри теж сповідують свої постулати і вірять у них, сподіваюся, так само щиро, як і я у свої. Чому ж тоді я, сповідуючи добро як наріжний камінь моїх переконань, відкидаю, не приймаю та не можу зрозуміти людину з іншою вірою, з іншими поглядами?

Де та межа, за якою закінчуються мій гуманізм, толерантність, моє добро? Чи маю я право, сповідуючи свою християнську мораль, підставляти і підставляти щоку за щокою, прощаючи навіть лозунг: «Убий невірного!», тобто мене... І це робити сьогодні, коли паморочиться у голові від кримського ляпаса, коли юшить кров’ю загиблих патріотів серце України, коли кривавий кадировський ніж професійно рве плоть наших українських хлопців, а сучасні, модернізовані, колись славетні «катюші», а тепер «гради», змішують на рідній землі все живе і мертве?!

Відповім. Ця межа пролягає через моє і твоє серце, через мою і твою віру, через майбутнє наших дітей і онуків, через майбутнє нашої України. Адже є цінності, якими не можна нехтувати, переступати їх життєстверджуючу суть: це – свобода, життя, справедливість. А руйнування, гноблення, зверхність не можна виправдати ніякою вірою.

Іде 2015 рік. Молода Українська держава продовжує відстоювати свою територію, свободу, самостійність від російського агресора.

Особисто я був би менше шокований, якби на Україну напали чужинці-інопланетяни. Адже я мав довіру до російського народу, який мовчить, набравши в рот води. Та навіть сьогодні, коли щодня на сході України гинуть наші патріоти, ми все ще шукаємо розуміння, пом’якшувальних обставин, бажаємо зберегти останню надію: мовляв, російський народ тут ні до чого, його обдурюють, а винне керівництво Російської Федерації. Та ні, так не буває. Винні всі, і навіть ми, українці. Бо не були єдині у своїй вірі в добро, не змогли дати лад у рідному домі, бо захлинулися від самовдоволеності, пихи, жадібності, можливості вкрасти, нажитися.

Саме ми дозволили себе роззброїти, пограбувати, пустили під свої наївно-чисті вишивані рушники російського зеленого чоловічка зі зброєю. І він сьогодні поміж нас. Він мімікрує, видозмінюється, стріляє, грабує та мародерствує на сході, розчиняється і робить своє чорне діло. Можливо, саме зараз підслуховує ці мої слова, сидить з нами в одному офісі, їде в маршрутці, ходить вулицями нашого рідного міста і вичікує слушної хвилини, щоб за командою «Фас!» вихопити із-за халяви російського чобота підступного піратського ножа.

Ми винні в тому, що всі хотіли бути гетьманами, що дозволили в нашій свідомості прорости паросткам антивіри, вседозволеності, що розгубили на дорогах історії складові нашої ідентичності, нашу українську сутність, нашу віру, таку виплакану століттями, таку бажану, але, на жаль, так і не прийдешню нашу єдність, яка сьогодні ледь-ледь тримається на плечах справжніх лицарів української нації.

 

Добро. Антипод зла, його антонім, протилежність. Людина давно визначила цю моральну категорію як одну із найбільших цінностей. Кращі мислителі світу в усі часи закликали: «Твори добро!» Бо саме добро має гуманістично-творчий потенціал, є рушійною силою прогресу, творчості, культури, моралі. Вчора одна знайома мимохідь кинула: «Людям не слід робити добро, позаяк у відповідь отримаєш зло!». Дуже небезпечна філософія. І я не вірю у те, що молода, щира і поміркована людина дійсно вірить у це. Просто даються взнаки зернятка негативного досвіду, руйнація очікувань... Та чи мало причин для розчарувань?...

Проте людина саме тому і залишається людиною, що, попри всі образи, негаразди, негативні приклади, все таки здатна творити добро. І не за якість там сьогоденні блага, або обіцяний рай на тому світі, не за гроші, а просто так, за велінням чуйного серця, за добротою своєї щирої душі…

Наведу приклад. У наш буремний час волонтерський рух охопив Україну. Саме ці люди сьогодні творять величне і справедливе добро, захищаючи свободу, нічого не вимагаючи взамін.

Фактично на волонтерських плечах, на їх безкорисливості, самопожертві, щоденній праці ґрунтується підтримка тих, хто перебуває на передньому краї, твориться величне добро майбутньої перемови. Чоловіки і жінки, дорослі і діти, громадяни України і студенти-африканці, люди похилого віку і люди з обмеженими можливостями виявляють переконливі зразки самовідданості, сили духу, вищої справедливості. Своїми щирими діями вони змінюють нашу свідомість, руйнують зневіру та скептицизм, навертають мільйони людей до єдності нації. І саме це – реально величний здобуток української спільноти.

Цей дев’ятий вал людського милосердя, дає упевненість у справедливості наших переконань та наших дій: ми боронимо нашу землю, наших дітей, наш вибір, нашу свободу, наше майбутнє. Адже не ми прийшли, а прийшли до нас... і прийшли з мечем.

Творити Добро безоплатно – вищий злет людського духу! Творіть Добро – в і цьому творенні свята правда сенсу нашого життя…


Захват

В кошмарный сон события слились.

Мой «старший брат», мы в главном не сошлись:

В доверии и чести. В горле ком,

Я говорю все это русским языком.

Мы в своей жизни никого не захватили,

Пахали землю и детей растили,

И все в границах Украины-неньки,

Вы не враги нам, просто – «воріженьки».

Мы не сошлись в понятии «народ»,

Предвидеть было трудно наперед,

Что наш сосед, наш лучший друг и брат

Захватит Крым и проведет парад,

Где захлебнется в собственном величьи,

Сменив лицо родное на обличье.

А дальше – больше: аппетит страстей,

Идет захват восточных областей,

И все это согласно четких планов,

Подкрепленных риторикой обмана.

И Киев наш, мать русских городов,

(Так повелося испокон веков),

Ни на кого и никогда не нападал,

А только свою землю защищал...

И землю русскую: Москву и Сталинград,

И тот же Крым, а ты?! Провел захват,

В Блиц-шоу как в вершине лицемерья,

Осмысленно скосил ростки доверья...

Так жить нельзя. Друг друга не поймем,

Скажу тебе я русским языком.

И наш язык и ваш язык – вершины,

Две ветви дерева, две равных половины,

Я знаю твой язык и «розумію»,

Но ты не знаешь мой «сказати смію».

Кто ж нас рассудит и расставит точки?

Пока нет ягод, но цветут цветочки...

Кто б миром разойтись сегодня нам помог?!

Мы, люди, на земле, но ведь над нами – Бог...

Валерій ЛЯШЕНКО, м.Миколаїв на Південному Бузі



Создан 11 фев 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником